Постанова

від 18.10.2012 по справі 2а-5531/12/0170/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 жовтня 2012 р. (18:04) Справа №2а-5531/12/0170/17

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Папуша О.В., за участю секретаря судового засідання Гришанової Г.В., представників сторін:

позивача - Бахаревої Н.Ю., довіреність від 05.01.12р. № 04-5/03, посвідчення № 7,

відповідача - Братащук В.М., довіреність від 02.07.12р., паспорт серії ЕС НОМЕР_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Дочірнього підприємства державної акціонерної компанії "Хліб України" "Західно-Кримський елеватор"

про стягнення ,

ВСТАНОВИВ:

24.05.12 року до суду надійшов названий адміністративний позов, яким позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість зі сплати адміністративно-господарських санкцій сумою 31 118,00 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач послався на порушення відповідачем приписів статей 19, 20 Закону України від 21.03.91р. № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" в частині невиконання нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою статті 19 названого Закону, не працевлаштування, інвалідів, для яких це місце роботи є основним. У зв'язку із невиконанням законодавчо визначеного обов'язку з працевлаштування інвалідів, на вимогу положень частини першої статті 20 названого Закону до 15.04.11р. був зобов'язаний самостійно сплатити адміністративно-господарських санкцій, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, проте вказаного Законом обов'язку не здійснив.

За поданим позовом, ухвалою суду від 28.05.12р., відкрито провадження в адміністративній справі, проведено підготовче провадження, за результатами закінчення якого справу призначено до розгляду в судовому засіданні, сторін повідомлено про місце, день і час судового розгляду.

Відповідач адміністративний позов не визнав, проти задоволення викладених в позові вимог заперечив. Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 25.08.2011р. у справі № 2-26/4543-2006 відносно боржника - Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України "Західно-Кримський елеватор" введена процедура банкрутства - санація, призначено арбітражного керуючого.

Згідно до частини четвертої статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства а також не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Під мораторієм на задоволення вимог кредиторів, визначення якого надано у статті 1 названого Закону, слід розуміти зупинення виконання боржником стосовно якого порушено справу про банкрутство грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

На думку відповідача, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є спеціальним законодавчим актом, який регулює діяльність підприємства у процедурі банкрутства, і є переважним при застосуванні, а ніж Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", а тому унеможливлює сплату будь-яких санкцій.

Наданими суду додатковими запереченнями на адміністративний позов відповідач, заперечуючи проти заявлених вимог, зазначив, що облікова кількість працівників на кінець 2010 року становила 53 особи, що відповідно до встановленого законом нормативу зобов'язує працевлаштування 2 інвалідів. На кінець 2010 року на підприємстві працювало 2 інваліди, що у свою чергу свідчить про виконання відповідачем повністю нормативу місць. Наказом від 27.12.10р. № 69-о/с працівника підприємства - інваліда 3-ї групи ОСОБА_3 звільненого за власним бажанням з 29.12.10р. У зв'язку із цим на підприємстві з'явилось 1 (одне) вакантне робоче місце для інваліда, що змусило відповідача з метою виконання нормативу протягом певного часу перебувати у пошуках працівника-інваліда. Так, 21.06.11р. на підприємстві працевлаштований працівник ОСОБА_4, який є інвалідом з дитинства 2-ї групи відповідно до довідки МСЕК КР-11 № 006436 від 24.10.11р., а на момент прийому на роботу лише оформлював відповідні документи про інвалідність. Тобто, відповідач виходячи із розрахунку запланованої штатної чисельності та нормативу фактично здійснив працевлаштування другого інваліда, завдяки чому сприяв виконанню завдань, що покладені на роботодавців Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Окрім цього, у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці протягом 2010-2011 років на підприємстві відповідача вжито певні заходи щодо запобігання скрутному становищу, у якому опинилось підприємство. Серед інших заходів здійснено скорочення штатної чисельності підприємства та встановлення режиму неповного робочого часу, середньооблікова чисельність працівників значно скорочена і підприємство фактично виконало норматив.

