Рішення

від 28.01.2013 по справі 2014/2363/2012

ЗМІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2014/2363/2012

Провадження № 2/621/43/13

РІШЕННЯ

іменем України

28.01.2013 року м. Зміїв

Зміївський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді - Бережної Н.М.,

при секретарі - Друповій А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Змієві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Надратранс», що користується правами засновника редакції газети «Змиевской общественный вестник» про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,

встановив:

11.05.2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, редакції газети «Змиевской общественный вестник» про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.

10.08.2012 року ОСОБА_1 подав уточнений позов до ОСОБА_2, ТОВ «Надратранс», що користується правами засновника редакції газети «Змиевской общественный вестник» про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, в якому вказав, що 20.10.2011 року у газеті «Змиевской общественный вестник» (далі - «ЗОВ») № 42 (110) на 11 сторінці був надрукований відкритий лист за підписом ОСОБА_2 під заголовком «Хватит, гражданин ОСОБА_1! Или «Муля, не нервируй меня!». В даній публікації поширені відомості, які не відповідають дійсності та принижують честь, гідність, ділову репутацію позивача, завдають шкоди законним інтересам ОСОБА_1, а також спричинили йому моральної шкоди. Крім того, ОСОБА_2 допустив втручання в особисте життя позивача, а саме: «… редактор с присущей ему манией величия…»; «Редактор «Змиевского курьера» и автор большинства статей - ОСОБА_3. У него тоже псевдоним как у продажной женщины из фильма «Место встречи изменить нельзя». Он и «О. Правденко», и «Е. Баев», а недавно стал «Я. Самец»; «А чтобы твоя молодая сожительница - не иначе как по заданию редакции! - не скакала в «гречку» или в первые же гайдаровские кусты под рёв моторов на мотокроссе, надо просто тщательнее следить за своим мужским здоровьем…»; «И всё потому, что «спать спокойно тебе не дают деньги в чужом кармане…»; «я хочу тебе напомнить о гнилых корнях твоего благосостояния…», «… свой первый миллион - 15 тысяч советских рублей - ты заработал выторговавши их за стыд и позор своей семьи…», «… ты вложил эти грязные деньги в не менее грязный бизнес…»; «Ты вспоминаешь о проблемах простых людей только для того, чтобы побольнее укусить начальство и получить от них бонусы в виде откупных»; «даже памятник с флагом Украины, который теперь развивается над Змиевом, тебе не нравится…»; «ОСОБА_4 не зря твоего деда в деревне люди звали Полицай. Верно говорят, что яблоко от яблони недалеко катится»; «… ты есть настоящий Спиногрыз, только паразитируешь… на теле любой змиевской власти. Пока тебя не прикормил ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ты грыз им спины…», «… А кость бросали соловьем заливался, расписывал их успехи»; «… поста замглавы прошлой администрации, который был костью брошен твоей сожительнице за серию статей в «Змиевском курьере»…»; «Заметь, никто тебе самому никакой рост не предлагал, ведь дружба с тобой - это крест на репутации каждого, кто хочет считаться порядочным человеком…»; «От тебя откупались, и так было при всех предыдущих главах Змиевской райгосадминистарции»; «… ты, господин ОСОБА_3, брызжа слюной и желчью, позвал на подмогу «суперталантливую молодежь» 25 канала, такого же продажного, как и «Змиевской курьер»; «Для кого же ты печатаешь явную ложь о змиевском пляже, господин ОСОБА_3?»; «ОСОБА_7 укусила тебя жадность ещё на парткурсах, как допустили тебя до кормушки, как захотелось тебе жить хорошо, так и продал ты и свою семью, и газету…», «… и совесть»; «… Думаю, есть законный способ положить конец издевательствам распоясавшегося хама…» . В своїй роботі, згідно п. 2 ст. 28, п. 3 ст. 438 ЦК України, п. 9 ст. 26 ЗУ «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», ОСОБА_1 користується вигаданим ім’ям (псевдонімом). В своїй публікації відповідачі, без згоди ОСОБА_1, розкрили декілька псевдонімів позивача, що відповідно до п. 11 ст. 26 ЗУ «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» дозволяється лише на вимогу суду. Такими своїми діями відповідачі порушують нематеріальні права ОСОБА_1

