Постанова

від 31.01.2013 по справі 5011-4/8259-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" січня 2013 р. Справа № 5011-4/8259-2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О. за участю представників: позивача: відповідача: розглянувши матеріали касаційної скарги Нестеренко Г.А. - дов. від 01.11.12, Ушаков О.В. - дов. від 29.01.13, Товариства з обмеженою відповідальністю "Капром" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 27.11.12 у справі№5011-4/8259-2012 за позовомКомунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Капром" простягнення 16331,19 грн.

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням змін) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Капром" про стягнення з нього 13845,68 грн. боргу, 323,10 пені, 2076,85 грн. штрафу, 6,07 грн. інфляційних втрат та 79,49 грн. - 3% річних. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував на несплату відповідачем плати за право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Києва, за договором №497/767/11 від 27.04.11. Позивач посилався на приписи статей 525, 530, 610, 625 Цивільного кодексу України, статей 218, 229 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.12 (суддя Борисенко І.І.) позов задоволено повністю. Господарський суд виходив з наявності у відповідача заборгованості у спірній сумі за договором №497/767/11 від 27.04.11. Судове рішення обґрунтоване приписами статей 525, 549, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України, статей 180, 193, 207 Господарського кодексу України, пунктами 4.11, 4.12 Порядку розміщення зовнішньої реклами у м. Києві, затвердженого Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27.09.10 №767.

Київський апеляційний господарський суд постановою від 27.11.12 (судді: Чорногуз М.Г., Жук Г.А., Суховий В.Г.) перевірене рішення господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Капром" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову і рішення у справі скасувати та відмовити у позові. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник посилається на порушення судами приписів статей 612, 613 Цивільного кодексу України, статті 220 Господарського кодексу України, пункти 3.1.1, 4.12, 4.13, 15.1 Порядку розміщення зовнішньої реклами у м. Києві, затвердженого Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27.09.10 №767, статті 33 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник вказує на те, що спірним договором передбачена оплата за право тимчасового користування місцем для розміщення рекламного засобу, який перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва. Проте, як зазначає товариство, місце для розміщення рекламних засобів (будівля), за використання якого позивачем нараховані спірні кошти, не є комунальною власністю. Ця будівля на праві приватної власності належить відповідачеві, а відтак, на його думку, відсутні підстави для стягнення спірних коштів.

Від позивача відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що 27.04.11 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Капром" було укладено договір №497/767/11 на право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження якими здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва. У відповідності до пункту 1.1 договору відповідачеві на підставі належним чином оформлених дозволів на розміщення зовнішньої реклами надаються в тимчасове користування місця для розміщення рекламних засобів, за які він здійснює оплату в порядку та на умовах договору. Згідно з пунктом 5.2.3 договору відповідач зобов'язаний щомісячно, не пізніше 5 числа місяця, наступного за звітнім, отримувати та сплачувати рахунки за право тимчасового користування, у тому числі, у разі встановлення пріоритету. Плата за право тимчасового користування нараховується щомісячно та перераховується відповідачем не пізніше 5 числа місяця, наступного за звітним, виключно на поточний рахунок позивача, в розмірах, зазначених в рахунках. Факт неотримання рахунку не звільняє відповідача від здійснення плати за право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів (пункт 6.6 договору). Відповідальність сторін визначена у розділі 7 договору (пункти 7.1-7.8). Зокрема, спірним договором (пункти 7.2, 7.3) передбачені санкції за неналежне виконання відповідачем зобов'язань з внесення плати за право тимчасового користування місцями розміщення зовнішньої реклами у вигляді сплати штрафу та пені. Адресними програмами на пріоритет №1, №2, №3 до спірного договору було погоджено вид, місце та базова плата за розміщення зовнішньої реклами. При цьому, місцем розміщення зовнішньої реклами визначено Святошинський район, Кільцева дорога, 15а. В процесі розгляду спору господарськими судами установлено, з підтвердженням матеріалами справи, що позивачем виставлялися відповідачеві рахунки на оплату (на загальну суму 13 845,68 грн.), проте ці рахунки останнім не оплачувалися. Також суди установили, що відповідач 16.07.12 повідомив позивача про те, що будівля на Кільцевій дорозі, 15а, у м. Києві, на праві приватної власності належить відповідачеві. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Капром" 13845,68 грн. боргу, 323,10 пені, 2076,85 грн. штрафу, 6,07 грн. інфляційних втрат та 79,49 грн. - 3% річних. Рішенням місцевого господарського суду, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, позовні вимоги були задоволені повністю. Згідно з приписами статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Відповідно до приписів статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України). Положеннями статті 627 цього ж Кодексу передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За приписами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання . Частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України унормовано, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання-відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Згідно з приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Дослідивши обставини і зібрані у справі докази, надавши оцінку усім доводам відповідача, господарські суди попередніх інстанцій установили, що відповідач своїх договірних зобов'язань за договором №497/767/11 від 27.04.11 належним чином не виконував; плату за право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів, як-то передбачено спірним договором, не вносив, а відтак його заборгованість становить 13845,68 грн. Водночас суди врахували і те, що спірний договір недійсним у встановленому порядку не визнавався; він є укладеним і обов'язковим до виконання обома сторонами. Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Як вже зазначалося, і це установлено господарськими судами, з підтвердженням матеріалами справи, умовами спірного договору (пункти 7.2, 7.3) сторони узгодили сплату відповідачем пені та штрафу за прострочення та несплату платежів за право тимчасового користування місцями розміщення рекламних засобів. За приписами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Разом з тим, частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про підставність стягнення з відповідача заявленої суми боргу, штрафних санкцій, інфляційних втрат і річних. Як убачається з матеріалів справи, мотивуючи свою відмову у сплаті спірних коштів, відповідач вказував на те, що будівля, на якій розміщується зовнішня реклама, належить йому на праві власності. Між тим, наведений довід не може бути підставою для скасування судових актів у справі, позаяк, по-перше, він був предметом дослідження і оцінки господарських судів та відхилений ними як необґрунтований, а по-друге, і це установили суди, відповідач був звільнений від сплати за договором з моменту повідомлення позивача про приналежність йому на праві власності спірної будівлі; договір від 27.04.11 не розірваний і не визнавався недійсним, відтак його умови повинні виконуватися сторонами. Відповідно до вимог статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази, додатково перевіряти їх.

За таких обставин, підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 8 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ :

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.11.12 у справі №5011-4/8259-2012 залишити без змін.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Капром" залишити без задоволення.

Головуючий Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

В.Швець