За вказаних підстав, на думку відповідача, підприємством жодним чином не порушено вимог чинного законодавства України щодо соціальної захищеності інвалідів, а напроти, сприяло дотриманню прав інвалідів в Україні, що унеможливлює застосування до відповідача будь яких санкцій, у зв'язку з чим просить у задоволенні позовних вимог позивача відмовити.

Додатково наданими поясненнями, позивач зазначив про необґрунтованість заперечень відповідача, з огляду на те, що встановлений законом норматив по працевлаштуванню необхідної кількості інвалідів ним не виконано, а зазначена відповідачем чисельність працівників на підприємстві у 2011 році у кількості 28 осіб, з якої він вважає необхідно нараховувати адміністративно-господарські санкції, не відповідає дійсності, оскільки за поданим відповідачем звітом про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2011 рік, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу зазначена у кількості 51 особи, фактична середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 1 особа. Кількість інвалідів, що повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України складає 2 особи.

Заслухавши доводи та заперечення представників сторін, оцінивши повідомлені сторонами обставини, дослідивши зібрані по справі матеріали у їх сукупності, які сторони визнали достатніми для підтвердження своїх вимог та доводів, аналізуючи обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та докази, якими вони підтверджуються, враховуючи правові норми, які належить застосовувати до цих спірних правовідносин, зважаючи на звернення позивача до окружного адміністративного суду з підстав, передбачених п. 5 ч. 2 ст. 17 КАС України, суд, з'ясовуючи фактичні обставини, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, аналізуючи зміст норм матеріального і процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача, виходячи з наступних підстав.

Статтею 43 Конституції України задекларовано право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Виконання та реалізація зазначеної конституційної норми забезпечується законами України, підзаконними актами та актами ненормативного характеру, які встановлюють механізм реалізації права на працю.

Основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами регулює Закон України від 21.03.91р. № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Засадами частини першої статті 1 названого Закону встановлено, що інваліди в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України та іншими законодавчими актами.

Згідно з частиною 3 статті 18 названого Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань, відповідно до частини 3 статті 18-1 цього Закону, державна служба зайнятості

Засадами частини першої статті 1 зазначеного Закону встановлено, що інваліди в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України та іншими законодавчими актами.

Відповідно до частини 7 статті 20 вказаного Закону контроль за виконанням нормативів робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо їх реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, подачі щорічного звіту та сплати ними адміністративно-господарських санкцій, а також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Правовий статус, повноваження та умови діяльності зазначеного Фонду визначені Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 року № 1434.

З положень частини першої статті 55 Господарського кодексу України суб'єктом господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків встановлених законом. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 55 ГК України юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України та зареєстровані в установлено законом порядку визнаються суб'єктами господарювання.

Згідно до частини восьмої статті 69 Господарського кодексу України підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування, зокрема інвалідів. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

Одним із аспектів соціальної захищеності інвалідів, відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", є право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

У частині 1 статті 20 вказаного Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

За правилами статті 18 названого Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю (далі - роботодавці), установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно частини дев'ятої статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Процедура реєстрації підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб у відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів визначена у Порядку реєстрації підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.07р. № 70 (далі по тексту - Порядок).

Пунктами 2, 3 Порядку передбачено, що роботодавці реєструються у відділеннях Фонду за місцем їх державної реєстрації як юридичних осіб так фізичних осіб-підприємців. Для реєстрації роботодавці подають відділенню Фонду відповідну заяву та копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи-підприємця.

Відповідно до п. 3 Порядку реєстрації підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 р. № 70 новостворені роботодавці та підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, що використовують найману працю, в яких кількість працюючих, для яких це місце роботи є основним, збільшилася до восьми і більше осіб, реєструються у відділенні Фонду до 1 лютого, що настає за роком створення або збільшення кількості працюючих.

