Рішення

від 07.02.2013 по справі 20/120

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

07.02.13 р. Справа № 20/120

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Шилової О.М.,

суддів Стукаленко К.І., Говоруна О.В.,

при секретарі судового засідання Табачнікові В.Г.

розглянув матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Прогрес Маріуполь", м.Маріуполь

до Приватного підприємства „Н-Транс", м.Маріуполь

про: - стягнення заборгованості за поставлений товар за договором №02/06-01 від 02.06.2008р. у сумі 250191,97грн., яка складається з суми основного боргу у розмірі 223526,15грн., суми пені у розмірі 14309,22грн., суми 3% річних у розмірі 2094,03грн. та суми інфляції у розмірі 10262,58грн.;

- розірвання договору №02/06-01 від 02.06.2008р.

за участю представників сторін:

від позивача: Медніков М.Є. - за дов. №11 від 17.05.2010р.,

від відповідача: Продун А.М. - за довіреністю від 04.04.2012р.

У судовому засіданні оголошувалась

перерва з 10.01.2013р. до 07.02.2013р.

Суд перебував у нарадчій кімнаті

07.02.2013р. з 14-05год. до 14-10год.

СУТЬ СПОРУ:

Рішенням господарського суду Донецької області від 12.08.2010р. позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Прогрес Маріуполь" задоволені частково: стягнуто з Приватного підприємства „Н-Транс" 137584,55грн. основного боргу, 9911,44грн. пені, 1450,45грн. - 3% річних, 7243,93грн. інфляційних нарахувань, 1614,96грн. витрат зі сплати державного мита, 147,33грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У задоволенні решти майнових позовних вимог відмовлено; припинено провадження у справі щодо розірвання договору поставки №02/06-01 від 02.06.2008р.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 04.07.2011р. апеляційну скаргу Приватного підприємства "Н-Транс" задоволено, рішення господарського суду Донецької області від 12.08.2010р. у справі №20/120 скасовано частково, а саме: у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес Маріуполь" до Приватного підприємства "Н-Транс" про стягнення 250191,97грн., з яких: 223526,15грн. - сума основного боргу, 14309,22грн. пеня, 2094,03грн. - 3% річних, 10262,58грн. - інфляційні, відмовлено; в частині припинення провадження у справі щодо розірвання договору поставки №02/06-01 від 02.06.2008р. рішення залишено без змін. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресс-Маріуполь" 1251грн. витрат зі сплати державного мита за подання апеляційної скарги та 5026,32грн. витрат за проведення судово-бухгалтерської експертизи.

Постановою Вищого господарського суду від 28.02.2012р. касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Прогрес Маріуполь" задоволено, скасовано постанову Донецького апеляційного господарського суду від 04.07.2011р. та рішення господарського суду Донецької області від 12.08.2010р., справу №20/120 передано на новий розгляд.

Автоматизованою системою „Документообіг суду" для розгляду справи №20/120 призначено суддю Шилову О.М.

Ухвалою суду від 19.04.2012р. за клопотанням відповідача строк розгляду спору продовжувався на 15 днів у порядку ст.69 ГПК України (т.11, а.с.116, 118; т.12, а.с.4).

Ухвалами суду від 28.05.2012р. у справі №20/120 призначено судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Донецькому науково-дослідному інституту судових експертиз, у зв'язку з чим провадження у справі зупинено (т.12, а.с.27-28, 29).

04.09.2012р. на адресу господарського суду від Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз надійшли матеріали господарської справи №20/120 з Повідомленням про неможливість надати висновок з будівельно-технічної експертизи №2709/23 від 06.08.2012р. (т.12, а.с.84-85).

Розпорядженням в.о. голови господарського суду Донецької області від 27.09.2012р. справу передано на розгляд судової колегії у складі: Шилова О.М. (головуючий суддя), суддів Величко Н.В., Фурсової С.М. (т.12, а.с.87).

15.11.2012р. на адресу суду від експерта Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов лист №2709/23 від 12.11.2012р. з наданими на вимогу суду поясненнями щодо Повідомлення про неможливість надати висновок з будівельно-технічної експертизи №2709/23 від 06.08.2012р. (т.12, а.с.111-112).

Ухвалою суду від 22.11.2012р. за клопотанням відповідача строк розгляду спору продовжувався на 15 днів у порядку ст.69 ГПК України (т.12, а.с.114, 116-117).

03.12.2012р. на адресу суду від Міського бюро технічної інвентаризації комунального господарства м. Маріуполь супровідним листом б/н від 29.11.2012р. надійшла копія інвентаризаційної справи №45906 на домоволодіння №11-а за адресою: Старокримське шосе в м.Маріуполі (т.13, а.с.1-95).

