Постанова

від 12.02.2013 по справі 5010/1013/2012-16/44

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.02.13 Справа № 5010/1013/2012-16/44

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Краєвської М.В.

суддів: Галушко Н.А.

Орищин Г.В.

розглянувши апеляційну скаргу Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №2037/09-15/6 від 06.11.2012р.

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 23.10.2012 р.

у справі № 5010/1013/2012-16/44

за позовом ПП приватної агро-виробничо-торгової фірми «Зевс», м. Івано-Франківськ

до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, м. Івано-Франківськ

про визнання недійсним договору № 90 від 10.09.2009р. про пайову участь замовників будівництва у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста

За участю представників сторін:

від позивача - не з'явився;

від відповідача - не з'явився.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 23.10.2012р. у справі №5010/1013/2012-16/44 (суддя Калашник В.О.) позов ПП приватної агро-виробничо-торгової фірми "Зевс" задоволено. Визнано недійсним договір №90 від 10.09.2009р. про пайову участь замовників будівництва у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста, укладений між ПП приватна агро-виробничо-торгова фірма "Зевс" та Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради (а.с.57--59).

Приймаючи рішення про задоволення позову, місцевий господарський суд виходив з того, зокрема, що позивач не є замовником будівництва в розумінні Закону України "Про планування і забудову територій", а, відповідно, тією особою, яка повинна укласти договір про пайову участь замовників будівництва у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста.

Не погоджуючись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, зокрема, що судом першої інстанції не взято до уваги, що позивач є одночасно як замовником, так і забудовником орендованого приміщення; станом на момент укладення оспорюваного договору 10.09.2009 р. діяла стара редакція Закону України "Про планування і забудову територій" від 20.04.2000 р. № 1699-III і Положення про пайову участь замовників будівництва у формуванні цільового фонду соціально-економічного розвитку та інженерно-транспортної інфраструктури міста, затвердженого рішенням Івано-Франківської міської ради в редакції від 30.07.2009р . (додаток № 2 до рішення), а пункт закону, яким передбачено звільнення будівель закладів освіти та культури, фізичної культури і спорту, медичного та оздоровчого призначення від пайової участі (внеску) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів набрав чинності лише 21.12.2010р.

Скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 96 ГПК України , ПП приватна агро-виробничо-торгова фірма «Зевс» подало відзив на апеляційну скаргу та додаткові пояснення до відзиву, в яких просить рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 23.10.2012р. у даній справі залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення. Вказує на те, що позивач не може вважатись замовником будівництва, оскільки не виступає ані власником, ані користувачем земельної ділянки по вул. Г.Мазепи, 114, а відтак місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про недійсність спірного договору.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 23.11.2012р. апеляційну скаргу прийнято судом до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 11.12.2012р.

Розгляд апеляційної скарги відкладався з підстав, викладених в ухвалах Львівського апеляційного господарського суду від 11.12.2012р., 25.12.2012р. та 22.01.2013р.

Строк розгляду апеляційної скарги продовжувався з підстав, викладених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 22.01.2013р.

В судовому засіданні 05.02.2013р. за згодою представників сторін оголошено перерву до 12.02.2013р.

В судових засіданнях 25.12.2012р. та 05.02.2013р. представники сторін підтримали свої доводи та заперечення, викладені, відповідно, в апеляційній скарзі, відзиві на апеляційну скаргу та додаткових поясненнях до відзиву, висловили свої міркування з питань, що виникли у ході розгляду справи.

В судове засідання 12.02.2013р. сторони участі уповноважених представників не забезпечили, хоча своєчасно та належним чином були повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, причин неявки суду не повідомили.

Враховуючи те, що розгляд апеляційної скарги неодноразово відкладався, а також те, що сторін не було позбавлено конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 23.10.2012р. у даній справі - залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом і це вбачається з матеріалів справи, 10.09.2009р. між Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради та ПП приватною агро-виробничо-торговою фірмою "Зевс" укладено договір №90 про пайову участь замовників будівництва у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста (а.с.8), відповідно до якого замовник ( ПП ПАВТФ "Зевс"), що здійснює добудову другого поверху і мансарди орендованих приміщень незавершеного будівництва центру діагностики і коронографії обласного кардіологічного диспансера по вул. Г.Мазепи, 114, бере участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Івано-Франківська (п.1. договору).

