Постанова

від 24.01.2013 по справі 2а-13348/12/0170/11

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 січня 2013 р. (16:02) Справа №2а-13348/12/0170/11

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі судді Москаленка С.А., за участі секретаря судового засідання Магері М.В.,

представника позивача - Шиленко О.В., від 21.11.2012р.

представника відповідача - Грязнової Г.М., довіреність від 01.03.2012р. за №27/9/4/10,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства «Нокс»

до Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Нокс» (далі позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим із адміністративним позовом до Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим Державної податкової служби (далі відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000662200 від 09.10.2012 року, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на 50320грн., в тому числі за основним платежем 42819грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 7501грн., №0000652200 від 09.10.2012 року, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на 62900грн., в тому числі за основним платежем 53524грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 9376грн.

Позовні вимоги вмотивовано помилковістю висновків податкового органу стосовно відсутності у позивача права на віднесення до складу податкового кредиту та валових витрат сум, сплачених позивачем ПП «Ардея-Тех», ТОВ «Росаріо», у зв'язку із встановленням під час проведення перевірки, що угоди з таким постачальником є нікчемними.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 20.12.2012 року відкрито провадження у справі, після закінчення підготовчого провадження справу призначено до судового розгляду.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав з підстав, викладених в позовній заяві.

Відповідач у судовому засіданні проти позову заперечував. Згідно письмових заперечень відповідач зазначив, що згідно акту перевірки від 15.05.2012р. за №299/22-300/37156768 «Про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ПП «Ардея-Тех» з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.09.2010р. до 31.05.2011р.», правочин по взаємовідносинах з ПП «Нокс» визнано нікчемним та зняті податкові зобов'язання з ПДВ на загальну суму 30000грн. та валові витрати на суму 37500,00грн. Відповідно до вказаного акту перевірки ДПІ у м. Алчевськ встановлено, що господарські операції між ПП «Ардея-Тех» та його контрагентами не підтверджуються реально стосовно врахування реального часу здійснення операції, місцезнаходження майна, наявності необхідних трудових ресурсів, транспортних засобів та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення такої діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для здійснення господарської діяльності.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши представників сторін, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню з наступних підстав.

Приватне підприємство «Нокс» є юридичною особою (ідентифікаційний код 32042654), перебуває на податковому обліку з 18.11.2003 року, є платником податку на додану вартість з 25.11.2003 року, про що видане свідоцтво №00643224.

Посадовою особою Джанкойської ОДПІ в АР Крим ДПС проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Приватного підприємства «Нокс» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ПП «Ардея-Тех» за період з листопада 2010 року до березня 2011 року.

За результатами перевірки складено акт №2634/22-00/32042654 від 21.09.2012 р. (а.с.80-85), у висновках якого зазначено, що перевіркою встановлено порушення ПП «Нокс» вимог:

- ч.1,5 ст.203, п.1.2 ст. 215, ст.228 Цивільного кодексу України, в результаті чого зазначений правочин має ознаки нікчемності та є нікчемним в силу приписів закону;

- п.14.1 ст.14 п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188 п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит з ПДВ на загальну суму 12819грн., в тому числі за березень 2011 року в сумі 12819 грн.;

- п.п. 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено валові витрати на загальну суму 64095 грн., в тому числі у 1 кварталі 2011 року на суму 64095грн.;

- п.п.7.2.1 Закону України №168/97-ВР від 03.04.1997 «Про податок на додану вартість», а саме включено до податкового кредиту суми ПДВ, які зняти актом перевірки на загальну суму 30000грн., в тому числі за листопад 2010 року 30000грн.;

- п.п.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону України №283/97-ВР від 22.05.1997 «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого завищено валові витрати на суму 150000грн., в тому числі за 4 квартал 2010 року на 150000грн.

