Рішення

від 01.02.2013 по справі 5015/4032/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.02.13 Справа№ 5015/4032/12

Господарський суд Львівської області у складі судді Р. Матвіїва, при секретарі судового засідання Л. Боржієвській, розглянув справу

за позовом: Прокурора Шевченківського району м. Львова в інтересах держави в особі: позивача 1: Кабінету Міністрів України, м. Київ;

позивача 2: Державного агентства лісових ресурсів України, м. Київ;

позивача 3: Львівської міської ради, м. Львів;

до відповідача 1: Приватного підприємства «Галицький Достаток», м. Львів;

до відповідача 2: Брюховицької селищної ради, с.м.т Брюховичі;

до відповідача 3: Приватного Підприємства «Буддизайн», м. Львів;

за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Управління Держкомзему у місті Львові, м. Львів;

за участю третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_1, м. Львів;

за участю третьої особи 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_2, м. Львів;

про : витребування майна від добросовісних набувачів

В судовому засіданні взяли участь представники:

прокуратури: Леонтьєва Н.І. - прокурори;

позивача 1: Березюк С.Г. - представник на підставі довіреності;

позивача 2: не з'явився;

позивача 3: не з'явився;

відповідача 1: не з'явився;

відповідача 2: не з'явився;

відповідача 3: не з'явився;

третя особа 1: не з'явився;

третя особа 2: не з'явився;

третя особа 3: не з'явився;

Обставини розгляду справи: Ухвалою господарського суду від 28.09.2012 року порушено провадження у справі за позовом Прокурора Шевченківського району м. Львова в інтересах держави в особі позивача-1 Кабінету Міністрів України, позивача-2 Державного агентства лісових ресурсів України та позивача-3 Львівської міської ради до відповідача-1 Приватного підприємства «Галицький Достаток», відповідача-2 Брюховицької селищної ради та відповідача-3 Приватного Підприємства «Буддизайн», за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, Управління Держкомзему у місті Львові, третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_2, про витребування майна від добросовісних набувачів. Розгляд справи призначено на 31.10.2012 року.

В судове засідання 31.10.2012 року представники прокуратури з'явилися, проти відкладення розгляду справи не заперечували. Від позивача-1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Решта представників сторін в судове засідання не з'явились, причини неявки не повідомили, вимог ухвали суду від 28.09.012 року не виконали. Розгляд справи відкладено на 23.11.2012 року.

В судовому засіданні 23.11.2012 року представники прокуратури, позивача-1 та позивача-2 позовні вимоги підтримали. Представник прокуратури усно заявив клопотання про забезпечення позову та відкладення розгляду справи. Представники відповідачів проти позову заперечили. Представник відповідача-1 подав відзив на позовну заяву. Проти відкладення розгляду справи сторони не заперечували. Решта представників сторін в судове засідання не з'явились, причини неявки не повідомили. Прокурор заявив клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості виготовити та належним чином обгрунтувати заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, яке, на думку суду, слід задоволити з метою забезпечення прав прокурора та позивачів, передбачених статтею 22 Господарського процесуального кодексу України. Суд ухвалив продовжити строк розгляду справи на п'ятнадцять днів. Розгляд справи відкладено на 10.12.2012 року.

В судовому засіданні 10.12.2012 року представники прокуратури та позивача-1 позовні вимоги підтримали. Представник позивача-3 подав клопотання, в якому просив проводити розгляд справи за його відсутності. Прокурор подав заяву про забезпечення позову. Представники відповідачів проти позову заперечили. Представник відповідача-2 подав відзив на позовну заяву та заяву про долучення до матеріалів справи документів. Проти відкладення розгляду справи сторони не заперечували. Решта представників сторін в судове засідання не з'явились, причини неявки не повідомили.

Суд ухвалив вжити захід до забезпечення позову у наступний спосіб: заборонити Приватному підприємству «Галицький Достаток» (79000, м. Львів, вул. Хімічна, 4, код ЄДР 36544889) та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії (в тому числі зносити розташовані на ній зелені насадження, проводити будівельні та інші роботи) щодо належної Приватному підприємству «Галицький Достаток» на праві власності земельної ділянки площею 3,0000 га., кадастровий № 4610166300:05:002:0004, що знаходиться за адресою: Львівська область, с. м. т. Брюховичі, район вулиць Ряснянської - Незалежності України. Розгляд справи відкладено на 02.01.2013 року.

