Постанова

від 07.02.2013 по справі 2а/0570/17044/2012

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2013 р. Справа №2а/0570/17044/2012

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 10:55

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мєзєнцева Є.І., при секретарі судового засідання Небраті Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Фенікс» (представник Богдан Є.В., довіреність від 17.01.13, представник Ільченко О.М., довіреність від 07.02.13) до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції міста Маріуполя Донецької області Державної податкової служби (представник Лукащук Т.М., довіреність від 02.01.13) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 14.09.2012 року №0000031540, №0000051542, №0000041542, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фенікс» (далі - Товариство, позивач) звернулося до адміністративного суду з позовом до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції міста Маріуполя Донецької області Державної податкової служби (далі - Інспекція, відповідач) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 14.09.2012 року №0000031540, №0000051542, №0000041542.

В обґрунтування позовної заяви позивач посилається на норми статті 202, частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України, статті 198 Податкового кодексу України, статті 9, частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 1.32 статті 1 та пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», зокрема зазначає, що висновки, викладені в акті перевірки на підставі яких прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення суперечать чинному законодавству. Позивач вважає, що висновки проведеної відповідачем перевірки не відповідають фактичним обставинам та вимогам діючого законодавства.

При цьому позивач зауважує, що Товариство віднесло до складу валових витрат виключно ті витрати, які підтверджені первинними документами, оформленими належним чином у відповідності до законодавства України і свідчать про те, що такі витрати безпосередньо пов'язані з його господарською діяльністю.

Окрім того, посилаючись на лист Держкомпідприємництва від 16.09.2011 року №7319 позивач зазначає, що вказані в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання угод нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Акт перевірки не є самостійною підставою для визнання угоди нікчемною, а лише містить інформацію про те, яку ж норму закону контролюючі органи вважають порушеною при вчиненні угоди.

Також на переконання позивача, покупець не може нести відповідальність за несплату податку продавцями (контрагентами). Сама по собі несплата податку продавцем і його постачальниками (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування (не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцем разом із ціною товару або послуги).

Позивач вказав на те, що податковий кредит складається із сум податків сплачених (нарахованих) платником податку своєму контрагенту в зв'язку із здійсненням господарської операції, що відповідає встановленим до неї вимогам. При цьому підставою для нарахування податкового кредиту є факт придбання товарів (послуг) у відповідності до п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». Таким чином, формально право платника податку на податковий кредит, не залежить від тієї обставини, чи відображалися суми податку на додану вартість у податковій звітності контрагентів платника податку і чи сплачувався ними податок на додану вартість (а.с.а.с.3-11).

Відповідач надав письмові заперечення на адміністративний позов, обґрунтовуючи їх тим, що проведення позапланової невиїзної документальної перевірки позивача за результатами якої були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення здійснювалась Інспекцією на підставі отриманої від відділення розслідування кримінальних справ слідчого управління Державної податкової служби України в Донецькій області постанови прийнятої за матеріалами кримінальної справи №75-12-05-209/2. Згідно п.79.2 ст.79 ПК України, на адресу Товариства було спрямовано лист про початок перевірки позивача та копію наказу на проведення позапланової невиїзної документальної перевірки останнього.

Інспекція зазначила, що двічі своїми листами вимагала від платника податків, щодо якого здійснювалася перевірка, надання пояснень та документального підтвердження його фінансово-господарських відносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Гарда Мет» (код ЄДРПОУ 36842411), приватним підприємством «Аскона Плюс С» (код ЄДРПОУ 33012400), товариством з обмеженою відповідальністю «МХ Фенікс» (код ЄДРПОУ 37311249), приватним підприємством «Інтеллком» (код ЄДРПОУ 35561218) та приватним підприємством «ПФК Абсолют» (код ЄДРПОУ 32457480), проте отримала відповідь про неможливість надання витребуваних документів у зв'язку із їх вилученням відділенням розслідування кримінальних справ слідчого управління Державної податкової служби України в Донецькій області.

Згідно пояснень відповідача, висновки викладені в акті проведеної перевірки були зроблені на підставі отриманих від слідчого управління копій первинних документів по взаємовідносинах Товариства з вищеназваними контрагентами за період з жовтня 2009 року по листопад 2011 року, а також актів перевірок постачальників позивача складених іншими податковими органами. За результатом дослідження вказаних документів Інспекцією було встановлено порушення норм податкового законодавства, внаслідок чого Товариством занижено податок на додану вартість, завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту, а також занижено об'єкт оподаткування податком на прибуток.

