Рішення

від 21.01.2013 по справі 26/136-12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" січня 2013 р. Справа № 26/136-12

Господарський суд Київської області у складі судді Лилака Т.Д., розглянувши справу

за позовом Заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави особі 1) Міністерства оборони України, м. Київ 2) Національного університету оборони України, м. Київ 3) Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, м. Київ до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, м. Київ третя особа 1ОСОБА_1 третя особа 2Управління Держкомзему у Києво-Святошинському районі Київської області про визнання недійсним розпорядження та договору оренди земельної ділянки за участю представників:

прокурор:Лесько Г.Є. позивача 1:Свистільник І.А. (дов. № 220/178/9 від 05.01.2012 року); позивача 2:Свистільник І.А. (дов. № 182/13 від 03.01.2012 року); позивача 3:Латіфова Т.В. (дов. № 303/25/-3555 від 22.11.2012 року); відповідача:не з'явилися; третьої особи 1:не з'явилися; третьої особи 2:не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У жовтня 2012 року Заступник прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Національного університету оборони України, Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області за участю третіх осіб ОСОБА_1, Управління Держкомзему у Києво-Святошинському районі Київської області про скасування рішення Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 6 листопада 2009 року № 1560 та визнання недійсним акту на право користування земельною ділянкою.

Ухвалою господарського суду м. Києва від. 25.10.2012 року № 06-5-47/741 матеріали позовної заяви скеровано за виключною підсудністю до господарського суду Київської області.

Ухвалою господарського суду Київської області від 06.11.2012 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 22.11.2012 року.

Ухвалами господарського суду Київської області від 22.11.2012 року, 13.12.2012 року та 17.01.2013 року відкладено розгляд справи відповідно на 13.12.2012 року, 17.01.2013 року та 21.01.2013 року.

Представники відповідача та третіх осіб в судове засідання 21.01.2013 року не з'явились, про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Враховуючи те, що нез'явлення представників відповідача та третіх осіб не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення прокурора, представників позивачів, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд ?

ВСТАНОВИВ:

На підставі рішення Ради Міністрів СРСР від 07.02.1953 №2903-рс Київському інституту Сухопутних військ у с. Гореничі Києво-Святошинського району Київської області виділена у постійне користування земельна ділянка площею 470 га.

Відповідно до наявних в матеріалах справи доказів Державним Актом на право користування землею Київському вищому танковому інженерному училищу закріплено в безстрокове користування 470,8 га землі в межах згідно з планом землекористування.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992р. № 490 «Про реформу системи військової освіти» було створено вищий військовий навчальний заклад Київський інститут Сухопутних військ на базі Київського вищого танкового інженерного училища імені Маршала Радянського Союзу Якубовського І. Г.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14 травня 1999 р. № 816 «Про подальшу оптимізацію мережі вищих військових навчальних закладів Міністерства оборони» реорганізовано Київський інститут Сухопутних військ у Військовий інститут керівного інженерного складу Національної академії оборони України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 р. № 421 «Про ліквідацію Військового інституту» ліквідовано Військовий інститут керівного інженерного складу Національної академії оборони України.

Згідно з актом приймання (передачі) будинків, споруд і території військового містечка від 21.01.2003р. навчальний центр «Гореничі» переданий від Військового інституту керівного інженерного складу Національної академії оборони України до Національної академії оборони України.

Таким чином, з часу передачі вказаної земельної ділянки у користування військового відомства вона набула статусу державної та з відання Міністерства оборони України не вибувала.

Рішенням Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 3 від 20.07.2006р. "Про вилучення земельних ділянок" вирішено:

1. Вилучити у Національної академії оборони України земельну ділянку площею 115 га;

2. Передати земельну ділянку площею 115 га в селищі Гореничі в землі запасу Гореницької сільської ради.

3. Землевпоряднику Гореницької сільської ради внести зміни в земельно-облікову документацію.

Рішенням господарського суду Київської області від 18.11.2009 року у справі № 17/128-09 вирішено визнати недійсним Рішення Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 20.07.2006р. № 3 "Про вилучення земельних ділянок", вказане рішення не оскаржувалось та набрало законної сили.

Військовою прокуратурою Центрального регіону України проведено перевірку додержання службовими особами Національного університету оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління вимог Земельного кодексу України при використанні та відчуженні земель оборони.

Перевіркою встановлено, що відповідно до державного акту серії В № 085468 від 1981 року на право користування землею Національному університету оборони України у с. Гореничі Києво-Святошинського району Київської області виділена у постійне користування земельна ділянка площею 470,8 га.

У 2009 році частина зазначеної земельної ділянки військового містечка № 1 площею 4,745 га, без погодження із постійним землекористувачем, вилучена Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області та передана в користування фізичним особам.

