Постанова

від 07.02.2013 по справі 2а/1270/9541/2012

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

10.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 лютого 2013 року Справа № 2а/1270/9541/2012

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ірметової О.В.,

при секретарі - Іванович К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Луганська справу за адміністративним позовом відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Луганську до Дочірнього підприємства фірма «Альба» Закритого акціонерного товариства "Лугань" про стягнення заборгованості з капіталізованих платежів в сумі 4 553,80 грн.,

ВСТАНОВИВ:

03 грудня 2012 року до Луганського окружного адміністративного суду звернулось відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Луганську до Дочірнього підприємства фірма «Альба» Закритого акціонерного товариства "Лугань" про стягнення заборгованості з капіталізованих платежів в сумі 4 553,80 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач послався на те, що згідно із статтею 46Закну 1105 фінансування соціального страхування від нещасних випадків здійснюється, зокрема, за рахунок капіталізованих платежів, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників. З листа УПФУ у Ленінському районі стало відомо, що ДП фірма «Альба» ЗАТ «Лугань» ліквідується у зв'язку з рішенням засновників. Відділенням виконавчої дирекції Фонду в м. Луганську були продовжені страхові виплати потерпілій ОСОБА_1, працівнику ДП фірми «Альба» ЗАТ «Лугань». Відповідно до прийнятих постанов відділення виконавчої дирекції Фонду в м. Луганську продовжило страхові виплати по вказаній особовій справі та згідно реєстру потерпілих потерпіла ОСОБА_1 перебуває на обліку у відділенні по теперішній час та отримує страхові виплати.

На підставі викладеного повинна бути проведена капіталізація платежів для продовження страхових виплат ОСОБА_1, потерпілій на підприємстві, протягом її життя.

У зв'язку з вищевикладеним 28.02.2012 голова ліквідаційної комісії підприємства Лактіонова О.П. особисто отримала заяву від 24.02.2012 за вих. № 940/06 відділення виконавчої дирекції Фонду в м. Луганську про визнання права з капіталізації платежів, що виникли із зобов'язань підприємства відшкодувати шкоду, заподіяну життю і здоров'ю громадян, про що свідчить підпис Лактіонової О.П.

Позивач зазначає, що дочірнє підприємство Фірма «Альба» входило до складу Закритого акціонерного товариства «Лугань», про що свідчить довідка від 24.09.2001 за вих. № 17/521а. Також, саме ДП фірма «Альба» ЗАТ «Лугань» надавало до відділення виконавчої дирекції Фонду в м. Луганську довідку про розмір втраченого заробітку, витрат на медицину та соціальну допомогу та інших страхових виплат, на дату передачі особової справи потерпілого від 16.10.2001. Вказана довідка була підписана директором та головним бухгалтером підприємства. Тобто, на думку позивача, саме ДП Фірма «Альба» ЗАТ «Лугань» повинна виплатити заборгованість з капіталізованих платежів.

Сума платежів, які підлягають капіталізації для розрахунку з потерпілою а підприємстві-боржнику становить 4553,80 грн.

30.11.2012 у відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Луганську було отримано повідомлення голови ліквідаційної комісії ДП фірма «Альба» ЗАТ «Лугань» у якому зазначено, що підприємство відмовляється визнати право на капіталізацію у сумі 4553,80 грн., за відділенням виконавчої дирекції Фонду в м. Луганську.

Серед причин відмови підприємством зазначається, що Порядок капіталізації платежів для задоволення вимог, що виникли із зобов'язань підприємства банкрута перед громадянами внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.200 №765 не регулює питання капіталізації платежів у випадку ліквідації страхувальника поза процедури банкрутства.

Також, причиною відмови від визнання права на капіталізацію підприємство зазначає, що воно не може бути страхувальником, оскільки не є роботодавцем потерпілої.