При цьому відповідач зауважив, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, а витрат з придбання товарів до складу валових витрат, є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності. Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів (а.с.а.с.171-175).

Представники позивача у судовому засіданні підтримали вимоги, заявлені у позовній заяві, просили їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав аналогічним наведеним у письмових запереченнях на позовну заяву.

Суд перебував у нарадчій кімнаті 07.02.13 року з 1042 до 1055 години.

Вислухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктами владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії) дій чи бездіяльності.

Згідно Положення про Державну податкову службу в Україні, затвердженого Указом Президента України від 12.05.2011 року №584/2011 (далі - Положення), до системи органів Державної податкової служби України належать центральний апарат та територіальні органи - державні податкові служби в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, округах (на два і більше регіони), державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні, об'єднані та спеціалізовані державні податкові інспекції.

Держана податкова служба України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію єдиної державної податкової політики, а також державної політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, здійснює міжгалузеву координацію у цій сфері (абз.3 п.1 Положення).

Відповідно до п.п.41.1.1. п.4.1 ст.41 Податкового кодексу України, контролюючими органами є, зокрема органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Таким чином, Інспекція є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує повноваження, надані йому Податковим кодексом України та Положенням про державну податкову службу в Україні.

В свою чергу, відповідач Товариство (проспект Леніна, будинок 1, офіс 317, м. Маріуполь, Донецька область, 87515, ідентифікаційний код - 13516596) є юридичною особою (а.с.13) знаходиться на податковому обліку Інспекції з 05.04.1992 року та є платником податку на додану вартість (а.с.15) та платником податку на прибуток.

Відповідно до ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до ст.15.1. Податкового кодексу України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (п.1.1 ст.1 ПК України).

Між тим, спірні правовідносини у сфері справляння податків і зборів виникли у період до та після набрання чинності Податковим кодексом України та стосуються правомірності здійсненого відповідачем зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість, збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток позивача, а також застосування до нього штрафних санкцій. За таких обставин, в силу статті 58 Конституції України, до правовідносин що виникли до набрання чинності Податковим кодексом України, зокрема щодо порядку формування та подання податкової звітності позивачем, застосуванню підлягають норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно абз.1 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та плати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом. Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби (п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75 ПК України).

Стаття 79 Податкового кодексу України у пункті 79.1 встановлює, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки (п.79.2 ст.79 ПК України).

Згідно п.86.1 ст.86 Податкового кодексу України, результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

В світлі п.п.14.1.157 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення уявляє собою, письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачені цим Кодексом та іншими законодавчими органами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Податкове повідомлення-рішення приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень (за результатами фактичної перевірки - з дня реєстрації (надходження) акта такої перевірки до органу державної податкової служби за основним місцем обліку платника податків), а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків (п.86.8 ст.86 ПК України).

За приписами п.56.1 ст.56 Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Судом встановлено, що за результатом проведеної Інспекцією з 09.08.2012 року по 17.08.2012 року документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю «Гарда Мет» (код ЄДРПОУ 36842411), приватним підприємством «Аскона Плюс С» (код ЄДРПОУ 33012400), товариством з обмеженою відповідальністю «МХ Фенікс» (код ЄДРПОУ 37311249), приватним підприємством «Інтеллком» (код ЄДРПОУ 35561218) та приватним підприємством «ПФК Абсолют» (код ЄДРПОУ 32457480) за період з 01.10.2009 року по 30.11.2011 року, були виявлені порушення позивачем п.5.1, п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.14.1.27, п.14.1 ст.14, п.135.2 ст.135, п.п.138.10.1 п.138.10 ст.138 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток всього в сумі 54'366,00 грн., п.3.1 ст.3, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість у сумі 63'372,00 грн., а також в порушення п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ у сумі 60'773,00 грн. про що складено відповідний акт (а.с.а.с.16-27).

В свою чергу на підставі акту документальної невиїзної перевірки, відповідач 14.09.2012 року прийняв податкові повідомлення-рішення №0000041542, №0000031540 та №0000051542, за яким загальна сума податкового боргу позивача склала 205'112'25 грн. (а.с.а.с.28-30).

Із суті пояснень наданих представниками Інспекції у судовому засіданні та змісту письмових заперечень податкового органу, випливає, що відповідач вбачає порушення чинного податкового законодавства з боку позивача у тому, що останнім було вчинено правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що ними обумовлені, у зв'язку з чим вони є нікчемними.

