Ухвала

від 06.03.2013 по справі 2а/0570/17044/2012

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Мєзєнцев Є.І.

Суддя-доповідач - Міронова Г.М.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2013 року справа №2а/0570/17044/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Міронової Г.М., суддів: Юрко І.В., Блохіна А.А., секретарі судового засідання Манаєві М. В., за участі представника позивача Богдана Є.В., представника відповідача Лукащук Т.М., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя Донецької області Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07 лютого 2013 року у справі № 2а/0570/17044/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фенікс» до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя Донецької області Державної податкової служби про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 14.09.2012 року № 0000031540, № 0000051542, № 0000041542,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 13.12.2012 року звернувся до суду з даним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що з 09.08.2012 року по 17.08.2012 року відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Фенікс» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Гарда Мет», ПП «Аскона Плюс С», ТОВ «МХ Фенікс», ПП «Інтеллком», ПП «ПФК Абсолют» за період з 01.10.2009 року по 30.11.2011 року. За результатами перевірки був складений акт № 1381/22-5/13516596 від 27.08.2012 року, яким встановлено порушення норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого занижено податок на прибуток в розмірі 54366,00 грн., Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок чого занижено податок на додану вартість у сумі 63372,00 грн., в порушення п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 60773,00 грн. На підставі зазначеного акту перевірки 14.09.2012 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000031540, № 0000051542, № 0000041542, за якими загальна сума податкового боргу позивача складає 205112,25 грн. Позивач стверджує, що висновки, викладені в акті перевірки, та прийняті податкові повідомлення-рішення суперечать чинному законодавству. Просив суд визнати нечинними зазначені повідомлення-рішення.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 07 лютого 2013 року адміністративний позов задоволено.

Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя Донецької області Державної податкової служби від 14.09.2012 року: № 0000031540 про сплату податку на прибуток приватних підприємств в сумі 54'366,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 11'541,50 грн., № 0000051542 про сплату податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 63'372,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 15'059,75 грн., № 0000041542 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 60'773,00 грн., складені відповідно до акту невиїзної документальної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Фенікс» (код ЄДРПОУ 13516596) № 1381/22-5/13516596 від 27.08.2012 року.

Не погодившись з таким судовим рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що не погоджується з постановою суду, оскільки вважає її прийнятою з порушенням норм матеріального права, а саме: п.5.1, п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР, пп. 3.1 ст. 3, пп. 7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України. Апелянт стверджує, що позивачем вчинено правочини, не спрямовані на реальне настання наслідків, що ними обумовлені, у зв'язку з чим вони є нікчемними, а здійснення контрагентами господарської діяльності неможливе з огляду на відсутність основних фондів, складських приміщень, технічного персоналу, а також ненадання підтверджуючої первинної документації.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник позивача у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, представників сторін, вивчивши доводи апеляційної скарги та наданих заперечень, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що з 09.08.2012 року по 17.08.2012 року відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Фенікс» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Гарда Мет», ПП «Аскона Плюс С», ТОВ «МХ Фенікс», ПП «Інтеллком», ПП «ПФК Абсолют» за період з 01.10.2009 року по 30.11.2011 року. Перевірка призначена та проведена на підставі постанови старшого слідчого з ОВС ВРКС СУ ДПС у Донецькій області - старшого лейтенанта податкової міліції Аллахвердяна К.О. від 18.04.2012 року (а.с.176).

Перевіркою вказано на порушення: п.5.1, п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.14.1.27, п.14.1 ст. 14, п.135.2 ст. 135, п.п.138.10.1 п.138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток всього в сумі 54'366,00 грн., п.3.1 ст. 3, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість у сумі 63'372,00 грн., а також в порушення п.200.1 ст. 200 Податкового кодексу України завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ у сумі 60'773,00 грн., про що складено відповідний акт (а.с. 16-27).

14.09.2012 року на підставі акту перевірки № 1381/22-5/13516596 від 27.08.2012 року відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення № 0000041542, № 0000031540 та № 0000051542, за якими загальна сума податкового боргу позивача склала 205'112'25 грн. (а.с. 28-30).

Податковий орган вказує, що вбачає порушення чинного податкового законодавства з боку позивача у тому, що останнім було вчинено правочини, не спрямовані на реальне настання наслідків, що ними обумовлені, у зв'язку з чим вони є нікчемними у розумінні статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позову з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачена презумпція правомірності правочину, під якою розуміється те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Презумпція правомірності правочину є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасниками цивільних відносин, яки, вчиняючи правочин, діють правомірно. При цьому, не вимагається прямої вказівки на правомірність тих чи інших дій в акті цивільного законодавства: достатньо, що закон не визначає ці дії як заборонені. Спростувати презумпцію правомірності правочину можливо лише у випадку, коли недійсність правочину передбачена прямою нормою закону, так само як застосувати наслідки такого правочину можливо лише за санкціями, встановленими законом.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочин, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, у спірних правовідносинах податковий орган всупереч вимогам частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не довів нікчемності правочинів та підстав для донарахування податку на додану вартість та податку на прибуток.

При дослідженні акту документальної позапланової невиїзної перевірки від 27.08.2012 року № 1381/22-5/13516596, судом встановлено, що контролюючими органами вказано на порушення законодавства лише з боку контрагентів позивача. Поряд з тим, акт перевірки не містить жодного посилання податкової інспекції на необґрунтоване ненадання позивачем первинних документів, як і не наведено фактів визнання в судовому порядку недійсними правочинів між ним та його контрагентами-постачальниками. Колегія суддів відзначає, що жоден нормативний акт не передбачає відповідальності позивача за дії контрагента.

Відповідач не зазначив у акті перевірки та не надав суду доказів, які б з огляду на приведені вище положення ЦК України та роз'яснення Пленуму Верховного Суду України свідчили про нікчемність правочинів, укладених позивачем з контрагентами. Також, укладені правочини не визнавались недійсними у судовому порядку.

Колегія суддів також звертає увагу, що можлива відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності у контрагентів позивача не може бути підставою для висновку про нікчемність укладених із ними договорів на підставі ст.ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України. Зазначені норми законодавства не пов'язують нікчемність правочину із відсутністю умов для здійснення господарської діяльності.

Між тим, під час проведення податкової перевірки, на запит податкового органу щодо проведення позапланової перевірки з питань взаємовідносин позивача із товариством з обмеженою відповідальністю «Гарда Мет», приватним підприємством «Аскона Плюс С», товариством з обмеженою відповідальністю «МХ Фенікс», приватним підприємством «Інтеллком» та приватним підприємством «ПФК Абсолют» за період з 01.10.2009 року по 30.11.2011 року, Товариство 20 серпня 2012 року письмово повідомило податковий орган про неможливість надання документів підтверджуючих проведення господарських операцій, у зв'язку з їх вилученням співробітниками відділення розслідування кримінальних справ слідчого управління Державної податкової служби України в Донецькій області під час обшуку 16 березня 2012 року, про що, зокрема, свідчить вхідний штамп контролюючого органу на вказаному повідомленні. Таким чином колегія суддів зазначає, що позивач вчасно та належним чином повідомив відповідача про неможливість надати первинні документи з об'єктивних підстав (а.с.57).

Не зайве при цьому звернути увагу на те, що позивач не може відповідати за недбале ставлення працівників правоохоронних органів до своїх обов'язків, зокрема за невідповідність протоколу обшуку нормам КПК України, оскільки в протоколі повинні бути зазначені всі без виключення вилучені документи, а не вживатися загальна фраза щодо вилучення документів фінансово-господарської діяльності (а.с. 31-32).

Відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач не мав права приймати оскаржувані податкові повідомлення-рішення до винесення вироку по кримінальній справі № 75-12-05-209/2 з наступних мотивів.

Відповідно до п.п.54.3.2, п.п.54.3.4 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011 року, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених Податковим кодексом України або іншим законодавством, якщо: дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках; рішенням суду, що набрало законної сили, особу визнано винною в ухиленні від сплати податків.

Згідно з п.58.4 ст.58 Податкового кодексу України, у разі коли судом за результатом розгляду кримінальної справи про злочин, предметом якої є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або винесено рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, відповідний контролюючий орган зобов'язаний визначити податкові зобов'язання платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, та прийняти податкове повідомлення-рішення про нарахування платнику таких податкових зобов'язань і застосування стосовно нього штрафних (фінансових) санкцій у розмірах, визначених цим Кодексом.

В силу п.86.9 ст. 86 Податкового кодексу України, у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Оскільки матеріали справи не містять доказів прийняття вироку у кримінальній справі №75-12-05-209/2, адміністративним судом не встановлено жодних законних підстав для прийняття податковим органом оскаржуваних актів.

Таким чином, податковим органом не дотримано умов та порядку проведення документальної планової виїзної перевірки.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

Керуючись ст. 160, ст.ст. 167, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, 206, 211, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя Донецької області Державної податкової служби у справі № 2а/0570/17044/2012 - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07 лютого 2013 року у справі № 2а/0570/17044/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фенікс» до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя Донецької області Державної податкової служби про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 14.09.2012 року № 0000031540, № 0000051542, № 0000041542 - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції - Вищого адміністративного суду України, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Повний текст виготовлено 13 березня 2013 року.

Головуючий суддя Міронова Г.М.

Судді Блохін А.А.

Юрко І.В.