Встановлені судом з матеріалів справи фактичні обставини свідчать про те, що Дочірнє підприємство Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Західно-Кримський елеватор", ідентифікаційний код юридичної особи 31001863, поданим звітом про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2011 рік, затвердженої наказом Міністерства праці і соціальної політики України від 10.02.07р. № 42, повідомлено Кримське республіканське відділення Фонду соціального захисту інвалідів про середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу за 2011 рік у кількості 51 особа, з яких середньооблікова чисельність штатних працівників за 2011 рік, яким по висновку МСЕК встановлена інвалідність - 1 особа. Фонд оплати праці штатних працівників за рік складає 1 587 000 грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника складає 31 118 грн.

З дослідженого судом листа Євпаторійського міського центру зайнятості від 30.05.12р. № 1952, на запит Кримського республіканського відділення фонду соціального захисту інвалідів, встановлено, що ДП ДАК "Хліб України" "Західно-Кримський елеватор" звіти за формою № 3-ПН із зазначенням необхідності у робітниках-громадянах з інвалідністю за період з 01.01.2011р. по 01.01.2012р. до Євпаторійського міського центру зайнятості не подавались.

Виходячи з наведених норм Закону Дочірнє підприємство державної акціонерної компанії "Хліб України" "Західно-Кримський елеватор" зобов'язано сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання зобов'язань по працевлаштуванню інвалідів, оскільки відповідачем не були прийняті передбачені законом заходи по працевлаштуванню інвалідів.

Разом з тим, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

У частині 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно зі статтею 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Статтею 239 Господарського кодексу України передбачені види адміністративно-господарських санкцій, які можуть застосовуватися до суб'єктів господарювання органами державної влади та органами місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом. До таких адміністративно-господарських санкцій відноситься адміністративно-господарський штраф, як грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності (стаття 241 Господарського кодексу України). Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.

Доводи відповідача про введення ухвалою Господарського суду АР Крим від 25.08.11р. № 2-26/4543-2006 процедури санації, що передбачає накладення мораторію на задоволення вимог кредиторів, суд не сприймає належними, оскільки обов'язок зі сплати адміністративно-господарських санкцій за невиконання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів виник після введення мораторію.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Положення статті 12 названого Закону, яка встановлює, зокрема, заборону нараховувати протягом дії мораторію неустойку (штраф, пеню), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), стосуються вимог, зобов'язань, які охоплюються поняттям мораторію. Таким чином, ці положення слід застосовувати з урахуванням визначення мораторію, наведеного у статті 1 Закону.

Системний аналіз змісту зазначених норм права свідчить про те, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань, господарських зобов'язань, а також зобов'язань щодо сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію, а отже, не припиняє і заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Порушення провадження у справі про банкрутство не означає завершення підприємницької діяльності боржника. Він має право укладати договори і вчиняти інші правочини, у зв'язку із чим у нього виникають права та обов'язки, виконання яких забезпечується на загальних підставах.

Дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів. Що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями згідно із загальними правилами нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків та зборів (обов'язкових платежів).

Невиконання визначених законом зобов'язань є правопорушенням. Отже, нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення в разі невиконання зазначених зобов'язань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на їх виконання і штрафних санкцій ґрунтуються на законі.

Таким чином, дія мораторію не поширюється на зобов'язання зі сплати адміністративно-господарських санкцій, які виникли після його введення та на штрафні санкції за їх невиконання, в зв'язку з чим у задоволені позову слід відмовити.

Відповідно до статей 70, 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

З огляду на встановлене, враховуючи зазначене вище, позивачем не доведена правомірність своїх дій, додержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, як і не надано Дочірнім підприємством Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Західно-Кримський елеватор" належних доказів щодо виконання встановлених правил здійснення господарської діяльності - сплати адміністративно-господарських санкцій у відповідному розмірі у визначений законом строк.

Відповідно до частини четвертої статті 94 КАС України, у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Керуючись статтями 94, 159, 160, 161, 162, 163, 186, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Дочірнього підприємства державної акціонерної компанії "Хліб України" "Західно-Кримський елеватор" на користь державного бюджету України адміністративно-господарські санкції за робочі місця не зайняті інвалідами розміром 31 118,00 грн.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частини постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частин постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів від дня отримання постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення строку, з якого суб'єкт владних повноважень може отримати копію постанови суду.

Суддя О.В. Папуша