В акті перевірки зазначено, що правочини позивача із ТОВ «Ардея-Тех» є нікчемними в силу закону, оскільки порушують публічний порядок та укладені із порушенням вимог ч.1,5 ст.203, п.1.2 ст. 215, ст.228 Цивільного кодексу України. Такі ж самі підстави щодо зменшення позивачу податкового кредиту та валових витрат зазначені у акті перевірки за господарськими операціями позивача із ТОВ «Росаріо». При цьому акт перевірки не містить жодних фактів, які свідчать про нікчемність правочинів позивача із ТОВ «Ардея-Тех» та ТОВ «Росаріо». Проте, у вищевказаному акті перевірки податкова посилається на акти перевірок ТОВ «Ардея-Тех» та ТОВ «Росаріо» від 15.05.2012р. за №299/22-300/37156768 Алчевської ОДПІ Луганської області та від 20.05.2012р. за №0408/236/37323055. Згідно акту про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ПП «Ардея-Тех» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.09.2010р. до 31.05.2011р. від 15.05.2012р. №299/22-300/37156768, складеного Алчевською ОДПІ Луганської області, за ПП «Ардея-Тех» об'єкти нерухомого майна не зареєстровано, останній не є землекористувачем, власних транспортних засобів не зареєстровано, загальна чисельність працюючих склала 1 особу. Згідно пояснень ОСОБА_3 від 07.11.2011р., сусіда ОСОБА_4 (який є директором ПП «Ардея-Тех»), на ім'я начальника ПМ Алчевської ОДПІ Луганської області підполковника податкової міліції ОСОБА_5 встановлено наступне: «громадянин ОСОБА_4 людина яка часто зловживає алкогольні напої, не має постійної роботи. В побутовому плані матеріальне становище». Згідно пояснень ОСОБА_4 останній є керівником ПП «Ардея-Тех» з серпня 2010року по теперішній час. На інші запитання ОСОБА_4 відмовився від давання показань на підставі ст.63 Конституції. Акт перевірки від 20.05.2012р. за №0408/236/37323055 щодо ТОВ «Росаріо» відповідачем до суду не надано.

За результатами перевірки, на підставі акту №№2634/22-00/32042654 від 21.09.2012р. відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення №0000662200 від 09.10.2012 року, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на 50320грн., в тому числі за основним платежем 42819грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 7501грн., №0000652200 від 09.10.2012 року, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток на 62900грн., в тому числі за основним платежем 53524грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 9376грн (а.с.5,6).

Не погодившись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями відповідача позивач звернувся до суду з позовом про визнання їх протиправними і скасування.

Оскільки спірні господарські операції позивача частково відбулися до 01.01.2011р., тобто до набрання законної сили Податковим кодексом України, спірні правовідносини в той час регулювалися Законом України Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168-97-ВР (далі Закон №168) та Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994р. за №334/98-ВР(далі Закон №334).

Відповідно до преамбули Закону України «Про податок на додану вартість» (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин щодо податкового кредиту) цей Закон визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Пунктом 1.7. статті 1 Закону №168 встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону №168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону №168 встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону №168 податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно п.п. 7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Відповідно п.п. 7.5.1. ст.7 Закону №168 встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно п.п.7.2.1.п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України (далі ПК України), що набрав чинності з 01.01.2011 року, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3. ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.2 ст.198 Податкового кодексу України встановлено загальне правило визначення дати виникнення права платника податку на податковий кредит. Згідно із вказаною нормою такою датою вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6. ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.7 ст.201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Правила заповнення податкової накладної визначено у пункті 201.1 ст.201 Податкового кодексу України.

Пунктом 201.10 ст.201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вищезазначених норм випливає, що підставою для включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, які сплачені в складі вартості товарів є належним чином оформлена податкова накладна.

Як вбачається з матеріалів справи завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ, відбулося внаслідок включення до складу податкового кредиту ПДВ в сумі 12819грн., сплаченого ТОВ «Росаріо», в сумі 30000грн. сплаченого ПП «Ардея-Тех» в складі ціни за отримані товари (роботи, послуги).

Судом залучено до матеріалів справи податкові накладні, на підставі яких сформовано спірний податковий кредит, а саме: №874 від 29.11.2010 на загальну суму 180000грн., в тому числі ПДВ 30000грн., отримана від ПП «Ардея-Тех» (а.с.29), №88 від 17.03.2011 на загальну суму 76914грн., в тому числі ПДВ 12819грн., отриману від ТОВ «Росаріо» (а.с. 50).

Вищевказані податкові накладні, відповідають вимогам п.п.7.2.1.п. 7.2. ст. 7 Закону №168, ст.201 ПК України, що не заперечується відповідачем, оскільки виявлені порушення відповідач обґрунтовує виключно відсутністю у платника податку права на податковий кредит через відсутність реального товарного характеру угод між позивачем та ПП «Ардея-Тех», ТОВ «Росарио», оскільки не підтверджено зустрічними перевірками фактичне здійснення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) від зазначених постачальників.