Розпорядженням Києво-Святошинської РДА № 1560 від 6 листопада 2009 року «Про передачу у власність земельної ділянки гр. України ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гореницької сільської ради» земельну ділянку площею 0,9490 га (кадастровий номер 3222482000:12:003:0211) передано у власність громадянці ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства (копія залучена до матеріалів справи). На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_1 виданий державний акт право постійного користування земельною ділянкою - серія ЯЛ № 581894. Таким чином відбулось незаконне вилучення з користування Національно університету оборони України земельної ділянки загальною площею 0,9490 га. Зазначене розпорядження Києво-Святошинської РДА від 6 листопада 2009 року прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, а тому підлягає визнанню недійсним та скасуванню із наступних підстав.

Землями оборони відповідно до ст. 77 Земельного кодексу України та ст. 1 Закону України «Про використання земель оборони», є землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть і перебувати у державній та комунальній власності.

Таким чином перебування земель оборони у приватній власності є незаконним.

Вимогами ст. 141 Земельного кодексу України визначено вичерпний перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою, якими зокрема є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ і організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної платі набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруд; які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Однак, у ході проведення перевірки, законних підстав для припинення права користування частиною земельної ділянки Національного університету оборони України, на момент прийняття розпорядження Києво-Святошинською РДА від 6 листопада 2009 року №1560, не вбачається.

Також, статтею 149 Земельного кодексу України визначено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальні власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів АРК, місцєвих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до повноважень.

Проте, згоди користувача землі - Міністерства оборони України, Київської квартирно - експлутатаційного управління Міністерства оборони України або Національної університету оборони України, на вилучення земельної ділянки військового містечка №1 із земель оборони, не отримувалось.

Крім того, особи зацікавлені у вилученні земельних ділянок, відповідно до вимог ст.151 Земельного кодексу України, зобов'язані погодити з користувачами землі розміри ділянок, передбачених для вилучення, умови їх вилучення, а також розміри ділянки для передачі, умови її передачі з урахуванням комплексного розвитку, який би забезпечував нормальне функціонування на цій ділянці і прилеглих територіях усіх об'єктів.

Відповідно до наявних в матеріалах справи доказів, таких погоджень перед вилученням та передачею у приватну власність земель військового містечка №1 у землекористувача - Міністерства оборони України, також не отримувалось.

Добровільної відмови від права користування зазначеною земельною ділянкою її землекористувачем - Міністерством оборони України, яка може бути єдиною підставою для прийняття умотивованого та законного рішення Києво-Святошинською РДА під час вилучення земель оборони, не надавалось.

Наслідками порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель у відповідності до вимог ст. 21 Земельного кодексу України є визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.

Згідно вимог п. 6 ст. 19 Закону України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні, іншому громадянину, підприємству, установі, організації провадиться лише після вилучення (викупу) цієї ділянки в порядку, передбаченому статтями 31 і 32 Земельного кодексу України.

Статтею 31 Закону України встановлено, що вилучення (викуп) земельних ділянок з метою передачі їх у власність або надання у користування громадянам підприємствам, установам і організаціям провадиться за згодою власників землі і землекористувачів на підставі рішення Верховної Ради України, місцевих Рад народних депутатів.

Такий порядок врегульований імперативними нормами земельного законодавства, а отже єдиною підставою для прийняття рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою є волевиявлення землекористувача у формі заяви, яке здійснюється повноважною особою.

Статтею 41 Конституції України закріплено, що ніхто не може бути

протиправно позбавлений права власності.

У відповідності до вимог ст. 321 ЦК України - право власності є непорушним.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За приписом ст. 386 ЦК України - держава забезпечує рівний захист прав усіх су6'єктів права власності.

Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Розпорядженням Києво-Святошинської РДА Київської області від 6 листопада 2 009 року №1560 фактично припинено право користування спірною земельною ділянкою, що призвело до порушення прав та законних інтересів Позивача-2, безпосереднього землекористувача та Міністерства оборони України, як органу управління майном Збройних Сил України.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України державні органи повинні діяти на підставі у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами У країни.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Таким чином, відновлення порушених прав, у даному випадку, необхідно здійснювати шляхом скасування розпорядження Києво-Святошинськоі РДА Київської області від 06.11.2009 року № 1560 та визнання недійсним акту на право користування земельною ділянкою серії ЯЛ №581894.

