Постанова

від 18.12.2012 по справі 2а-1670/1180/11

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" грудня 2012 р. м. Київ К/9991/30005/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

при секретарі судового засідання Патюк А.О.,

за участю представників позивача Коби М.М., Коби А.М., відповідача Переяслівця В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Ловді" на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05.09.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2012 у справі № 2а-1670/1180/11

за позовом Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Ловді"

до Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області

за участю Прокуратури Полтавської області

про часткове скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Підприємство в судовому порядку оскаржило рішення контролюючих органів за результатами розгляду скарг від 20.08.2010 № 5374/10/25-108, № 5373/10/25-108, від 29.10.2010 № 2828/10/25-016, № № 2827/10/25-016, та від 10.01.2011 № 226/9/25-0115, податкові повідомлення-рішення від 14.06.2010 № 0000322301/0, № 0000312301/0 та від 09.09.2010 № 0000322301/1, № 0000312301/1, ухвалені за наслідками адміністративного оскарження, в частині визначення контролюючим органом податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з ПДВ у розмірі 1 248 750,00 грн. та з податку на прибуток у сумі 1 617 177,20 грн.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 05.09.2011 провадження у справі в частині позовних вимог про скасування рішень контролюючого органу за результатами розгляду скарг провадження у справі закрито з тих підстав, що рішення контролюючих органів за результатами розгляду скарг платників податків не створює жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення прав платника податків, а тому не є актом індивідуальної дії у розумінні ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо податкових повідомлень -рішень, які позивачем були оскаржені в частині, постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 05.09.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2012, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі Підприємство, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати та позовні вимоги щодо оскаржуваних податкових повідомлень -рішень задовольнити.

У поданих запереченнях на скаргу відповідач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що передумовою визначення податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток та ПДВ у розмірах 2 349 677,20 грн. та 1 548 750,00 грн. відповідно до спірних податкових повідомлень -рішень слугував висновок фахівців контролюючого органу, викладений в акті перевірки від 03.06.2010, про порушення позивачем п. 1.32 ст. 1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 8.1.4 п. 8.1 ст. 8 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (зі змінами та доповненнями), п. 1.3, п. 1.7 ст. 1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011). Такий висновок податкового органу мотивовано тим, що позивачем у період з 01.01.2009 по 31.12.2009 (період перевірки) занижено податкові зобов'язання з податку на прибуток та ПДВ. При цьому податковий орган свою позицію обґрунтовує тим, що враховуючи матеріально -технічного стан контрагентів позивача (ТОВ "НВП"Практик", ТОВ "ПТО"Технологія") та відсутність необхідних умов для досягнення відповідної господарської діяльності, надані пояснення посадових осіб контрагентів (ТОВ "НВП"Практик", ТОВ "ПТО"Технологія", ТОВ "БФО"Експерт") щодо відсутності будь -якого відношення до фінансово -господарської діяльності від імені директорів зазначених юридичних осіб, висновки почеркового дослідження МНДЕКЦ, які вказують на те, що підписи від імені керівників (ТОВ "НВП"Практик", ТОВ "ПТО"Технологія", ТОВ "БФО"Експерт") на первинних документах, виданих на користь позивача, виконані не особисто уповноваженими особами зазначених юридичних осіб, які мають право вчиняти юридичні дії, керівниками, а іншими невстановленими особами, а також неподання ТОВ "БФО"Експерт" податкової звітності за 2009 рік та відсутність у позивача товарно -транспортних накладних на перевезення товару, довіреностей на право отримання ТМЦ та специфікації до договорів, - в діях платника податку -Підприємства вбачається спрямованість одержати економічний ефект без настання реальних правових наслідків за рахунок завищення валових витрат та податкового кредиту. Тобто, господарські взаємовідносини між позивачем та його контрагентами (ТОВ "НВП"Практик", ТОВ "ПТО"Технологія", ТОВ "БФО"Експерт") у 2009 році є фіктивними.

У п. 1.3 ст. 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011) платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно з п. 10.2 ст. 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до положень Закону № 168/97ВР визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності (пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 цього Закону).

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону покупець має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97ВР не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" у разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коди вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем, порушення ним правил здійснення господарської діяльності та наявність обставин державної реєстрації, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи -платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці з врахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Слід зазначити, що п. 5.10 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Отже, аналіз норм Закону № 168/97-ВР дає підстави зробити висновок, що наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, є достатньою підставою для визначення податкового кредиту, а норми Закону № 334/94-ВР передбачають як підставу для невключення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, не підтверджених будь-якими документами взагалі.

