Рішення

від 01.02.2013 по справі 5009/4557/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 2/124/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.02.13 Справа № 5009/4557/12

Суддя Мойсеєнко Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, смт. Михайлівка Запорізької області,

до відповідача: Михайлівської районної державної адміністрації Запорізької області, смт.Михайлівка Запорізької області,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

1. Михайлівська районна рада Запорізької області, смт. Михайлівка Запорізької області,

2. ОСОБА_2. с. Тимошівка, Михайлівський район, Запорізька область,

3. ОСОБА_3, с. Тимошівка, Михайлівський район, Запорізька область,

4. ОСОБА_4, м. Одеса,

5. Фермерське господарство "Таврійський агрос", с. Тимошівка, Михайлівський район, Запорізька область,

про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 25.05.2012р., визнання поновленим договору оренди земельної ділянки від 30.05.2001р. та зобов'язання відповідача укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди земельної ділянки,

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_5 (довіреність № 164544 від 09.08.2011 р.);

від відповідача: Сахно Т.В. (довіреність № 03-12/0043 від 26.01.2012р., начальник юридичного відділу апарату Михайлівської районної державної адміністрації);

від третьої особи-1: Василишина О.Л. (довіреність № 01-4/6 від 09.01.2013р., начальник відділу управління об'єктами спільної власності територіальних громад району та юридичного обслуговування роботи ради);

від третьої особи-2: ОСОБА_8 (довіреність № ВРЛ 990761 від 22.07.2011 р.);

від третьої особи-3: ОСОБА_8 (довіреність № ВРМ 846109 від 20.08.2011 р.);

від третьої особи-4: ОСОБА_8 (довіреність № ВРЛ 990762 від 22.07.2011 р.);

від третьої особи-5: Куліш В.В. (довіреність б/н від 31.01.2013 р.);

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Запорізької області звернулася фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з позовом до Михайлівської районної державної адміністрації Запорізької області про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 25.05.2012р., визнання поновленим договору оренди земельної ділянки від 30.05.2001р. та зобов'язання відповідача укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що між ним та Михайлівською районною радою Запорізької області був укладений договір оренди земельної ділянки від 30.05.2001р., строк дії якого закінчувався 07.06.2011р. Оскільки позивач бажав в подальшому продовжувати орендувати дану земельну ділянку він неодноразово звертався до відповідача із заявами від 01.03.2011р. та від 30.06.2011р. про продовження строку дії договору та про його поновлення. Розпорядженням голови Михайлівської райдержадміністрації № 170 від 22.04.2011р. продовжено строк дії договору оренди земельної ділянки від 30.05.2011р., однак додаткову угоду до договору оренди не було укладено в нотаріальній формі, у зв'язку з відмовою нотаріуса посвідчувати цю угоду, тобто не з вини позивача. В поновленні строку дії договору оренди земельної ділянки від 30.05.2001р. відповідачем було відмовлено, що на думку позивача, є порушенням земельного законодавства. Також позивач вказує, що після закінчення дії договору оренди землі ФОП ОСОБА_1 продовжував використовувати орендовану земельну ділянку та сплачувати за її використання орендну плату, тому вважає, що відповідно до ч.3 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" договір оренди земельної ділянки є поновленим. А Михайлівська районна державна адміністрація, уклавши договір оренди землі від 25.05.2012р. на спірну земельну ділянку з фізичними особами ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 строком на 49 років, порушила його переважне право на поновлення договору оренди землі, визначене ст. 33 Закону України "Про оренду землі". Просить визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 25.05.2012р., визнати поновленим договір оренди земельної ділянки від 30.05.2001р. та зобов'язати відповідача укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди земельної ділянки від 30.05.2001р.

Позов заявлено на підставі ст. ст. 1, 4, 19, 27, 30, 33 Закону України "Про оренду землі", ст. 122 Перехідних положень Земельного кодексу України.

Ухвалою господарського суду від 04.12.2012р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі, присвоєно справі номер провадження 2/124/12 та призначено розгляд справи на 19.12.2012р.

17.12.2012р. на адресу суду від відповідача надійшла заява, в якій відповідач просить відкласти розгляд справи на інший час у зв'язку з участю свого представника в іншій судовій справі.

У відзиві на позовну заяву зазначає, що заявлені позивачем вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. В обґрунтування своєї позиції вказує, що звернення позивача із заявою про продовження договору оренди та посилання на розпорядження Михайлівської райдержадміністрації № 170 від 22.04.2011р., як на докази поновлення договору є безпідставними, оскільки вони не стосуються предмету спору і не є належними доказами до предмету позову, тому що стосуються правовідносин продовження строку дії договору, якого не відбулося згідно норм чинного законодавства. Вважає, що позивач не виконав свого обов'язку і не повідомив орендодавця у встановленій ст. 33 Закону України "Про оренду землі"формі та строки про намір скористатися переважним правом на поновлення договору, оскільки звернення позивача про поновлення договору оренди землі було здійснено у формі заяви, а не листом-повідомленням та до неї не додавався проект додаткової угоди, а також звернення було здійснене після спливу строку договору оренди землі. Також відповідач щодо вимоги про зобов'язання його укласти з позивачем додаткову угоду про поновлення договору оренди земельної ділянки зазначив, що задоволення судом цієї вимоги порушуватиме виключну компетенцію Михайлівської райдержадміністрації на розпорядження землями державної власності. Вважає, що задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 25.05.2012р. призведе до скасування права на користування земельною ділянкою, яке набуте на підставах, що не заборонені законом. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

19.12.2012р. на адресу суду від позивача надійшли заяви, відповідно до яких останній просить відкласти розгляд справи на іншу дату у зв'язку із хворобою, а також просить змінити пункт 2 позовних вимог та читати його в наступній редакції: "визнати переважне право ОСОБА_1 на укладення на новий строк (поновлення договору оренди землі) договору оренди земельної ділянки площею 233,6 га кадастровий № 2323388800:14600560002, від 30.05.2001р., укладеного між гр. ОСОБА_1 та Михайлівською районною радою в особі Тимошівської сільської ради, який зареєстрований в книзі реєстрації договорів оренди землі за № 17 від 07.06.2001р. Однак, при поданні заяви про зміну п.2 позовної вимоги(предмету позову) позивач не виконав вимог ст. 56 ГПК України, тому вона не прийнята до розгляду. Крім того, позивачем була подана заява про пред'явлення додаткової позовної вимоги, в якій позивач конкретно визначився з позовними вимогами.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 19.12.2012р. суд відклав розгляд справи у зв'язку з неявкою в судове засідання представників сторін на 15.01.2013р. Також суд на підставі ст. 27 ГПК України залучив до участі у справі Михайлівську районну раду Запорізької області в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

04.01.2013р. на адресу господарського суду від позивача надійшло декілька клопотань, в яких останній просить суд залучити до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4. Зазначене клопотання позивач обґрунтовує тим, що рішення в даній справі може вплинути на права та охоронювані законом інтереси зазначених осіб щодо володіння та користування ними спірною земельною ділянкою, переданою їм в оренду.