В судовому засіданні 02.01.2013 року представники прокуратури та позивача-1 позовні вимоги підтримали. Вимоги попередніх ухвал господарського суду сторони не виконали. Розгляд справи відкладено на 17.01.2013 року.

В судовому засіданні 17.01.2013 року представники прокуратури, позивача-1 та позивача-3 позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві. Решта представників сторін в судове засідання не з'явились. Вимоги попередніх ухвал господарського суду сторони не виконали, з огляду на що суд вважає доцільним відкласти розгляд справи для надання сторонам можливості подання витребуваних документів. Розгляд справи відкладено на 01.02.2013 року.

В судовому засіданні 01.02.2013 року судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Представникам сторін, що брали участь в судовому засіданні, роз'яснено зміст ст. ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України щодо їх прав та обов'язків, зокрема про право заявляти відводи судді.

Від фіксації судового процесу технічними засобами представники сторін відмовились.

В процесі розгляду справи суд встановив наступне.

Брюховицькою селищною радою 11.03.2004 року та 18.03.2004 року прийнято рішення № 245 та № 263 про вилучення земельних ділянок, лісів 1 групи, в кварталі 44 з держлісфонду Брюховицького лісництва Львівського держлісгоспу загальною площею 19,1 га і віднесення їх до земель селища рекреаційного призначення.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 14.02.2005 року вищевказані рішення відповідача-2 були визнані неправомірними та скасовані. Вказане рішення суду залишено без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 25.04.2005 року, ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 16.08.2005 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.10.2009 року.

19 листопада 2004 року Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області прийняв рішення у цивільній справі № 2-3326/04, яким зобов'язав Брюховицьку селищну раду прийняти рішення про продаж Приватному підприємству «Буддизайн» земельної ділянки площею 8,9965 га, з яких 5,036 га під громадсько-житлове будівництво та 3,9605 га під будівництво об'єктів дошкільного спортивно-навчального центру, в смт. Брюховичі в районі вулиці Ряснянської - Незалежності України, яку орендує Приватне підприємство «Буддизайн» для будівництва дошкільного спортивно-навчального центру та укласти з Приватним підприємством «Буддизайн» договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки; зобов'язав Приватне підприємство «Буддизайн» сплатити вартість земельної ділянки площею 8,9965 га, з яких 5,036 га під громадсько-житлове будівництво та 3,9605 га під будівництво об'єктів дошкільного спортивно-навчального центру, в смт. Брюховичі в районі вулиці Ряснянської - Незалежності України, яку орендує Приватне підприємство «Буддизайн», яка згідно експертної оцінки складає 2 622 720,00 грн. на банківський рахунок Брюховицької селищної ради.

В подальшому, зазначене вище рішення суду переглянуто Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області за заявою заступника прокурора Львівської області за нововиявленими обставинами. 13.07.2010 року ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області скасовано рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.11.2004 року у справі №2-3326/04, провадження у справі закрито. Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області, зазначив, що підставою скасування свого рішення від 19.11.2004 року є те, що рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 14.02.2005 року визнано неправомірними та скасовано рішення Брюховицької селищної ради №245 від 11.03.2004 року та №263 від 18.03.2004 року про вилучення земельних ділянок, лісів 1 групи, в кварталі 44 Львівського держлісгоспу загальною площею 19,1 га та віднесення їх до земель селища рекреаційного призначення. Вищевказане рішення Шевченківського районного суду м. Львова залишено без змін рішеннями судів апеляційної та касаційної інстанції.

На виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області 22 сесією 5 скликання Брюховицької селищної ради 23.10.2008 року прийнято рішення №619 «Про виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.11.2004 року». Вказаним рішенням було вирішено: 1) виконати рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.11.2004 року у справі №2-3326/04 та продати Приватному підприємству «Буддизайн» земельну ділянку площею 8,9965 га, з яких 5,036 га під громадсько-житлове будівництво та 3,9605 га під будівництво об'єктів дошкільного спортивно-навчального центру, в смт. Брюховичі в районі вулиці Ряснянської - Незалежності України; 2) затвердити технічну документацію із землеустрою на земельну ділянку площею 8,9965 га в районі вул. Ряснянської - Незалежності України в смт. Брюховичі, яка підлягає продажу у власність Приватному підприємству «Буддизайн»; 3) затвердити вартість земельної ділянки у розмірі 2 622 720,00 грн. на підставі рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.11.2004 року у справі №3326/04; 4) Приватне підприємство «Буддизайн» укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки на умовах, визначених цим рішенням, до 01.09.2009 року; 5) Приватне підприємство «Буддизайн» після сплати повної вартості земельної ділянки оформити у встановленому порядку державний акт на право власності на земельну ділянку; 6) Приватне підприємство «Буддизайн» звернутися в Управління земельних ресурсів м. Львова для внесення відповідних змін в земельно-облікові документи.

