Постанова

від 29.01.2013 по справі 8/114-12

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" січня 2013 р. Справа№ 8/114-12

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

За участю представників:

Від позивача: Пушанко І.О. - юрист

Від відповідача: Майстренко М.М. - представник

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрнафта»

на рішення Господарського суду Київської області від 03.12.2012

у справі № 8/114-12 (суддя Скутельник П.Ф.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрнафта»

до Таращанської міської ради Київської області

про визнання договору оренди земельної ділянки поновленим, а додаткової угоди укладеною у новій редакції

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 03.12.2012 у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство «Укрнафта» звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення скасувати рішення Господарського суду Київської області від 03.12.2012, прийняти нове, яким позов задовольнити.

В обґрунтування своїх вимог скаржник зазначав, що рішення суду прийнято з порушення норм матеріального права та неповним дослідженням наданих доказів, на підтвердження чого в своїй апеляційній скарзі виклав ряд обставин, які, на його думку, виступають підтвердженням правової позиції позивача та спростовують правильність винесеного рішення.

28.12.2012 апеляційну скаргу прийнято до провадження.

11.01.2013 від позивача через відділ документального забезпечення до Київського апеляційного господарського суду надійшли додаткові пояснення.

В судовому засіданні, призначеному на 29.01.2013, повноважні представники сторін надали пояснення стосовно предмету даного спору з обґрунтуванням своїх правових позицій.

Відповідно до статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегією встановлено наступне:

19.06.2007 на підставі рішення Таращанської міської ради Київської області від 15.03.2007 № 90-8У між Таращанською міською радою Київської області (далі - відповідач, орендодавець) та Відкритим акціонерним товариством «Укрнафта» (далі - позивач, орендар) укладено договір оренди земельної ділянки № 35-1 (далі - договір).

Відповідно до пунктів 1, 2 договору, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку в м. Тараща по вул. Білоцерківська, 63-В, в адміністративних межах Таращанської міської ради для обслуговування існуючої АЗС. В оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,5951 га.

Пунктом 3 договору передбачено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 555 641,22 грн.

Згідно з пунктом 8 договору, останній укладено на 5 років. Після закінчення строку договору, орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його.

Як визначено пунктом 9 договору, орендар вносить орендну плату за земельну ділянку у грошовій формі в національній валюті України, що складає 55 564,12 грн. за 0,5951 га на рік.

За змістом пунктів 14, 15 договору земельна ділянка передається в оренду для обслуговування існуючої АЗС. Цільове призначення земельної ділянки -землі комерційного призначення.

Відповідно до пункту 18 договору, передача земельної ділянки орендарю здійснюється після державної реєстрації цього договору за актом приймання-передачі.

Згідно з абзацом 2 пункту 36 договору дія останнього припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Пунктом 42 договору передбачено, що цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Договір оренди земельної ділянки від 19.06.2007 року № 35-1 зареєстровано у Таращанському відділі Київської філії Державного підприємства УДКЗ № 24, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 19.06.2007 року за № 04.07.333.00005.

На виконання вимог пункту 18 договору, 19.06.2007 позивачем та відповідачем підписано акт прийому-передачі земельної ділянки від 19.06.2007 року б/н до договору оренди земельної ділянки від 19.06.2007 року № 35-1, відповідно до якого сторонами договору проведено прийом-передачу об'єкта оренди - земельної ділянки, яка розташована в м. Тараща по вул. Білоцерківська, 63-В, в адміністративних межах Таращанської міської ради.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що строк дії договору закінчився 19.06.2012 року. 24.05.2012 року відповідачем прийнято рішення «Про затвердження документації із землеустрою та оформлення права користування земельними ділянками» від 24.05.2012 року за № 280-19-VI, яким позивачу було поновлено дію договору оренди земельної ділянки від 19.06.2007 року за № 35-1, зокрема позивачу було передано в тимчасове користування відповідну земельну ділянку та надано дозвіл на укладення договору оренди строком на 10 років починаючи з 20.06.2012 року. Однак відповідач, прийнявши рішення про поновлення дії договору оренди, відмовився підписати додаткову угоду на поновлення його дії, чим порушив право позивача на належне оформлення права користування відповідною земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оренду землі», відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України «Про оренду землі», орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Статтею 1 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Як визначено частиною 1 статті 93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до частини 1 статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Положеннями частини 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правововідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утримуватися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, з урахуванням положень пункту 8 та абзацу 2 пункту 36, пункту 42 договору, договір припинив свою дію 19.06.2012 року у зв'язку з закінченням строку, на який його було укладено.

За приписами абзаців 1, 2 частини 1 статті 777 Цивільного кодексу України, наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк. Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов'язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк.

В своїй апеляційній скарзі позивач вказує на статтю 33 Закону України «Про оренду землі».

