Ухвала

від 17.12.2012 по справі 2-2317/12

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №22ц-0590/12949/12 Головуючий у 1 інстанції Ільяшевич О.В.

Категорія 5 Доповідач Санікова О.С.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2012 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого Санікової О.С.

суддів: Барсукової О.І., Дундар І.О.

при секретарі Пасічній О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» про відшкодування моральної шкоди

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 9 листопада 2012 року,-

В С Т А Н О В И В:

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 9 листопада 2012 року, яким у позові ОСОБА_1 до комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» про відшкодування моральної шкоди відмовлено, - та ухвалити нове рішення, яким стягнути з комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» грошову компенсацію за спричинену моральну шкоду в сумі 30000 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи; в порушення ст. 214 ЦПК України суд першої інстанції залишив без розгляду обставини, покладені в обґрунтування позову, а саме: видача відповідачем ОСОБА_2 документів для прийняття спадщини ОСОБА_3 без урахування складу майна, що належало спадкодавцю, та в порушення вимог п. 11 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року №127 при проведенні поточної інвентаризації не було фактичного обстеження об'єкта; ігнорування з боку КП «Бюро технічної інвентаризації» рішення виконавчого комітету Слов'янської міської ради №462 від 26 листопада 1997 року та безпідставне внесення до зведеного акту вартості будинків, господарських будівель та споруд до переліку майна, що належало спадкодавцю ОСОБА_3 ? частки літньої кухні «Ж» та вбиральні «З», а також вбиральні «Д», ? частка якої належала спадкодавцю; при реєстрації свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно ОСОБА_3 від 9 лютого 2009 року, яке належало їй на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Першою слов'янською державною нотаріальною конторою 10 лютого 1987 року, відповідач знову не перевірив на відповідність закону зазначеного свідоцтва про право на спадщину; укладання 15 травня 2009 року договору купівлі-продажу між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ? частки житлового будинку з відповідною часткою господарсько-побутових споруд, розташованого у АДРЕСА_1 на земельній ділянці земель Слов'янської міської ради площею 440 кв.м; факт тривалих судових розглядів спору між нею та ОСОБА_4 стосовно її права власності на літню кухню «Ж» та вбиральню «З»; суд першої інстанції порушив її право на справедливий судовий розгляд спору, гарантований ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод 1950 року шляхом обмеження права надання суду доказів та шляхом відмови встановити обставини, на які вона посилалась при обґрунтуванні позову.

У судовому засіданні апеляційного суду представник позивачки підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні апеляційного суду заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважаючи рішення законним і обгрунтованим.

Судом першої інстанції встановлено, що 27 червня 2000 року ОСОБА_5 та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу, згідно якого ОСОБА_5 продав, а ОСОБА_1 купила належну ОСОБА_5 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1. За час володіння вказаною часткою будинку ОСОБА_5 зруйнував стару літню кухню, яка належала йому та іншому співвласникові ОСОБА_3 та самочинно побудував літню кухню «Ж» з прибудовою «ж» та другу в домоволодінні вбиральню «З», що вбачається з матеріалів інвентаризаційної справи. Відповідно до рішення Слов'янської міської ради №462 від 26 листопада 1997 року ОСОБА_5 було надано право розпорядження самочинно збудованими літньою кухнею «Ж» з прибудовою «ж» та вбиральнею «З». При укладенні договору купівлі-продажу зазначеної частки будинку КП «БТІ» видало довідку-характеристику №353 від 26 червня 2000 року, у відповідності до якої були внесені відомості про об'єкт нерухомого майна - будинок АДРЕСА_1, з відповідними господарськими спорудами, де вказана літня кухня «Ж» з прибудовою «ж» та вбиральнею «З».

Оскільки довідка-характеристика видана у 2000 році, суд виходив з положень, викладених у п. 4 Перехідних положень ЦК України, ст.ст. 113, 119, 132 ЦК УРСР в редакції 1963 року і дійшов висновку про те, що літня кухня «Ж» з прибудовою «ж» і вбиральнею «З» є господарськими будівлями, пов'язаними з будинком АДРЕСА_1 спільним господарським призначенням і в силу ст. 132 ЦК УРСР наслідують долю головної речі - будинку і за таких обставин ОСОБА_5, будучі співвласником будинку та провівши в ньому відповідну перебудову господарських споруд за власні кошти, мав право на проведення відповідних змін в користуванні спільною частковою власністю. Такі зміни у відповідності до законодавства повинні бути здійснені шляхом укладення договору або за рішенням суду. ОСОБА_5, будучі співвласником будинку, будь-якого договору про зміну часток у праві спільної часткової власності з іншим співвласником не укладав.

