Постанова

від 30.01.2013 по справі 5004/1403/12

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2013 року Справа № 5004/1403/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Юрчук М.І. , суддя Крейбух О.Г.

при секретарі Макаревич В.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Приступа С.В.;

від відповідача: Панечко Л.І.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Західтранссервіс плюс" на рішення господарського суду Волинської області від 22 листопада 2012 року у справі № 5004/1403/12 (суддя Войціховський Віталій Антонович)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю " Західтранссервіс плюс"

до Фізичної особи-підприємця Панечка Леоніда Іванович

про стягнення 2 292 грн. 36 коп..

ВСТАНОВИВ :

Рішенням господарського суду Волинської області від 22 листопада 2012 року по справі № 5004/1403/12 (а.с. 44-46), з підстав вказаних у даному рішенні, відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Західтранссервіс плюс» (надалі - Позивач) до фізичної особи-підприємця Панечка Леоніда Івановича (надалі - Відповідач) про стягнення 2 000 грн. 00 коп. заборгованості, 16 грн. 00 коп. інфляційних, 46 грн. 39 коп. річних та 231 грн. 97 коп. пені.

Не погоджуючись з даним рішенням, Позивач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 55-57) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення повністю та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що вказане рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Крім того, Позивач, як на підставу скасування рішення суду першої інстанції, посилається на те, що при винесенні рішення не були з'ясовані обставини, які мають значення для справи. Позивач звертає увагу на те, що період з 1 січня 2012 року по 1 листопада 2012 року за Позивачем не рахується жодного об'єкта нерухомості, рухомого чи нерухомого майна, дані відомості ґрунтуються на основі балансу товариства.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 14 грудня 2012 року (а.с. 54), апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 30 січня 2013 року на 15 годину 10 хвилин.

Відповідач не скористався правом подачі письмового відзиву на апеляційну скаргу, що у відповідності частини 2 статті 96 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду.

У судовому засіданні від 30 січня 2013 року Відповідач заперечив проти апеляційної скарги в усному порядку, вважає доводи Позивача необґрунтованими, рішення суду першої інстанції - правомірним та законним.

В судовому засіданні від 30 січня 2013 року Позивач підтримав доводи апеляційної скарги, з підстав вказаних у цій апеляційній скарзі.

Рівненський апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи та досліджені в судовому засіданні докази, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду Волинської області від 22 листопада 2012 року залишити без змін. При цьому апеляційний господарський суд виходив з такого.

Судом встановлено, що в січні місяці 2012 року між Позивачем та Відповідачем було досягнуто усну домовленість щодо проведення останнім оцінки майна Позивача.

На виконання досягнутої домовленості Позивачем згідно видаткового касового ордера від 23 січня 2012 року (а.с. 11) було виплачено Відповідачу грошові кошти в розмірі 2 000 грн.. Призначенням платежу для виплати коштів у видатковому касовому ордері було визначено: "за оцінку підприємства".

Вважаючи, що Відповідач не виконав зобов'язань за усною домовленістю, Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення із Відповідача заборгованості в сумі 2 000 грн., індекс інфляції за час прострочення платежу в розмірі 16 грн., 3 % річних - 231 грн. 97 коп. (нарахувавши дані суми з 23 січня 2012 року по 31 жовтня 2012 року).

Відповідно до статтей 174, 181 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність, з акту управління господарською діяльністю, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

З положень статті 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до статті 526 Цивільного України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 612 Цивільнго кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

За змістом статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (Замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Як визначено статтею 905 Цивільного кодексу України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із статтею 907 Цивільного кодексу України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

В даному випадку апеляційний суд зазначає, що досягнута між сторонами та оформлена шляхом виплати коштів, згідно видаткового касового ордера від 23 січня 2012 року усна домовленість містить в собі ознаки договору про надання послуг у відповідності до якого Відповідачем було взято на себе зобов'язання щодо виконання на замовлення позивача робіт (надання послуг), пов'язаних із здійсненням оцінки майна Позивача.

Разом з тим, апеляційним судом встановлено, що між сторонами не було погоджено (визначено) та документально (письмово) не оформлено будь-яких строків (термінів) проведення Відповідачем відповідної оцінки майна товариства, порядку здачі виконавцем виконаних робіт та їх приймання замовником (Позивачем).

Крім того, Позивачем у справі в порядку, визначеному чинним законодавством України, не було надано суду будь-яких письмових доказів в підтвердження визначення між сторонами чітких строків проведення робіт та надання послуг. Що ж стосується видаткового касового ордеру від 23 січня 2012року, то він також не містить в собі будь-яких посилань на строки виконання зобов'язання.

Відповідно, дослідивши дані матеріали справи апеляційний господарський суд констатує, що між Позивачем та Відповідачем був укладений правочин, який породжує певні обов'язки без дотримання письмової форми правочину, а наданий видатковий касовий ордер від 23 січня 2012 року (де в рядку «підстава» зазначено - за оцінку підприємства) свідчать про те, що сторони погодили умови договору про надання послуг, тобто на підставі названого правочину у Відповідача виникли майнові зобов'язання перед Позивачем з надання послуг щодо оцінки підприємства, а у останнього виникло право вимоги виконання такої оцінки.

Водночас колегія апеляційного господарського суду констатує той факт, що конкретний строк виконання зобов'язання Відповідачем (щодо оцінки підприємства) сторонами не погоджений, ані в вищеназваних письмових документах, ані будь-яким іншим способом, у зв'язку з чим апеляційний суд дійшов висновку про те, що до правовідносин сторін повинні бути застосовані вимоги статті 530 Цивільного кодексу України.