Відповідно до частин 1, 2 статті 33 Закону України «Про оренду землі», по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

Зазначено нормою не передбачений порядок автоматичного поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін, а лише визначено, що в цьому разі договір підлягає поновленню. Наявність у добросовісного орендаря переважного права на поновлення договору також не означає його обов'язкове поновлення за будь-яких умов.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Вищого господарського суду України від 21.10.2009 року у справі №12/100/09.

Як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до відповідача з листом щодо продовження дії договору оренди земельної ділянки від 20.04.2012 № 04/256/1, в якому повідомив про своє бажання продовжити договір оренди земельної ділянки від 19.06.2007 № 35-1 на новий строк, у зв'язку з чим пропонував продовжити строк дії договору на наступні п'ять років, шляхом укладення додаткової угоди про внесення змін до договору.

Згідно з пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до пункту 2 рішення Таращанської міської ради Київської області «Про затвердження документації із землеустрою та оформлення права користування земельними ділянками» від 24.05.2012 № 80-19-VI, розглянувши заяви позивача від 20.04.2012 року за № 4/256/1 та від 11.05.2012 року про заключення додаткової угоди до дговору, Таращанська міська рада вирішила: передати публічному акціонерному товариству «Урнафта» тимчасове користування земельну ділянку - землі комерційного призначення - роздрібної торгівлі та комерційних послуг, площею 0,5951 га, по вул. Білоцерківська, 63-Б в м. Тараща; дати дозвіл публічному акціонерному товариству «Укрнафта» на заключення договору оренди земельної ділянки площею 0,5951 га, по вул. Білоцерківська, 63-Б, земель комерційного призначення -роздрібної торгівлі та комерційних послуг, терміном на 10 років з 20.06.2012 року; довести до відома публічного акціонерного товариства «Укрнафта», що згідно пунктом 8 договору, не передбачено заключення додаткової угоди.

Таким чином, Терещанська міська рада з метою дотримання вимог частин 1, 2 статті 33 Закону України «Про оренду землі» вирішила поновити договір оренди землі лише у спосіб передбачений частинами 1, 2 статті 33 Закону України «Про оренду землі» шляхом укладення нового договору оренди землі, та заперечувала щодо укладення додаткової угоди до договору через те, що такий спосіб поновлення договору оренди землі не передбачений частинами 1, 2 статті 33 Закону України «Про оренду землі» та не передбачений пунктом 8 договору.

Відповідно до статті 179 Господарського кодексу України, укладання господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо, зокрема, існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання, чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 187 Господарського кодексу України, спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, а також встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У відповідності до статті 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Згідно з частиною 3 статті 152 Земельного кодексу України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Як вірно визначив Господарський суд Київської області, вимога про визнання договору оренди земельної ділянки поновленим не відповідає приписам частини 1 статті 187 Господарського кодексу України, статті 16 Цивільного кодексу України та статті 152 Земельного кодексу України щодо способів захисту цивільних прав та інтересів і прав на земельні ділянки, зокрема, щодо визнання права або примусового виконання обов'язку і є вимогою про визнання факту, що суперечить статті 1 Господарського процесуального кодексу України та не відповідає способам захисту порушеного права, передбаченим статтею 20 Господарського кодексу України.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові від 09.02.2010 року у справі № 40/235.

Крім того, у відповідності до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 03.06.2008 та вимог Податкового кодексу України з 04.06.2008 розмір річної орендної плати за земельну ділянку, надану в оренду, не може бути меншим трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Податковим кодексом України, а договір оренди земельної ділянки від 19.06.2007 № 35-1 в цій частині є таким, що суперечить чинному законодавству.

У своєму відзиві на апеляційну скаргу відповідача зазначив, що рішенням Таращанської міської ради Київської області «Про затвердження відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок для встановлення розмірів орендної плати в межах міста Тараща» від 15.11.2011 № 180-12-1 затверджено ставки орендної плати за землю на території Таращанської міської ради, відповідно до якого орендна плата для орендарів земель державної та комунальної власності на території Таращанської міської ради з цільовим призначенням для комерційного призначення - роздрібної торгівлі та комерційних послуг встановлена в розмірі 12 % (дванадцять відсотків) від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позивач вимагає визнати додаткову угоду від 20.04.2012 до договору оренди земельної ділянки від 19.06.2007 № 35-1 укладеною у новій редакції з розміром орендної плати 10 % (десяти відсотків) від нормативної грошової оцінки земельної ділянки при мінімально встановленому розмірі для земель комерційного призначення - роздрібної торгівлі та комерційних послуг 12 % (дванадцять відсотків) від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з частиною 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, які давали б підстави для задоволення апеляційної скарги.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, приходить до висновку, що рішення Господарського суду Київської області від 03.12.2012 у даній справі прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та відповідністю висновків, викладених в рішенні, дійсним обставинам справи, тому рішення є законним та обґрунтованим. Підстав для скасування або зміни вказаного рішення та задоволення апеляційної скарги колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не знаходить.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 03.12.2012 у справі № 8/114-12 залишити без змін.

Матеріали справи № 8/114-12 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Отрюх Б.В.

Судді Михальська Ю.Б.

Тищенко А.І.