Також заявник просить залучити до участі у справі в якості співвідповідача Фермерське господарство "Таврійський агрос", мотивуючи дане клопотання тим, що фактичним користувачем спірної земельної ділянки є саме фермерське господарство, а не громадяни ОСОБА_4, які уклали оспорюваний договір оренди землі. Суд розглянув клопотання позивача про залучення до участі у справі в якості співвідповідача Фермерське господарство "Таврійський агрос", та відмовляє в його задоволенні, оскільки за приписами ч.3 ст 21 ГПК України відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу, а позивач в позовній заяві не пред'являв жодних вимог до даного господарства. Проте, оскільки дане фермерське господарство фактично є користувачем земельної ділянки, щодо якої заявлені позовні вимоги, і рішення суду може вплинути і на його права, то суд вважає необхідним на підставі ст. 27 ГПК України залучити його до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Разом з вищезазначеними клопотаннями позивач надав суду заяву про пред'явлення додаткових позовних вимог, відповідно до якої останній чітко визначив свої первісні позовні вимоги та додатково просить визнати незаконним розпорядженням голови Михайлівської районної державної адміністрації Запорізької області від 07.05.2012р. № 277 "Про надання в оренду земельної ділянки громадянам ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4". Додаткову позовну вимогу заявник обґрунтовує тим, що без визнання в судовому порядку незаконним вказаного розпорядження неможливо визнати недійсним договір оренди землі від 08.05.2012р., а також неможливо відновити порушені права позивача у повному обсязі. Таким чином, позивач просить визнати незаконним розпорядженням голови Михайлівської районної державної адміністрації Запорізької області від 07.05.2012р. № 277 "Про надання в оренду земельної ділянки громадянам ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4", визнати недійсним договір оренди землі від 08.05.2012р., укладений між Михайлівською районною державною адміністрацією та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, визнати поновленим на той самий строк і на тих самих умовах договір оренди земельної ділянки від 30.05.2001р. з 07.06.2011р., зобов'язати відповідача укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди земельної ділянки від 30.05.2001р. на той самий строк і на тих самих умовах, тобто на 10 років - до 07.06.2021р. Зазначеною заява подана з дотриманням вимог ст. ст. 22,56, 57,58 ГПК України.

Суд, розглянувши подану позивачем заяву про пред'явлення додаткових позовних вимог, прийняв її до розгляду, оскільки вона подана до початку розгляду справи по суті, додаткова вимога, викладена в ній, пов'язана з первісними вимогами, підставами та поданими доказами, та відповідає вимогам ст.ст. 22,56,57,58 ГПК України. Дана правова позиція суду також ґрунтується на положеннях Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р.(п.3.6,3.11), листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006р. № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо прав кожного на справедливий і публічний розгляд його справи судом, а також висновках Європейського суду у справі «Буланов та Купчик проти України» щодо порушення права на доступ до суду.

15.01.2013р. до початку судового засідання від відповідача надійшли наступні клопотання: про витребування доказів та про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Розглянувши подані клопотання, суд ухвалою від 15.01.2013 р. відмовив у задоволенні клопотання відповідача про витребування у ДПІ доказів у зв'язку з його необґрунтованістю. Також даною ухвалою у зв'язку з необхідністю витребування додаткових доказів та залучення до участі у справі третіх осіб суд відклав розгляд справи на 01.02.2013 р., відмовив у задоволенні клопотання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про залучення до участі у справі Фермерського господарства "Таврійський агрос" в якості співвідповідача та на підставі ст. 27 ГПК України залучив до участі у справі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Фермерське господарство "Таврійський агрос", в якості третіх осіб 2, 3, 4, 5, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

01.02.2012 р. від третіх осіб-2,3,4,5 надійшов спільний відзив на позовну заяву, в якому вони висловили свою незгоду з позовними вимогами та просили у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своїх заперечень вказують, що договір оренди землі ОСОБА_1 припинився 07.06.2011р. у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено, а до договору, дія якого припинилася, не можуть вноситися зміни. Зауважили, що ОСОБА_1 не вжив заходів щодо укладення додаткової угоди до договору оренди землі щодо продовження строку оренди відповідно до розпорядження Михайлівської райдержадміністрації № 170 від 22.04.2011р., а саме: не замовив проект землеустрою щодо зміни строку оренди, не уклав з Михайлівською райдержадміністрацією додатковий договір у нотаріальній формі та не провів його державну реєстрацію. Така поведінка позивача, на думку третіх осіб 2,3,4,5, свідчить про відсутність у позивача наміру продовжувати оренду земельної ділянки. Стосовно надання земельної ділянки в оренду третім особам 2,3,4 зазначають, що дозвіл на отримання проекту відведення земельної ділянки їм було видано на виконання постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 18.08.2011р. у справі № 2а-0870/6379/11 про зобов'язання Михайлівської райдержадміністрації надати членам фермерського господарства «Таврійський агрос» ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки площею 235 га із земель запасу Тимошівської сільської ради строком оренди 49 років з орендною платою 3% від нормативної грошової оцінки землі. Відповідно до вказаного розпорядження і було укладено договір оренди землі від 08.05.2012 р. між Михайлівською райдержадміністрацією та третіми особами 2,3,4.Враховуючи те, що земельна ділянка була відведена правомірно, треті особи-2,3,4,5 вважають, що й договір оренди є правомірним та повністю відповідає вимогам законодавства. У той же час, треті особи-2,3,4,5 посилаються на недійсність договору оренди землі від 30.05.2001 р. ОСОБА_1 у зв'язку з тим, що на час його укладання ОСОБА_1 не мав необхідної кваліфікації для ведення товарного сільськогосподарського виробництва або досвіду роботи в сільському господарстві, якого вимагали положення ч. 3 ст. 6 Закону України «Про оренду землі». Недотримання цих вимог відповідно до приписів ч. 3 ст. 14 Закону України «Про оренди землі» є підставою для відмови у державній реєстрації договору оренди, а також визнання його недійсним. Оскільки договір оренди землі від 30.05.2001 р. є недійсним, він не породжує прав та обов'язків для його сторін, в тому числі права на поновлення договору оренди землі. Також вказує, що раніше орендована позивачем земельна ділянка перестала існувати як об'єкт цивільних прав, оскільки на її місці було сформовано нову земельну ділянку більшої площі та в інших межах. Оскільки відсутній предмет договору оренди землі від 30.05.2001 р., цей договір не може бути поновлений. Вказує, що позивачем систематично порушувалися умови договору оренди, тому він не має права на поновлення договору. Крім того, зауважив, що орендодавцем за договором є Михайлівська районна рада. Заміна орендодавця у встановленому законодавством порядку не проводилася. До Михайлівської районної ради з приводу поновлення договору оренди позивач не звертався, як того вимагають приписи ч. 2, 3 ст. 33 Закону України «Про оренду землі». Михайлівська райдержадміністрація не є орендодавцем за договором оренди землі від 30.05.2001 р., а тому не має повноважень поновлювати цей договір. Також посилаються на те, що обрані позивачем способи захисту - визнання поновленим договору та зобов'язання укласти правочин (додаткову угоду про поновлення договору) не передбачені нормами законодавства. Відповідач, звертаючись до суду з таким позовом, зловживає наданими йому правами, оскільки у разі поновлення договору на тих самих умовах, зокрема щодо розміру орендної плати, який на даний час не відповідає вимогам законодавства, будуть завдані збитки державному бюджету.