Колегія суду зауважує, що Позивачем до матеріалів справи подані первинні докази в підтвердження своїх позовних вимог, а саме: видатковий касовий ордер від 23 січня 2012року; претензія від 8 жовтня 2012 року за № 41 (а.с. 12), яку було направлено на адресу Відповідача; доказ отримання Відповідачем претензії 12 жовтня 2012 року (поштове повідомлення про вручення листа; а.с. 13).

Колегія суддів зауважує, що зазначеним претензійним листом Позивач ініціював перед Відповідачем питання щодо повернення отриманих Відповідачем згідно видаткового касового ордера від 23 січня 2012 року грошових коштів в сумі 2 000 грн.. При цьому, як зазначено самим Позивачем в даній претензії: «Відповідач повинен негайно сплатити кошти в розмірі 2 000 грн. - заборгованості , інфляційні - 14 грн., 3% річних - 41 грн. 20 коп., пеню - 250 грн. 80 коп., а всього 2 261 грн.»

Однак, виходячи з вищевисвітленого, колегія суддів зауважує, що Позивачем окрім сплати Відповідачем заборгованості та сплати нарахованих сум пені, інфляційних та процентів річних, будь-яких інших вимог, в тому числі щодо проведення Відповідачем робіт з оцінки майна товариства, встановлення строків виконання зазначених послуг, порядку оформлення та передачі послуг, їх прийняття Позивачем у претензійному листі № 41 від 8 жовтня 2012 року встановлено не було.

Дослідивши дану претензію, колегія суду зауважує, що в ній Позивач висвітлив вимогу щодо негайного повернення коштів (заборгованості) в розмірі 2 000 грн., яку він визначив саме як заборгованість по Договору (а не повернення коштів, отриманих Відповідачем), дане в свою чергу кореспондується із вимогою, зазначеною в прохальній частині позовної заяви (а.с. 4) що в свою чергу не співвідноситься із підставами на яких мали б ґрунтуватися позовні вимоги, доказами та нормативним обґрунтуванням самого ж позову.

Водночас, вимога Позивача (щодо стягнення заборгованості) має бути доведена належними та допустимим доказами в розрізі статтей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, чого Позивачем зроблено не було, оскільки (як вбачається з матеріалів справи) у Відповідача відсутня заборгованість перед Позивачем, а наявні докази вказують про існування Позивачем проведеної передоплати за послуги, термін виконання котрих не визначений.

Враховуючи описане вище, пояснення Позивача та Відповідача в судовому засіданні апеляційний суд констатує, що сторонами не були встановлені та погоджені будь-які строки виконання Відповідачем зобов'язань по проведенню оцінки майна, а тому у Позивача не має підстав вважати, що такий строк виконання зобов'язання настав і має місце прострочка виконання відповідного зобов'язання Відповідачем. Також, як вказано вище у даній судовій постанові, колегія суду констатує і відсутність у Відповідача заборгованості.

За таких обставин, Рівненський апеляційний господарський суд зауважує, що Позивач повинен був звернутися до Відповідача із письмовою вимогою щодо проведення оцінки майна, встановлення чітких строків виконання робіт та порядку їх передачі (отримання), або з вимогою про повернення коштів, а не з вимогою про стягнення заборгованості та сплати нарахованих сум пені, інфляційних та процентів річних. Цього ж, фактично, Позивачем виконано не було.

При цьому колегія суду констатує той факт, що на дану претензію (від 8 жовтня 2012року № 41 щодо повернення грошових коштів в сумі 2 000 грн.) Відповідачем було надано Позивачу відповідь від 2 листопада 2012 року (а.с. 23) котрою повідомлено останнього про виконання замовлених робіт та необхідність оплати замовником останніх у повному об'ємі (шляхом доплати 6 500 грн.).

Крім того, в матеріалах справи наявні висновки Відповідача про вартість об'єктів оцінки з додатковими документами (а.с. 26-40), дане в свою чергу опосередковано свідчить про виконання Відповідечем обов'язку щодо проведення оцінки підприємства (виконання договору про надання послуг).

Будь-яких інших доказів, які б спростовували вищевикладене, в матеріалах справи не міститься та всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України Позивачем суду не надано.

В той же час, належними і допустимими доказами (в розумінні статтей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України - первинними документами) існування заборгованості Відповідача перед Позивачем саме за усним договором, про проведення оцінки підприємства, не підтверджується (не доведено). Водночас, як вже вказано вище у даній судовій постанові, Позивач звернувся з позовом про стягнення заборгованості, та обґрунтував свою позицію нормами права, котрі передбачають стягнення заборгованості.

З огляду на усе вищевказане Рівненський апеляційний господарський суд відмовляє Позивачу в задоволенні позову про стягнення 2 000 гривень 00 копійок заборгованості.

Апріорі, з огляду на відмову суду в задоволенні позову щодо стягнення заборгованості в сумі 2 000 грн., не підлягають задоволенню і вимоги щодо стягнення пені, інфляційних та річних, котрі нараховані на цю суму. Відповідно, суд відмовляє Позивачу і в задоволенні вимог щодо стягнення пені в розмірі 231 грн. 97 коп., інфляційних в розмірі 16 грн. 00 коп. та річних в розмірі 46 грн. 39 коп..

З урахуванням усього вказаного вище у даній постанові, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, висвітлені Позивачем в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам Закону.

Враховуючи усе вищевказане Рівненський апеляційний господарський суд залишає рішення господарського суду Волинської області без змін, а апеляційну скаргу Позивача - без задоволення.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги суд залишає за Позивачем.

Керуючись статями 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю " Західтранссервіс плюс" - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Волинської області від 22.11.12 р. у справі №5004/1403/12 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу № 5004/1403/12 повернути господарському суду Волинської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Юрчук М.І.

Суддя Крейбух О.Г.