04.12.2012р. на адресу суду від Приватного підприємства «Виробничо-будівельна фірма «Тітан» (на вимогу ухвали суду від 22.11.2012р.) надійшов лист №29/11-01 від 29.11.2012р. з додатками, в якому зазначено, що з липня 2011 року під час реорганізації ПП «ВБФ «Тітан» об'єкт Сховище ПММ демонтований, виробнича база за адресою: м.Маріуполь, Старокримське шосе, 11-а належить ТОВ БПФ «Будпродукт» (т.13, а.с.99-103).

Розпорядженням голови господарського суду Донецької області від 10.12.2012р. у зв'язку із значною завантаженістю судді Фурсової С.М. внесено зміни до складу судової колегії у справі №20/120: замінено суддю Фурсову С.М. на суддю Говоруна О.В. (т.13, а.с.106).

Розпорядженням голови господарського суду Донецької області від 10.01.2013р. у зв'язку з перебуванням судді Величко Н.В. на лікарняному суддю Величко Н.В. замінено на суддю Стукаленко К.І. (т.13, а.с.128).

Позивач протягом нового розгляду справи надав:

1) пояснення по суті спору (т.11, а.с.87-92, 105-111, 122-125; т.12, а.с.16-20, 95-96) з додатками;

2) заперечення на додаткові пояснення відповідача від 10.12.2012р. (т.13, а.с.125-127).

Протягом нового розгляду справи відповідач надав:

1) пояснення по суті спору (т.11, а.с.93-99; т.12, а.с.103-105; т.13, а.с.108-111, 131-135) з додатками;

2) клопотання б/н від 15.05.2012р. про проведення судової будівельно-технічної експертизи з додатком (т.11, а.с.145-147);

3) клопотання б/н від 10.12.2012р. про виклик в судове засідання посадових осіб органу Держтехногенбезпеки (т.13, а.с.107).

Відповідно до п.п.2, 3, 4 ч.2 ст.129 Конституції України, ст.ст.33, 34, 43 ГПК України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Розглянувши наявні у матеріалах справи документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням докази, які мають значення для вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

02.06.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Прогрес Маріуполь" (Продавець) та Приватним підприємством „Н-Транс" (Покупець) було укладено договір поставки №02/06-01 (далі - Договір поставки, т.1, а.с.17-18).

Відповідно до п.1.1 Договору поставки Продавець зобов'язався у порядку та на умовах, визначених Договором передати у власність Покупцю товар - паливно-мастильні матеріали (далі - ПММ) в асортименті, а Покупець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених Договором, прийняти та оплатити товар.

Кількість, ціна, одиниці виміру товару, який поставляється за Договором, зазначаються у рахунках на оплату, які попередньо узгоджуються сторонами (п.2.1 Договору поставки).

Згідно з п.п.3.1, 3.2 Договору Продавець відпускає товар зі свого складу. Датою поставки є дата отримання Покупцем товару, відображена у накладній на отримання товару.

Пунктами 4.1-4.3 Договору поставки передбачено, що ціна ПММ визначається окремо на кожну партію; форма оплати - передоплата або оплата на розрахунковий рахунок Продавця протягом одного дня з моменту отримання товару. Загальна вартість Договору складає 5млн.грн.

Відповідно до п.5.3 Договору поставки у разі несвоєчасного здійснення оплати Покупець оплачує Продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення згідно з Законом України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

У пунктах 8.1-8.3 Договору поставки сторони домовились про те, що Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами та діє до 02.06.2009р. У випадку, якщо до закінчення строку дії Договору жодна зі сторін не подала письмове повідомлення про розірвання Договору, він вважається пролонгованим на наступні 12 місяців. Закінчення строку дії Договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення, які мали місце під час дії Договору.

Договір поставки підписаний представниками сторін та скріплений їхніми печатками.

1. Щодо вимоги про розірвання договору поставки №02/06-01 від 02.06.2008р.

Відповідно до ст.631 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

В силу приписів ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Стаття 654 ЦК України передбачає: зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.

Таким чином, у разі, якщо договором передбачений певний порядок та форма продовження строку його дії, договір може вважатися продовженим лише за умови дотримання сторонами цього порядку та форми.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.03.2010р. позивач звернувся до відповідача з пропозицією розірвати Договір поставки (т.1, а.с.67-68).

Таким чином, термін дії Договору поставки закінчився 02.06.2010р., тобто під час первісного розгляду даного спору судом першої інстанції.