В основу судових рішень попередніх інстанцій покладено висновок акта податкової перевірки, на підставі якого прийняті оскаржувані податкові повідомлення -рішення, про безтоварність господарських операцій щодо придбання позивачем ТМЦ (косметичних виробів) у ТОВ "НВП"Практик", ТОВ "ПТО"Технологія", ТОВ "БФО"Експерт". При цьому судами встановлена наявність первинних документів, на підставі яких позивачем у відповідності до Закону № 168/97-ВР та Закону № 334/94-ВР сформовано податковий кредит та валові витрати, бухгалтерський та податковий облік придбаних ТМЦ (косметичних виробів) у (ТОВ "НВП"Практик", ТОВ "ПТО"Технологія", ТОВ "БФО"Експерт"), які на час здійснення господарських операцій мали спеціальну податкову та господарську правосуб'єктність, та часткової оплати за отриманий товар.

Разом з тим, за змістом ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень.

Ухвалюючи судові рішення, суди обмежились лише дослідженням доводів суб'єкта владних повноважень. При цьому, доводи позивача, що придбаний товар у контрагентів зберігався в складських приміщеннях Підприємства, що підтверджено відомостями за партіями ТМЦ, частина якого у подальшому була реалізовано позивачем третім особам, що підтверджено податковими накладними, виписаними на користь контрагентів -покупців, копії яких долучені до матеріалів справи, суди залишили поза увагою.

Посилання податкового органу на відсутність в ході перевірки підтверджуючих документів щодо руху товару від продавця (постачальника) до позивача, покупця, відсутність у контрагентів виробничих потужностей, само по собі не може бути підставою для висновків про нікчемність договору, оскільки для встановлення факту нікчемності правочину, необхідно довести наявність умислу у сторін при укладенні та вчиненні конкретного правочину щодо настання певних протиправних наслідків. Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів.

За обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлених обставин у справі попередніми судовими інстанціями, постановою міського районного суду від 11.02.2011, яка набрала законної сили, у кримінальній справі, порушеної відносно головного бухгалтера Підприємства, було закрито провадження з підстав дійового каяття обвинуваченого та відшкодування в повному обсязі шкоди, завданої державі несплатою податків.

У ході розгляду зазначеної кримінальної справи судом було встановлено та доведено вину головного бухгалтера Підприємства, яка полягала, зокрема, у декларуванні завідомо неправдивих відомостей щодо фінансово -господарських взаємовідносин Підприємства з ТОВ "ПТО"Технологія". При цьому судом вставлено розмір шкоди, завдана державі несплатою податків внаслідок заниження податкових зобов'язань шляхом декларування фіктивних операцій, яка становила 403 711,00 грн. основного зобов'язання з податку на прибуток та 200 000,00 грн. -ПДВ, що також підтверджено висновком судово - економічної експертизи від 22.11.2010 № 52, проведеної у рамках порушеної кримінальної справи відносно головного бухгалтера Підприємства, яким встановлено, що заниження позивачем суми зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ, встановлені актом перевірки від 03.06.2010, підвереджується частково, зокрема, з ПДВ за основним платежем 200 000,00 грн. та фінансовим санкціями 100 000,00 грн., з податку на прибуток за основним платежем 403 711,00 грн. та фінансовим санкціями 328 789,00 грн.

Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем щодо фінансово -господарських взаємовідносин позивача з контрагентами ТОВ "НВП"Практик" та ТОВ "БФО"Експерт" таких доказів, які були надані по взаємовідносинам з ТОВ "ПТО"Технологія", надано не було.

Наведене дозволяє суду касаційної інстанції спростувати висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови у позові.

Згідно зі ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Враховуючи, що обставини справи встановлені повно і правильно, але їм дана неправильна правова оцінка внаслідок неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову з викладених в цій постанові підстав.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Ловді" задовольнити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05.09.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2012 у справі № 2а-1670/1180/11 скасувати.

Позовні вимоги Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Ловді" задовольнити.

Податкові повідомлення-рішення від 14.06.2010 № 0000322301/0, від 09.09.2010 № 0000322301/1 в частині визначення податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з ПДВ у сумі 1 248 750,00 грн. та податкові повідомлення-рішення від 14.06.2010 № 0000312301/0, від 09.09.2010 № 0000312301/1 в частині визначення податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток у сумі 1 617 177,20 грн. скасувати.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К. Голубєва

А.О. Рибченко