Преамбула до Загальної Декларації прав людини, преамбула до Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, Конституція України закріплюють визнання гідності, властивої всім членам людської сім’ї, і рівних та невід’ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру, людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека є найвищою соціальною цінністю, а забезпечення прав і свобод людини - головним обов’язком держави. Статтею 68 Конституції України визначено, що кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас, праву на свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов’язок не поширювати про особу недостовірну та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію, інформацію. Честь, гідність, ділова репутація є особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об’єктів судового захисту.

Частиною 2 ст. 3 ЗУ «Про друковані засоби масової інформації» передбачено, що забороняється використання друкованих засобів масової інформації для «втручання в особисте життя громадян, посягання на їх честь і гідність». Відповідачами порушено один з основних принципів інформаційних відносин, які викладені у ст. 5 ЗУ «Про інформацію», а саме: «об’єктивність, вірогідність інформації».

Ігноруючи норми діючого законодавства, редакція газети «ЗОВ» використала друкований засіб масової інформації для поширення недостовірної, наклепницької інформації, яка направлена на свідоме протиправне порушення прав і свобод ОСОБА_1, посягає на його честь, гідність та ділову репутацію. У вищезазначеній публікації відбувається навмисне висвітлення позивача як людини, яка вчиняє протиправні, аморальні вчинки. Звинувачення, викладені на адресу ОСОБА_1 у даній статті, є умисно спотвореними і мають на меті у такий примітивний спосіб, з порушенням вимог елементарної журналістської етики, дискредитувати його як людину, громадянина, керівника. Крім того, позивач вказував на те, що наведенні у статтях твердження викладені не у загальновживаних висловах, а образливими і принизливими словами, що підтверджує намір автора статті та газети «ЗОВ» в цілому завдати моральної шкоди ОСОБА_1, а не висловити критику на адресу його діяльності. ОСОБА_1 вважав, що гарантована законодавством України свобода професійної діяльності засобів масової інформації не є перепоною для реалізації його права на притягнення до відповідальності редакції газети «ЗОВ», спростування поширеної нею вищевказаної недостовірної, наклепницької інформації про позивача, а також видалення такої інформації у формі та у спосіб, визначенні чинним законодавством, оскільки у редакції газети «ЗОВ» відповідно до ст. ст. 41, 42 ЗУ «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» відсутні підстави для звільнення її від відповідальності. Відповідно до ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» використання друкованих засобів масової інформації для втручання в особисте життя громадян, посягання на їх честь і гідність є підставою для припинення випуску друкованого засобу масової інформації. А ст. 37 цього ж Закону передбачає, що громадяни, юридичні особи і державні органи, а також їх законні представники мають право вимагати від редакції друкованого засобу масової інформації опублікування ним спростування поширених про них відомостей, що не відповідають дійсності або принижують їх честь та гідність. Якщо редакція не має доказів того, що опубліковані нею відомості відповідають дійсності, вона зобов’язана на вимогу заявника опублікувати спростування їх у запланованому найближчому випуску друкованого засобу масової інформації або опублікувати його за власною ініціативою. Спростування повинно бути набрано тим же шрифтом і поміщено під заголовком «Спростування» на тому ж місці шпальти, де містилося повідомлення, яке спростовується.

Всі вищевказані порушення чинного законодавства, здійснені відповідачами, посягають на честь, гідність, ділову репутацію ОСОБА_1, призводять до порушення його нормальних життєвих зв’язків, погіршення відносин з оточуючими, напруження стосунків з колегами по роботі. Позивач вважав, що завдану моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв виразу його душевного болю, спокою, честі, гідності. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням. Але, у будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді. ОСОБА_8 з даних міркувань ОСОБА_1 визначив розмір моральної (немайнової) шкоди в 40000 (сорок тисяч) грн.

На підставі вищевикладеного, ОСОБА_1 просив зобов’язати відповідачів надрукувати в газеті «Змиевской общественный вестник» спростування наступного змісту: «У газеті «Змиевской общественный вестник» № 42 (110) від № 20 жовтня 2011 року опублікована стаття «Хватит, гражданин ОСОБА_1! Или «Муля, не нервируй меня!» за підписом ОСОБА_2. Зазначена публікація спрямована на втручання в особисте життя ОСОБА_1, містить неправдиву та таку інформацію, що порочить його честь, гідність та ділову репутацію. Редакція газети «Змиевской общественный вестник», автор публікації ОСОБА_2 спростовують негативну інформацію щодо ОСОБА_1 як вигадану і таку, що не відповідає дійсності та приносять вибачення за її розповсюдження.»; стягнути з ТОВ «Надратранс», код 35699510, що користується правами засновника редакції газети «Змиевской общественный вестник» на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 20000 (двадцять тисяч) грн.; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 20000 (двадцять тисяч) грн.; судові витрати покласти на відповідачів.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з’явився, свої інтереси довірив представляти ОСОБА_7, який підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив їх задовольнити, посилаючись на те, що ОСОБА_2 висловив через друкований засіб масової інформації - редакцію газети «Змиевской общественный вестник» недостовірну інформацію, таку, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1, чим здійснив втручання в особисте життя позивача та завдав останньому моральної шкоди.

ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав, вказував, що вони суперечать нормам Конституції України, Закону України «Про інформацію», Цивільного кодексу України, а саме право ОСОБА_2 висловлювати судження, оцінки, думки, гарантоване ст. 34 Конституції України. Аналогічне право закріплено в ст. 10 Європейської Конвенції «Про захист прав людини і основних свобод», яка відповідно до ст. 9 Конституції України є складовою частиною національного законодавства. Висловлювання своїх думок може бути обмежено законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. Стаття «Хватит, гражданин ОСОБА_1! Или «Муля, не нервируй меня!» в жодному разі не посягає на право і свободу, честь і гідність позивача в зв’язку з тим, що це є оціночним судженням ОСОБА_2 щодо ОСОБА_1, а отже, вони не є предметом судового захисту та за висловлювання яких ніхто не може бути притягнутий до відповідальності. Щодо тверджень ОСОБА_1, що надрукована інформація є недостовірною, відповідач ОСОБА_2 зазначив, що недостовірною є інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво. Однак, ОСОБА_2 наголошував, що викладена ним інформація підтверджується показаннями свідків. Також, ОСОБА_1 не пояснив та не надав доказів стосовно порушення його особистих немайнових прав, наявності факту заподіяння моральних та душевних страждань або витрат немайнового характеру. Отже, оскільки опублікована в газеті «ЗОВ» стаття не порушує немайнові права позивача, так як викладена в статті інформація не завдала шкоди відповідним особистим немайновим благам та ніяким чином не перешкоджала ОСОБА_1 в повному обсязі та своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, ОСОБА_2 просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову в повному обсязі.

Представник другого відповідача ТОВ «Надратранс», що користується правами засновника редакції газети «Змиевской общественный вестник», ОСОБА_9 також заперечувала проти задоволення позову, виходячи з наступного - позовні вимоги суперечать положенням ст. 47-1 ЗУ «Про інформацію», відповідно до якої ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Оскільки, предметом спору є іронічні висловлювання ОСОБА_2, які неможна інакше витлумачити, як критика, оцінка дій у сатиричній формі, з використанням характерних для публіцистики мовних засобів, таких як гіпербола, алегорія, то вони не можуть бути підставою для вимог про їх спростування. ОСОБА_9 вказала, що спірна стаття є відкритим листом-відповіддю на низку статей в газеті «Зміївський кур’єр», автором яких є «Самець» - це один з псевдонімів ОСОБА_1 Іноді, позивач також використовує псевдоніми - ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_11 та інші. Під цими псевдонімами ОСОБА_1 втручається в особисте життя громадян, розповсюджує про них недостовірну інформацію, ображає, принижує людську гідність. Тим самим, позивач використовує газету для навмисного приниження тих, хто йому не подобається, порушуючи вимоги ст. 68 Конституції України. В статті «Хватит, гражданин ОСОБА_1! Или «Муля, не нервируй меня!» ОСОБА_2 виступає саме проти втручання редактором газети «Зміївський кур’єр» в особисте життя людей, проти надання їм образливих прізвиськ та спотворення прізвищ, розповсюдження неправдивих відомостей про широке коло осіб, що є основою редакційної політики редактора газети «Зміївський кур’єр» ОСОБА_1 ОСОБА_12 це, а не особистість позивача, є предметом критики першого відповідача та суттю статті «Хватит, гражданин ОСОБА_1! Или «Муля, не нервируй меня!». Аби закликати ОСОБА_1 повернутися до рамок загальнолюдської моралі і норм поведінки автор статті «Хватит, гражданин ОСОБА_1! Или «Муля, не нервируй меня!» копіює стиль статей ОСОБА_1, автора опусів «Пан на всю губу або політ гоблінів над зміїним гніздом Гадюкіно», «Синдром собаки Павлова: клинч «дурепи з гори», сон Муму у білих капцях», «Дурдом & Гадюкино» та інших, єдина ціль яких - образити людей. ОСОБА_8 проти такої діяльності ОСОБА_1 і був спрямований лист ОСОБА_2 до редакції газети «Змиевской общественный вестник», який і було надруковано. Отже, вжиті в статті ОСОБА_2 вирази є похідними від таких, які вживає сам позивач у своїх статтях відносно інших осіб. ОСОБА_1 спотворює імена фізичних осіб, посади, громадську діяльність та партійну належність, однак, не виникає сумніву про кого й про що йде мова, уточнюючи при цьому особисті стосунки між людьми, сповіщаючи реальні номери телефонів, марки та номери автомобілів. ОСОБА_2 же використовував свої вирази, беручи їх в лапки, як цитовані з першоджерела. Тим самим ОСОБА_2 оцінює та надає тлумачення діям ОСОБА_1 як редактора газети, який переходить межі дозволеного, а не як фізичної особи, перший відповідач не сповіщає жодного конкретного факту, який можна б було трактувати як поширення недостовірної інформації або втручання в особисте життя позивача. Крім того, ОСОБА_9 вказала, що ОСОБА_2 не мав способу публічно висловити свою думку інакше, як звернувшись до редакції газети «Змиевской общественный вестник», оскільки редакція газети «Зміївський кур’єр» не приймає і не друкує ані спростування, на яке мають право ображені виданням люди, ані вдячності, якщо вони адресовані особам, які не до вподоби ОСОБА_1 Даний факт можуть підтвердити численні свідки. Тому, редакція газети «Змиевской общественный вестник» надала можливість ОСОБА_2 висловити свою точку зору на сторінках своєї газети. Що стосується відшкодування моральної шкоди, яку ніби то поніс позивач, то всупереч положенням ст. 23 ЦК України дана вимога не відповідає ні вимогам розумності, ні вимогам справедливості, оскільки зміст даної позовної вимоги не відповідає жодному з визначень моральної шкоди, викладених у ст. 23 ЦК України. Також, ОСОБА_9 зазначала те, що у даному випадку не існує жодних підстав вважати потерпілою особою позивача, у якого внаслідок газетної публікації погіршилися здібності або він позбавлений можливості їх реалізації. Навпаки, газета «Зміївський кур’єр» не змінила редакційної політики, матеріали в ній залишаються на тому ж рівні, продовжують носити наклепницький характер. Щодо вимоги ОСОБА_1 про зобов’язання відповідачів принести йому вибачення, то ОСОБА_9 наголошувала, що керуючись законодавством України реалізувати дану вимогу неможливо. На підставі вищевикладеного, враховуючи безпідставність та незаконність позовних вимог ОСОБА_1 представник другого відповідача ОСОБА_9 просила відмовити у задоволенні позову.

Суд, заслухавши осіб, які беруть участь у справі, оцінивши докази, що містяться в матеріалах справи, дійшов до наступного висновку .

