Ухвала

від 22.05.2013 по справі 2а-5531/12/0170/17

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-5531/12/0170/17

22.05.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Ілюхіної Г.П.,

суддів Яковенко С.Ю. ,

Лядової Т.Р.

секретар судового засідання Радух Ю.А.

за участю сторін:

від позивача : не з'явився,

від відповідача: Братащук Володимир Миколайович, довіреність б/н від 31.03.2013,

розглянувши апеляційну скаргу Дочірнього підприємства державної акціонерної компанії "Хліб України" "Західно-Кримський елеватор" на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Папуша О.В.) від 18.10.2012 по справі №2а-5531/12/0170/17

за позовом Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Крилова, 133, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95001)

до Дочірнього підприємства державної акціонерної компанії " Хліб України" "Західно-Кримський елеватор" (вул. Виноградна, 1, м. Євпаторія, Автономна Республіка Крим, 97420)

про стягнення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.10.2012 позов Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Дочірнього підприємства державної акціонерної компанії "Хліб України" "Західно-Кримський елеватор", - задоволено (арк.с.61-64).

Стягнуто з Дочірнього підприємства державної акціонерної компанії "Хліб України" "Західно-Кримський елеватор" на користь Державного бюджету України адміністративно - господарські санкції за робочі місця не зайняті інвалідами розміром 31118,00 грн.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Дочірнє підприємство державної акціонерної компанії "Хліб України" "Західно-Кримський елеватор", звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення по справі, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі (арк.с.72-76).

Доводи апеляції мотивовані тим, що судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи; в звіті ф.10 - ПI "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів" за 2011 рік №4004 від 01.03.2012, наданому Дочірнім підприємством державної акціонерної компанії "Хліб України" "Західно-Кримський елеватор" була невірно визначена кількість штатних працівників облікового складу 51 особа, а насправді 28 осіб; ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 25.08.2011 у справі № 2-26/4543-2006 відносно боржника - Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України "Західно-Кримський елеватор" введена процедура банкрутства - санація, призначено арбітражного керуючого; згідно до частини четвертої статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів; протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства а також не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів); на думку відповідача, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є спеціальним законодавчим актом, який регулює діяльність підприємства у процедурі банкрутства, і є переважним при застосуванні, а тому унеможливлює сплату будь-яких санкцій; облікова кількість працівників на кінець 2010 року становила 53 особи, що відповідно до встановленого законом нормативу зобов'язує працевлаштування 2 інвалідів; на кінець 2010 року на підприємстві працювало 2 інваліди, що у свою чергу свідчить про виконання відповідачем повністю нормативу місць. Крім того, у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці протягом 2010-2011 років на підприємстві відповідача вжито певні заходи щодо запобігання скрутному становищу, у якому опинилось підприємство. Серед інших заходів здійснено скорочення штатної чисельності підприємства та встановлення режиму неповного робочого часу, середньооблікова чисельність працівників значно скорочена і підприємство фактично виконало норматив; на думку відповідача, підприємством жодним чином не порушено вимог чинного законодавства України щодо соціальної захищеності інвалідів, а напроти, сприяло дотриманню прав інвалідів в Україні, що унеможливлює застосування до відповідача будь яких санкцій, у зв'язку з чим просить у задоволенні позовних вимог позивача відмовити.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просить її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати по мотивам, викладеним в ній.

Позивач в судове засідання, призначене на 22.05.2013, явку уповноважених представників не забезпечив, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, надав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить в її задоволенні відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін, розглянути справу у відсутність його представників (арк.с.99-102).

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що позивач викликався в судове засідання, явку своїх представників в судове засідання не забезпечив, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представників позивача за наявними матеріалами.

Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів встановила наступне.

Дочірнє підприємство Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Західно-Кримський елеватор", код ЄДРПОУ 31001863, є суб'єктом господарювання, та зобов'язано виконувати обов'язки, покладені на нього законами у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.

Відповідач використовує найману працю та відповідно до Закону має подавати Кримському республіканському відділенню Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Відповідно до Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2011 рік середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу - 51 особа, середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 1 особа, фонд оплати праці штатних працівників складає 1587000,00грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника - 31118,00грн. (арк.с.5).

В звіті зазначено, що кількість інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до статті 19 Закону, складає 2 особи, фактично працевлаштовано - 1, сума адміністративно-господарських санкцій визначена в розмірі 31118,00грн.

Згідно листа Євпаторійського міського центру зайнятості від 30.05.2012 вих.№1952, ДП ДАК "Хліб України" "Західно-Кримський елеватор" звіти за формою № 3-ПН з зазначенням необхідності у праціваниках-громадянах з інвалідністю за період з 01.01.2011 по 01.01.2012 не подавало.

Розмір адміністративно-господарських санкцій, які відповідач повинен був сплатити, вірно визначений як самим відповідачем в Звіті Форма № 10-ПІ за 2011 рік, так і позивачем в Розрахунку (арк.с.4), та складає 31118,00грн. за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте ним.

Відповідачем у визначений Законом строк адміністративно-господарські санкції в розмірі 31118,00грн. не сплачені, тобто позивачем порушені вимоги статей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", статті 20 Закону України "Про зайнятість населення".

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 31118,00грн.