Статтею 17 Земельного кодексу України передбачено, що місцеві державні адміністрації у галузі земельних відносин мають право розпоряджатися землями державної власності в межах, визначених земельним кодексом, а саме: брати участь у розробленні та забезпеченні виконання загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм з питань використання та охорони земель; здійснювати координацію здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель; підготовлювати висновки щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок; викупати земельні ділянки для суспільних потреб у межах, визначених законом; підготовлювати висновки щодо встановлення та зміни меж сіл, селищ, районів, районів у містах та міст; здійснювати контроль за використанням коштів, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, пов'язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок; координувати діяльність державних органів земельних ресурсів; вирішувати інші питання у галузі земельних відносин відповідно до закону.

При цьому місцева державна адміністрація, згідно із зазначеною вище статтею, має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими вона вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Із наведеного випливає, що при здійсненні повноважень власника землі, райдержадміністрація є рівноправним суб'єктом земельних відносин, дії якого спрямовані на реалізацію свого права розпоряджатися землею.

Таким чином, оскаржуване розпорядження, яким вилучено у Позивача 2 земельну ділянку площею 0,9490 га., прийняте Києво-Святошинською райдержадміністрацією як суб'єктом права власності, а не як суб'єктом владних повноважень.

За таких обставин, прийняття Києво-Святошинською райдержадміністрацією розпорядження є етапом реалізації волі власника на передачу земельної ділянки у користування або власність.

Також, слід зауважити, що Вищим господарським судом України було направлено інформаційний лист № 01-08/163 від 12.03.2009 року в пункті 6 якого 53 щодо питань підвідомчості господарським судам справ зі спорів, пов'язаних з визнанням недійсними рішень органів місцевого самоврядування про вилучення земельних ділянок зазначено, що у пункті 15 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007 N 04-5/120 (\а120600-07) "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" зазначено, зокрема: "Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, оскільки земля є об'єктом цивільних прав і обов'язків і використовується в господарській діяльності, на підставі цивільно-правових угод. До таких справ слід відносити справи, пов'язані із захистом права власності або користування землею, в яких, захищаючи свої цивільні права і охоронювані законом інтереси, беруть участь суб'єкти господарської діяльності. Якщо предметом спору є право власності на земельну ділянку або право користування нею, в тому числі відновлення порушеного права третьою особою, яка на підставі рішень владних органів претендує на спірну земельну ділянку, то такий спір є спором про право і незалежно від участі в ньому органу, яким земельна ділянка надана у власність або у користування, повинен вирішуватися в порядку господарського судочинства". З цього приводу Вищий господарський суд України направив інформаційного листа від 21.01.2009 N 01-08/33 ( v8_33600-09 ) "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права (за матеріалами справ, розглянутих Верховним судом України» в пункті 1 якого зазначив, що справи у спорах про визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування, якими порушуються права суб'єктів господарювання на користування земельною ділянкою, підвідомчі господарським судам, а визнання нечинним рішення органу місцевого самоврядування як спосіб захисту порушених прав відповідає приписам чинного законодавства.

Крім того, в ході перевірки встановлено, що на підставі вищевказаного рішення Києво-Святошинської РДА Київської області, що прийняте з порушенням вищевказаних вимог законодавства, громадянці ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯЛ № 581894 на право власності на землю площею 0,9490 га для ведення особистого селянського господарства.

Згідно з вимогами ст.ст. 155, 211 Земельного кодексу України, державний акт, який виданий, виготовлений та зареєстрований з порушенням вимог чинного земельного законодавства України визнається в судовому порядку недійсним.

З огляду на викладене, в судовому порядку підлягає визнанню недійсним зазначений державний акт про право постійного користування земельною ділянкою.

Згідно ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою виникає з моменту державної реєстрації цього права. А згідно ч. З ст. 126 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування.

Зважаючи на те, що відповідачем спірний державний акт на право постійного користування був зареєстрований у встановленому законом порядку, відновити становище, яке існувало до порушення можливо лише шляхом визнання недійсним спірного державного акту на право постійного користування, скасування його реєстрації та повернення спірної земельної ділянки до земель державної форми власності.

Оспорюваним державним актом на право постійного користування земельною ділянкою порушено інтереси держави, адже саме з державної власності протиправно вибула земельна ділянка, яка відповідно до ст.ст. 13, 14 Конституції України знаходиться під особливою охороною держави.

Крім того, аналогічна позиція викладена у п. 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 року, зокрема зазначено, що державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.

Органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесенні законом до їх компетенції та приймаючи рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, зобов'язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, а також керуватися у своїй діяльності актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається та діє принцип верховенства права.

Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватись Конституції України та законів України.

У Конституції України зазначено, що рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду (частина друга статті 144).

З рішення Конституційного Суду України у справі № 1-9/2009 від 16 квітня 2009 року слідує, що за змістом частини другої статті 144 Конституції України, частини 10 статті 59 Закону рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи Законам України зупиняються прокурором у встановленому Законом України ''Про прокуратуру" порядку з одночасним зверненням до суду.