Висновки відповідача про нікчемність угод між ПП «Нокс» та ПП «Ардея-Тех», ТОВ «Росарио» суд вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку є первинні документи. Згідно до п. 2 ст. 3 цього Закону податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Позивач при проведені господарських операцій зі своїми постачальниками оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, що не заперечувалось відповідачем. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена.

Під час судового розгляду судом залучено до матеріалів справи та досліджено первинні бухгалтерські документи позивача та встановлено наступне.

25.11.2010 року між ПП «Ардея-Тех» (Продавець) та ПП «Нокс» (Покупець) укладено договір № 2511, за умовами якого Продавець продає, а Покупець купляє товари у відповідності до товарних накладних, що є невід'ємною частиною цього договору. (а.с.23).

10.01.2011 року між ТОВ «Росаріо» (Продавець) та ПП «Нокс» (Покупець) укладено договір № 10/01, за умовами якого Продавець продає, а Покупець купляє тканину у відповідності до товарних накладних, що є невід'ємною частиною цього договору. (а.с.42).

Відповідно до вищезазначених договорів позивач отримав від ПП «Ардея-Тех» перо водо плаваючої птиці із вмістом пуху 24% у кількості 2500 кг на загальну суму 180000грн, в тому числі ПДВ 30000грн., що підтверджено накладною №874 від 29.11.2010 року (а.с.31); Від ТОВ «Росаріо» позивач отримав пір'я гусяче та качине у загальній кількості 8530 кг, на загальну суму 76914грн., в тому числі ПДВ 12819грн., що підтверджено накладною №88 від 17.03.2011 року (а.с.52).

Отриманий товар був оплачений позивачем у повному обсязі, що підтверджується копіями платіжних доручень та банківських виписок (а.с. 33-39, 54-56).

Відповідно до п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Щодо використання отриманого позивачем товару у господарській діяльності позивача суд зазначає наступне.

21.01.2010 року між ПП «Нокс» (Продавець) та ТОВ «Мануфактура» (Покупець) укладено договір №7 за умовами якого Продавець продає, а Покупець купляє товар в асортименті, кількості та по цінам, відповідно до замовлень Покупця(а.с.57-59).

04.01.2011 року між ПП «Нокс» (Продавець) та ТОВ «Домтекс» (Покупець) укладено договір №0411 за умовами якого Продавець продає, а Покупець купляє товар відповідно до замовлень Покупця(а.с.61-64).

До матеріалів справи залучені видаткові накладні (а.с.125-160), з яких вбачається що у 2011 році ПП «Нокс» здійснювало поставки на адресу ТОВ «Мануфактура» та ТОВ «Домтекс» подушок різних категорій.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено виконання сторонами правочинів, встановлено факт сплати позивачем заборгованості постачальникам, в тому числі ПДВ в ціні товару, тому доводи відповідача щодо нікчемності укладених правочинів не мають під собою матеріально-правового і фактичного обґрунтування.

Судом враховано, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідають вимогам Закону №168, Податкового кодексу України та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту з податку на додану вартість, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку нездійснення самих операцій.

При цьому надані до матеріалів справи документи свідчать, що податковий орган не довів невідповідність відомостей податкових накладних фактичним обставинам та неотримання позивачем від свого контрагента товарів.

Нікчемність угод податковий орган мотивує тим, що згідно акту перевірки встановлена нікчемність угод ПП «Ардея-Тех» та ТОВ «Росаріо» зі своїми контрагентами.

Проте, суд зазначає, що відповідач не надав жодних доказів на підтвердження своїх заперечень.

Слід зазначити, що жодна норма законодавства не ставить у залежність формування податкового кредиту платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. При цьому, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з ПДВ.

Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є лише правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Слід звернути увагу на припис акта цивільного законодавства України, викладений в частині 1 ст.204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності). Вказані в акті перевірки порушення платником податків діючого законодавства не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Щодо посилання відповідача на ту обставину, що укладені між позивачем та його контрагентом правочини є нікчемними в силу вимог ст.228 ЦК України, як такими що порушують публічний порядок, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 228 ЦК України (в редакції на момент вчинення правочинів) правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Із наведеної норми слідує, що правочин може бути визнаний таким, що порушує публічний порядок якщо він був спрямований на незаконне заволодіння майном держави. За даних обставин, такий правочин може мати місце у разі наявності наміру сторін, який спрямований на неправомірне отримання податкової вигоди, шляхом штучного формування податкового кредиту і валових витрат.