Також 01.02.2013 р. відповідач подав до суду доповнення до відзиву, в яких зауважив, що позивач не має переважного права на поновлення договору оренди землі, оскільки неналежно виконував обов'язки за договором, що підтверджується довідкою Михайлівського відділення Токмацької ОДПІ від 02.04.2012 р. № 2333/10/19 про застосування до позивача штрафних санкцій за порушення строків орендної плати у 2007 та 2008 роках та карткою особового рахунку ОСОБА_1 щодо сплати орендної плати за договором оренди землі від 30.05.2001 р.

В судовому засіданні 01.02.2013 р. були присутні представники усіх учасників судового процесу, за їх заявою фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалась.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Представники відповідача та третіх осіб-1,2,3,4,5 проти позовних вимог заперечили.

В судовому засіданні 01.02.2013 р. судом оголошено вступну те резолютивну частини рішення.

Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши та розглянувши наявні матеріали справи та подані додатково учасниками докази, заслухавши пояснення представників сторін, інших учасників справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, виходячи з наступного.

Статтею 3 Земельного кодексу України передбачено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частинами 1, 8 статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.

Спеціальним законом, який регулює відносини пов'язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

Так, із ст. 2 даного Закону слідує, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно приписів ст. 6 цього Закону орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Як встановлено судом, 30.05.2001 р. між ОСОБА_1 (орендар, позивач) та Михайлівською районною радою (орендодавець, третя особа-1 на стороні відповідача) було укладено договір оренди земельної ділянки від 30.05.2001р., згідно якого позивачу була передана земельна ділянка площею 233,6 га ріллі із земель державної власності, розташована на території Тимошівської сільської ради, строком 10 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Враховуючи, що державна реєстрація договору оренди землі відбулася 07.06.2001 р., про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис за № 17, то на підставі ст.18 Закону України «Про оренду землі», якою передбачено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації, договір оренди землі набув чинності з 07 червня 2001 р.

Як слідує з умов даного договору, орендодавцем за договором оренди землі від 30.05.2001р. є Михайлівська районна рада, яка за Земельним кодексом України (1992 року) мала повноваження передавати в оренду землі державної власності.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (2002 року), діючого на час закінчення строку договору оренди, було передбачено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Пунктом 3 цих Перехідних положень визначено, що у випадках, коли земельні ділянки надані в оренду до введення в дію цього Кодексу органами, повноваження яких з надання земельних ділянок з прийняттям цього Кодексу змінені, продовження строку оренди зазначених земельних ділянок здійснюється органами, що мають право надання вказаних земель за цим Кодексом.

Враховуючи те, що в Михайлівському районі не було проведено розмежування земель державної та комунальної власності, позивач, маючи намір продовжувати оренду спірної земельної ділянки, до закінчення строку договору оренди звернувся до Михайлівської районної державної адміністрації Запорізької області (відповідача) з заявою (вхідний № К-104/зп від 01.03.2011 р.) про продовження на 49 років строку договору оренди земельної ділянки від 30.05.2001р., визначення орендної плати у розмірі встановленому законодавством та відповідно внесення змін до договору оренди щодо продовження строку його дії. Тобто позивач повідомив відповідача про намір продовжити дію договору.

Відповідач жодних заперечень щодо поновлення договору не заявляв, а більше того своїм розпорядженням № 170 від 22.04.2011р. продовжив на 5 років строк договору оренди земельної ділянки від 30 травня 2001 року, а також встановив орендну плату у розмірі 3 % відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки в рік та зобов'язав позивача укласти додаткову угоду про продовження строку оренди.

Отже, сторони досягли згоди щодо істотних умов договору оренди, а саме щодо розміру орендної плати, строку оренди та інших істотних умов договору.

На виконання п. 3 вказаного розпорядження відповідача № 170 від 22.04.2011р. позивач замовив Державному підприємству «Запорізький науково-дослідний проектний інститут землеустрою» виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відновлення меж земельної ділянки(землі державної власності), яка перебуває в оренді гр. ОСОБА_1 для ведення товарного сільскогосподарського виробництва на території Тимошівської сільської ради колишнього КСП «Родина» Михайлівського району Запорізької області. Виготовлену технічну документацію позивач здав для реєстрації, визначення кадастрового номера та отримання обмінного файлу до Запорізького філії ДП «Центр державного земельного кадастру», яким лише 14.06.2011р. було видано позивачу обмінний файл. Без отримання вказаних документів відповідач не підписував з позивачем додаткової угоди до договору оренди землі від 30.05.2001р.