Виходячи з того, що відповідно до положень інструкції про порядок видачі довідок-характеристик на об'єкт нерухомого майна, що знаходиться у власності юридичних та фізичних осіб та зареєстровані в бюро технічної інвентаризації довідка-характеристика є собою своєрідний технічний документ, в якому відображені характеристики об'єкта нерухомого майна, як технічні, так і юридичні, суд критично поставився до доводів позивачки відносно того, що КП «БТІ» зобов'язано було відмовити у видачі довідки-характеристики з тих підстав, що у ОСОБА_5 був відсутній правовстановлюючий документ на літню кухню «Ж» з прибудовою «ж» та вбиральнею «З» і не прийняв їх до уваги, оскільки зазначені об'єкти є лише господарськими будівлями та наслідують долю основної речі - будинку, а тому не потребують окремої реєстрації права власності як на об'єкт нерухомого майна, а також тому, що сам по собі факт відсутності правовстановлюючих документів не є підставою для відмови у видачі довідки-характеристики, а рішенням Слов'янської міської ради №462 від 26 листопада 1997 року підтверджений лише факт того, що зазначені споруди не є самовільною забудовою, про що у відповідності до інструкції і зазначено у довідці-характеристиці.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні її позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що з боку відповідача відсутні будь-які протиправні діяння, якими позивачці заподіяно моральну (немайнову) шкоду.

Такі висновки суду є правильними.

Звертаючись до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди позивачка посилалась на те, що внаслідок невиконання з боку Слов'янського бюро технічної інвентаризації обов'язку по реєстрації права власності ОСОБА_5 на збудовані особисто ним літню кухню «Ж», прибудову «ж», вбиральню «З» на підставі рішення виконавчого комітету Слов'янської міської ради №452 від 26 листопада 1997 року, наявного в матеріалах інвентарної справи №17348, до довідки-характеристики №353 від 26 червня 2000 року не були внесені відомості про право власності ОСОБА_5 на літню кухню «Ж» та вбиральню «З», що мало наслідком не включення до переліку майна, що продається за договором купівлі-продажу від 27 червня 2000 року ? частки літньої кухні «Ж» з прибудовою «ж» та ? частки вбиральні «З». Внаслідок недбалості працівників бюро технічної інвентаризації при оформленні документів до договору купівлі-продажу від 27 липня 2000 року в довідці-характеристиці було невірно вказано, що літня кухня «Ж» є дерев'яною, а не цегляною і ці відомості були внесені до договору купівлі-продажу. Її право власності було зареєстровано 30 червня 2000 року, не зважаючи на те, що в договорі купівлі-продажу від 27 червня 2000 року не було зазначене майно, що продавалось, а саме ? частина вбиральні «Д». Тим самим КП «Бюро технічної інвентаризації» порушило її право власності на майно, яке вона купила, оскільки не все придбане нею майно було включено до договору купівлі-продажу від 27 червня 2000 року та її право власності на це майно не було за нею зареєстровано.

Внаслідок протиправних дій комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» при підготовці технічної документації на укладення договору купівлі-продажу від 15 травня 2009 року її право власності на літню кухню «Ж» та вбиральню «З» було передано за договором купівлі-продажу від 15 травня 2009 року ОСОБА_4 та було за нею зареєстровано.

На реалізацію поставленої мети на незаконне заволодіння чужим майном ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до неї про поділ домоволодіння та заявила вимоги про надання їй більшої частини літньої кухні «Ж», що складається з двох житлових приміщень, залишивши їй кухню, прибудову «ж» та приміщення ванної та туалету.

На підтвердження свого права власності в судовому порядку, нею, ОСОБА_1, було витрачено два роки, проведено три цивільні справи в судах третьої інстанції, конфліктна ситуація стала приводом до численних звернень в міліцію та прокуратуру; судові справи на захист порушених прав і в теперішній час розглядаються судами.

Необхідність звернення до суду за захистом порушеного права власності значно змінило звичний спосіб життя з огляду на необхідність з'являтись до суду на судові засідання на інвалідній колясці, бо як інвалід першої групи іншим чином пересуватися вона не може.

Необхідність звернення до суду за захистом порушеного права власності спричиняє численні душевні переживання та страждання від невпевненості в результаті судових розглядів. Залучене до справи комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації» в судових засіданнях займало нейтральну позицію, не спрямовану на відновлення її права власності.

На підставі ст.ст. 15, 16, 23, 1167 ЦК України на відшкодування моральної шкоди, спричиненої протиправними діями КП «Бюро технічної інвентаризації», позивачка просила стягнути 30000 грн.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльність органу державної влади, органу Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Як вбачається з матеріалів справи право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано: на ? частку за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 27 червня 2000 року, посвідченого приватним нотаріусом і на ? частку за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 15 травня 2009 року.

Зазначені частки у праві спільної часткової власності на даний будинок первинно визначені 29 грудня 1983 року на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Першою слов'янською державною нотаріальною конторою, за яким власниками у рівних частках на будинок стали ОСОБА_6 та ОСОБА_7. При цьому частки у свідоцтві були визначені без визначення конкретно, з чого вони складаються.