Судом встановлено, що у випуску газети «Змиевской общественный вестник» № 42 (110) від 20.10.2011 року було опубліковано статтю за відкритим листом ОСОБА_2 «Хватит, гражданин ОСОБА_1! Или «Муля, не нервируй меня!», в якій автор листа висловлював свою думку щодо останніх статей, надрукованих в газеті «Зміївський кур’єр», головним редактором якої є ОСОБА_1 Зі змісту статті «Хватит, гражданин ОСОБА_1! Или «Муля, не нервируй меня!» вбачається, що вона стосується діяльності редакції газети «Зміївський кур’єр» та ОСОБА_1, який негативно, принизливо, неправдиво висвітлює суспільне життя міста Змієва Харківської області /а.с. 6/.

Позивач ОСОБА_1 вважав, що ОСОБА_2 виклав недостовірну інформацію, неправдиві та такі відомості, що принижують його честь, гідність та ділову репутацію, чим завдав шкоди особистим немайновим правам ОСОБА_1 та спричинив моральну шкоду. Крім того, ОСОБА_2 у своїй статті «Хватит, гражданин ОСОБА_1! Или «Муля, не нервируй меня!» розкрив псевдоніми ОСОБА_1 та допустив втручання в особисте життя позивача. Зокрема, ОСОБА_1 вважає наступні тезиси такими, що дискредитують його як людину, громадянина та керівника, а саме: «… редактор с присущей ему манией величия…»; «Редактор «Змиевского курьера» и автор большинства статей - ОСОБА_3. У него тоже псевдоним как у продажной женщины из фильма «Место встречи изменить нельзя». Он и «О. Правденко», и «Е. Баев», а недавно стал «Я. Самец»; «А чтобы твоя молодая сожительница - не иначе как по заданию редакции! - не скакала в «гречку» или в первые же гайдаровские кусты под рёв моторов на мотокроссе, надо просто тщательнее следить за своим мужским здоровьем…»; «И всё потому, что «спать спокойно тебе не дают деньги в чужом кармане…»; «я хочу тебе напомнить о гнилых корнях твоего благосостояния…», «… свой первый миллион - 15 тысяч советских рублей - ты заработал выторговавши их за стыд и позор своей семьи…», «… ты вложил эти грязные деньги в не менее грязный бизнес…»; «Ты вспоминаешь о проблемах простых людей только для того, чтобы побольнее укусить начальство и получить от них бонусы в виде откупных»; «даже памятник с флагом Украины, который теперь развивается над Змиевом, тебе не нравится…»; «ОСОБА_4 не зря твоего деда в деревне люди звали Полицай. Верно говорят, что яблоко от яблони недалеко катится»; «… ты есть настоящий Спиногрыз, только паразитируешь… на теле любой змиевской власти. Пока тебя не прикормил ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ты грыз им спины…», «… А кость бросали соловьем заливался, расписывал их успехи»; «… поста замглавы прошлой администрации, который был костью брошен твоей сожительнице за серию статей в «Змиевском курьере»…»; «Заметь, никто тебе самому никакой рост не предлагал, ведь дружба с тобой - это крест на репутации каждого, кто хочет считаться порядочным человеком…»; «От тебя откупались, и так было при всех предыдущих главах Змиевской райгосадминистарции»; «… ты, господин ОСОБА_3, брызжа слюной и желчью, позвал на подмогу «суперталантливую молодежь» 25 канала, такого же продажного, как и «Змиевской курьер»; «Для кого же ты печатаешь явную ложь о змиевском пляже, господин ОСОБА_3?»; «ОСОБА_7 укусила тебя жадность ещё на парткурсах, как допустили тебя до кормушки, как захотелось тебе жить хорошо, так и продал ты и свою семью, и газету…», «… и совесть»; «… Думаю, есть законный способ положить конец издевательствам распоясавшегося хама…» . /а.с. 6/.

Суд не погоджується з твердженнями позивача, виходячи з наступного.

Конституцією України передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в іншій спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене лише законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу і дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Статтею 17 Закону України В«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людиниВ» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ОСОБА_3 як джерело права.