З матеріалів справи та пояснень представника позивача слідує, що на момент отримання технічної документації із землеустрою щодо відновлення меж орендованої земельної ділянки, присвоєння кадастрового номеру цій земельній ділянці та отримання обмінного файлу строк дії договору оренди закінчився і нотаріусом з цих підстав було відмовлено у нотаріальному посвідченні додаткової угоди до договору оренди землі від 30.05.2011р., проект якого було підготовлено спеціалістами Михайлівської райдержадміністрації.

Враховуючи дані обставини та неукладання відповідачем додаткової угоди до договору, 30.06.2011р. позивач повторно звернувся з заявою (вхідний № K-288/зп від 30.06.2011 р.) про поновлення на 5 років строку договору оренди земельної ділянки від 30.05.2001 р. та укладення додаткової угоди до договору оренди.

На момент розгляду заяви про поновлення на 5 років строку договору оренди земельної ділянки від 30.05.2001 р. (вхідний № K-288/зп від 30.06.2011 р.) на підставі п.1 ч.1 ст.31 Закону України «Про оренду землі», якою передбачено, що дія договору припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено, останній припинив свою дію 07 червня 2011 року.

22.07.2011 р. листом відповідача позивачу було відмовлено в поновленні договору оренди землі з підстав невиконання ним приписів ст.33 Закону України «Про оренду землі», а саме: що позивач не звернувся до відповідача у строк та в порядку, встановленому ст.33 Закону України «Про оренду землі». Разом с тим, відповідач не вимагав повернення позивачем орендованої земельної ділянки. Позивач продовжував протягом 2011-2012 років користуватись вказаною земельною ділянкою та вирощувати на ній пшеницю та соняшник, а також сплачувати орендну плату за землю. Ні яких заперечень щодо користування позивачем орендованою земельною ділянкою відповідач не заявляв.

07.05.2012 р. головою Михайлівської районної державної адміністрації Запорізької області було видано розпорядження № 277 «Про надання в оренду земельної ділянки громадянам ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4», яким затверджено проект землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 для ведення фермерського господарства на території Тимошівської сільської ради Михайлівського району Запорізької області; вилучено із земель запасу, розміщених на території Тимошівської сільської ради земельну ділянку загальною площею 233,7388 га ріллі; надано в оренду громадянам ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 земельну ділянку (кадастровий номер 2323388800:14:005:0002) загальною площею 233,7388 га ріллі для ведення фермерського господарства за рахунок земель запасу, розміщених на території Тимошівської сільської ради, строком оренди 49 років; установлено орендну плату в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки в рік.

На підставі вказаного розпорядження Михайлівською районною державною адміністрацією Запорізької області як орендодавцем, з одного боку, та громадянами ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 (орендарі), з другого боку, укладено договір оренди землі від 08.05.2012 р., зареєстрований у відділі Держкомзему у Михайлівському районі Запорізької області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 25.05.2012 р. за № 23233004001098, на умовах, визначених у відповідному розпорядженні.

Позивач вважає, що відмова Михайлівської районної державної адміністрації Запорізької області у поновленні позивачу договору оренди землі від 30.05.2001 р., видання розпорядження від 07.05.2012 р. № 277 та укладання договору оренди землі від 08.05.2012р. з громадянами ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, порушує права позивача на користування земельною ділянкою, яка є предметом договору оренди землі від 30.05.2001 р.

У зв'язку з цим, позивач просить визнати недійсним розпорядженням голови Михайлівської районної державної адміністрації Запорізької області від 07.05.2012р. № 277 "Про надання в оренду земельної ділянки громадянам ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4"; визнати недійсним договір оренди землі від 08 травня 2012 року, зареєстрований у відділі Держкомзему у Михайлівському районі Запорізької області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 25.05.2012 р. за № 23233004001098, укладений між Михайлівською районною державною адміністрацією та громадянами ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4; визнати поновленим на той самий строк і на тих самих умовах договір оренди земельної ділянки від 30.05.2001р., зареєстрований в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі за № 17 від 07.06.2001 р., з 07 червня 2011 року; зобов'язати Михайлівську районну державну адміністрацію Запорізької області укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди земельної ділянки від 30.05.2001р., зареєстрованого в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі за № 17 від 07.06.2001 р., на той самий строк і на тих самих умовах, тобто на 10 (десять) років - до 07 червня 2021 року.

Як зазначає Верховний суд України в п. 3 Постанови Пленуму від 16.04.2004 р. № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», оскільки фермерські господарства є юридичними особами, їхні земельні спори з іншими юридичними особами, у тому числі про надання чи продаж із земель державної або комунальної власності земельної ділянки для розширення господарства, підсудні господарським судам.

При цьому суд враховує роз'яснення, викладені в п. 1.3 Постанови Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», а саме: якщо у розгляді справи господарським судом буде з'ясовано, що іншим або належним відповідачем у ній мала б бути особа, яка згідно з процесуальним законом не може бути учасником судового процесу в господарському суді, а позивач наполягає на розгляді відповідної справи саме господарським судом, останній не вправі ні залучати відповідну особу до участі у справі, ані припиняти провадження в ній, а повинен розглянути справу стосовно того відповідача, якому пред'явлено позовну вимогу, та прийняти рішення по суті справи.

Враховуючи викладене, а також позицію Апеляційного суду Запорізької області у справі № 22-3222/2012(а.с.29,т1) та положення п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо права на доступ до суду, суд розглядає позовні вимоги, пред'явлені до Михайлівської районної державної адміністрації Запорізької області без залучення до участі у справі у якості відповідачів громадян ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Спірні відносини з поновлення договору оренди землі регулюються ст.33 Закону України «Про оренду землі» (в редакції Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 р. № 3038-VI, який набрав чинності з 12.03.2011 р.). Зокрема, цією статтею визначено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Також частиною 6 цієї статті встановлено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності). Керівник органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який уповноважений підписувати додаткову угоду до договору оренди землі щодо земельної ділянки державної або комунальної власності, визначається рішенням цього органу. Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

Пунктом 2.17. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» передбачено, що у вирішенні спорів, пов'язаних з поновленням (пролонгацією) договорів оренди земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, судам слід враховувати положення статті 33 Закону України (в редакції Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», який набрав чинності з 12.03.2011 р.).

Частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою і за відсутністю протягом місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі.

Відтак, господарськими судами у вирішенні відповідних спорів необхідно з'ясовувати, зокрема, чи повідомляв орендар орендодавця у встановленому порядку про намір скористатися переважним правом на укладання договору оренди землі на новий строк та чи заперечував орендодавець у строк, визначений законом, проти поновлення договору.