Враховуючи викладене, провадження у справі в цій частині позову підлягає припиненню згідно з п.1-1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України (у зв'язку з відсутністю предмету спору), оскільки позивачем заявлено позовну вимогу про розірвання договору, строк дії якого сплинув в процесі розгляду справи.

2. Щодо вимог про стягнення 250191,97 грн., з яких 223526,15грн. - основний борг, 14309,22грн. - пеня, 2094,03грн. - 3% річних, 10262,58грн. - інфляційні.

Як стверджує позивач, у січні 2009 року - січні 2010 року ним на адресу відповідача був поставлений товар на загальну суму 1832610,76грн. Факт поставки підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними, а також виданими відповідачем довіреностями на отримання ТМЦ. За кожну поставку позивач виставляв відповідачу рахунки-фактури на оплату поставленого товару на загальну суму 1832610,76грн. Відповідач отриманий товар оплатив частково в сумі 1589084,61грн.

22.03.2010р. та 29.03.2010р. позивач звертався до відповідача з вимогами сплатити у триденний строк заборгованість за поставлений товар в сумі 223526,15грн. Вимоги були отримані відповідачем 23.03.2010р. та 08.04.2010р. відповідно, про що свідчать квитанція №380440185636 від 22.03.2010р. та опис вкладення з поштовим повідомленням про вручення (т.1, а.с.63-64, 66, 67-68, 69).

Посилаючись на те, що зобов'язання з оплати заборгованості за поставлений товар в сумі 223526,15грн. відповідач не виконав, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на Договір зберігання №01/09-01 від 01.09.2008р., ведення позивачем заправних відомостей, а відповідачем - подорожніх листів та стверджуючи, що поставки за Договором здійснювались позивачем через АЗС.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 15.11.2010р. у справі №20/120 за клопотанням відповідача призначалась судово-бухгалтерська експертиза, проведення якої було доручено Донецькому науково-дослідному інституту судових експертиз (т.9, а.с.119).

На вирішення експерта було поставлене питання: чи підтверджується документами бухгалтерського обліку ПП "Н-Транс" та ТОВ "Прогрес Маріуполь" заборгованість ПП "Н-Транс" перед ТОВ "Прогрес Маріуполь" у сумі 223526,15грн. за видатковими накладними, зазначеними у позові і доданими до матеріалів справи. Якщо борг підтверджується, то в якій сумі і за який період поставки?

Як вбачається з висновку судово-бухгалтерської експертизи №6582/25 від 12.04.2011р., результати експертного дослідження викладені у двох взаємовиключних висновках: відносно позиції відповідача і відносно позиції позивача (т.10, а.с.35-36).

Відповідно до ст.42 Господарського процесуального кодексу України висновок судового експерта не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими ст.43 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи неоднозначність та умовність висновку експерта, а також приписи ст.42 Господарського процесуального кодексу України, суд не приймає його до уваги під час нового розгляду даної справи.

Щодо питання, чи є орендований позивачем об'єкт автозаправною станцією у розумінні чинного законодавства.

Відповідно до договорів оренди №17/01а-01 від 17.01.2008р. та №17/01-01 від 17.01.2009р. і актів прийому-передачі до них (т.11, а.с.126-131) у період 17.01.2008р. - 31.01.2010р. позивач орендував технологічне обладнання для зберігання та перевалки паливно-мастильних матеріалів, яке складалось з восьми ємностей для зберігання ПММ та комплексу запірної арматури, приєднаної до електронасосів, за адресою: м.Маріуполь, вул.Старокримське шосе, 11-а у Приватного підприємства «Виробничо-будівельна фірма «Тітан» (далі - ПП ВБФ «Тітан» або власник).

З метою визначення, чи є орендований в 2008 - 2010 роках Товариством з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» склад для зберігання паливно-мастильних матеріалів (м.Маріуполь, Старокримське шосе, 11а) автозаправною станцією в розумінні норм законодавства України, яке діяло в період чинності договорів оренди, ухвалою від 28.05.2012р. судом за клопотанням відповідача у даній справі було призначено судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Донецькому науково-дослідному інституту судових експертиз (т.12, а.с.27-28).

Через підтверджену обома сторонами та власником інформацію про відсутність спірного об'єкта в натурі станом на момент нового розгляду справи на вивчення експерту серед інших документів були представлені надані відповідачем, позивачем та власником схеми об'єкта, розташованого у 2008 - 2010 роках за адресою: м.Маріуполь, Старокримське шосе, 11а (т.11, а.с.147; т.12, а.с.22-24).

04.09.2012р. на адресу господарського суду Донецької області від Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз повернулись матеріали господарської справи №20/120 з Повідомленням про неможливість надати висновок з будівельно-технічної експертизи №2709/23 від 06.08.2012р. (т.12, а.с.84-85). В Повідомленні зазначено, що надати висновок не уявляється можливим у зв'язку з відсутністю об'єкта дослідження.

На вимоги ухвали суду від 26.10.2012р. (т.12, а.с.107-108) листом №2709/23 від 12.11.2012р. експерт додатково пояснив, що згідно з п.2.3.2. «Інструкції про призначення та проведення експертиз» №53/5 від 08.10.1998р. (з наступними змінами) експерту забороняється самостійно збирати матеріали, що підлягають дослідженню, а також вибирати вихідні дані для проведення експертизи, якщо вони відображені у наданих йому матеріалах неоднозначно. В матеріалах справи надано декілька схем об'єкта, що підлягає дослідженню (т.12, а.с.111-112).

З метою отримання достовірної інформації про вигляд та складові орендованого позивачем у період 01.06.2008р. - 31.12.2010р. об'єкта судом від Комунального підприємства Бюро технічної інвентаризації м.Маріуполь було витребувано документи технічної інвентаризації на об'єкти, розташовані за адресою: м.Маріуполь, вул.Старокримське шосе, 11-а (т.12, а.с.116-117).

З матеріалів Інвентаризаційної справи №45906 на домоволодіння за адресою: м.Маріуполь, Старокримське шосе, 11а, що належить ПП ВБФ «Тітан» (т.13, а.с.2-95), вбачається наступне.

На підставі Свідоцтва про право власності №329 від 06.12.2000р. ПП ВБФ «Тітан» з 06.12.2000р. належали млин та макаронний цех, які складалися з двох основних будівель та прибудови і були розташовані за адресою: м.Маріуполь, Старокримське шосе, 11а (т.13, а.с.38).

З абрисів земельної ділянки №11а на Старокримському шосе, м.Маріуполь станом на 14.01.2004р. (т.13, а.с.54), станом на 14.04.2005р. (т.13, а.с.58) та станом на 14.12.2010р. (т.13, а.с.58) вбачається, що ані ємностей для зберігання рідин, ані автозаправної станції за вказаною адресою в БТІ зареєстровано не було.

І лише в абрисі станом на 03.03.2011р. (тобто після припинення дії договорів оренди) відображені «металеві ємності для зберігання рідин на бетонних площадках в цеглових стовпах» та «колодязі з залізобетонних кілець для зливу рідин в ємності, що знаходяться в землі» (т.13, а.с.79).

Листом №486 від 18.04.2012р. Маріупольське міське управління головного управління Держтехногенбезпеки у Донецькій області повідомило, що автозаправну станцію за адресою: м.Маріуполь, Старокримське шосе, 11а на теперішній час, а також у 2008 - 2009 роках в Державній інспекції техногенної безпеки м.Маріуполя не зареєстровано. Під час проведення у 2008 - 2009 роках перевірок протипожежного стану суб'єктів господарювання за даною адресою порушень Правил пожежної безпеки при розташуванні ємкостей не виявлено (т.11, а.с.115).

Обов'язковість для підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності отримання дозволу органів державного пожежного нагляду на початок роботи новостворених підприємств, впровадження нових технологій, передачу у виробництво зразків нових пожежонебезпечних машин, механізмів, устаткування та продукції, оренду будь-яких приміщень встановлено Порядком видачі Державною інспекцією техногенної безпеки дозволу на початок роботи підприємств та оренду приміщень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №150 від 14.02.2001р.

Автозаправна станція є нерухомим майном. Інструкцією щодо вимог пожежної безпеки під час проектування автозаправних станцій, затвердженою Наказом МНС України №376 від 06.12.2005р. та зареєстрованою в Мін'юсті України 20.03.2006р за №291/12165, визначено, що автозаправна станція - це комплекс будинків, споруд, технологічного обладнання, призначений для приймання, зберігання моторного палива та заправлення ним автотранспорту (мототранспорту). З наведеного визначення випливає, що автозаправна станція є складною річчю, тобто єдиним об'єктом. Таким чином, право власності на автозаправну станцію як на складну річ (єдиний об'єкт) підлягає державній реєстрації.

Проте в матеріалах Інвентаризаційної справи №45906 на домоволодіння за адресою: м.Маріуполь, Старокримське шосе, 11а, зокрема, у Свідоцтві про право власності №329 від 06.12.2000р. та у Витягу №28770447 від 25.01.2011р. з Реєстру прав власності на нерухоме майно (т.13, а.с.38, 85) відсутні відомості про автозаправну станцію як єдиний об'єкт, а також про будь-які її складові, перелічені в п.п.1.2. та 3.1. вказаної Інструкції а саме про будинки і приміщення: операторської, адміністрації, котельні, приймання їжі, служби охорони, санітарних вузлів, комор для приладів та обладнання, підприємства роздрібної торгівлі з продажу супутніх товарів, кафе, посту технічного обслуговування, мийки автомобілів тощо.

На вимогу суду ПП ВБФ «Тітан» листом №29/11-01 від 29.11.2012р. повідомило наступне. Підприємству ТОВ «Прогрес Маріуполь» за договором оренди №17/01-01 від 17.01.2009р. був переданий об'єкт 3-ї групи основних засобів - сховище ПММ, який раніше використовувався для забезпечення виробничих потреб ПП ВБФ «Тітан». З липня 2011 року в ході реорганізації ПП ВБФ «Тітан» об'єкт сховище ПММ демонтований, виробнича база за адресою м.Маріуполь, Старокримське шосе, 11а належить підприємству ТОВ «БВФ «Будпродукт» (т.13, а.с.99). До листа додано витяг з відомості обліку основних засобів ПП ВБФ «Тітан» за І квартал 2009 року (т.13, а.с.100), з якої вбачається, що з 01.05.2006р. за ПП ВБФ «Тітан» обліковувалось саме сховище ПММ.

Таким чином, судом встановлено: 1) автозаправну станцію як єдиний об'єкт ані в КП БТІ м.Маріуполь, ані в Державній інспекції техногенної безпеки м.Маріуполя у 2008 - 2010 роках зареєстровано не було; 2) інформація про складові АЗС як об'єкта нерухомості за період, протягом якого за твердженням позивача у відповідача виникла заборгованість за пальне, в матеріалах Інвентаризаційної справи №45906 на домоволодіння за адресою: м.Маріуполь, Старокримське шосе, 11а - відсутні; 3) ПП ВБФ «Тітан» в оренду позивачу було передане сховище ПММ, яке складалось з восьми ємностей для зберігання ПММ та комплексу запірної арматури, приєднаної до електронасосів, за адресою: м.Маріуполь, вул.Старокримське шосе, 11-а.

Отже, матеріалами справи не доведено факту розташування у 2008 - 2010 роках автозаправної станції за адресою: м.Маріуполь, вул.Старокримське шосе, 11-а.

Облік господарських операцій з паливно-мастильними матеріалами з 13.09.2008р. регулюється Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженою спільним Наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики №281/171/578/155 від 20.05.2008р. (далі - Інструкція, Наказ).

Судом встановлено, що на час виникнення спірних правовідносин Позивач відносився до підприємств, які реалізують нафтопродукти на території України, і відповідно до розділу 1 Інструкції її вимоги були обов'язковими для позивача.

В той же час судом встановлено, що об'єкт, орендований позивачем для здійснення зазначеної підприємницької діяльності, був сховищем ПММ; належні та допустимі докази того, що орендований об'єкт відносився до будь-якого виду АЗС, у матеріалах справи відсутні.

Таким чином, приписи розділу 10 «Порядок приймання і відпуску нафтопродуктів на автозаправних станціях», в тому числі щодо порядку відпуску нафтопродуктів за відомостями (п.10.3.2 Інструкції) не були обов'язковими для виконання позивачем. Отже, відомості, що додатково велись позивачем для зручності, не є затвердженими Наказом формами №16-НП, №17-НП та, відповідно, не можуть бути підставою для обліку заборгованості та стану розрахунків між сторонами - тим більше, що в п.4.2. Договору поставки сторони встановили порядок розрахунків.

Отже, порядок розрахунків, який використовує відповідач у своїх запереченнях на позов, не узгоджується ані з приписами чинного законодавства, ані з п.4.2. Договору поставки.

Суд також зазначає, що в абрисі станом на 26.03.2012р. (т.13, а.с.90) «металеві ємності для зберігання рідин на бетонних площадках в цеглових стовпах» та «колодязі з залізобетонних кілець для зливу рідин в ємності, що знаходяться в землі» відсутні, що свідчить про те, що зазначені об'єкти дійсно були демонтовані власником і з'ясувати справжній вигляд об'єкта, який орендувався позивачем, станом на момент нового розгляду даної справи не уявляється можливим. Вказане позбавляє суд можливості обрати вірну схему об'єкта для проведення експертного будівельно-технічного дослідження.

У зв'язку з викладеним суд відхиляє клопотання відповідача про повернення справи №20/120 до Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз з метою проведення призначеної судової будівельно-технічної експертизи (т.12, а.с.105).

Судом встановлено, що поряд з Договором поставки сторони 01.09.2008р. уклали Договір зберігання №01/09-01 (далі - Договір зберігання, т.2, а.с.50-51).

Відповідно до п.п.1.1.-1.3. Договору зберігання ТОВ «Прогрес Маріуполь» (Зберігач) зобов'язалось за плату прийняти від ПП «Н-Транс» (Поклажодавця) на зберігання паливно-мастильні матеріали у кількості відповідно до накладних з додаванням додаткової угоди щодо строків зберігання даної партії ПММ, і повернути їх у схоронності.

Плата за зберігання складає 2000грн. в місяць з урахуванням ПДВ та сплачується за безготівковим розрахунком до 05 числа поточного місяця за попередній. Якщо зберігання припинилось достроково в силу обставин, за які Зберігач не відповідає, він має право на співрозмірну частину плати. Якщо після спливу строку дії Договору зберігання Поклажодавець не забрав майно, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час його зберігання (п.п.2.1.-2.4. Договору зберігання).

Відповідно до п.7.2. Договору зберігання строк його дії встановлено з 01.09.2008р. до 31.12.2009р.

Договір зберігання підписаний представниками сторін та скріплений їхніми печатками.

Відповідач посилається на існування Договору зберігання як на одну з підстав заперечення існування заборгованості за Договором поставки.

Щодо правовідносин, які склалися між сторонами на підставі Договору зберігання, суд зазначає наступне.

Матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження позиції Відповідача щодо фактичного виконання сторонами Договору зберігання. Так, в матеріалах справи відсутні додаткові угоди щодо строків зберігання певної партії ПММ, а також докази перерахування плати за зберігання.

В той же час Договір зберігання не було визнано недійсним в судовому порядку; його також не було розірвано сторонами за взаємною згодою.

Згідно з приписами ст.204 ЦК України дійсність правочину презюмується. Згідно з п.7.2. вказаного договору він набирає чинності з 01.09.2008р. і діє до 31.12.2009р. (т.1, а.с.51). Хоча окремі умови Договору зберігання сторонами не виконувалися (Відповідачем не складались первинні документи на передачу дизельного пального на зберігання, Позивачем не вимагалась оплата за послуги зі зберігання тощо), певні дії сторін (зокрема, отримання Відповідачем товару через деякий час після складення видаткової накладної та мовчазна згода на це Позивача, про яку свідчить відсутність з його боку вимог про виконання Відповідачем передбаченого Договором поставки та статтею 712 ЦК України обов'язку прийняти товар, а заявлення лише вимог оплатити його) свідчать про те, що дизельне пальне фактично залишалось у позивача після підписання накладних про отримання товару.

При цьому суд зазначає, що у наявних у матеріалах справи видаткових накладних та заправних відомостях відсутнє посилання на Договір зберігання.

Щодо наявності у Відповідача обов'язку з оплати дизельного пального та підстав його виникнення суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Наведені норми є диспозитивними і дозволяють Позивачу і Відповідачу у даній справі діяти на власний розсуд.

У пункті 3.2. Договору поставки сторони домовились про те, що датою поставки є дата отримання покупцем товару, яка відображена в накладній на отримання товару. Тобто сторони домовились про те, що з дати, вказаної в накладній на отримання товару, товар стає власністю Відповідача і вважається отриманим Відповідачем.

Пунктом 4.2. Договору поставки сторонами узгоджено порядок розрахунків: передплата або оплата на розрахунковий рахунок Продавця протягом одного дня з моменту отримання товару.

Згідно з приписами ст.11 ЦК України та ст.174 Господарського кодексу (далі - ГК) України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі, за своєю правовою природою є правовідносинами з поставки товару.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Дана норма кореспондує з приписами ст.265 ГК України.

Згідно з ч.1 ст.664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару у розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. У п.3.1. спірного Договору поставки сторони погодили, що продавець відпускає товар зі свого складу. Натомість ч.1 ст.688 ЦК України встановлено обов'язок покупця прийняти товар, а також згідно з ч.1 ст.692 - оплатити його, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший термін оплати товару.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актом цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що за загальним правилом обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу (або поставки) не встановлено інший строк оплати. Суд зазначає, що в Договорі поставки сторони встановили строк оплати, який повністю узгоджується з приписами ч.1 ст.692 ЦК України.

Системний аналіз приписів ст.ст.11, 664, 688, 692, 712 ЦК України, ст.174, 265 ГК України та пунктів 3.2. та 4.2. Договору поставки дає суду можливість дійти висновку про те, що обов'язок з оплати дизельного пального виникав у Відповідача з дати, наступної за датою, вказаною у видатковій накладній на отримання товару.

На зміст відносин сторін у даній справі суттєво вплинула наявність поряд з Договором поставки укладеного ними Договору зберігання.

Згідно з приписами ч.1 ст.316, ст.317, ч.1 ст.319 ЦК України правом власності є право особи на майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Право власності включає три складові: право володіння, право розпорядження і право користування. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Оскільки між Позивачем (поставщиком) та Відповідачем (покупцем) поряд з Договором поставки існував Договір зберігання, то з дати, відображеної у видатковій накладній на отримання товару, до Відповідача переходило лише право володіння товаром (з відповідним обов'язком щодо його оплати), і лише після того, як Відповідач приймав рішення розпорядитися своєю власністю - тобто отримати товар зі зберігання - у Відповідача в момент фактичного отримання товару зі зберігання виникало право користування ним.

Так, незважаючи на те, що фактично господарські операції з передачі пального поставщиком покупцю, а потім покупцем зберігачу не виконувались (в цьому не було необхідності, оскільки поставщиком і зберігачем виступала одна і та сама особа - Позивач); через відсутність факту передачі складення Поклажодавцем (Відповідачем) первинних документів про кількість переданого на зберігання майна - актів приймання-передачі - не відбувалось, проте з дати, вказаної у видаткових накладних на отримання товару, складених сторонами, право власності згідно з ч.1 ст.334 ЦК України та пунктом 3.2. Договору поставки переходило до Відповідача, а з ним - і обов'язок оплатити товар згідно з пунктом 4.2. Договору поставки.

Отже, зберігання товару не у Покупця та вибирання товару протягом певного періоду часу після підписання видаткових накладних не впливає на виникнення обов'язку Відповідача оплатити товар протягом одного дня після підписання ним видаткових накладних та жодним чином не скасовує зазначеного обов'язку.

На підставі викладеного суд визнає помилковим твердження Відповідача про те, що обов'язок оплатити товар виникав у нього лише з моменту відвантаження товару шляхом заправки. Суд також не приймає до уваги твердження Відповідача про те, що лише заправні відомості та подорожні листи є документами первинного бухгалтерського обліку, які підтверджують фактичну передачу пального, оскільки вказане суперечить пункту 3.2. Договору поставки.

Таким чином, дослідивши обставини справи та зібрані у справі докази, суд установив наступне.

Судом встановлено, і це не спростовано відповідачем, що в Договорі поставки сторони дійшли згоди про те, що з дати підписання накладних на отримання товару товар вважається отриманим Відповідачем, і у останнього виникає обов'язок протягом одного дня оплатити поставлений Позивачем товар.

З матеріалів справи також вбачається, що видаткові накладні на поставку товару, виписані Позивачем у січні 2010 року - видаткова накладна №11/01-01 від 11.01.2010р. на суму 32289,60грн., видаткова накладна №19/01-01 від 19.01.2010р. на суму 30384грн., видаткова накладна №26/01-01 від 26.01.2010р. на суму 23268грн. (т.1, а.с.39, 40) не підписані отримувачем (Відповідачем), тобто Позивачем не доведено належними та допустимими доказами узгодження ціни та самого факту поставки товару в зазначений період.

Докази попереднього узгодження сторонами ціни товару у рахунках за вказаний період також відсутні.

Відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Одним з таких документів є накладна, якою оформлюється факт приймання-передачі суб'єктами господарювання товарно-матеріальних цінностей.

Оскільки позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження факту поставки дизельного пального в січні 2010 року, а отже, й наявності боргу у відповідача перед позивачем за цей період, суд відмовляє у задоволенні позову в цій частині.

Решта наявних у матеріалах справи видаткових накладних підписані обома сторонами та скріплені їхніми печатками; наявні виписані на ім'я директора відповідача (а не на ім'я водіїв, що розписувались в заправних відомостях та подорожніх листах) довіреності відповідача на отримання дизельного пального з посиланням на виставлені позивачем рахунки, які, в свою чергу, за змістом повністю відповідають підписаним обома сторонами видатковим накладним (т.1, а.с.23-38).

При цьому судом встановлено: за поставлений за накладною №25/11-01 від 25.11.2009р. (т.1, а.с.37) товар Відповідач розрахувався частково; розрахунки за поставлений за накладними №11/12-02 від 11.12.2009р., №25/12-01 від 25.12.2009р. (т.1, а.с.38) товар не здійснені Відповідачем, а відтак, сума боргу становить 137584,55грн.

Відповідно до ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Вказане кореспондується з приписами п.1 ст.193 ГК України.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Отже, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково в сумі 137584,55грн.

Відповідно до вимог ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом п.5.3 Договору поставки сторони встановили, що у разі несвоєчасного здійснення оплати Покупець оплачує Продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення згідно з Законом України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Перевіривши розрахунки пені, 3% річних та інфляційних, здійснені позивачем щодо підписаних обома сторонами накладних (т.1, а.с.11-12), суд встановив, що порядок нарахування пені відповідає умовам Договору поставки, приписам ч.6 ст.232 ГК України та п.1 ч.2 ст.258 ЦК України і не суперечить приписам Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" №543-96ВР від 22.11.1996р.; всі розрахунки здійснені вірно.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 9911,44грн. пені, 7243,93грн. інфляційних втрат, 1450,45грн. - 3% річних, нарахованих:

за накладною №25/11-01 від 25.11.2009р. - за період 26.11.2009р. - 20.04.2010р.,

за накладною №11/12-02 від 11.12.2009р. - за період 12.12.2009р. - 20.04.2010р.,

за накладною №25/12-01 від 25.12.2009р. - за період 26.12.2009р. - 20.04.2010р.

Викладені у письмових поясненнях та запереченнях доводи Відповідача не спростовують наведених вище висновків суду.

Протягом розгляду справи відповідач надав клопотання б/н від 10.12.2012р. про виклик в судове засідання посадових осіб органу Держтехногенбезпеки (т.13, а.с.107).

Оскільки судом встановлено, що орендовані позивачем об'єкти демонтовані власником і з'ясувати справжній вигляд об'єкта, який орендувався позивачем, станом на момент нового розгляду даної справи не уявляється можливим, виклик посадових осіб органу Держтехногенбезпеки для надання ними пояснень щодо видів АЗС та ознак контейнерних АЗС є недоцільним.

У зв'язку з викладеним суд відхиляє клопотання відповідача б/н від 10.12.2012р.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог абз.3 ч.1 ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, згідно з п.п.2, 3, 4 ч.2 ст.129 Конституції України; ст.ст.6, 11, 258, 316, 317, 319, 509, 525, 526, 530, 625, 627, 631, 639, 654, 657, 664, 688, 692, 712 Цивільного кодексу України; ст.ст.174, 193, 232, 265 Господарського кодексу України; Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" №543-96-ВР від 22.11.1996р.; Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-XIV від 16.07.1999р.; Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженою спільним Наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики №281/171/578/155 від 20.05.2008р.; Порядком видачі Державною інспекцією техногенної безпеки дозволу на початок роботи підприємств та оренду приміщень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №150 від 14.02.2001р.; Інструкцією щодо вимог пожежної безпеки під час проектування автозаправних станцій, затвердженою Наказом МНС України №376 від 06.12.2005р. та зареєстрованою в Мін'юсті України 20.03.2006р за №291/12165; керуючись ст.ст.4-2, 4-3, 4-6, 33, 34, 42, 43, 44, 49, 69, 80 (п.1-1 ч.1), 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Прогрес Маріуполь", м.Маріуполь до Приватного підприємства „Н-Транс", м.Маріуполь про стягнення 250191,97грн., з яких: 223526,15грн. - сума основного боргу, 14309,22грн. - пеня, 2094,03грн. -3% річних, 10262,58грн. - інфляційні та про розірвання договору поставки №02/06-01 від 02.06.2008р., укладеного між ТОВ "Прогрес Маріуполь" та ПП "Н-Транс" - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства „Н-Транс" (87515, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Артема, 82; ЄДРПОУ 31190976) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Прогрес Маріуполь" (87549, Донецька область, м.Маріуполь, бул.Шевченка, б.76, кв.54; п/р 26000301718067 у філії Жовтневого відділення ПІБ в м.Маріуполь, МФО 334475, ЄДРПОУ 32787724): 137584,55грн. основного боргу, 9911,44грн. пені, 1450,45грн. - 3% річних, 7243,93грн. інфляційних, 1614,96грн. державного мита, 147,33грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

У задоволенні решти майнових позовних вимог - відмовити.

Провадження у справі щодо розірвання договору поставки №02/06-01 від 02.06.2008р. - припинити у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому розділом ХІІ Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 07.02.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 12.02.2013р.

Головуючий суддя Шилова О.М.

Суддя Стукаленко К.І.

Суддя Говорун О.В.