Постанова

від 29.01.2013 по справі 5011-65/12314-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" січня 2013 р. Справа№ 5011-65/12314-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тарасенко К.В.

суддів: Гаврилюка О.М.

Рєпіної Л.О.

за участі представників:

від позивача: Іваненко І.П. - представник

від відповідача: не з'явився розглянувши матеріали апеляційної скарги Державної організації «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського Національної академії наук України» на рішення господарського суду міста Києва від 08.11.2012 року по справі № 5011-65/12314-2012 (суддя: Головіна К.І.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго»

до Державної організації «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського Національної академії наук України»

про стягнення 175 191,83 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Київенерго» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Державної організації «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського Національної академії наук України» про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію в розмірі 175 191,83 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.11.2012 у справі № 5011-65/12314-2012 провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості в сумі 114 795,47 грн. припинено, позов задоволено частково, стягнуто з Державної організації «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського Національної академії медичних наук України» на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» пеню в сумі 31 099,13 грн., інфляційну складову боргу в сумі 891,32 грн., 3% річних в розмірі 6 450,11 грн. та 3 070,76 грн. витрат по сплаті судового збору за подання позову. В іншій частині позову - відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Державна організація «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського Національної академії наук України» звернулась до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення господарського суду міста Києва від 08.11.2012 у справі № 5011-65/12314-2012 в частині стягнення з відповідача штрафних санкцій.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції під час розгляду справи неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, у зв'язку з чим прийнято необґрунтоване рішення з порушенням норм процесуального права.

Апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не було досліджено той факт, що відповідач є державною науковою неприбутковою установою, яка фінансується з державного бюджету.

Крім того, апелянт зазначає, що інфляційна складова боргу (891,32 грн.), три відсотки річних (6 505,91 грн.) та пеня (31 099,13 грн.) в сумі становлять 28.16% основного боргу, що є надмірно великою сумою порівняно зі збитками позивача та має бути зменшено судом на підставі ст. 233 Господарського кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 15.01.2012.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду № 5011-65/12314-2012 від 15.01.2013 у зв'язку з перебуванням судді Авдеєва П.В. на лікарняному, для розгляду справи № 5011-65/12314-2012 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді: Тарасенко К.В, суддів: Гаврилюка О.М., Рєпіної Л.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2013 розгляд справи відкладено на 29.01.2013.

У судове засідання представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи без участі представника відповідача, який повідомлений про дату, час та місце належним чином.

Представник позивача письмового відзиву на апеляційну скаргу не надав, однак у судовому засіданні проти її доводів заперечував, вважаючи її безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, а рішення суду є законним, обґрунтованим та таким, що підлягає залишенню без змін.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

01.05.2004 між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство «Київенерго», (енергопостачальна організація) та Державною організацією «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського Національної академії медичних наук України» (абонент) укладено Договір № 521623 на постачання теплової енергії у гарячій воді (надалі - Договір № 521623).

Відповідно до п 1.1 Договору № 521623 предметом договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим Договором.

Згідно з п. 2.2.1 Договору № 521623 енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та обсягах згідно з додатком № 1 до Договору.

Пунктом 2.3.1. Договору № 521623 сторони погодили, що абонент зобов'язується додержуватись кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1 до Договору, не допускаючи їх перевищення та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

17 липня 2012 року між Державною організацією «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського Національної академії медичних наук України» та Публічним акціонерним товариством «Київенерго» укладено Договір про закупівлю послуг (теплова енергія у гарячій воді/парі) за державні кошти № 521623 (надалі - Договір про закупівлю послуг).

У відповідності до п. 11.1 Договору про закупівлю послуг цей договір укладається на виконання вимог Закону України «Про здійснення державних закупівель» та у зв'язку з безперервним технічним процесом постачання теплової енергії сторони дійшли згоди вважати цей Договір новою редакцією Договору від 01.05.2004 № 521623 і у зв'язку з цим додатки до Договору № 521623 передбачені п. 12.1. вважати додатками до Договору про закупівлю послуг.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивач зобов'язання за Договором № 521623 виконав належним чином, а відповідач, у свою чергу, належним чином зобов'язання за Договором не виконав, в результаті чого виникла заборгованість за спожиту теплову енергію у гарячій воді.

У відповідності до облікових карток наданих позивачем, вартість спожитої відповідачем теплової енергії у гарячій воді за період з 01.12.2011 по 01.08.2012 становить 136 695,47 грн.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням іншої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (Стаття 610 Цивільного кодексу України).

У відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до довідки наданої Публічним акціонерним товариством «Київенерго», відповідач частково погасив заборгованість за спожиту теплову енергію на суму 21 900,00 грн. до подання позивачем позову до суду, а отже у стягненні 21 900,00 грн. заборгованості судом першої інстанції відмовлено правомірно.

Крім того, після подачі позову, відповідач в жовтні-листопаді 2012 року погасив заборгованість за Договором № 521623 в розмірі 114 795,47 грн., що підтверджується довідкою про надходження коштів за спожиту теплову енергію та платіжними дорученнями, наданими відповідачем.

Нормами п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи погашення відповідачем заборгованості у розмірі 114 795,47 грн., колегія суддів приходить до висновку, що провадження у справі в частині стягнення 114 795,47 грн. заборгованості підлягає припиненню у зв'язку з відсутністю предмету спору.

З викладеного вбачається, що на момент прийняття судом першої інстанції рішення заборгованість відповідача перед позивачем за спожиту у спірний період теплову енергію відсутня.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойки, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно п. 3.5 додатку № 4 до Договору абоненту на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду енергопостачальною організацією нараховується пеня в розмірі 0,5% за кожний день до моменту його повного погашення, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

Позивач просив стягнути з відповідача пеню в розмірі 31 099,13 грн. за період з 01.01.2012 по 01.07.2012, вказана вимога була повністю задоволена судом першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України к разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

У своїй апеляційній скарзі відповідач просить застосувати ст. 233 ГК України та змінити рішення господарського суду міста Києва в частині стягнення штрафних санкцій, однак колегія не погоджується з твердженням відповідача, що штрафні санкції належні до стягнення на користь відповідача є надмірно великими, а тому рішення господарського суду міста Києва від 08.11.2012 в цій частині підлягає залишенню без змін.

Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, суд зазначає, що згідно з інформаційним листом Верховного Суду України № 3.2-2005 від 15.07.2005 грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних. Оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань.

Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зважаючи на викладене, колегія суддів зазначає, що інфляційна складова боргу та 3% річних не є штрафними санкціями, а їх розмір не може бути зменшено на підставі ст. 233 Господарського кодексу України, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню інфляційна складова боргу в сумі 891,32 грн. за період з 01.01.2012 по 01.04.2012 та 3% річних в сумі 6 450,11 грн. за період з 01.01.2012 по 01.08.2012.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається, апеляційна скарга відповідача є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної організації «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського Національної академії наук України» залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 08.11.2012 по справі № 5011-65/12314-2012 залишити без змін.

Матеріали справи № 5011-65/12314-2012 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Тарасенко К.В.

Судді Гаврилюк О.М.

Рєпіна Л.О.