Ухвала

від 21.04.2015 по справі 2а-5531/12/0170/17

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.04.2015 року м. Київ К/800/32892/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Білуги С.В.

суддів Заїки М.М.

Ліпського Д.В.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу дочірнього підприємства "Західно-Кримський елеватор" Державної акціонерної компанії "Хліб України" на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18 жовтня 2012 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2013 року у справі за позовом Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до дочірнього підприємства "Західно-Кримський елеватор" Державної акціонерної компанії "Хліб України" про стягнення заборгованості зі сплати адміністративно-господарських санкцій,

встановила:

У травні 2012 року Кримське республіканське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до дочірнього підприємства "Західно-Кримський елеватор" Державної акціонерної компанії "Хліб України" про стягнення заборгованості зі сплати адміністративно-господарських санкцій за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2011 році.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18 жовтня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2013 року, позовні вимоги Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволено. Стягнуто з дочірнього підприємства "Західно-Кримський елеватор" Державної акціонерної компанії "Хліб України" на користь державного бюджету України адміністративно-господарські санкції за робочі місця не зайняті інвалідами у розмірі 31118 грн.

Дочірньє підприємство "Західно-Кримський елеватор" Державної акціонерної компанії "Хліб України" подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18 жовтня 2012 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав, які передбачені статтями 225 -229 Кодексу адміністративного судочинства України для зміни чи скасування судового рішення.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що середньооблікова кількість штатних працівників дочірнього підприємства "Західно-Кримський елеватор" Державної акціонерної компанії "Хліб України" становить 51 особу та відповідно було створено 2 робочих місця для працевлаштування інваліда, згідно з вимогами статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Оскільки 1 робоче місце для інваліда в 2011 році не було заповнено позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно статті 18 1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний. Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

За змістом статті 18 1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Оскільки статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлена відповідальність за меншу кількість працюючих інвалідів, ніж це передбачено нормативом робочих місць, з врахуванням положень статтей 18, 18 1 цього ж Закону стосовно обов'язку державних органів щодо працевлаштування інвалідів і відсутність аналогічного обов'язку у підприємств, установ, організацій, а тому відповідальність підприємств, установ, організацій може наступити тільки у разі відмови у працевлаштуванні інвалідів у кількості відповідно до встановлених нормативів. Тільки відмова у працевлаштуванні є доказом того що підприємство не забезпечило норматив робочих місць.

Частиною 2 статті 218 Господарського Кодексу України встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для не припущення господарського правопорушення.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, відповідно до частини 2 статті 218 Господарського Кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Судами встановлено, що на підтвердження вжиття всіх можливих заходів щодо виконання у 2011 році нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів ДП "Західно-Кримський елеватор" ДАК "Хліб України" звіти за 2011 рік про наявність вакансій форми №3-ПН до центру зайнятості не направлялись.

Також встановлено, що відповідачем не були виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів.

Форму звіту про наявність вакансій було затверджено наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року № 420. Відповідно до наказу № 420 звіт про наявність вакансій форми № 3-ПН подають підприємства, установи, організації, їх структурні підрозділи та філії незалежно від форми власності та господарювання центрам зайнятості за місцем їх реєстрації, як платника страхових внесків при наявності вакансій. "Інструкцією щодо заповнення форми звітності №3-ПН "Звіт про наявність вакансій", затвердженою наказом №420, встановлювалось, що відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" підприємства, установи й організації, їх структурні підрозділи та філії незалежно від форми власності та господарювання повинні за наявності вакансій у повному обсязі подавати інформацію про наявність вільних робочих місць (вакансій) центрам зайнятості за місцем їх реєстрації, як платника страхових внесків (абзац перший розділу "Загальні положення"). У разі необхідності підбору працівників за сприянням центрів зайнятості фізичні особи, у тому числі підприємці, також можуть інформувати центри зайнятості про наявність вакансій за цією формою (абзац третій розділу "Загальні положення"). У графі 15 наводяться дані про можливість працевлаштування на вільне робоче місце (вакантну посаду) особи, що належить до окремої категорії громадян, які потребують соціального захисту, і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, у рахунок річної броні, установленої місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад за поданням центрів зайнятості, відповідно до статті 5 Закону України "Про зайнятість населення", із змінами та доповненнями, а також інвалідів, пенсіонерів, студентів та інших (абзац четвертий розділу "Додаткові вимоги"). Наявність вільного робочого місця (вакантної посади) зазначається щодо кожної категорії громадян окремо під такими шифрами: "11" - інваліди (абзац сімнадцятий розділу "Додаткові вимоги").

Отже відповідачем не було вжито необхідних заходів для працевлаштування інвалідів, звіти до відповідних центрів зайнятості та Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України не надавались, а тому є всі підстави для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постановах №21-386а13 від 28 травня 2013 року, № 21-159а11 від 4 липня 2011 року та постанові №21-232а13 від 17 вересня 2013 року.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись ст.ст. 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ухвалила:

Касаційну скаргу дочірнього підприємства "Західно-Кримський елеватор" Державної акціонерної компанії "Хліб України" залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18 жовтня 2012 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2013 року у справі за позовом Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до дочірнього підприємства "Західно-Кримський елеватор" Державної акціонерної компанії "Хліб України" про стягнення заборгованості зі сплати адміністративно-господарських санкцій - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Білуга

Судді М.М. Заїка

Д.В. Ліпський