Судом з'ясовано, що позивач звертався до відповідача з заявою про продовження дії договору в строк, не пізніше, ніж за місяць до закінчення строку оренди, та увесь цей час після закінчення строку договору оренди продовжує користуватися земельною ділянкою. На підтвердження факту належного виконання зобов'язань за договором позивач надав суду докази щодо сплати орендних платежів (квитанції за період з лютого по жовтень 2011 року та з березня по жовтень 2012 року), а також інші докази користування земельної ділянкою, в тому числі акти обстеження спірної земельної ділянки на землях запасу, які орендує позивач на виявлення шкідливих організмів від 18.04.2012р. та 25.08.2012 р. Представник позивача у судовому засіданні пояснив, що ще в лиспопаді 2012 року убирав соняшник з орендованих земель.

На підтвердження неналежного виконання позивачем взятих на себе зобов'язань за договором оренди земельної ділянки від 30.05.2001 р. позивач надав довідку Михайлівського відділення Токмацької ОДПІ від 02.04.2012 р. № 2333/10/19 про застосування до позивача штрафних санкцій за порушення строків орендної плати у 2007 та 2008 роках та картку особового рахунку ОСОБА_1 щодо сплати орендної плати за договором оренди землі від 30.05.2001 р.

Із вказаної довідки вбачається, що суми орендної плати позивачем сплачувались у повному обсязі, а порушення строків сплати орендної плати були незначними (у 2007 році прострочення становило 11 днів, у 2008 році - 7 днів та 1 день). Інших доказів порушення строків сплати орендної плати відповідачем не надано. Крім того, ні під час дії договору оренди землі від 30.05.2001р., ні після закінчення строку дії цього договору відповідач не вказував позивачу на порушення строків внесення ним орендних платежів та не відмовляв у поновленні договору оренди з підстав порушення умов договору оренди землі від 30.05.2001р.

Доказів припинення позивачем фактичного користування спірною земельною ділянкою відповідач не надав.

Статтею 34 Закону України «Про оренду землі» (в редакції Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 р. № 3038-VI) передбачено, що у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.

Умовами п. 5 договору оренди земельної ділянки від 30.05.2001р. встановлено, що повернення орендодавцю земельної ділянки яка орендується, здійснюється двохсторонньою комісією, яка складається із представників сторін.

Але суду доказів підписання представниками позивача та відповідача двохстороннього акту приймання-передачі спірної земельної ділянки не надано, у зв'язку з чим, враховуючи сукупність доказів, суд встановив, що позивач продовжує користуватися спірною земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди земельної ділянки від 30.05.2001 р.та сплачувати орендну плату за цю земельну діялнку, в тому числі і станом на момент розгляду справи в суді. Докази вилучення в нього спірної земельної ділянки у матеріалах справи відсутні.

В свою чергу, відповідач не надав суду доказів направлення позивачу протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди земельної ділянки від 30.05.2001 р., заперечення щодо поновлення договору оренди землі у формі листа-повідомлення про прийняте ним рішення. Лист відповідача від 22.07.2011 р., яким позивачу було відмовлено в поновленні договору оренди землі з підстав не виконання ним приписів ст.33 Закону України «Про оренду землі», направлений поза межами місячного строку, встановленого приписами даної статті, а тому він не береться судом до уваги як доказ належного направлення заперечення позивачу щодо поновлення договору оренди землі.

Враховуючи те, що орендар продовжує користуватись орендованою земельною ділянкою після закінчення терміну дії договору оренди землі та відповідач протягом місяця після закінчення строку дії договору не направив позивачу у передбачений законом спосіб письмове заперечення проти поновлення договору, то в силу ч.6 ст. 33 Закону України « Про оренду землі» договір оренди вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. І в цьому випадку укладається додаткова угода уповноваженим керівником органу виконавчої влади. Відмова позивачу в укладанні вказаної додаткової угоди стала підставою для звернення позивача спочатку до до господарського суду за захистом свого права. При цьому, відповідно до статті 33 Закону України «Про оренду землі» (в редакції Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 р. № 3038-VI ) за відсутності заперечень орендодавця договір оренди землі є поновленим без необхідності прийняття відповідного рішення орендодавцем.

Таким чином, суд вважає, що внаслідок не повідомлення відповідачем позивача про заперечення щодо поновлення договору оренди землі у встановлений законом строк, та у зв'язку з тим, що позивач продовжує користуватись спірною земельною ділянкою, продовжує сплачувати орендну плату, договір оренди земельної ділянки від 30.05.2001р., суд вважає поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, з 07 червня 2011 року.

З огляду на встановлені судом фактичні обставини справи, суд вважає, що розпорядження голови Михайлівської районної державної адміністрації Запорізької області від 07.05.2012 р. №277 «Про надання в оренду земельної ділянки громадянам ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4» не відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема нормам Земельного кодексу України, приписам статті 33 Закону України «Про оренду землі», положенням Закону України «Про фермерське господарство» та порушує права і охоронювані законом інтереси позивача щодо володіння та користування належною йому на умовах оренди спірною земельною ділянкою, порушує його переважне право як належного орендаря на укладення договору оренди на новий строк у зв'язку з передачею відповідної земельної ділянки в оренду третім особам всупереч приписам Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі», а тому підлягає визнанню недійсним, з огляду на таке.

В силу ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За приписами частин 2, 3 статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Підприємства, установи, організації, звертаючись до господарських судів з позовами, відповідно до положень статей 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України, реалізують надане їм право захищати в судовому порядку свої порушені або оспорюванні права та охоронювані законом інтереси.

Згідно з частинами 2, 3 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом: а) визнання прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, д) застосування інших, передбачених законом, способів (визначених і нормами Цивільного та Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 155 ЗК України встановлено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно з положеннями частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до пункту 2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 р. № 02-5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства або визначеній законом компетенції, органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Статтею 6 даного Закону встановлено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Отже, підстави і порядок набуття права оренди земельної ділянки регулюється і іншими законами України, в тому числі і Законом України «Про фермерське господарство».

Як слідує з матеріалів справи, спірна земельна ділянка була надана громадянам ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (третім особам-2,3,4 у справі) в довгострокову оренду терміном на 49 років для ведення фермерського господарства на підставі розпорядження від 07.05.2012 р. № 277 відповідача.

Згідно преамбули Закону України « про фермерське господарство», цей закон визначає правові,економічні, соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств.