Відповідно до акту № 2 прийняття-передачі особових справ потерпілих на виробництві від 31.10,2001, саме ДП фірма «Альба» ЗАТ «Лугань» передало до відділення виконавчої дирекції Фонду в м. Луганську 2 особові справи серед яких і справу ОСОБА_1

На підставі викладеного позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість з капіталізованих платежів в сумі 4 553,80 грн.

Представник позивача у судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним у позові, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представники відповідача у судовому засіданні заперечували проти адміністративного позову, посилаючись на те, що ОСОБА_1 ніколи не працювала на ДП фірма «Альба» ЗАТ «Лугань». Відповідно до акту №3 про нещасний випадок на виробництві від 20.03.1970, що стався з ОСОБА_1, встановлено, що нещасний випадок стався в Ворошиловградському взуттєвому об'єднанні взуттєвих підприємств №8. Яких-небудь документів про отримання ОСОБА_1 травми на ДП фірма «Альба» ЗАТ «Лугань» відсутні. Також представники відповідача зазначили, що акт приймання-передачі особових справ потерпілих на виробництві №2 від 31.10.2001 та Довідка про розмір втраченого заробітку, витрат на медичну та соціальну допомогу та інших страхових виплат на дату передачі особової справи потерпілого ОСОБА_1 від 16.10.2001, були помилково підписані колишнім директором ДП фірма «Альба» ОСОБА_3 замість генерального директора АТЗТ «Лугань» ОСОБА_4Також представники відповідача зазначили, що ДП фірма «Лугань» ЗАТ «Лугань» було створено як самостійну юридичну особу в березні 1995 року, воно не є правонаступником прав та обов'язків АТЗТ «Лугань» щодо відшкодування заборгованості з капіталізованих платежів.

Вислухавши пояснення представника позивача, представників відповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наявних у матеріалах справи доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 69-72 КАС України, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог з огляду на таке.

Частиною 1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

З 01 січня 2011 року набрав чинності Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», яким запроваджено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування як консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, та визначені правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Згідно з абзацом 5 пункту 7 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється.

Абзацом 6 пункту 7 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що на період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

У відповідності зі ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» №1105-14 від 23.09.1999 року (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних відносин) роботодавець як страхувальник зобов'язаний: своєчасно та повністю нараховувати і сплачувати в установленому порядку страхові внески до Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

Згідно зі ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» страхові тарифи, диференційовані по галузях економіки (видах економічної діяльності) залежно від класу професійного ризику виробництва, встановлюються законом, страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом, розмір страхового внеску залежить від класу професійного ризику виробництва, до якого віднесено підприємство, знижки до нього (за низькі рівні травматизму, професійної захворюваності та належний стан охорони праці) чи надбавки (за високі рівні травматизму, професійної захворюваності та неналежний стан охорони праці), страхувальник здійснює страховий внесок у Фонд соціального страхування від нещасних випадків у порядку і строки, які визначаються страховиком.

Органи Фонду соціального страхування від нещасних випадків мають право проводити в порядку, визначеному законодавством України, планові та позапланові виїзні перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємницької діяльності щодо сплати та цільового використання ними збору на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків.

Статтею 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» №1105-14 від 23 вересня 1999 року передбачена відповідальність страхувальника за невиконання своїх обов'язків, зокрема частина друга даної статті ( в редакції Закону України №435-5 від 12 грудня 2006 року), що діяла по 1 січня 2011 року передбачала за прострочення сплати страхового внеску до Фонду соціального страхування від нещасних випадків стягнення із страхувальника пені згідно із законом.

Виконавча дирекція Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань відповідно до п. 1.1 Загальних положень Положення про виконавчу дирекцію Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 15 від 20.04.2001 року (із наступними змінами та доповненнями) є постійно діючим виконавчим органом правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, що здійснює реалізацію завдань та основних принципів страхування від нещасного випадку.

Згідно п.п. 2.1.5 п. 2.1 ч. 2 зазначеного Положення, одним із завдань Виконавчої дирекції Фонду є збір та акумулювання страхових внесків, визначення умов, порядку обслуговування і гарантій збереження коштів Фонду, що формуються за рахунок страхових внесків та інших джерел фінансування.

Відповідно до п.п. 3.1.12 п. 3.1 ст. 3 Положення, Виконавча дирекція Фонду представляє інтереси страховика (Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України) в органах державної виконавчої влади, органах місцевого самоврядування і судах.

За змістом ч. 8 п. 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків затверджує, зокрема, Інструкцію про порядок перерахування, обліку та витрачання страхових коштів, погоджену з Національним банком України і спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, інші нормативні документи, що регламентують внутрішню діяльність Фонду.

Рішення правління Фонду, прийняте в межах його компетенції, є обов'язковим для виконання всіма страхувальниками та застрахованими.

Згідно ч. 2 ст. 18 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Виконавча дирекція є підзвітною правлінню Фонду, проводить свою діяльність від імені Фонду у межах та в порядку, що визначаються його статутом і Положенням про виконавчу дирекцію Фонду соціального страхування від нещасних випадків, організовує та забезпечує виконання рішень правління Фонду.

Розрахунок розміру страхового внеску для кожного підприємства провадиться Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Відповідно до п. 4.1 Інструкції «Про порядок перерахування, обліку та витрачання страхових коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, затвердженої постановою Правління Фонду ССНВ України від 12.07.2007 року № 36, сума страхового внеску розраховується відповідно до страхового тарифу, установленого законом, залежно від класу професійного ризику виробництва, до якого віднесено страхувальника. При встановленні страхувальнику знижки або надбавки до страхового тарифу сума страхового внеску, яка підлягає сплаті, визначається з урахуванням указаної знижки (надбавки).

П. 4.12, 4.13, 4.14 вказаної Інструкції встановлено порядок та строки сплати зазначених страхових внесків, які сплачуються страхувальниками шляхом перерахування відповідних сум на відповідний рахунок Фонду.

Згідно п. 5.1. Інструкції, не внесені страхувальниками у встановлений строк страхові внески до Фонду вважаються недоїмкою і стягуються у порядку, передбаченому законодавством, з нарахуванням пені. Пеня нараховується із сум недоїмки за кожний прострочений день і обчислюється, виходячи із 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки (без урахування штрафів) за весь строк. Пункт 5.2 Інструкції передбачає, що пеня нараховується з наступного дня після одержання заробітної плати до дня сплати недоїмки включно.

Відповідно до ст.46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» фінансування Фонду здійснюється, зокрема за рахунок капіталізованих платежів, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Для покриття витрат Фонду потерпілим на виробництві, які працювали на підприємствах, що ліквідовані (якщо вони не мають правонаступника), кошти до Фонду сплачуються страхувальником згідно з Порядком капіталізації платежів для задоволення вимог, що виникли із зобов'язань підприємства-банкрута перед громадянами внаслідок заподіяння шкоди їх життю і здоров'ю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2000 року № 765.

У відповідності до ст. 112 Цивільного кодексу України у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості:

1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;

2) у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;

3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів);

4) у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги. Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги. У разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право до затвердження ліквідаційного балансу юридичної особи звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи. Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред'явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно. Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними.

Виходячи із змісту ст.112 Цивільного Кодексу України, чинне законодавство не звільняє платоспроможні підприємства у разі їх ліквідації від фінансування Фонду шляхом внесення капіталізованих платежів.

У відповідності до ст. 60 Господарського кодексу України, ліквідація суб'єкта господарювання здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником (власниками) майна суб'єкта господарювання чи його (їх) представниками (органами), або іншим органом, визначеним законом, якщо інший порядок її утворення не передбачений цим Кодексом. Ліквідацію суб'єкта господарювання може бути також покладено на орган управління суб'єкта, що ліквідується. Орган (особа), який прийняв рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання, встановлює порядок та визначає строки проведення ліквідації, а також строк для заяви претензій кредиторами, що не може бути меншим, ніж два місяці з дня оголошення про ліквідацію. Ліквідаційна комісія або інший орган, який проводить ліквідацію суб'єкта господарювання, вміщує в друкованих органах відповідно до закону повідомлення про його ліквідацію та про порядок і строки заяви кредиторами претензій, а явних (відомих) кредиторів повідомляє персонально у письмовій формі у встановлені цим Кодексом чи спеціальним законом строки. Одночасно ліквідаційна комісія вживає необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості суб'єкта господарювання, який ліквідується, та виявлення вимог кредиторів, з письмовим повідомленням кожного з них про ліквідацію суб'єкта господарювання. Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно суб'єкта господарювання, який ліквідується, і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу повинні бути перевірені у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ч.4 ст.105 Цивільного кодексу України, комісія з припинення юридичної особи повинна вжити усіх можливих заходів щодо виявлення кредиторів, а також письмово повідомляти їх про припинення юридичної особи.

Статтею 1205 Цивільного Кодексу України передбачено, що у разі ліквідації юридичної особи платежі, належні потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 цього Кодексу, мають бути капіталізовані для виплати їх потерпілому або цим особам у порядку, встановленому законом або іншими нормативно-правовими актами.

Оскільки законодавством не визначена процедура капіталізації платежів на стадії самостійної ліквідації підприємства за його рішенням, то суд вважає можливим застосувати аналогію закону.

Положеннями пункту 1 Порядку капіталізації платежів для задоволення вимог, що виникли із зобов'язань підприємства-банкрута перед громадянами внаслідок заподіяння шкоди їх життю і здоров'ю, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 06.05.2000 року № 765, передбачено, що капіталізація платежів здійснюється щодо кожної особи з урахуванням заборгованості за попередні роки та необхідності виплати майбутніх платежів. Під час розрахунку сум цих платежів повинні враховуватися заробітна плата потерпілого, відсоток втрати професійної працездатності, витрати по догляду за потерпілим, на реабілітацію, протезування, придбання транспортних засобів та види соціальної допомоги відповідно до медичного висновку, необхідність сплати одноразової допомоги у зв'язку з травмою або професійним захворюванням, які можуть призвести до смерті потерпілого, а також інших виплат, передбачених законодавством.

Пункт 2 Порядку визначає порядок розрахунку щодо кожного платежу, що підлягає капіталізації.

Положеннями п.5-1 Порядку затвердженого Кабінетом Міністрів України від 06.05.2000 року № 765 передбачено, що у вимогах відповідного Фонду до боржника, щодо якого порушено справу про банкрутства, зазначається сума, визначена з урахуванням кожного платежу, що підлягає капіталізації. При цьому, суми платежів, капіталізованих відповідно до зазначених вимог у процесі ліквідації підприємства-банкрута, перераховуються ліквідатором робочому органу виконавчої дирекції Фонду, у якому підприємство перебуває на обліку.

Відповідно до ст. 36 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації голова ліквідаційної комісії, уповноважена ним особа або ліквідатор після закінчення процедури ліквідації, передбаченої законом, але не раніше закінчення строку заявлення вимог кредиторами повинен подати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстраторові певні документи, в тому числі, зокрема, довідку відповідного органу про відсутність заборгованості із сплати страхових коштів фондів соціального страхування.

Отже, статтею 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» законодавець зобов'язав страхувальника проводити капіталізацію страхових виплат у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, у всіх випадках ліквідації страхувальника не залежно від підстави такої ліквідації.

Судом встановлено, що Дочірнє підприємство фірма «Альба» Закритого акціонерного товариства "Лугань" було зареєстроване управлінням державної реєстрації та міського реєстру Луганської міської ради 29.03.1995, рішення №55/3684, ідентифікаційний код 21835200. (том 1 а.с.173)

Згідно п.1.2 Статуту ДП фірма «Альба АТЗТ «Лугань», створена юридичною особою АТЗА «Лугань», шляхом виділення його зі складу цеху заготовки №11, дільниці цеху №1 та цеху надомної праці (том 2 а.с.43-56).

Згідно п.2.1 Статуту фірма набуває статусу юридичної особи з дати її державної реєстрації у виконкомі Луганської міської ради Ради народних депутатів.

Згідно п.2.4 Статуту фірма має майнові та інші права та обов'язки відповідно до діючого законодавства України, Статуту фірми та делегованих їй Засновником.

Згідно п.2.10 Статуту фірма не відповідає по зобов'язанням Засновника, Засновник не відповідає по зобов'язанням фірми. Засновник відповідає за боргами Фірми у разі її ліквідації.

Відділенням виконавчої дирекції Фонду в м. Луганську виплачуються страхові виплати потерпілій ОСОБА_1, працівнику ДП фірми «Альба» ЗАТ «Лугань». Відповідно до прийнятої постанови від 28.09.2012 №1219/3509/3509/23 відділення виконавчої дирекції Фонду в м. Луганську продовжує виплачувати страхові виплати по вказаній особовій справі та згідно реєстру потерпілих потерпіла ОСОБА_1 перебуває на обліку у відділенні по теперішній час та отримує страхові виплати (а.с.12)

28.02.2012 позивач направив на адресу голови ліквідаційної комісії підприємства ДП фірма «Альба» ЗАТ «Лугань» Лактіоновій О.П. заяву від 24.02.2012 за вих. № 940/06 про визнання права з капіталізації платежів, що виникли із зобов'язань підприємства відшкодувати шкоду, заподіяну життю і здоров'ю громадян, яка була нею отримана про що свідчить підпис Лактіонової О.П. на зазначеній заяві (а.с.13-14).

Судом встановлено, що відповідно до листа УПФУ у Ленінському районі стало відомо, що ДП фірма «Альба» ЗАТ «Лугань» ліквідується у зв'язку з рішенням засновників (том 1 а.с.43).

Вимоги щодо капіталізації платежів можуть бути пред'явлені до фактичної ліквідації підприємства, тобто, виключення його з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Судом встановлено, що станом на день розгляду справи ДП фірма «Альба» ЗАТ «Лугань» перебуває в стадії ліквідації, яка не пов'язана з банкрутством, з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України не виключене.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем були призначені та провадяться страхові виплати потерпілій на виробництві ОСОБА_1, які ушкодили здоров'я під час виконання трудових обов'язків на підприємстві відповідача.

30.11.2012 відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Луганську було отримано повідомлення голови ліквідаційної комісії ДП фірма «Альба» ЗАТ «Лугань» у якому зазначено, що підприємство відмовляється визнати право на капіталізацію у сумі 4 553,80 грн., за відділенням виконавчої дирекції Фонду в м. Луганську.

Спірне питання полягає у визначенні суб'єкту, який буде відшкодовувати заборгованість капіталізованих платежів. Позивач наполягає на тому, що саме ДП фірма «Альба» АТЗТ «Лугань» повинна сплатити суми капіталізованих платежів, оскільки фірмою було передана справа потерпілої ОСОБА_1 у 2001 році та надана Довідка про розмір втраченого заробітку, витрат на медичну та соціальну допомогу та інших страхових виплат на дату передачі особової справи. Відповідач наполягає на тому, що ОСОБА_1 отримала виробничу травму у 1970 році, коли працювала у АТЗТ «Лугань», та була звільнена з посади у 1973 році, а тому ніколи не працювала на фірмі, та ДП фірма «Лугань» ЗАТ «Лугань» не є правонаступником обов'язків щодо відшкодування витрат на здійснення страхових виплат постраждалій ОСОБА_1

З аналізу положень Статуту ДП фірма «Альба» АТЗТ «Лугань» вбачається, що створена, шляхом виділення його зі складу цеху заготовки №11, дільниці цеху №1 та цеху надомної праці, які не були самостійними юридичними особами.

Відповідно до статті 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб'єктами господарювання є:

1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах.

Суб'єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.

Суб'єкти господарювання, зазначені у пункті першому частини другої цієї статті, мають право відкривати свої філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без створення юридичної особи.

Суб'єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.

Суб'єкти господарювання, зазначені у пункті першому частини другої цієї статті, мають право відкривати свої філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без створення юридичної особи.

Відповідно до статті 56 Господарського кодексу України:

1. Суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання з додержанням вимог законодавства.

2. Суб'єкти господарювання можуть утворюватися шляхом примусового поділу (виділення) діючого суб'єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до антимонопольно-конкурентного законодавства України.

3. Створення суб'єктів господарювання здійснюється з додержанням вимог антимонопольно-конкурентного законодавства.

Відповідно до статті 57 Господарського кодексу України:

1. Установчими документами суб'єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб'єкта господарювання.

2. В установчих документах повинні бути зазначені найменування суб'єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до статті 58 Господарського кодексу України:

1. Суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом.

2. Відкриття суб'єктом господарювання філій (відділень), представництв без створення юридичної особи не потребує їх державної реєстрації.

Відомості про відокремлені підрозділи суб'єктів господарювання залучаються до її реєстраційної справи та включаються до Єдиного державного реєстру в порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 62 Господарського кодексу України:

1. Підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

2. Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

3. Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту.

4. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

5. Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про господарські товариства» господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

Господарськими товариствами цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Згідно з ч.4 ст.87 ЦК України ридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Згідно з ч.4 ст.91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Таким чином, відповідно до вимог п. 1 ч. 2, ч. 4 ст. 55, ч. 1 ст. 58, ч. 4 ст. 62 Господарського кодексу України, ч.4. ст.87, ч.4 ст.91 Цивільного кодексу України, ст. 1 Закону України «Про господарські товариства», п.2.1 свого Статуту - ДП фірма «Альба» АТЗТ «Лугань» в якості господарського товариства (підприємства) набуває статусу суб'єкта господарювання після його державної реєстрації як юридичної особи у порядку, визначеному законом. Як встановлено матеріалами справи, зазначений факт мав місце 29.03.1995. Тобто, відповідно до зазначених законодавчих норм ДП фірма «Альба» АТЗТ «Лугань» отримало статус юридичної особи саме з 29.03.1995. При цьому Статутом фірми, а також рішенням Правління АТЗТ «Лугань» №19/7 від 23.09.1995 (том 2 а.с.57) не визначено обов'язок ДП фірма «Альба» АТЗТ «Лугань» відшкодовувати виплати потерпілим, які працювали у цеху заготовки №11, на дільниці цеху №1 та цеху надомної праці АТЗТ «Лугань», до створення дочірнього підприємства.

Крім того, відповідачем були надані копії лицьових рахунків по виплаті постраждалій ОСОБА_1 регресних виплат у період 1995-2001 роки (том 3 а.с.7-66).

Оскільки у судовому засіданні встановлено та підтверджено наданими належними доказами відсутності обов'язку ДП фірма «Альба» АТЗТ «Лугань» сплачувати суму капіталізованих платежів, позов відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Луганську саме до ДП фірми «Альба» АТЗТ «Лугань» не обґрунтований, а тому не підлягає задоволенню.

Питання по судових витратах не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому порядку, а ст. 94 КАС України не передбачено їх стягнення у даних випадках.

Керуючись ст. ст. 2, 17, 18, 87, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Луганську до Дочірнього підприємства фірма "Альба" Закритого акціонерного товариства "Лугань" про стягнення заборгованості з капіталізованих платежів в сумі 4 553,80 грн. відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Повний текст постанови складено та підписано 12 лютого 2013 року.

Суддя О.В. Ірметова