У рішенні Європейського ОСОБА_3 з прав Людини Лігенс проти ОСОБА_3 (12/1984/84/131) Страсбург, 8 липня 1986 року, зазначено, що свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 Конвенції, свобода вираження стосується не лише тієї В«інформаціїВ» чи тих В«ідейВ» , які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких В«демократичне суспільствоВ» неможливе.

Ці принципи мають особливе значення, коли йдеться про пресу. Хоча преса не повинна переступати меж, встановлених для В«захисту репутації інших осібВ» , на якій лежить обов’язок повідомити інформацію та ідеї на політичні теми так само, як і в інших сферах, які становлять громадський інтерес. На думку Європейського ОСОБА_3 з прав Людини, слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна.

Крім того, вищевказаним рішенням Європейського Суд з прав Людини визначено, що межа дозволеної критики відносно публічних осіб є значно ширшою, ніж відносно приватної особи, у зв’язку з чим публічні особи повинні проявляти більшу терпимість до пильної уваги до кожного їх слова чи дії.

Згідно зі ст. 30 ЗУ «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Під наклепом розуміють ганебну інформацію або поширення завідомо неправдивих відомостей, що ганьблять честь і гідність іншої особи або підривають її репутацію.

Відповідно до ст. 36 ЗУ «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» лист, адресований редакції, може бути використаний у повідомленнях і матеріалах, якщо при цьому не змінюється зміст листа і не порушуються положення цього Закону.

Положеннями абз. 1 ч. 2 ст. 3 цього ж Закону встановлена заборона використання друкованих засобів масової інформації для втручання в особисте життя громадян, посягання на їх честь і гідність.

Відповідно до ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Постановою Пленуму Верховного ОСОБА_3 України від 27.02.2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» надано наступні роз’яснення, а саме чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту. Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Відповідно до статей 94, 277 ЦК фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. При цьому суди повинні враховувати такі відмінності: а) при спростуванні поширена інформація визнається недостовірною, а при реалізації права на відповідь - особа має право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права без визнання її недостовірною; б) спростовує недостовірну інформацію особа, яка її поширила, а відповідь дає особа, стосовно якої поширено інформацію. При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Згідно з положеннями статті 277 ЦК і статті 10 ЦПК обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Таким чином, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції. При поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. ОСОБА_3 повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету ОСОБА_13 Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської ОСОБА_14 Європи про право на недоторканість приватного життя. Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. Суд не вправі зобов'язувати відповідача вибачатися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено Цивільним кодексом України.

На підтвердження позовних вимог позивач у якості доказів своїх позовних вимог надав копію статті ОСОБА_2 «Хватит, гражданин ОСОБА_3! Или «Муля, не нервируй меня!».

В свою чергу на доведення того, що поширена інформація є лише оціночним судженням, відповідачі надали в судових засіданнях докази: копії статей головного редактора газети «Зміївський кур’єр», який друкував їх під псевдонімами, в яких висвітлював особисте життя людей, надавав їм образливі прізвиська та спотворював прізвища /а.с. 34-35, 36-37, 38-39/. Також відповідачами надано копії газет, де містяться статті, в яких ОСОБА_1 спочатку пише негативну характеристику діючій владі Зміївського району Харківської області, а пізніше - навпаки, друкує виключно хвалебні статті. ОСОБА_2 та редакція газети «Змиевской общественный вестник» не розкривали псевдонімів ОСОБА_1, оскільки, як вбачається з копії газети «Зміївський кур’єр», у випуску № 26 (898) від 2011 року було надруковано поздоровлення до Дня народження головного редактора газети ОСОБА_1, де вказано, що ОСОБА_11 і є сам позивач /а.с. 33/.

Щодо виловлювань ОСОБА_2 «И всё потому, что «спать спокойно тебе не дают деньги в чужом кармане…»; «я хочу тебе напомнить о гнилых корнях твоего благосостояния…», «… свой первый миллион - 15 тысяч советских рублей - ты заработал выторговавши их за стыд и позор своей семьи…», «… ты вложил эти грязные деньги в не менее грязный бизнес…»», то вони підтверджуються показаннями свідків ОСОБА_12, який, відповідно до заяви ОСОБА_1, обвинувачувався у замаху на скоєння зґвалтування дочки позивача, а також минулого начальника слідчого відділу Зміївського РВ ГУМВС України в Харківській області ОСОБА_15, які показали суду, що даний факт мав місце.