Враховуючи ті обставини, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято на підставі акту документальної невиїзної перевірки від 27.08.2012 року №1381/22-5/13516596, суд передусім вважає необхідним надати правову оцінку обставинам встановленим контролюючим органом під час її проведення та висновкам про наявність порушень податкового законодавства з боку позивача.

По-перше, посилання відповідача на акти перевірок складені іншими органами державної податкової служби, суд оцінює як такі, що не мають юридичної сили, з тих підстав, що сам по собі акт перевірки уявляє собою службовий документ, який лише фіксує факт проведення контролюючим органом перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і відображає встановлені під час її проведення фактичні дані, їх аналіз, опис. У зв'язку з чим, за своєю суттю акт перевірки є носієм інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктом господарювання (або їх відсутність), щодо якого безпосередньо здійснюється перевірка, при цьому не наділено такими характерними ознаками як категоричне, офіційно-владне, обов'язкове для виконання веління, яке охороняється примусовою силою держави.

В той же час, вчинені податковим органом дії стосовно прийняття акту перевірки не породжують для платника податків будь-яких юридичних наслідків та не впливають на його права та обов'язки. Тому будь-які формулювання, викладені у висновках акта перевірки, є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, яким він складається та не можуть самі по собі спричиняти жодних негативних наслідків ані для самого платника податків, що перевіряється, ані тим більше для його контрагентів у ланцюгу постачання.

По-друге, з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника податків, порушення іншими особами, зокрема, його постачальниками, чинного законодавства України не може негативно впливати на результати діяльності такого платника за умови відсутності доказів його недобросовісності. Адже, навіть доведене порушення законодавства контрагентами суб'єкта господарювання, має своїм наслідком настання юридичної відповідальності виключно для його порушників. Позивач апріорі не може нести відповідальність за порушення, вчинені іншими платниками податку, виходячи з принципу індивідуальності юридичної відповідальності, визначеної статтею 61 Конституції України.

Крім того, Товариство не має права витребовувати у контрагентів документи з метою доведення, ким саме виконувались прийняті ними роботи, або перевіряти наявність трудових ресурсів, основних фондів, виробничих активів і транспортних засобів, виробничо-складських приміщень та іншого майна контрагентів, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення ними діяльності.

Також, чинне законодавство не зобов'язує і не наділяє юридичних осіб правом перевіряти відповідність законодавству та достовірність їх установчих документів. При цьому, позивач як платник податків не може відповідати за порушення контрагентами - постачальниками своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства.

Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та віднесення відповідних сум до валових витрат підприємства.

По-третє, жодним нормативним актом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року, вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Як вбачається, зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

При цьому, за вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст.215 ЦК України).

Згідно статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого статтею 228 Цивільного кодексу України міститься обов'язкова специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладення угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції статті 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Проте відповідачем не надано, а адміністративним судом не встановлено фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладення та виконання позивачем правочинів.

Отже, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведений певними засобами доказування, адже інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що є недопустимим виходячи із загальних засад судочинства.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що укладені угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави, а твердження про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом є тільки припущенням податкового органу, оскільки не підтверджується відповідною доказовою базою.

За змістом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Із змісту наведених вище правових норм випливає, що нікчемний договір є недійсним в силу закону, у разі якщо його недійсність не оспорюється. Між тим, якщо сторона (сторони) такого правочину заперечує проти його нікчемності, такий договір вважається оспорюваним, у зв'язку з чим може бути визнаний недійсним тільки в судовому порядку на вимогу заінтересованої особи у встановлених законом випадках.

Отже, посилання відповідача на положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України є безпідставними, оскільки означені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

У будь-якому разі, визнання правочинів недійсними заінтересованою особою виходячи лише з її міркувань, що вони не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, суперечить не лише презумпції правомірності правочину, а й загальним засадам судочинства.

Між тим, здійснений адміністративним судом правовий аналіз спірних правовідносин в розрізі норм права, якими вони врегульовуються, зумовлює висновок про невідповідність правової позиції відповідача приписам чинного законодавства, оскільки вона ґрунтується лише на припущеннях останнього.

Натомість суд вважає важливим зауважити, що акти органів державної влади, в силу свого адміністративно-правового статусу, мають в повній мірі відповідати приписам чинного законодавства та ґрунтуватись виключно на беззаперечних доказах, адже лише за таких обставин їх можна вважати законними.

Так, на переконання адміністративного суду, під час проведення документальної позапланової перевірки, висновки про порушення саме Товариством податкового законодавства внаслідок вчинення правочинів, що не спрямовані на настання реальних наслідків, мають бути обумовлені виключно наявністю судових рішень, якими встановлена їх нікчемність внаслідок чого такі правочини визнано недійсними або результатами ненадання під час перевірки позивачем первинних бухгалтерських документів, які б мали свідчити про факт проведення спірних господарських операцій та як наслідок правомірності формування ним податкового кредиту.