Отже, підстави і порядок набуття права оренди земельної ділянки ведення фермерського господарства врегульовано приписами Закону України «Про фермерське господарство», статтею 1 якого передбачено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи , які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону.

Згідно з ч.1 ст.2 Закону України «Про фермерське господарство» відносини, пов'язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

Порядок надання (передачі) земельних ділянок саме громадянам створення і ведення фермерського господарства врегульований ст.7 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакції Закону України від 16.06.2011 р. № 3523-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань створення та діяльності фермерських господарств», яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин). Частинами 1-4 даної статті передбачено, що для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері аграрної політики. Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності. Відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться після збирання врожаю на цій ділянці попереднім землекористувачем.

А частиною 1 статті 8 даного Закону встановлено, що лише після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

З аналізу вищенаведених положень Закону України «Про фермерське господарство» суд приходить до висновку, що основною умовою надання саме громадянам в оренду із земель державної або комунальної власності земельних ділянок для ведення фермерського господарства відповідно до закону є обов'язкове створення у порядку, визначеному законом, цими громадянами юридичної особи, а саме фермерського господарства, після отримання земельної ділянки, оскільки громадяни мають право займатись підприємницькою діяльністю із вироблення товарної сільськогосподарської продукції, з її переробки та реалізації з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, виключно через юридичну особу - фермерське господарство.

Тобто громадяни виступають суб'єктами земельних правовідносин в сфері надання землі для ведення фермерського господарства тільки на етапі створення фермерського господарства, як юридичної особи, бо отримання земльної ділянки, згідно з законом, є правовстановлюючим фактором при організаціїї фермерського господарства. В подальшому створене громадянами фермерське господарство стає рівним учасником з іншими особами в аграрному секторі також і щодо надання земельних ділянок.

Даний висновок суду також підтверджується і тим, що стаття 7 Закону України «Про фермерське господарство», відповідно до якої земельні ділянки передаються в оренду для ведення фермерського господарства, знаходиться у розділі ІІ вказаного Закону, який регулює «Створення фермерського господарства».

Іншого порядку надання земельних ділянок громадянам для ведення фермерського господарства законодавством не передбачено. Тобто не передбачено надання громадянам, членам вже зареєстрованого фермерського господарства, земельної ділянки для ведення фермерського господарства не у зв'язку із створенням відповідної юридичної особи у формі фермерського господарства.

Положеннями частин 2, 3 статті 24 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено, що фермерське господарство самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеціалізацію, організує виробництво сільськогосподарської продукції, її переробку та реалізацію, на власний розсуд та ризик підбирає партнерів з економічних зв'язків у всіх сферах діяльності, у тому числі іноземних. Фермерське господарство має право вступати в договірні відносини з будь-якими юридичними або фізичними особами, органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Отже, після створення фермерського господарства, воно виступає у цивільних правовідносинах як самостійна юридична особа, у тому числі має право набувати земельні ділянки в оренду для розширення фермерського господарства на загальних підставах, визначених земельним законодавством. Громадяни, які створили це фермерське господарство, вже не можуть отримати земельну ділянку в оренду в порядку ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» для ведення фермерського господарства, оскільки це право вже вичерпалося фактом створення фермерського господарства.

Але матеріали справи підтверджують протилежну обставину, що треті особи-2,3,4 як на момент прийняття розпорядження відповідача № 432 від 21.09.2011 р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду спірної земельної ділянки, так і на момент передачі спірної земельної ділянки в довгострокову оренду на підставі розпорядження відповідача від 07.05.2012 р. № 277 та укладення спірного договору оренди землі від 08.05.2012 р. з відповідачем, являлись дійсними членами Фермерського господарства «Таврійський агрос» (третьої особи-5 у справі), яке зареєстроване 29.12.2010 р. у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб за юридичною адресою с. Тимошівка Михайлівського району вул.Радянська 57, ідентиф.код 37482992.

Отже, під час надання третім особам-2,3,4 спірної земельної ділянки в довгострокову оренду терміном на 49 років для ведення фермерського господарства, відповідачем були порушені приписи статей 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство», оскільки ці треті особи уже були дійсними членами Фермерського господарства «Таврійський агрос» і вже реалізували у порядку, передбаченому даним Законом, своє право шляхом здійснення підприємницької діяльності із створенням юридичної особи Фермерського господарства «Таврійський агрос», виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Таким чином, при наданні спірної земельної ділянки в оренду відповідачем не було дотримано встановленого цим Законом порядку надання спірної земельної ділянки саме для ведення фермерського господарства.

Громадяни ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не мали права отримувати земельну ділянку для ведення фермерського господарства повторно, будучи у статусі членів господарства та без державної реєстрації нового фермерського господарства у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

При цьому, судом встановлено, що фактичне користування спірною земельною ділянкою на умовах та на підставі укладеного відповідачем та третіми особами-2,3,4 договору оренди землі від 08.05.2012 р. здійснює саме Фермерське господарство «Таврійський агрос».

З наданого суду позивачем листа Михайлівського відділення Токмацької об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби від 11.01.2013р. № 73/10/152 слідує, що орендну плату за спірну земельну ділянку згідно договору оренди землі від 08.05.2012 р. сплачує саме Фермерське господарство «Таврійський агрос», яке за спірним договором не є орендарем. Відповідно треті особи-2,3,4, які у спірному договорі зазначені, як орендарі, не здійснюють сплату.

Представник третіх осіб-2,3,4,5 в судовому засіданні не заперечував того факту, що спірна земельна ділянка використовується Фермерським господарством «Таврійський агрос».

Викладені обставини справи свідчать про те, що спірну земельну ділянку фактично було отримано в оренду Фермерським господарством «Таврійський агрос».

При цьому, не було дотримано передбаченого статтями 123, 124 та 134 Земельного кодексу України порядку надання земельних ділянок державної власності у користування, зокрема в оренду.

Відповідно до частин 2,3 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Приписами ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України встановлено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них, в тому числі, у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Відповідно до ч. 3 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Так, згідно положень статті 123 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент видачі спірного розпорядження від 07.05.2012 р. № 277) надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості).

Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою. Комісія протягом трьох тижнів з дня одержання проекту надає відповідному органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування свій висновок щодо погодження проекту або відмови у його погодженні. У разі відмови у погодженні проекту він повертається заявнику у зазначений у цій частині строк. Підставою відмови у погодженні проекту може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається Комісією до відповідного органу земельних ресурсів для здійснення такої експертизи відповідно до закону.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.

Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Частиною 5 ст.116 Земельного кодексу України передбачено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Зі змісту спірного розпорядження від 07.05.2012 р. № 277 вбачається, що земельна ділянка надана тертім особам-2,3,4 із земель запасу Тимошівської сільської ради.

Разом із тим, спірна земельна ділянка не передавалась позивачем відповідачу після закінчення строку оренди у порядку, передбаченому умовами даного договору оренди землі від 30.05.2001р.

Як встановлено судом, внаслідок неповідомлення відповідачем позивача про заперечення щодо поновлення договору оренди землі , та у зв'язку з тим, що позивач продовжує користуватись спірною земельною ділянкою, продовжує сплачувати орендну плату, договір оренди земельної ділянки від 30.05.2001 р., вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, з 07 червня 2011 року.

Позивач не надав письмової згоди, засвідченої нотаріально, на вилучення спірної земельної ділянки. Земельна ділянка не вилучалась у позивача із затвердженням умов вилучення в порядку, передбаченому Земельним кодексом України. Доказів протилежного відповідачем не надано.

За таких обставин, надання третім особам-2,3,4 спірної земельної ділянки в довгострокову оренду терміном на 49 років для ведення фермерського господарства є порушенням вищезазначених вимог законодавства та прав позивача на володіння та користування належною йому на підставі договору оренди від 30.05.2001 р. спірною земельною ділянкою

У п. 11 Постанови Верховного Суду України від 16.04.2004 р. № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» зазначено, що розглядаючи позови про захист прав власників земельних ділянок і землекористувачів (про усунення перешкод у користуванні ними тощо), суд має перевіряти законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки іншій особі без вилучення (викупу) її в позивача в установленому порядку і за наявності для цього підстав ухвалювати рішення про його недійсність.

Враховуючи те, що спірне розпорядження від 07.05.2012 р. № 277 не відповідає вимогам ч.5 ст.116, ст.ст.93, 123, 124 та 134 Земельного кодексу України, ст. ст. 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство», ст.33 Закону України «Про оренду землі» та порушує права та охоронювані законом інтереси позивача у справі щодо володіння та користування спірною земельною ділянкою на підставі договору оренди земельної ділянки від 30.05.2001 р., дане розпорядження підлягає визнанню недійсним.

Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 Цивільного кодексу України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Верховний Суд України в Узагальнені практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 24.11.2008 р. визначив, що: «Правочин - правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Презумпція правомірності правочину закріплена у ст.204 ЦК та може бути спростована насамперед нормою закону, яка містите відповідну заборону. Є випадки, коли відсутність хоча б однієї з істотних умов правочину спеціальним законом визначено як підставу його недійсності, зокрема ч.2 ст.15 Закону «Про оренду землі». У таких випадках необхідно обґрунтовувати вимогу про недійсність правочину відповідно до спеціального закону, який застосовується до цих правовідносин».

Спеціальним Законом, який регулює надання в оренду земельних ділянок, є Закон України «Про оренду землі».

Відповідно до ч.2 ст.15 Закону України «Про оренду землі», відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Частиною 2 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» визначено, що розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди(крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України.

Перевіривши наявність у договорі оренди землі від 08.05.2012 р. істотних умов, передбачених у ч.2 ст.15 Закону України «Про оренду землі», суд встановив відсутність у спірному договорі оренди землі таких істотних умов, як розмір орендної плати у грошовій формі - гривнях, із зазначенням її індексації, форм платежу, порядку внесення орендної плати, що є підставою для визнання договору недійсним на підставі ст.203, 204, 215 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.15 Закону України «Про оренду землі».

Також, підставою визнання недійсним договору оренди землі є порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 Закону України «Про оренду землі».

Згідно ст.6 цього Закону України орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до п.1 Листа Вищого господарського суду від 30.11.2007 р. № 01-8/918 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з орендою земельних ділянок» рішення компетентного органу про надання землі в оренду та відповідний договір оренди земельної ділянки є пов'язаними юридичними фактами.

Верховний Суд України у п. 2 постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зауважив, що зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Частиною 2 статті 4 ГПК України передбачено, що господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Судом встановлено, що розпорядження голови Михайлівської районної державної адміністрації Запорізької області від 07.05.2012р. № 277 "Про надання в оренду земельної ділянки громадянам ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4" не відповідає вимогам законодавства України та порушує права позивача, у зв'язку з чим воно визнано судом недійсним. А оскільки розпорядження відповідача від 07.05.2012 р. № 277 та договір оренди землі від 08.05.2012 р. є юридично пов'язаними фактами, визнання недійсним вказаного розпорядження свідчить про аналогічні порушення при укладенні спірного договору оренди та усуває підставу для надання земельної ділянки в оренду.

Суд вважає за необхідне також зазначити, що спірним договором оренди землі від 08.05.2012 р. порушені права та охоронювані законом інтереси позивача у справі щодо володіння та користування спірною земельною ділянкою, оскільки його неправомірно, тобто не у спосіб, передбачений чинним законодавством, позбавлено права оренди вказаної земельної ділянки та порушено його права, передбачені приписами ст.33 Закону України «Про оренду землі».

Враховуючи викладене, договір оренди землі від 08.05.2012 р. підлягає визнанню недійсним на підставі ст.ст.203, 204, 215 Цивільного кодексу України, ст.6, ч.2 ст.15, 33 Закону України «Про оренду землі», ч.5 ст.116, ст.ст. 93, 123, 124 та 134 Земельного кодексу України, ст.7, 8 Закону України «Про фермерське господарство».

Відповідно до ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Також, внаслідок встановленого вище, вимоги позивача про зобов'язання відповідача укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди земельної ділянки від 30.05.2001 року, зареєстрованого в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди за № 17 від 07.06.2001 року на той самий строк і на тих самих умовах, тобто на 10 (десять) років - до 07 червня 2021 року, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно вимог ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. За викладених обставин суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, такими, що підтверджуються матеріалами справи та засновані на нормах закону, у зв'язку з чим підлягають до задоволення у повному обсязі.

