Ухвала

від 07.02.2013 по справі 2а-4674/12/1070

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-4674/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Журавель В.О. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

07 лютого 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,

при секретарі судового засідання Арсенійчук М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламна компанія «Нововид» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2012 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламна компанія «Нововид» до Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000162300 від 24.04.2012 року.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2012 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду - без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що Іванківською міжрайонною державною податковою інспекцією Державної податкової служби було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість в частині відображення податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «Санабрія» (код ЄДРПОУ 35644325) за період з 01.06.2011 р. по 30.06.2011 року.

Результати перевірки відображено в акті від 09.04.2012 р. № 126/22Є31071265, в якому контролюючим органом встановлено порушення ТОВ «Рекламна компанія «Нововид» п. 198.3, ст. 198 Податкового кодексу України, п.1, п.5 ст.203, п.1,2 ст.215, п.1 ст.216, ст.228, ст.626, ст.629, ст.650, ст.655, ст.658, ст.662 Цивільного кодексу України, внаслідок чого відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000162300 від 24.04.2012 року, згідно з яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 1926 грн.

За результатами адміністративного оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення до органів Державної податкової служби спірне рішення було залишено без змін, а скарги позивача - без задоволення.

Вважаючи податкове повідомлення-рішення № 0000162300 від 24.04.2012 року протиправним, позивач звернувся до суду з позовом про його скасування.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції позивача з ТОВ «Санабрія», за наслідками яких сформовано податковий кредит, не мали реального характеру, не відповідають цілям та завданням статутної діяльності позивача, а вчинення господарських операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, розглядаючи справи щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування за період, що перевірявся, за висновками контролюючого органу не підлягають відшкодуванню, оскільки усний договір про надання послуг, укладений позивачем з його контрагентом ТОВ «Санабрія» є таким, що укладений без мети настання реальних наслідків, у контрагента відсутні основні засоби для здійснення господарської діяльності, матеріально-технічні ресурси. Крім цього, докази використання отриманих послуг в господарській діяльності у позивача відсутні.

Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також відповідність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування, вимогам законодавства.

Перевіркою встановлено, що позивачем включено до податкового кредиту податок на додану вартість по операціях з ТОВ «Санабрія», факт використання яких в господарській діяльності TOB «РК «Нововид» не доведено, на загальну суму 15000 грн., в тому числі ПДВ 2500 грн., оскільки підприємством для перевірки не надано первинні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

За твердженням позивача між ТОВ «Рекламна компанія «Новововид» та ТОВ «Санабрія» було укладено усний договір про надання послуг.

На підтвердження виконання умов договору позивачем надано акт № ОУ-0000506 здачі-прийняття робіт на суму 15 000 грн., в тому числі ПДВ 2500 грн. Розрахунки між сторонами договору здійснювалися у безготівковій формі, що підтверджується платіжним дорученням від 30.06.2011 року № 153 на суму 15 000 грн. (ПДВ 2 500 грн). ТОВ «Санабрія» було видано позивачу податкову накладну від 30.06.2011 року № 153 на суму 15 000 грн (ПДВ 2500 грн).

Водночас позивачем не надано суду документів на підтвердження подальшого використання отриманих послуг у власній господарській діяльності. Крім цього, як встановлено судом першої інстанції, згідно з наданим представником позивача звітом ТОВ «Санабрія» виконано послуги згідно з актом №000099 від 30.06.2011 року, тоді як до справи позивачем долучено акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000506 від 30.06.2011 року. Отже, номери цих актів суттєво відрізняються один від одного, що унеможливлює використання судом звіту про надані послуги в якості належного й достатнього доказу їх надання.

Виходячи з цього, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що господарські операції позивача з ТОВ «Санабрія» не мали реального характеру.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1. Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6. Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Таким чином, надані позивачем первинні документи не підтверджують реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Санабрія» у спірний період та подальшого використання наданих послуг у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку.

Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що право позивача на отримання податкового кредиту не підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення позивачем вимог п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України внаслідок завищення від'ємного значення з податку на додану вартість за по декларації за червень 2011 року на суму 1926 грн. на підставі податкової накладної, виписаної ТОВ «Санабрія», відповідає дійсним обставинам справи.

Посилання податкового органу на порушення позивачем вимог п.1, п.5 ст.203, п.1,2 ст. 215, п.1 ст. 216, ст. 228, ст. 626, ст. 629, ст. 650, ст. 655, ст. 658, ст. 662 Цивільного кодексу України колегія суддів вважає недоречними у зв'язку з тим, що на підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

Одночасно суд звертає увагу, що наявність порушень податкового законодавства, що була встановлена відповідачем під час проведення перевірки, є приводом для застосування до відповідачів відповідальності, згідно з вимогами законодавства у сфері оподаткування, що і було зроблено податковим органом шляхом винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів зазначає, що доводи органу державної податкової служби свідчать про наявність обставин, які унеможливлюють підтвердження права на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість позивачу, у зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення є законним та обґрунтованим.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги позивача висновки суду першої інстанції не спростовують та відхиляються судом так, як є помилковими.

Згідно з ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламна компанія «Нововид» залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення (ч.5 ст.254 КАС України)та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді І.О. Грибан О.А. Губська

Ухвалу в повному обсязі виготовлено 08.02.2012 року

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.