Проте, дослідженням акту документальної позапланової невиїзної перевірки від 27.08.2012 року №1381/22-5/13516596, судом встановлено, що контролюючими органами виявлені порушення законодавства лише з боку контрагентів позивача. Поряд з тим, акт перевірки не містить жодного посилання податкової інспекції на необґрунтоване ненадання позивачем первинних документів, як і не наведено фактів визнання в судовому порядку недійсними правочинів між ним та його контрагентами-постачальниками.

Окрім того, як вже зазначалося вище, органи державної податкової служби України в силу наданих їм повноважень не мають права самостійно визнавати правочини недійсними, адже така правомочність є виключною компетенцією органів судової влади.

Між тим, під час проведення податкової перевірки, на запит податкового органу щодо проведення позапланової перевірки з питань взаємовідносин позивача із товариством з обмеженою відповідальністю «Гарда Мет» (код ЄДРПОУ 36842411), приватним підприємством «Аскона Плюс С» (код ЄДРПОУ 33012400), товариством з обмеженою відповідальністю «МХ Фенікс» (код ЄДРПОУ 37311249), приватним підприємством «Інтеллком» (код ЄДРПОУ 35561218) та приватним підприємством «ПФК Абсолют» (код ЄДРПОУ 32457480) за період з 01.10.2009 року по 30.11.2011 року, Товариство 20 серпня 2012 року письмово повідомило податкову про неможливість надання документів підтверджуючих проведення господарських операцій, у зв'язку з їх вилученням співробітниками відділення розслідування кримінальних справ слідчого управління Державної податкової служби України в Донецькій області під час обшуку 16 березня 2012 року, про що, зокрема, свідчить вхідний штамп контролюючого органу на вказаному повідомленні (а.с.57).

Таким чином, судом достеменно встановлено, що позивач вчасно та належним чином повідомив відповідача про відсутність у нього можливості надати первинні документи з об'єктивних підстав, які від останнього не залежать та на підтвердження надано відповідний письмовий доказ - протокол обшуку від 16.03.2012 року (а.с.а.с.31-32).

Наразі, сам факт вилучення оригіналів первинних документів підтверджено наявністю в матеріалах справи протоколу обшуку від 16.03.2012 року та сторонами не оспорюється, проте дослідженням цього протоколу судом не встановлено, які конкретно документи вилучались співробітниками відділення розслідування кримінальних справ слідчого управління Державної податкової служби України в Донецькій області. Окрім того, відсутність у протоколі обшуку запису про вилучення документів по взаємовідносинам з ПКФ «Абсолют» за період з жовтня 2009 року по листопад 2011 року та подальше надання їх копій слідчим управлінням до перевірки Інспекції, зумовлює висновок суду, що в складеному процесуальному документі не були відображені в повному обсязі документи, які в дійсності вилучались.

За таких обставин суд припускає, що слідчим управлінням Державної податкової служби України в Донецькій області первинні документи також могли бути надані Інспекції не в повному обсязі.

Виходячи із сутності перевірки як різновиду правовідносин, податковою перевіркою є сукупність контрольних заходів, що провадяться органами державної податкової служби у межах їх компетенції щодо платників податків та інших підконтрольних суб'єктів у порядку та на підставах, передбачених законодавством з метою з'ясування правомірності обчислення, своєчасності і повноти сплати податків, зборів (обов'язкових платежів). При цьому, результати проведеної податкової перевірки прямо залежать від вжиття контролюючим органом всіх необхідних заходів для повного та належного дослідження документів на підставі яких платники податків формують свою податкову звітність.

Беручи до уваги, що застосування правових наслідків встановлених оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями до позивача можливе у разі безпідставного ненадання саме ним витребовуваних документів, відсутність з боку податкового органу письмових доказів щодо звернення до Товариства із запитом про надання бракуючих документів або пояснень з приводу їх відсутності, визначає висновки Інспекції щодо порушення позивачем податкового законодавства, як передчасні та такі, що не ґрунтуються на належних доказах.

В той же час, частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, приймаючи до уваги, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення були прийняті відповідачем на підставі акту складеного за результатом проведеної документальної невиїзної позапланової перевірки позивача, тягар доведення в порядку статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України порушень Товариством податкового законодавства судом покладається саме на Інспекцію.