Зі змісту частини другої статті 144 Конституції України та частини десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або Законам України визначаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку.

Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру», встановлено, представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокуратурами від імені держави процесуальних та інших д спрямованих на захист в суді інтересів громадянина або держави у випадках; передбачених Законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовними заявами про захист прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави.

Відповідно до резолютивної частини рішення Конституційного Суду У країни № 3-рп/99 від 08.04.1999 року по справі № 1-1/99, прокурори вправі звертатись з позовами в інтересах держави та самостійно визначати та обґрунтовувати порушення інтересів держави.

Відповідно до Положення «Про Міністерство оборони України» затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1080 від 03.08.2006 року Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади військового управління, що уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Статтею 14 Закону України «Про Збройні Сили України» визначено, що майно військових частин Збройних Сил України є державною власністю належить їм на праві оперативного управління.

Органами, які здійснюють управління військовим майном, згідно зі ст. 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», є Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України. При цьому до компетенції Кабінету Міністрів України віднесено вирішення питань щодо забезпечені Збройних Сил України військовим майном, а також прийняття рішень щодо його вилучення і передачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади.

Міністерство оборони України, як центральний орган управління Збройних Сил України, здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі розформування.

Організаційно Збройні Сили України складаються з військових об'єднань, з'єднань, частин, підрозділів, військових установ, навчальних закладів.

Таким чином, органом державної військової та виконавчої влади на місцях в Системі Збройних Сил України є командири з'єднань, об'єднань, військових частин, начальники військових навчальних закладів, яким «Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 року надано повноваження органу виконавчої влади.

Так, згідно із ст. ст. 58, 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність ввіреної йому військової частин (установи, навчального закладу). Він, серед іншого, зобов'язаний вживати заходів щодо відшкодування збитків, заподіяних військовій частині, для чого діяти у відповідності із законом, у тому числі представляти інтереси держави у разі необхідності в судах.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про оборону України" статті 15 Закону України "Про Збройні Сили України" фінансування потреб національної оборони та Збройних Сил України здійснюється виключно за рахунок Державного бюджету України, а отже шкода, яка спричиняється Міністерству оборони України, є безпосередня шкода інтересам держави.

Національний університет оборони України (Позивач 2) є складовою частиною Збройних Сил України, відповідно до п. 2.1 Статуту, затверджене наказом Міністра оборони України від 22 квітня 2010 року № 211 орган управління майном університету є Міністерство оборони України.

У відповідності до пункту 25 «Положення про порядок надання користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України основні правила користування наданими землями», затвердженого наказом Міністерства оборони України № 483 від 22 грудня 1997 року, облік усіх земель, наданих для потреб Міністерства оборони України, здійснюється згідно з Керівництвом обліку земель (земельних ділянок) в квартирно-експлуатаційній службі Збройних Сил України.

За таких обставин, на момент звернення прокурора до господарського суду Київської області з позовом у справі № 26/136-12, Міністерство оборони України, Національний Університет оборони України та Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України є належними позивачами у справі.

Враховуючи вищевикладене, повно та об'єктивно дослідивши обставини справи та подані докази, перевіривши на відповідність закону позовні вимоги прокурора, суд задовольняє позов Заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Національного Університету оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, приймає рішення про:

1) визнання незаконним та скасування розпорядження Києво-Святошинської РДА № 1560 від 6 листопада 2009 року «Про передачу у власність земельної ділянки гр. України ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гореницької сільської ради»;

2) визнання недійсним державного акту серії ЯЛ № 581894 на право власності на земельну ділянку площею 0,9490 га, згідно із розпорядженням Києво-Святошинської РДА № 1560 від 6 листопада 2009 року.

Відповідно до ст. 49 ГПК України суд покладає на відповідача сплату судового збору до державного бюджету України.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 49, 78, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Національного Університету оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України задовольнити повністю.

2. Визнати незаконним та скасувати розпорядження Києво-Святошинської РДА № 1560 від 6 листопада 2009 року «Про передачу у власність земельної ділянки гр. України ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гореницької сільської ради».

3. Визнати недійсним державний акт серії ЯЛ № 581894 на право власності на земельну ділянку площею 0,9490 га, згідно із розпорядженням Києво-Святошинської РДА № 1560 від 6 листопада 2009 року.

4. Стягнути Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області (03115, м. Київ, пр-т. Перемоги, буд. 126, ідентифікаційний код 23570148) в доход державного бюджету України 1 073 грн. (одна тисяча сімдесят три) грн. 00 коп. судового збору.

Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст. 85 ГПК України.

Повне рішення складено 28.01.2013 р.

Суддя Т.Д. Лилак