Відповідно до п.п.3.1., 3.2. вказаного договору, позивач зобов'язався сплатити пайовий внесок в сумі 28866,46 грн. єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором. Сплата пайового внеску повинна бути здійснена на рахунок відповідача до моменту підписання представниками виконавчого комітету міської ради акта готовності об'єкта до експлуатації.

10 вересня 2009 року сторони уклали додаткову угоду до договору №90 від 10.09.2009р., відповідно до умов якої відповідач погодив відстрочення платежу у запропонований позивачем термін до 01.01.2012р., а позивач зобов'язався сплатити внесок у зазначений термін. (а.с.9)

7 серпня 2012 року позивач звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою про визнання недійсним договору №90 від 10.09.2009р., вважаючи, що такий договір не відповідає вимогам законодавства чинного на час його підписання, якими були врегульовані правовідносини в сфері участі замовника у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів.

Розглянувши матеріали справи, та з врахуванням положень ст.ст. 203, 215 ЦК України та Закону України "Про планування і забудову територій" місцевий господарський суд дійшов висновку про підставність та обґрунтованість позовних вимог ПП приватної агро-виробничо-торгової фірми "Зевс" про визнання недійсним договору №90 від 10.09.2009р.

Судова колегія погоджується з такими висновками місцевого господарського суду, з огляду на наступне.

У відповідності до вимог ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття ст. 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Станом на момент укладення договору №90 від 10.09.2009р. про пайову участь замовників будівництва у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста вказані правовідносини врегульовувались Законом України "Про планування і забудову територій".

Відповідно до ст. 27-1 вказаного закону замовник, який має намір здійснити будівництво об'єкта містобудування у населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до ст. 1 Закону замовником є фізична або юридична особа, яка має у власності або у користуванні земельну ділянку і подала у встановленому законодавством порядку заяву (клопотання) щодо її забудови для здійснення будівництва або зміни (у тому числі шляхом знесення) об'єкта містобудування.

Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та відповідно до містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки, встановлених згідно з вимогами цього Закону (ст. 24 Закону України "Про планування і забудову територій").

Замовник, що має намір забудови належної йому на праві власності або користуванні земельної ділянки, або уповноважена ним особа звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування із заявою (клопотанням) щодо намірів забудови земельної ділянки, в якій зазначаються призначення будівлі, споруди та орієнтовні характеристики забудови. До заяви (клопотання) можуть бути додані передпроектні роботи.

З аналізу матеріалів справи вбачається, що позивач не володіє і не користується земельною ділянкою, на якій розташоване орендоване ним незавершене будівництво та не звертався до органу місцевого самоврядування із заявою щодо намірів забудови земельної ділянки, в якій слід було зазначити призначення будівлі, споруди та орієнтовні характеристики забудови,

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками Господарського суду Івано-Франківської області, що позивач не являється замовником будівництва в розумінні ст. 1 Закону України "Про планування і забудову територій", який був чинним на момент укладення оспорюваного договору, а отже і не є суб'єктом правовідносин, визначених вказаним законом.

Відтак, правових підстав на укладення договору №90 від 10.09.2009р. про пайову участь замовників будівництва у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста, укладений між ПП приватна агро-виробничо-торгова фірма "Зевс" та Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради не було.

Оскільки зміст правочину не може суперечити ЦК України, а також іншим актам цивільного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про підставність та обгрунтованість позовних вимог ПП приватна агро-виробничо-торгова фірма "Зевс" .

Відповідно до ст.4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 23.10.2012р. відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві, доводи скаржника документально необґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть слугувати підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 ГПК України, - Львівський апеляційний господарський суд ,

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 23.10.2012р. у справі №5010/1013/2012-16/44 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Витрати по сплаті судового збору за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повна постанова складена 14 лютого 2013р.

Головуючий-суддя Краєвська М.В.

Суддя Галушко Н.А.

Суддя Орищин Г.В.