Наразі надаючи правову оцінку спірним правовідношенням, суд виходить із приписів ч.4 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, за змістом якої, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.

Втім підсумовуючи вищенаведені висновки, все ж таки визначальним фактором у вирішенні розглядуваного спору суд вважає той факт, що в силу приписів п.86.9 ст.86 Податкового кодексу України, відповідач не мав права приймати оскаржувані податкові повідомлення-рішення до винесення вироку по кримінальній справі №75-12-05-209/2, з наступних мотивів.

Як зазначено відповідачем в наданих письмових запереченнях на адміністративний позов та встановлено судом, спірні податкові повідомлення-рішення прийняті Інспекцією за результатом проведеної позапланової невиїзної документальної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю «Гарда Мет» (код ЄДРПОУ 36842411), приватним підприємством «Аскона Плюс С» (код ЄДРПОУ 33012400), товариством з обмеженою відповідальністю «МХ Фенікс» (код ЄДРПОУ 37311249), приватним підприємством «Інтеллком» (код ЄДРПОУ 35561218) та приватним підприємством «ПФК Абсолют» (код ЄДРПОУ 32457480) за період з 01.10.2009 року по 30.11.2011 року, призначеної та проведеної на підставі постанови старшого слідчого з ОВС ВРКС СУ ДПС у Донецькій області - старшого лейтенанта податкової міліції Аллахвердяна К.О. від 18.04.2012 року (а.с.176).

В свою чергу постанова старшого слідчого ОВС ВРКС СУ ДПС у Донецькій області Аллахвердяна К.О. від 18.04.2012 року про проведення позапланової перевірки прийнята в рамках кримінальної справи №75-12-05-209/2, порушеної відносно невстановлених осіб за фактом фіктивного підприємництва, вчиненого повторно, що заподіяло велику матеріальну шкоду державі, за ознаками злочину передбаченого ч.2 ст.205 Кримінального кодексу України.

В світлі п.п.54.3.2, п.п.54.3.4 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011 року, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених Податковим кодексом України або іншим законодавством, якщо: дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках; рішенням суду, що набрало законної сили, особу визнано винною в ухиленні від сплати податків.

Згідно з п.58.4 ст.58 Податкового кодексу України, у разі коли судом за результатом розгляду кримінальної справи про злочин, предметом якої є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або винесено рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, відповідний контролюючий орган зобов'язаний визначити податкові зобов'язання платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, та прийняти податкове повідомлення-рішення про нарахування платнику таких податкових зобов'язань і застосування стосовно нього штрафних (фінансових) санкцій у розмірах, визначених цим Кодексом.

В силу п.86.9 ст.86 Податкового кодексу України, у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Статтею 19 Конституції України унормовано, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки матеріали справи не містять доказів прийняття вироку у кримінальній справі №75-12-05-209/2 або принаймні її направлення до суду для розгляду, адміністративним судом не встановлено жодних законних підстав для прийняття податковим органом оскаржуваних актів.

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року №845 встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюється органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, оскільки судом задоволено позовні вимоги позивача, а відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, звільнений від сплати судових витрат, судові витрати, зокрема, судовий збір, підлягає стягненню із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень - відповідача, як зазначено Вищим адміністративним судом України у листі від 21.11.2011 року №2135/11/13-11 «Щодо стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ».

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, суд присуджує з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору відповідно до задоволених вимог у сумі 2'051,13 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2-15, 17-18, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Фенікс» до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції міста Маріуполя Донецької області Державної податкової служби про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 14.09.2012 року №0000031540, №0000051542, №0000041542 - задовольнити повністю.

Визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції міста Маріуполя Донецької області Державної податкової служби від 14.09.2012 року:

№0000031540 про сплату податку на прибуток приватних підприємств в сумі 54'366,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 11'541,50 грн.,

№0000051542 про сплату податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 63'372,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 15'059,75 грн.,

№0000041542 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 60'773,00 грн.,

складені відповідно до акту невиїзної документальної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Фенікс» (код ЄДРПОУ 13516596) №1381/22-5/13516596 від 27.08.2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фенікс» судовий збір у розмірі 2'051,13 грн. (дві тисячі п'ятдесят одна гривня тринадцять копійок) шляхом їх безспірного списання з рахунків Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції міста Маріуполя Донецької області Державної податкової служби.

Постанова ухвалена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частини у судовому засіданні 07 лютого 2013 року в присутності представників сторін.

Повний текст постанови складений 08 лютого 2013 року.

Постанова може бути оскаржена через Донецький окружний адміністративний суд в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Мєзєнцев Є.І.