Відповідачем не доведено, а судом не встановлено наявності наміру у сторін на неправомірне отримання податкової вигоди, шляхом штучного формування податкового кредиту і валових витрат.

Відповідачем не зазначено, а судом не встановлено, яким має бути мінімальний обсяг трудових ресурсів, виробничого, транспортного і торгівельного обладнання, сировини і матеріалів контрагентів для укладання та виконання правочину, за яким позивачем сформовано податковий кредит з ПДВ.

Відповідачем не надано доказів неможливості виконання своїх договірних зобов'язань контрагентами позивача, доказів, які б свідчили про не пов'язаність операцій із господарською діяльністю позивача, доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операцій за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що згідно п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Верховний Суд України звернув увагу судів на таке: «Відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до суду із позовом про стягнення в дохід держави коштів, отриманих за правочинами, укладеними з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини.

Як зазначалося вище, у складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів наявності обвинувального вироку суду відносно посадових осіб позивача або контрагента позивача.

Оскільки посилання податкового органу на порушення правил оподаткування мотивовані виключно нікчемністю укладених угод, суд відхиляє їх, як необґрунтовані.

Судом досліджено документи на підставі яких сформовано спірний податковий кредит позивача, встановлено, що такий кредит сформовано обґрунтовано та відповідно до вимог чинного на момент формування законодавства, а тому податкове повідомлення-рішення №0000662200 від 09.10.2012 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо податкового повідомлення рішення №0000652200 від 09.10.2012 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України (який набрав чинності з 01.01.2011р.) контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно п.5.1. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» N334/94-ВР від 28.12.1994р. (далі Закон 334, підлягає застосування при визначенні податкових зобов'язань позивача у 2010 р. та у 1-му кварталі 2011р.) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 11.2.1. п.11.2. ст.11 Закону №334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

У підпункту 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону №334 встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відображення суми податкових зобов'язань провадиться платником податку на підставі результатів господарської діяльності.

Пунктом 1.32. ст.1 Закону №334 було встановлено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що відомості про господарську операцію та підтвердження її здійснення містяться у первинному документі.

Тобто будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст. 1 Закону України від 16.07.99 р. № 996 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Отже, віднесення сум до витрат відповідного звітного періоду можливо здійснити лише у разі підтвердження фактичного здійснення таких витрат на придбання певного товару, оплату послуг належним чином складеними первинними документами, які відображують реальність господарської операції.

Ознакою останньої є рух активів в процесі здійснення господарської операції, що підтверджується первинними документами, а також фізичними, технічними, технологічними можливостями контрагентів за змістом здійснюваної господарської операції.

Позивач оформив господарські операції зі своїми постачальними первинними документи, які мають усі передбачені Законом №996 реквізити.

Як зазначалося вище, єдиною підставою висновку податкового органу про порушення позивачем правил оподаткування податком на прибуток є висновок про нікчемність угод позивача зі своїми контрагентами.

Оскільки, як зазначено вище, матеріалами справи підтверджено реальне виконання сторонами правочинів, висновок податкового органу про порушення позивачем правил оподаткування суд відхиляє їх, як необґрунтований, а відтак позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ в м. Сімферополі №0000652200 від 09.10.2012 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1132,20грн., які сплачені до бюджету згідно платіжного доручення №803 від 05.11.2012р. підлягають стягненню на користь позивача з Державного бюджету України.

Під час судового засідання, яке відбулось 24.01.2013 року оголошені вступна і резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАС України постанову у повному обсязі складено 29.01.2013 року.

Керуючись ст. ст. 94, 122, 160-163,167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби №0000662200 від 09.10.2012 року, №0000652206 від 09.10.2012 року.

3. Стягнути з Державного бюджету України (шляхом списання з розрахункових рахунків Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим Державної податкової служби, 96100, м. Джанкой, вул. Дзержинського, б.30) на користь Приватного підприємства «Нокс» (97000, смт Красногвардійське, вул. Польова, б.1, код ЄДРПОУ 32042654) судові витрати у розмірі 1132,20 (одна тисяча сто тридцять дві) гривні 20 копійок.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Москаленко С.А.