Судом також встановлено, що на виконання рішення Брюховицької селищної ради від 23.11.2008 року № 619, 05.11.2008 року між Приватним підприємством «Буддизайн» (покупець) та Брюховицькою селищною радою (продавець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за № 8661. Об'єктом купівлі-продажу, згідно п.п. 1.1., 1.4. договору, є земельна ділянка загальною площею площею 8,9965 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, з яких 5,0360 га для житлового будівництва (кадастровий № 4610166300:05:002:1608), 3,9605 га - для будівництва об'єктів дошкільного спортивно-навчального центру (кадастровий № 4610166300:04:003:1607). За цільовим призначенням земельна ділянка належить до категорії земель - житлової та громадської забудови (п. 1.3). Вартість земельної ділянки визначена в сумі 2 622 720,00 грн. без ПДВ (п. 2.1).

11.08.2009 року між Приватним підприємством «Буддизайн» (продавець) та гр. ОСОБА_6 і Приватним підприємством «Галицький достаток» (покупці) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_2, зареєстрований в реєстрі за № 4448. Об'єктом купівлі-продажу, згідно п. 1. договору, є земельна ділянка загальною площею 5,0360 га, кадастровий номер земельної ділянки - №4610166300:05:002:1608, цільове призначення - громадсько-житлове будівництво, та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, у наступному частковому співвідношенні: 20 360/50 360 частин земельної ділянки - власність ОСОБА_6, 30 000/50 360 частин земельної ділянки - власність Приватного підприємства «Галицький достаток».

25.09.2009 року між Приватним підприємством «Галицький достаток» та ОСОБА_6 укладено договір поділу земельної ділянки, що є спільною частковою власністю, від 25.09.2009 року, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_2, зареєстрований в реєстрі за № 5177. За умовами вказаного договору, згідно п. п. 1, 2, сторони - співвласники домовились про поділ в натурі земельної ділянки площею 5,0360 га, кадастровий номер земельної ділянки - № 4610166300:05:002:1608, цільове призначення - громадсько-житлове будівництво, та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, у зв'язку з чим, Приватному підприємству «Галицький достаток» належить 3,0000 га (30 000/50360 частин земельної ділянки).

05.02.2010 року Приватному підприємству «Галицький достаток» видано Державний акт (серія ЯИ № 258225) на право власності на земельну ділянку площею 3,0000 га, кадастровий номер - № 4610166300:05:002:0004, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 02:10:436:00001 кн 02-7.

Приватне підприємство «Буддизайн» виключено є Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців у зв'язку з ліквідацією.

Дослідивши матеріали та фактичні обставини справи у їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши надані сторонами письмові докази, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно ст. 13 Земельного кодексу України до повноважень Кабінету Міністрів України у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності у межах, визначених цим Кодексом.

Статтею 6 Лісового кодексу України (зі змінами і доповненнями станом на 27.11.2003 року, тобто в редакції, яка була чинною станом на момент прийняття відповідачем-2 рішення № 245 від 11.03.2004 року та №263 від 18.03.2004 року про вилучення земельних ділянок, лісів 1 групи, в кварталі 44 Львівського держлісгоспу загальною площею 19,1 га та віднесення їх до земель селища рекреаційного призначення) усі ліси в Україні є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України.

Згідно ст. 9 Лісового кодексу України у вищеназваній редакції, користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи (далі - постійні лісокористувачі), для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаченому цим Кодексом.

В силу приписів п. 9 ст. 149 Земельного кодексу України (в редакції, станом на момент прийняття Брюховицькою селищною радою рішення №245 від 11.03.2004 року та № 263 від 18.03.2004 року) вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема, лісів першої групи площею понад 10 гектарів, а також земельних ділянок природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення належить виключно до компетенції Кабінету Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.12.1997 року за № 1391 «Про внесення змін до переліку населених пунктів, віднесених до курортних», згідно яких селище Брюховичі віднесено до категорії курортних.

Згідно рішення виконавчого комітету Львівської обласної ради депутатів трудящих від 12.01.1978 року № 14 зазначені землі відносяться до земель рекреаційного призначення.

Законність прийняття Брюховицькою селищною радою рішень № 245 від 11.03.2004 року та № 263 від 18.03.2004 року була предметом розгляду в Шевченківському районному суді м. Львова, рішенням якого від 14.02.2005 року вищевказані рішення відповідача-2 були визнані неправомірними та скасовані. Вказане рішення суду залишено без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 25.04.2005 року, ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 16.08.2005 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.10.2009 року.

Згідно ч. 4 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Таким чином, на момент прийняття Брюховицькою селищною радою рішення від 23.10.2008 року № 619 «Про виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.11.2004 року» та укладення з відповідачем-3 договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 05.11.2008 року, ця земельна ділянка перебувала в постійному користуванні Львівського держлісгоспу Державного лісогосподарського об'єднання «Львівліс» та не була вилучена з його користування.

Крім цього, як встановлено судом, вищевказане рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області переглянуто цим же судом за заявою заступника прокурора Львівської області за нововиявленими обставинами. 13.07.2010 року ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області скасовано рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.11.2004 року у справі №2-3326/04, провадження у справі закрито.

Відповідно до ст. 658 Цивільного кодексу України право продажу товару за договором купівлі-продажу, крім випадку примусового продажу та інших випадків, встановлених законом належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Відтак, Брюховицька селищна рада не мала права відчужувати спірну земельну ділянку, оскільки не була її власником і не вправі була нею розпоряджатися. Відповідно і покупець (відповідач-3) не мав правових підстав для набуття її у власність та подальшого відчуження іншим особам.

Посилання відповідача-2 на статтю 9 Лісового кодексу України, якою передбачено, що у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності, суд відхиляє як безпідставні, оскільки відповідачем-2 залишено поза увагою приписи ст. 11 Лісового кодексу України, відповідно до якої право комунальної власності на ліси набувається при розмежуванні в установленому законом порядку земель державної і комунальної власності, а також шляхом передачі земельних ділянок з державної власності в комунальну та з інших підстав, не заборонених законом. Відповідач-2 підтвердив, що станом на момент прийняття оскаржуваного рішення селищної ради, розмежування земель державної та комунальної власності по смт. Брюховичі не проведено. Доказів зворотнього відповідачем-2 суду не надано.

Згідно ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку, що рішення Брюховицької селищної ради від 23.10.2008 року № 619 «Про виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.11.2004 року» прийняте з порушенням чинного на момент його прийняття законодавства, порушує права власника - держави в особі Кабінету Міністрів України, а тому підлягає скасуванню.

Водночас, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача-1 про пропуск прокурором позовної давності по цій позовній вимозі, викладені у відповідних заявах про застосування позовної давності, оскільки відповідно до п. 4 ст. 268 Цивільного кодексу України (в редакцій, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення), позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Відхиляються судом як безпідставні аргументи відповідача-1 та відповідача-2, що вирішення земельних спорів фізичних та юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності належить до юрисдикції адміністративних судів, а відтак вимога про скасування рішення Брюховицької селищної ради не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Відповідна правова позиція з цього питання викладена в п. 1.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних правовідносин».

Так господарським судам підвідомчі лише справи у спорах, що виникають із земельних відносин приватноправового характеру, тобто з відносин, врегульованих нормами цивільного або господарського права і пов'язаних із здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності.

Виходячи з положень статей 13, 14 Конституції України, статей 177, 181, 324, глави 30 Цивільного кодексу України, статті 148 Господарського кодексу України, земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок.

З положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 Цивільного кодексу України, статей 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197, 283 Господарського кодексу України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності.

Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 Господарського процесуального кодексу підвідомчі господарським судам.

Відповідно до ст. 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Згідно із ст. 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України, передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, добросовісним набувачем визнається особа, яка придбала річ у особи, яка не мала права її відчужувати , про що набувач не знав і не міг знати.

На думку суду, спірна земельна ділянка вибула з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, а доводи відповідача-1 відхиляються судом як безпідставні з огляду на наступне.

Як було встановлено судом, Брюховицькою селищною радою 11.03.2004 року та 18.03.2004 року прийнято рішення № 245 та № 263 про вилучення земельних ділянок, лісів 1 групи, в кварталі 44 з держлісфонду Брюховецького лісництва Львівського держлісгоспу загальною площею 19,1 га і віднесення їх до земель селища рекреаційного призначення. В вищевказаних рішеннях відповідача-2 підставами для їх прийняття вказано заяви Державного лісогосподарського об'єднання «Львівліс» № 104 від 02.03.2004 року, № 105 від 02.03.2004 року та № 106 від 02.03.2004 року про вилучення земельних ділянок та те, що при винесенні рішень селищна рада керувалась ст. 140 Земельного кодексу України. Як вбачається із вказаних листів ДЛГО «Львівліс», фактично це були листи про попереднє погодження вилучення земельних ділянок, а не про добровільну відмову власника від права на земельну ділянку чи добровільну відмову від права користування земельною ділянкою. Вказані обставини в повній мірі були встановлені в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 28.10.2009 року у справі К-12580/07 і, в силу положень ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, не потребують доказування.

Статтею 140 Земельного кодексу України визначено правові підстави припинення права власності на земельну ділянку, а саме: добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; відчуження земельної ділянки за рішенням власника; конфіскація за рішенням суду тощо.

В той же час, статтею 142 Земельного кодексу України передбачено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема з листів ДЛГО «Львівліс» від 10.10.2003 року № 321, від 02.03.2004 року № 104, від 02.03.2004 року № 105, від 02.03.2004 року № 106, всі вони були адресовані не власнику земельної ділянки, а селищному голові смт. Брюховичі, який в силу вимог ст. 142 Земельного кодексу України не наділений повноваженнями на розгляд заяви та прийняття рішення про припинення права користування земельною ділянкою.

Вказані вище обставини слугували підставами для прийняття Шевченківським районним судом м. Львова рішення від 14.02.2005 року, яким визнано неправомірними та скасовано рішення Брюховицької селищної ради № 245 від 11.03.2004 року та № 263 від 18.03.2004 року про вилучення земельних ділянок, лісів 1 групи, в кварталі 44 Львівського держлісгоспу загальною площею 19,1 га та віднесення їх до земель селища рекреаційного призначення. Вищевказане рішення суду залишено без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 25.04.2005 року, ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 16.08.2005 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.10.2009 року.

Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника (держави) або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі, суд прийшов до висновку про наявність підстав, передбачених ст. 388 Цивільним кодексом України, для задоволення позовної вимоги прокурора про витребування у Приватного підприємства «Галицький достаток» земельної ділянки площею 3,0000 га, кадастровий номер - № 4610166300:05:002:0004, та передачу її у розпорядження держави в особі Кабінету Міністрів України.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно даних Управління Держкомзему у місті Львові станом на 2012 рік нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 3,0000 га, кадастровий номер № 4610166300:05:002:0004, що належить Приватному підприємству «Галицький достаток» та знаходиться за адресою смт. Брюховичі, район вул. Ряснянської, становить 1 299 600,00 грн.

Абзацом п'ятим пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що рішення суду про витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації.

Відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Згідно п.2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних правовідносин», державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і севастопольської міських державних адміністрацій. У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.

Вказана позиція Вищого господарського суду України підтверджується також постановою від 15.08.2012 року у справі № 5017/1081/2012 та постановою від 21.11.2012 року у справі № 41/292.

Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги задоволення судом вимоги про витребування спірної земельної ділянки у добросовісного набувача, з метою відновлення порушених прав власника земельної ділянки, суд вважає підставними та такими, що підлягають до задоволення позовну вимогу прокурора про визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку площею 3,0000 га, кадастровий номер - № 4610166300:05:002:0004, виданого Приватному підприємству «Галицький достаток» 05.02.2010 року, серія ЯИ № 258225, та який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 02:10:436:00001 кн 02-7.

Розглянувши позовні вимоги прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.11.2008 року, укладеного між Брюховицькою селищною радою та Приватним підприємством «Буддизайн»; визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11.08.2009 року, укладеного між Приватним підприємством «Буддизайн» та Приватним підприємством «Галицький достаток» і ОСОБА_6; визнання недійсним договору поділу земельної ділянки від 25.09.2009 року, укладеного між Приватним підприємством «Галицький достаток» та ОСОБА_6, суд вважає, що такі до задоволення не підлягають з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Статтею 216 Цивільного кодексу України передбачено загальні наслідки недійсності правочину - недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а згідно зі ст. 236 Цивільного кодексу України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину.

Разом із тим ч. 3 ст. 216 Цивільного кодексу України передбачено, що загальні наслідки недійсності правочину застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Цивільним кодексом України передбачено засади захисту права власності. Зокрема, ст. 387 Цивільного кодексу України власнику надано право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Оскільки добросовісне набуття у розумінні ст. 388 Цивільного кодексу України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком правочину, укладеного з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна із незаконного володіння.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого ст. ст. 215, 216 Цивільного кодексу України. У разі встановлення наявності речово-правових відносин до таких відносин не застосовується зобов'язальний спосіб захисту. У зобов'язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст.388 Цивільного кодексу України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Вищезазначені висновки суду в повній мірі відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 04.12.2012 року у справі №26/133 та постанові від 11.12.2012 року у справі № 56/68.

При розгляді даної справи судом було з'ясовано, що в Єдиний державний реєстр внесено записи про припинення Приватного підприємства «Буддизайн» (відповідач-3) у зв'язку з ліквідацією, що підтверджується витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено діяльність суб'єкта господарювання, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Зважаючи на те, що Приватне підприємство «Буддизайн», яке виступало стороною покупця по договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.11.2008 року та стороною продавця по договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11.08.2009 року, які є предметом спору, на момент вирішення даного спору по суті ліквідоване, тому провадження у справі в частині позовних вимог до відповідача-3 - Приватного підприємства «Буддизайн» підлягає припиненню на підставі п. 6 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на викладене вище щодо захисту права власника на витребування свого майна з чужого незаконного володіння, а також з врахуванням того, що предметом оскаржуваного прокурором договору поділу земельної ділянки від 25.09.2009 року, укладеного між Приватним підприємством «Галицький достаток» та ОСОБА_6, є, зокрема, земельна ділянка площею 3,0000 га, яка в порядку ст. 388 Цивільного кодексу України, підлягає поверненню у розпорядження держави в особі Кабінету Міністрів України, висновок з приводу чого судом наведено вище, тому в цій частині позов не підлягає до задоволення.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами частково. До задоволення підлягають позовні вимоги про скасування рішення Брюховицької селищної ради № 619 від 23.10.2008 року; про визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого Приватному підприємству «Галицький достаток» 05.02.2010 року, серія ЯИ № 258225; про витребування у Приватного підприємства «Галицький достаток» земельної ділянки площею 3,0000 га, кадастровий номер - № 4610166300:05:002:0004, та передачу такої у розпорядження держави в особі Кабінету Міністрів України. В частині позовних вимог до Приватного підприємства «Буддизайн» провадження у справі слід припинити. В решті - в задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до статті 43 Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір щодо заявлених позовних вимог немайнового характеру виник з вини відповідача-1 та відповідача-2, судові витрати по розгляду справи в цій частині відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України необхідно покласти на відповідача-1 та відповідача-2 в рівних частинах. Оскільки спір щодо заявленої позовної вимоги про витребування майна виник з вини відповідача-1, судові витрати по розгляду справи в цій частині відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України необхідно покласти на відповідача-1.

З огляду на викладене, керуючись ст. ст. 13, 126, 140, 142, 149 Земельного кодексу України, ст. ст. 6, 9, 11 Лісового кодексу України, ст.ст. 203, 215, 216, 268, 330, 387, 388, 393, 658 Цивільного кодексу України та ст. ст. 4, 27, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Скасувати рішення Брюховицької селищної ради від 23.10.2008 року № 619 «Про виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.11.2004 року у справі №2-3326/04».

3. Визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 258225 від 05.02.2010 року, виданий Приватному підприємству «Галицький достаток», зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 02:10:436:00001 кн 02-7.

4. Витребувати у Приватного підприємства «Галицький достаток», (79058, м. Львів, вул. Хімічна, 4, ідентифікаційний код 36544889) земельну ділянку площею 3,0000 га, кадастровий номер № 4610166300:05:002:0004, та передати її у розпорядження держави в особі Кабінету Міністрів України.

5. Провадження у справі в частині позовних вимог до Приватного підприємства «Буддизайн» припинити.

6. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

7. Стягнути з Приватного підприємства «Галицький достаток» (79058, м. Львів, вул. Хімічна, 4, ідентифікаційний код 36544889) в доход державного бюджету 26528 грн. 50 коп. судового збору.

8. Стягнути з Брюховицької селищної ради (79491, Львівська область, смт. Брюховичі, вул. Ясна, 1, ідентифікаційний код 04372402) в доход державного бюджету 536 грн. 50 коп. судового збору.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91 - 93 Господарського процесуального кодексу України.

В порядку ст. 116 Господарського процесуального кодексу України видати наказ на виконання рішення господарського суду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 07.02.2013 року.

Суддя Матвіїв Р.І.