Позовні вимоги мотивовані порушенням з боку відповідача вимог статей 19, 20 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" в частині невиконання нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою статті 19 цього Закону, непрацевлаштування інвалідів, для яких це місце роботи є основним; у зв'язку з невиконанням законодавчо визначеного обов'язку з працевлаштування інвалідів, відповідно положень частини першої статті 20 названого Закону до 15.04.2011 відповідач був зобов'язаний самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, проте вказаного Законом обов'язку не здійснив.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Правовідносини сторін регулюються Конституцією України, Господарським кодексом України (далі - ГК України), Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 № 875-ХІІ зі змінами та доповненнями, в редакції, що діяла в спірний період (далі - Закон №875), Порядком реєстрації підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70 (далі - Порядок №70),

Суд першої інстанції здійснив аналіз діючого законодавства України та дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України задекларовано право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Виконання та реалізація зазначеної конституційної норми забезпечується законами України, підзаконними актами та актами ненормативного характеру, які встановлюють механізм реалізації права на працю.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до частини сьомої статті 20 Закону №875 контроль за виконанням нормативів робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо їх реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, подачі щорічного звіту та сплати ними адміністративно-господарських санкцій, а також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 55 ГК України суб'єктом господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючі господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків встановлених законом. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 55 ГК України юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України та зареєстровані в установлено законом порядку визнаються суб'єктами господарювання.

Згідно до частини восьмої статті 69 ГК України підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування, зокрема інвалідів. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

Частиною першою статті 20 Закону №875 встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Частиною третьою статті 18 Закону №875 підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань, відповідно до частини третьої статті 18-1 Закону №875, державна служба зайнятості

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю (далі - роботодавці), установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно частини дев'ятої статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Пунктом 2 Порядку №70 в редакції, що діяла в спірний період, передбачено, що роботодавці реєструються у відділеннях Фонду за місцем їх державної реєстрації як юридичних осіб так фізичних осіб-підприємців.

Для реєстрації роботодавці подають відділенню Фонду відповідну заяву та копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи-підприємця.

Відповідно до пункту 3 Порядку №70 новостворені роботодавці та підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, що використовують найману працю, в яких кількість працюючих, для яких це місце роботи є основним, збільшилася до восьми і більше осіб, реєструються у відділенні Фонду до 1 лютого, що настає за роком створення або збільшення кількості працюючих.

Обчислення суми адміністративно-господарських санкцій проводиться роботодавцями самостійно згідно з порядком заповнення звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів, затвердженим Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Згідно з частиною четвертою статті 20 Закону України "Про зайнятість населення" підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та про працівників, які працюють неповний робочий день (тиждень), якщо це не передбачено трудовим договором, або не працюють у зв'язку з простоєм виробництва з незалежних від них причин, і в десятиденний строк - про всіх прийнятих працівників у порядку, встановленому законодавством. Несвоєчасна реєстрація або відмова від неї, порушення порядку подання адміністративних даних тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Крім того, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України від 02.12.2010 №2755-VI, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно зі статтею 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Статтею 239 Господарського кодексу України передбачені види адміністративно-господарських санкцій, які можуть застосовуватися до суб'єктів господарювання органами державної влади та органами місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом. До таких адміністративно-господарських санкцій відноситься адміністративно-господарський штраф, як грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності (стаття 241 Господарського кодексу України). Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.

Судом першої інстанції вірно не прийняті до уваги посилання відповідача на Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" щодо накладення мораторію на задоволення вимог кредиторів у зв'язку з введенням ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 25.08.2011 у справі №2-26/4543-2006 процедури санації, оскільки обов'язок зі сплати адміністративно-господарських санкцій за невиконання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів виник після введення мораторію.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Положення статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", яка встановлює, зокрема, заборону нараховувати протягом дії мораторію неустойку (штраф, пеню), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), стосуються вимог, зобов'язань, які охоплюються поняттям мораторію. Таким чином, ці положення слід застосовувати з урахуванням визначення мораторію, наведеного у статті 1 Закону.

Отже, мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань, господарських зобов'язань, а також зобов'язань щодо сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію, а отже, не припиняє і заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Порушення провадження у справі про банкрутство не означає завершення підприємницької діяльності боржника. Він має право укладати договори і вчиняти інші правочини, у зв'язку із чим у нього виникають права та обов'язки, виконання яких забезпечується на загальних підставах.

Дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів. Що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями згідно із загальними правилами нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків та зборів (обов'язкових платежів).

Невиконання визначених законом зобов'язань є правопорушенням. Отже, нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення в разі невиконання зазначених зобов'язань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на їх виконання і штрафних санкцій ґрунтуються на законі.

Таким чином, дія мораторію не поширюється на зобов'язання зі сплати адміністративно-господарських санкцій, які виникли після його введення та на штрафні санкції за їх невиконання.

Крім того, встановлений законом норматив по працевлаштуванню необхідної кількості інвалідів відповідачем не виконано, а зазначена ним кількість працівників на підприємстві у 2011 році у кількості 28 осіб, з якої він вважає необхідним нараховувати адміністративно-господарські санкції, не відповідає дійсності, оскільки за поданим відповідачем звітом про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2011 рік, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу зазначена у кількості 51 особи, фактична середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 1 особа. Кількість інвалідів, що повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України складає 2 особи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 07.05.2012, 11.06.2012.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим й не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, частиною першою статті 195, статтею 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1.Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства державної акціонерної компанії "Хліб України" "Західно-Кримський елеватор" на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від18.10.2012 по справі №2а-5531/12/0170/17 залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від18.10.2012 по справі №2а-5531/12/0170/17 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 27 травня 2013 р.

Головуючий суддя підпис Г.П.Ілюхіна

Судді підпис С.Ю. Яковенко

підпис Т.Р.Лядова

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.П.Ілюхіна