Посилання третіх осіб-2,3,4,5 на те, що дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства видано на виконання постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 18.08.2011 р. у справі № 2а-0870/6379/11, не спростовує висновків суду про недійсність спірного договору оренди землі від 08 травня 2012 року, оскільки надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки не є підставою для укладення в договору оренди землі в обов'язковому порядку, а є лише одним із етапів надання земельної ділянки в оренду. Зазначеною постановою адміністративного суду питання про укладення спірного договору оренди не вирішувалось і не оцінювалась його правомірність. До того ж, відповідно до ч.5 ст.35 ГПК України факти, які як вважають треті особи, не підлягають доведенню, можуть бути спростовані в загальному порядку.

Заперечення третіх осіб-2,3,4,5 щодо недійсності договору оренди земельної ділянки від 30.05.2001 р. позивача є безпідставними, оскільки даний договір не визнавався недійсним у судовому порядку. Даний договір також не є нікчемним в силу заборон закону, є укладеним та відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України вважається правомірним.

Стосовно заперечень відповідача та третіх осіб-1,2,3,4,5 проти пред'явлення позову саме до Михайлівської районної державної адміністрації Запорізької області суд зазначає, що на момент звернення позивача до Михайлівської районної державної адміністрації Запорізької області із заявою про поновлення договору оренди, а також на момент подачі позову до суду, повноваження щодо розпорядження землями державної власності за межами населених пунктів покладались на районні державні адміністрації( п.3 Перехідних положень Земельного кодексу України). Тобто фактично відбулась заміна сторони у зобов'язанні в силу самого закону. Отже, позивач правомірно пред'явив позов до Михайлівської районної державної адміністрації Запорізької області.

Той факт, що на місці земельної ділянки, яка надавалась в оренду ОСОБА_1, сформована інша земельна ділянка більшої площі (233,7388 га замість 233,6003 га), не є перешкодою для захисту порушених прав позивача на користування земельною ділянкою, оскільки судом оцінюються спірні правовідносини сторін на момент їх виникнення і вживаються відповідні, передбачені законом заходи, для відновлення цих прав.

Щодо заперечень третіх осіб-2,3,4,5 щодо наявності таких способів захисту як визнання договору поновленим та зобов'язання укласти правочин (додаткову угоду про поновлення договору), суд зазначає, що перелік способів захисту права, закріплений статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України не є вичерпним і судом можуть застосовуватись інші способи захисту прав, які передбачені договором або законом.

Стаття 33 Закону України «Про оренду землі» (в редакції Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 р. № 3038-VI , який набрав чинності з 12.03.2011 р.) встановлювала, що договір оренди вважається поновленим і в цьому випадку укладається додаткова угода про поновлення договору оренди, а пункт 5 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України встановлює можливість захисту порушеного права шляхом відновлення становища, яке існувало до порушення, та вирішення переддоговірного спору (в даному випадку - відповідно визнання договору поновленим та зобов'язання укласти додаткову угоду про поновлення договору). Дана правова позиція суду грунтується і на висновках, викладених у постанові Верховного суду України від 25.09.2012 у справі № 19/074-11.

Доводи третіх осіб-2,3,4,5 стосовно зловживанням позивачем правом на звернення до суду суд визнав безпідставними, оскільки право на судовий захист гарантовано законом і не може бути обмежено. Поновлення судом договору оренди на тих самих умовах, на яких він був укладений, відповідає положенням ст. 33 Закону України «Про оренди землі» та не позбавляє сторін у встановленому законодавством порядку внести зміни у договір, у тому числі щодо розміру орендної плати.

Посилання третіх осіб та відповідача на відсутність доказів направлення відповідачу додаткової угоди спростовується тим, що, як зазначив позивач, проект додаткової угоди до договору оренди від 30.05.2001р., який відмовився посвідчувати нотаріус, надано було позивачу самим відповідачем, до того ж, відповідач не відмовляв позивачу в поновленні договору чи укладенні додаткової угоди з підстав не надання йому такової.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати за розгляд позовної заяви покладаються на відповідача.

При поданні заяви про пред'явлення додаткових позовних вимог (вх. від 04.01.2013 р.) за додаткову вимогу немайнового характеру позивачем було сплачено судовий збір в більшій сумі, ніж встановлено п. 2 ч. 2 Закону України «Про судовий збір» (1609,50 грн. замість 1147,00 грн. станом на січень 2013 р.). У зв'язку з цим, сума переплати в розмірі 462,50 грн., сплачена квитанцією № 12 від 03.01.2013 р., підлягає поверненню позивачу на підставі п. 1. ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір». Оригінал квитанції № 12 від 03.01.2013 р. знаходиться в матеріалах справи № 5009/4557/12.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, п. 1. ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити повністю.

Визнати недійсним розпорядженням голови Михайлівської районної державної адміністрації Запорізької області від 07.05.2012р. № 277 "Про надання в оренду земельної ділянки громадянам ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4.

Визнати недійсним договір оренди землі від 08 травня 2012 року, зареєстрований у відділі Держкомзему у Михайлівському районі Запорізької області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 25.05.2012 р. за № 23233004001098, укладений між Михайлівською районною державною адміністрацією та громадянами ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4

Визнати поновленим на той самий строк і на тих самих умовах договір оренди земельної ділянки від 30.05.2001р., зареєстрований в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі за № 17 від 07.06.2001 р., з 07 червня 2011 року.

Зобов'язати Михайлівську районну державну адміністрацію Запорізької області укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди земельної ділянки від 30.05.2001р., зареєстрованого в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі за № 17 від 07.06.2001 р., на той самий строк і на тих самих умовах, тобто на 10 (десять) років - до 07 червня 2021 року

Стягнути з Михайлівської районної державної адміністрації Запорізької області (вул.Леніна, буд. 36, смт. Михайлівка, Михайлівський район, Запорізька область, 72002, код ЄДРПОУ 02126320) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) витрат зі сплати судового збору в розмірі 4366,00 грн. (чотири тисячі триста шістдесят шість грн. 00 коп.).

Видати наказ.

Повернути Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з Державного бюджету України (одержувач: УДКСУ у м. Запоріжжя (Орджонікідзевський район), 22030001, банк одержувача: ГУДКСУ у Запорізькій області, МФО 813015, код ЄДРПОУ 38025409, рахунок №31215206783007) судовий збір в сумі 462,50 грн. (чотириста шістдесят дві грн. 50 коп.), сплачений квитанцією № 12 від 03.01.2013 р.

Суддя Т.В.Мойсеєнко

Повне рішення оформлено і підписано,

згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 06.02.2013 р.