Постанова

від 30.01.2013 по справі 5015/4161/12

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.01.13 Справа № 5015/4161/12

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого-судді Михалюк О.В.

суддів Новосад Д.Ф.

Мельник Г.І.

розглянув апеляційну скаргу Приватного підприємства «Львівдах», м.Львів

на рішення господарського суду Львівської області від 03.12.2012 року

у справі № 5015/4161/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАЛДЕР»

до Приватного підприємства «Львівдах», м.Львів

про стягнення заборгованості у сумі 23 478,08 грн.,

з участю представників:

від скаржника - не з»явився;

від позивача -не з»явився

Сторони належним чином були повідомлені про день та час слухання справи, однак повноважних представників в засідання не скерували, в зв'язку з чим колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за наявними у справі доказами.

Представник скаржника в судове засідання 30.01.2013р. не з'явився, подав суду клопотання від 25.01.2013р., в якому просить розгляд апеляційної скарги відкласти у зв'язку з тим, що повноважний представник знаходиться на лікарняному. Оцінюючи подане відповідачем клопотання, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно з Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може не брати до уваги доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - четвертою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК). З огляду на викладене, беручи до уваги документальну непідтвердженість клопотання відповідача, зважаючи на те, що відкладення розгляду справи за обставин, визначених у ч. 1 ст. 77 ГПК України, є обов'язком лише за умови неможливості вирішення спору в даному судовому засіданні, колегія суддів в задоволенні клопотання апелянта відмовляє.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Рішенням господарського суду Львівської області від 03.12.2012 року у справі №5015/4161/12 (суддя Шпакович О.) задоволено частково позов товариства з обмеженою відповідальністю «ВАЛДЕР»,м.Хмельницький та стягнуто з приватного підприємства «Львівдах», м.Львів 20 000,00 грн. основного боргу, 2 906,03 грн. пені, 570,86 грн.- 3% річних та 1 609,50 грн. судового збору.

Не погоджуючись з даним рішенням відповідач- приватне підприємство «Львівдах» подав до Львівського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 03.12.2012 року у справі №5015/4161/12, посилаючись, зокрема, на те, що оскаржуване рішення є незаконне, винесене з порушенням норм матеріального і процесуального права, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, оскільки при винесенні оскаржуваного рішення мало місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які господарський суд визнав встановленими. На думку апелянта господарським судом Львівської області не було встановлено чи є вина відповідача у не виконанні зобов'язання перед позивачем за договором поставки №041011 від 04.10.2011 року.

Наводить скаржник і інші доводи, що є на його думку підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

04.10.2011 між позивачем та відповідачем було укладено договір № 041011, згідно з умовами якого (п.п. 1, 2) позивачем здійснено поставку відповідачу обумовленої продукції: раму-фундамент до БЗВ-25 (бетонозмішувального вузла) вартістю 20 000,00 грн.

Факт поставки продукції підтверджують двосторонні документи: акт приймання-передачі від 06.10.2011 (за поясненням позивача, - наявна описка у даті, оскільки продукцію фактично передано 07.10.2011) та видаткова накладна № 33 від 07.10.2011, підписана представником відповідача, повноваження якої визначено довіреністю № 1 від 06.10.2011, що надавала право на отримання у позивача бетонозмішувального вузла БЗВ-25, складовою частиною якого є і рама-фундамент до БЗВ-25. При цьому, факт поставки позивачем бетонозмішувального вузла БЗВ-25 (відповідно до умов договору № 031011 від 03.10.2011) підтверджено двостороннім актом приймання-передачі від 06.10.2011 та видатковою накладною № 32 від 07.10.2011.

Згідно з умовами п. 3.1. договору, відповідач зобов'язався здійснити попередню оплату замовленої продукції упродовж 3-х операційних днів з моменту підписання договору (підписано 04.10.2011), тобто, до 07.10.2011 включно (прострочення платежу настає з 08.10.2011).

Відповідачем не здійснено ні попередньої оплати, ні оплати продукції після факту поставки, отже на день подання заяви до суду товар не оплачений.

Позивач заявляв відповідачу письмові вимоги (Листи № 176 від 02.12.2011, № 110 від 10.07.2012, № 212 від 22.08.2012) про сплату боргу за поставлену продукцію, але грошове зобов'язання - не виконано.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

У відповідності із ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з п.2 ст.614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань не надав.

Відповідно до ст..625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.

Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох відсотків річних простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи передбачений договором відповідний захід відповідальності.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються із приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Так у відповідності із ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.6 ст.231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, які визначаються обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов"язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов"язання мало бути виконано.

Матеріалами справи підтверджується факт отримання відповідачем від позивача товару та наявність у відповідача заборгованості перед позивачем в сумі 20 000, 00 грн.

Господарським судом Львівської області у ході перевірки розрахунку суми 3% річних від простроченого платежу виявлене помилкове нарахування позивачем відсотків у 2012 році, виходячи не із фактичної кількості днів у році (366), а з 365 днів.

Відповідно до ст.4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст.91,101-105 ГПК України,-

Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Рішення господарського суду Львівської області від 03.12.2012р. у справі № 5015/4161/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2.Судові витрати покласти на скаржника.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4.Повний текст постанови складено « 31» січня 2013р.

Головуючий суддя Михалюк О. В.

суддя Новосад Д. Ф.

суддя Мельник Г. І.