Таким чином, дослідивши поширену ОСОБА_2 в публікації В«Хватит, гражданин ОСОБА_1! Или «Муля, не нервируй меня!В» інформацію, суд приходить до висновку, що інформація спростування якої вимагає позивач є результатом аналізу його діяльності як головного редактора газети «Зміївський кур’єр», з точки зору сприйняття автором цих подій і викладена у вищезазначеній статті із застосуванням таких мовних засобів (гіпербол, алегорій), які свідчать про те, що розповсюджена інформація є оціночним судженням автора, правдивість яких не може бути доведена.

Крім того, ОСОБА_1 є публічною особою, громадським діячем, що веде активну суспільну діяльність, яка підлягає ретельному громадському контролю, а, отже, позивач повинен бути готовим до гострої критики з приводу того, як він виконує свої обов’язки головного редактора газети «Зміївський кур’єр».

Отже, стаття ОСОБА_2, надрукована на сторінках газети «Змиевской общественный вестник», є критичним судженням, яке ґрунтувалося на переконанні першого відповідача і не носило характеру поширення відомостей про ОСОБА_1, та які викладені у формі алегорій та гіпербол.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

За таких підстав, коли позивач не надав суду належних доказів про те, що поширена про нього інформація є відомостями, які містять фактичні дані та є недостовірною, внаслідок чого було порушено особисті (немайнові) права ОСОБА_1, суд приходить до висновку, що публікація статті в газеті «Змиевской общественный вестник» під назвою В«Хватит, гражданин ОСОБА_1! Или «Муля, не нервируй меня!В» жодним чином не вплинула на рівень честі, гідності та ділової репутації позивача, оскільки є оціночними судженнями, а тому не підлягає спростуванню.

Відповідно до постанови пленуму Верховного ОСОБА_1 України від 27.02.2009 року № 1 способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються у відповідності до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення з відповідачів на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, суд дійшов висновку про їх необґрунтованість, а, відповідно, необхідності відмовити у їх задоволенні, виходячи з положень постанови пленуму Верховного ОСОБА_1 України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», якими роз’яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Відповідно до ЦПК України у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

При вирішенні спорів про відшкодування моральної шкоди, заподіяної особі поширенням відомостей, які не відповідають дійсності і порочать її честь, гідність та ділову репутацію, необхідно враховувати роз'яснення, які дав Пленум Верховного ОСОБА_1

України в постанові «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи». Критична оцінка певних фактів і недоліків, думки та судження, критичні рецензії творів не можуть бути підставою для задоволення вимог про відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

З огляду на вищевикладене, а також, враховуючи те, що критична оцінка певних фактів і недоліків, думки та судження, критичні рецензії творів не можуть бути підставою для задоволення вимог про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, крім того, позивачем жодним чином не зазначено та не доведено в чому саме полягали його моральні страждання, які саме його нормальні життєві зв’язки були втрачені та які додаткові зусилля з його боку здійсненні для організації свого життя, суд також відмовляє позивачу в задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є безпідставними і необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Керуючись Конституцією України, Законом України В«Про інформаціюВ» , В«Про друковані засоби масової інформації (пресу) в УкраїніВ» . Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. ст. 17 Закону України В«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людиниВ» , Постановою Пленуму Верховного ОСОБА_1 України № 1 В«Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особиВ» від 27.02.2009 року, Постановою Пленуму Верховного ОСОБА_1 В«Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995 року, враховуючи рішення Європейського ОСОБА_1 з прав людини у Справі Лігенс проти ОСОБА_15 від 08 липня 1986 року, ст. ст. 3, 10, 11, 57, 58, 60, 61, 209, 212-215 ЦПК України суд -

вирішив:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Надратранс», що користується правами засновника редакції газети «Змиевской общественный вестник» про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Зміївський районний суд Харківської області шляхом подання апеляційної скарги в десятиденний строк з дня його проголошення.

Головуючий: