Постанова

від 05.02.2013 по справі 5011-19/10151-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" лютого 2013 р. Справа № 5011-19/10151-2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Волковицької Н.О. - головуючого, Данилової М.В. Рогач Л.І. за участю представників сторін: позивачапредставник Лаптєв О.С., за довіреністю від 04.02.2013 року відповідача не з'явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чином розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Фундамент" на постановувід 04.12.2012 року Київського апеляційного господарського суду у справі№ 5011-19/10151-2012 господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Літос - ЛТД" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фундамент" простягнення 213 831,78 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Літос - ЛТД" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фундамент" про стягнення 213 831,78 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 29.08.2012 року (суддя Шаптала Є.Ю.) залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2012 року (головуючий суддя Андрієнко В.В., судді Буравльов С.І., Шапран В.В.), позовні вимоги задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фундамент" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Літос - ЛТД" суму основного боргу 70 000,00 грн., пеню в сумі 3 193,15 грн., штраф в сумі 140 000,00 грн., суму 3 % річних в розмірі 638,63 грн. та судовий збір в розмірі 4 276,64 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фундамент" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 28.09.2012 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2012 року скасувати та прийняти нове Доповідач: Волковицька Н.О.

рішення, яким відмовити позивачу в задоволені позову в частині застосування штрафних санкцій.

Заявник вважає, що судами попередніх інстанцій в порушення статтей 77 та 87 Господарського процесуального кодексу України не задоволено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, в зв'язку з чим неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи.

Крім того, відповідач посилається на порушення судами приписів статтей 526 Цивільного кодексу України, 207, 343 Господарського кодексу України, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", згідно з якими пункти 4.2 та 4.3 договору про відповідальність за порушення строку повернення позики є нікчемними.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фундамент" звернулося з клопотанням про відкладення розгляду касаційної скарги в зв'язку з його участю у іншій справі, яке задоволенню не підлягає за відсутності обов'язкової явки сторін.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Літос - ЛТД" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останній просить залишити без змін рішення господарського суду міста Києва від 28.09.2012 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2012 року, а касаційну скаргу без задоволення.

Обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши суддю - доповідача та присутнього у судовому засіданні представника позивача, перевіривши в межах вимог статей 108, 111 7 Господарського процесуального кодексу України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої і апеляційної інстанцій, 21.02.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Літос-ЛТД" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фундамент" було укладено договір № 20-12-7 про надання позичальнику поворотної безвідсоткової позики в сумі 70 000,00 грн. до 31.03.2012 року.

На виконання умов Договору № 20-12-7 позивачем перераховано грошові кошти в сумі 70 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 110 від 21.02.2012 року з відміткою банківської установи.

28.05.2012 року позивачем на адресу відповідача направлено претензію за вих. № 9 про негайне повернення наданої позики в сумі 70 000,00 грн.

Відповідачем претензія отримана 13.06.2012 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою поштового відділення.

Станом на день розгляду спору відповідачем не повернуто позивачу позику в сумі 70 000,00 грн.

Згідно зі статтею 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, а такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до частини сьомої зазначеної статті не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Таким чином, суди дійшли висновку, що оскільки відповідачем своєчасно не повернуто грошові кошти, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 70 000,00 грн. підлягають задоволенню.

Щодо стягнення пені, штрафу, 3% річних, суди виходили з того, що згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язанням є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Порушення зобов'язань за договором тягне за собою застосування встановлених законом мір відповідальності.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що у випадку порушення взятих на себе зобов'язань сторони несуть відповідальність, передбачену договором та чинним законодавством України. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Частиною 1 статті 1050 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, згідно з частиною 2 якої, божник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 4.5 договору при неповерненні суми позики вчасно, тобто до 31 березня 2012 року, позикодавець вправі вимагати повернення йому суми позики, що залишилась несплаченою, з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Суди дійшли висновку, що вимога позивача про стягнення 3% річних за період з 01.04.2012 року 20.07.2012 року в сумі 638,63 грн. є законною, обґрунтованою, доведеною та такою, що підлягає задоволенню, так як відповідачем зобов'язання щодо повернення суми позики у строк визначений умовами договору, а саме до 31.03.2012 року не виконано.

Відповідно до частини 1 та 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 4.2 договору визначено, що у випадку порушення строку повернення суми позики, позичальник сплачує пеню у розмірі 0,25% від суми заборгованості за кожен день прострочення

Виходячи з вказаних норм, суди попередніх інстанцій встановили, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми пені за період з 01.04.2012 року по 20.07.2012 року в розмірі 3 193,15 грн., є обґрунтованою.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Пунктом 4.3 договору передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати - штрафу, а саме зазначено, що при простроченні повернення позики більше ніж на 10 календарних днів, позичальник крім, пені, сплачує штраф у подвійному розмірі суми заборгованості.

Враховуючи вказані норми, суд першої інстанції і з чим погодився суд апеляційної інстанції прийшов до висновку щодо задоволення вимоги позивача про стягнення штрафу в розмірі 140 000,00 грн.

Посилання відповідача на Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" є обгрунтованим, але не спростовує висновків суду про стягнення пені в сумі 3 193,15 грн., оскільки фактично розрахунок здійснено виходячи із подвійної облікової ставки НБУ, як це передбачено вказаним Законом.

Доводи відповідача, щодо нікчемності угоди про встановлення пені, яка перевищує розмір, передбачений Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", є помилковими, оскільки статтею 3 цього Закону обмежено розмір пені, передбачений в договорі, який обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня.

Порушення норм процесуального права не знайшли свого підтвердження, оскільки спір розглянуто у передбачений законодавством строк з належним повідомленням сторін про час і місце його розгляду.

При цьому, згідно статті 77 Господарського процесуального кодексу України, нез'явлення в судове засідання представників сторін може бути підставою для відкладення розгляду справи, якщо на розсуд суду спір неможливо вирішити в даному засіданні.

Будь-яких доводів та доказів, які б підтверджували неможливість вирішення спору за відсутності відповідача, останній не навів ні в касаційній скарзі, ні в інших заявах, адресованих судам.

За таких, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин, рішення та постанова прийняті у відповідності із нормами діючого законодавства, в зв'язку з чим касаційна інстанція не вбачає підстав для зміни або скасування рішення та постанови.

Решта доводів скаржника зводиться до намагань надати перевагу його доказам над іншими, що суперечить вимогам статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, тому судовою колегією до уваги не приймаються.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111 5 , 111 7 , пунктом 1 статті 111 9 , статтею 111 11 , Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду міста Києва від 28.09.2012 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2012 року у справі № 5011-19/10151-2012 господарського суду міста Києва залишити без змін.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фундамент" залишити без задоволення.

Головуючий суддя Н. Волковицька

С у д д і М. Данилова

Л. Рогач