Рішення

від 19.12.2012 по справі 19/085-12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"19" грудня 2012 р. Справа № 19/085-12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Прометей», с. Копилів

Макарівського району Київської області;

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕТ Транспорт-Україна»,

с. Перемога Броварського району Київської області;

про стягнення 19902,39 грн.

Суддя Т.П. Карпечкін

Представники:

від позивача: Прохоренко А.О. (довіреність № 89 від 09.10.2012 р.);

від відповідача: Старик В.М. (довіреність б/н від 06.11.2012 р.).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Прометей»(далі -позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕТ Транспорт-Україна»(далі -відповідач) про стягнення 19902,39 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов укладених між сторонами Договору № 06-1/06 оренди автопоїздів від 06.06.2011 р. та Договору № 26/06/12 оренди автопоїздів від 26.06.2012 р. повністю не розрахувався у встановлений строк за користування майном, внаслідок чого виникла заборгованість у загальній сумі 19840,00 грн., на яку позивачем нараховані 3% річних у сумі 42,39 грн. та втрати від інфляції в сумі 20,00 грн.

Ухвалою від 19.10.2012 р. суд порушив провадження у справі № 19/085-12 та призначив її розгляд на 12.11.2012 р.

В засіданнях суду 12.11.2012 р., 26.11.2012 р. та 17.12.2012 р., на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України, оголошувались перерви.

Під час розгляду справи представником позивача повністю підтримані позовні вимоги, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові.

Також, позивач на виконання вимог суду подав витребувані документи, зокрема, детальні розрахунки по кожній заявленій до стягнення суми, здійснені станом на 12.11.2012 р. Проте, під час розгляду справи позивач заяву, в порядку ст. 22 ГПК України щодо збільшення позовних вимог, не подавав, а тому позов розглянуто в межах ціни позову, визначеної позивачем при зверненні до господарського суду.

Окрім цього, позивач подав заперечення та додаткові пояснення по справі з урахуванням заперечень відповідача.

Представник відповідача проти позову заперечував, посилаючись на те, що між сторонами була досягнута домовленість щодо проведення взаємозаліку, оскільки відповідачем здійснено капітальний ремонт транспортних засобів, які перебували в оренді. При цьому, право відповідача на отримання відшкодування витрат, пов'язаних з капітальним ремонтом транспортних засобів, передбачено пп. 4.4.4. договорів оренди.

17.12.2012 р. через загальний відділ господарського суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі. У вказаному клопотанні відповідач просить суд зупинити провадження у справі до набрання законної сили судовими рішеннями, прийнятими господарським судом Київської області за наслідками розгляду справи № 5/078-12 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕТ Транспорт-Україна»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Прометей»про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 19/12 від 24.07.2012 року та справи № 24/103-12 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕТ Транспорт-Україна»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Прометей»про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 20/12 від 24.07.2012 року.

При обґрунтуванні зазначеного клопотання відповідач стверджує, що колишній директор відповідача при укладені договору купівлі-продажу № 19/12 від 24.07.2012 року та договору купівлі-продажу № 20/12 від 24.07.2012 року транспортних засобів, які передані позивачем в оренду відповідачу на підставі договорів оренди № 06-1/06 від 06.06.2011 р. та № 26/06/12 від 26.06.2012 р., діяв з перевищенням службових повноважень і відчуження спірних транспортних засобів від відповідача позивачу відбулось незаконно, а тому відповідач вважає, що у випадку визнання господарським судом Київської області договору купівлі-продажу № 19/12 від 24.07.2012 року та договору купівлі-продажу № 20/12 від 24.07.2012 року недійсними, виникнуть підстави для визнання недійсними додаткової угоди № 1 від 24.07.2012 р. та додатку № 4 до договору № 26/06/12 від 26.06.2012 р., а в разі визнання їх недійсними відпадуть підстави для задоволення позову відповідача про стягнення орендної плати.

Позивачем подано письмові заперечення проти задоволення клопотання відповідача про зупинення провадження у справі. При обґрунтуванні своїх заперечень позивач, зокрема, зазначає, що відповідач свідомо ухиляється від надання суду об'єктивної інформації і навмисно надає на розгляд суду вибіркові документи, що складають в результаті однобічне та неповне викладення обставин.

Вищезазначене клопотання про зупинення провадження у справі залишено судом без задоволення, оскільки предметом розгляду даної справи є стягнення заборгованості з орендної плати, яка виникла внаслідок невиконання відповідачем умов укладених між сторонами договору № 06-1/06 оренди автопоїздів від 06.06.2011 р. та договору № 26/06/12 оренди автопоїздів від 26.06.2012 р., а обставини, пов'язані з дійсністю договорів купівлі-продажу № 19/12 від 24.07.2012 року та купівлі-продажу № 20/12 від 24.07.2012 року, знаходяться за межами заявленого позову і безпосередньо не стосуються відносин щодо сплати орендних платежів. Враховуючи чинність договорів оренди № 06-1/06 від 06.06.2011 р. та № 26/06/12 від 26.06.2012 р., спір про визнання недійсними договорів купівлі-продажу № 19/12 від 24.07.2012 року та № 20/12 від 24.07.2012 року не впливає на результат вирішення даної справи.

В судовому засіданні, 19.12.2012 р., представником відповідача було заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи. Клопотання про відкладення розгляду справи судом залишено без задоволення, оскільки враховуючи обмежений строк вирішення спору визначений ст. 69 Господарського процесуального кодексу України у суду відсутні підстави для задоволення вказаного клопотання, оскільки строк вирішення спору відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України сплинув.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, зібрані докази та заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між позивачем (за договорами -орендодавець) та відповідачем (за договорами -орендар) були укладені договори оренди автопоїздів № 06-1/06 від 06.06.2011 р. та № 26/06/12 від 26.06.2012 р. (далі по тексту -договори оренди), відповідно до п. 1.1. яких орендодавець зобов'язується передати, а орендар зобов'язується прийняти у строкове платне користування на умовах оренди наступне майно (в подальшому поіменоване як об'єкт оренди): автопоїзди в кількості, що зазначена у Додатку № 1 до договорів оренди автопоїздів.

Пунктом 2.1. договорів оренди встановлено, що вступ орендарем у користування об'єктами оренди настає одночасно з підписанням сторонами акта прийому-передачі об'єктів оренди. З моменту передачі об'єктів оренди за відповідним актом здійснюється нарахування встановленої договором орендної плати, яку орендар зобов'язується сплачувати на користь орендодавця.

Відповідно до п.п. 3.1., 3.2. договорів оренди, за користування об'єктом оренди орендар зобов'язується сплачувати орендодавцеві орендну плату, у розмірі 3200 грн. 00 коп. в місяць, в т.ч. ПДВ, за один автопоїзд. Термін сплати орендної плати починається з дня підписання акту прийому-передачі, за кожен об'єкт оренди та зобов'язаний сплачувати до 15-го числа кожного місяця. Розмір орендної плати узгоджений між сторонами та вказується в рахунках, який виставляється один раз в місяць.

Орендна плата сплачується орендарем у безготівковій формі шляхом перерахування грошової суми, зазначеної у п. 3.1. цього договору, на поточний рахунок орендодавця. Орендна плата сплачується орендарем помісячно, в термін до 15 календарного числа календарного місяця.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.06.2011 р. сторонами було підписано акт прийому-передачу, що є Додатком № 2 до Договору № 06-1/06 оренди автопоїздів від 06.06.2011 р., згідно з яким позивач передав відповідачу у строкове платне користування два автопоїзди, тобто чотири транспортні засоби.

Також, на виконання умов Договору № 26/06/12 оренди автопоїздів від 26.06.2012 р.

сторони підписали акти прийому-передачі від 26.06.2012 р. та від 30.06.2012 р., які також є Додатками № 2 до Договору № 26/06/12 оренди автопоїздів від 26.06.2012 р. та згідно з якими позивач передав відповідачу у строкове платне користування два автопоїзди, тобто чотири транспортні засоби.

В подальшому сторони уклали Додаткову угоду № 1 до договору оренди автопоїздів № 26/06/12 від 26.06.2012 р., якою внесли зміни у п.п. 1.1., 1.2. договору, та з урахуванням умов якої підписали Додаток № 4 до Договору № 26/06/12 оренди автопоїздів від 26.06.2012 р.

На виконання умов Додаткової угоди № 1 до договору оренди автопоїздів № 26/06/12 від 26.06.2012 р. сторони підписали акти прийому-передачі від 24.07.2012 р. та від 25.07.2012 р. згідно з якими позивач передав відповідачу у строкове платне користування ще два автопоїзди.

Отже, за Договором оренди № 06-1/06 від 06.06.2011 р. в користуванні у відповідача перебували два автопоїзди, а за Договором оренди № 26/06/12 від 26.06.2012 р. -чотири автопоїзди.

У відповідності з п. 7.2. договорів, строк Договору оренди № 06-1/06 від 06.06.2011 р. закінчується 06 червня 2013 року, а Договору оренди № 26/06/12 від 26.06.2012 р. -26 червня 2014 року.

Згідно п. 7.6. договорів оренди, договір може бути розірвано тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до договору.

31.08.2012 р. сторони уклали Додаткову угоду № 1 до договору оренди автопоїздів № 06-1/06 від 06.06.2011 р. та Додаткову угоду № 2 до договору оренди автопоїздів № 26/06/12 від 26.06.2012 р., якими розірвали вказані договори оренди з 31.08.2012 р.

Позивач виставив на підставі договорів оренди № 06-1/06 від 06.06.2011 р. та № 26/06/12 від 26.06.2012 р. за оренду майну у серпні 2012 року відповідачу для оплати рахунки № БО00000141 від 31.08.2012 р. на суму 6400 грн. та № БО00000140 від 31.08.2012 р. на суму 12800 грн.

Також надання послуг по оренді транспортних засобів на підставі вказаних вище договорів оренди підтверджується підписаними посадовими особами позивача і відповідача та скріпленими печатками актами надання послуг № БО00000141 від 31.08.2012 р. на суму 6400 грн. та № БО00000140 від 31.08.2012 р. на суму 12800 грн.

Проте, відповідач зазначені рахунки та акти наданих послуг у визначений строк не оплатив.

Крім того, в порушення умов договору оренди № 26/06/12 від 26.06.2012 р. відповідач не оплатив рахунок та акт надання послуг № БО00000102 від 30.06.2012 р. на суму 640,00 грн. за оренду автопоїздів з 26.06.2012 р. по 30.06.2012 р.

Таким чином, на день розгляду справи заборгованість відповідача по орендній платі за користування майном на підставі договорів оренди № 06-1/06 від 06.06.2011 р. та № 26/06/12 від 26.06.2012 р. становить 19840,00 грн.

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч. 1 ст. 760 Цивільного кодексу України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (ч. 1 ст. 761 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата сплачується орендарем незалежно від результатів його господарської діяльності.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбаченою, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Під час розгляду судом спору по суті відповідач не заперечував факт користування орендованим майном, проте доказів оплати суми боргу не надав.

При цьому, судом не приймаються до уваги заперечення відповідача відносно того, що між сторонами було проведено взаємозалік, у зв'язку з проведенням капітального ремонту транспортних засобів під час їх експлуатації, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, в розумінні ст. 34 ГПК України, які свідчать про ведення переговорів або досягнення домовленостей щодо проведення взаємозаліків між сторонами за договорами оренди 06-1/06 від 06.06.2011 р. та № 26/06/12 від 26.06.2012 р.

Крім того, пп. 4.1.5. договорів оренди передбачено, що орендодавець зобов'язаний на вимогу орендаря за наявності підтверджуючих документів компенсувати орендарю витрати, пов'язані з проведенням капітального ремонту об'єктів оренди, якщо пошкодження транспортного засобу сталось не з вини орендаря.

Підпункт 4.4.5. договорів оренди також передбачає право орендаря на відшкодування орендодавцем витрат, пов'язаних із капітальним ремонтом транспортного засобу, якщо пошкодження сталося не з його вини .

Проте, з наданих відповідачем доказів не вбачається, що понесені ним витрати на ремонт транспортних засобів, які перебували в нього в оренді, є саме капітальним ремонтом, а не поточним ремонтом майна, проведення якого, згідно договорів та ч. 1 ст. 776 Цивільного кодексу України, покладено на орендаря, і що пошкодження транспортних засобів сталися не з вини орендаря.

До того ж відсутні будь-які докази, які свідчать про повідомлення позивача про необхідність проведення капітального ремонту транспортних засобів.

Отже, відповідачем в порушення вимог ст. 33, 34 ГПК України не доведено належними та допустимим доказами обґрунтованість його заперечень проти позовних вимог.

За таких обставин, господарський суд дійшов до висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості за Договором № 06-1/06 оренди автопоїздів від 06.06.2011 р. та Договором № 26/06/12 оренди автопоїздів від 26.06.2012 р., є правомірною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в сумі 19840,00 грн.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договорами оренди, позивачем окремо по кожній сумі заборгованості по орендній платі нараховані 3% річних у загальній сумі 42,39 грн. та втрати від інфляції в загальній сумі 20,00 грн.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією.

При цьому, судом враховано, що пунктом 1.14. постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України»№ 480 від 27.12.2007 р. визначено, що індекс інфляції - індекс споживчих цін, оприлюднений Державним комітетом статистики України.

Відтак, оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) -це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

Крім того, згідно п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012, сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011 р. № 23/466 та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ»від 03.04.1997 р. № 62-97р].

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 р. № 52/30).

Отже, враховуючи умови оплати, періоди, визначені позивачем у розрахунках, доданих до справи, та офіційні розміри індексів інфляції, що були встановлені у ці періоди, за розрахунком суду втрати від інфляції складають у загальній сумі 19,20 грн.

При цьому позивачем безпідставно нараховано втрати від інфляції на суму заборгованості 640,00 грн. за період з липня по вересень 2012 року, оскільки при помноженні індексів інфляції за вказаний період сумарний індекс інфляції становить 99,6 %, тобто має місце дефляція, що виключає можливість збільшення заборгованості на індекс інфляції.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення втрат від інфляції підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 55 ГПК України, суд, перевіривши правильність нарахування 3% річних та задовольняє їх в сумі 42,39 грн. за розрахунком позивача, наведеним у позовній заяві, який є арифметично правильним.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати, відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕТ Транспорт-Україна»(07402, Київська область, Броварський район, с. Перемога, вул. Б.Хмельницького, 1, код ЄДРПОУ 34311246) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Прометей»(08033, Київська область, Макарівський район, с. Копилів, вул. Леніна, 4-Б; код ЄДРПОУ 20600771) 19840 (дев'ятнадцять тисяч вісімсот сорок) грн. -боргу, 19 (дев'ятнадцять) грн. 20 коп. - втрат від інфляції, 42 (сорок дві) грн. 39 коп. -3% річних, 1609 (одну тисячу шістсот дев'ять) грн. 43 коп. -витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині вимог в позові відмовити.

Дане рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

Повний текст рішення підписано: 24.12.2012 р.

Суддя Т.П. Карпечкін