25 серпня 1984 року бюро технічної інвентаризації була складена довідка про розрахунок ідеальних часток у спільній частковій власності за згодою зазначених власників з визначенням, з яких приміщень у будинку та яких господарських будівель і споруд складаються частки для внесення відповідних даних до договору. Але договір про уточнення ідеальних часток у спільній частковій власності, договір користування або виділу в натурі частки, рішення суду, яке б змінювало частки та вказувало, з чого вони складаються, за ОСОБА_6 та ОСОБА_7 КП «БТІ» не реєструвало.

Відповідно до діючого на той час законодавства та законодавства, яке діє на даний час, повноважень щодо зміни ідеальних часток, посвідчення договорів користування або про виділ в натурі частки, уточнення часток у спільній частковій власності для КП «БТІ» не було передбачено, це є виключним правом власників нерухомого майна, нотаріусів, суду. За даними інвентарної справи довідка про визначення ідеальних часток не складалась, договорів про зміну або уточнення часток, судових рішень не реєструвалось.

До 27 червня 2000 року, тобто до дня посвідчення договору купівлі-продажу на підставі якого позивачка стала власником ? частки, частки у правовстановлюючих документах не змінювались.

Ні позивачка, ні ОСОБА_3, ні ОСОБА_2, ні ОСОБА_4, тобто співвласники позивачки з 27 червня 2000 року не звертались до КП «БТІ» з проханням здійснити розрахунок ідеальних часток для посвідчення договору про зміну ідеальних часток або для виділу в натурі належної частки.

З матеріалів справи також вбачається, що рішенням виконкому Слов'янської міської ради №462 від 26 листопада 1997 року визнано за ОСОБА_5, який проживає за адресою: АДРЕСА_1, право розпорядження кухнею і сараєм «Ж», сінями «ж» та вбиральнею «З». При цьому зазначений документ не містить відомостей про те, що ОСОБА_5 є власником зазначених об'єктів.

Рішенням виконкому Слов'янської міської ради № 251/11 від 21 червня 2000 року ОСОБА_5 дозволено провести відчуження належної йому частки домобудівлі ОСОБА_1. Для цього КП «БТІ» надана довідка-характеристика, в якій зазначені наступні будівлі та споруди: А-1 житловий будинок шлакобетонний, обкладений цеглою житловою площею 51,2 кв.м, загальною - 78,4 кв.м, В сарай шлакоблочний, Ж літня кухня дерев'яна,З вбиральня дерев'яна, №1,2 огорожа, №3 водопровід.

Договір купівлі-продажу між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладений 27 червня 2000 року.

Таким чином, зазначена довідка-характеристика була видана безпосередньо ОСОБА_5 ще до того, як ОСОБА_1 стала власником належної ОСОБА_5 ? частки домобудівні НОМЕР_1 і не стосувались прав та інтересів ОСОБА_1 Тому доводи ОСОБА_1 про порушення її прав видачею комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації» зазначеної довідки-характеристики, є безпідставними.

Крім того, в договорі купівлі-продажу від 27 червня 2000 року зазначено, що ОСОБА_5 продав, а ОСОБА_1 купила ? частку житлового будинку з відповідною часткою господарсько-побутових споруд, розташованого у АДРЕСА_1 на земельній ділянці Слов'янської міської ради площею 440 кв.м. На цій земельній ділянці розташовано: житловий будинок шлакобетонний, обкладений цеглою житловою площею 51,2 кв.м, загальною - 78,4 кв.м - А-1, сарай шлакоблочний - В, літня кухня дерев'яна - Ж, вбиральня дерев'яна - З, огорожа - № 1,2, водопровід - №3.

Зазначений договір підписаний сторонами, в тому числі і ОСОБА_1 особисто, що свідчить про те, що вона розуміла, що вона купує, які саме об'єкти і якої якості. З того часу ОСОБА_1 не зверталась до комунального підприємства з приводу визначення ідеальних часток у спільній частковій власності.

Виходячи з викладеного апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що з боку КП «Бюро технічної інвентаризації» не було допущено протиправної поведінки щодо ОСОБА_1 особисто, тому відсутні законні підстави для задоволення її позовних вимог на підставі ст. 23 ЦК України

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 посилалась також на ст. 1167 ЦК України, якою передбачено відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Проте, звертаючись до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди позивачка не заявляла позовних вимог про визнання дій відповідача неправомірними. Тому відсутні законні підстави для задоволення позовних вимог відповідно до зазначеної норми.

Таким чином, розглядаючи справу, суд першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав вірну правову оцінку та дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 Висновки суду ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Посилання позивачки в апеляційній скарзі на порушення відповідачем п. 11 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року №127, є безпідставними, оскільки положення даної Інструкції застосовуються до правовідносин, які виникли, починаючи з 24 травня 2001 року, а по даній справі всі дії КП «Бюро технічної інвентаризації», з якими не згода позивачка, здійснювались до прийняття зазначеної Інструкції.

Інші доводи апеляційної скарги також не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування немає.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1, 308, 314 ч.1, 315 ЦПК України, апеляційний суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 9 листопада 2012 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Судді: