Постанова

від 18.04.2013 по справі 5010/1013/2012-16/44

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2013 року Справа № 5010/1013/2012-16/44

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддяПершиков Є.В., суддіХодаківська І.П., Яценко О.В. розглянувши матеріали касаційної скарги Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 12.02.2013 року у справі№ 5010/1013/2012-16/44 господарського судуІвано-Франківської області за позовомПриватного підприємства приватної агро-виробничо-торгової фірми "Зевс" доВиконавчого комітету Івано-Франківської міської ради провизнання недійсним договору № 90 від 10.09.2009 року про пайову участь замовників будівництва у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста в судовому засіданні взяв участь представник позивача Чежегов Є.М. дов. б/н від 21.01.2013 року

ВСТАНОВИВ:

Приватного підприємства приватної агро-виробничо-торгової фірми "Зевс" (далі за текстом - ПП ПАВТ фірма "Зевс") звернулось до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради (далі за текстом - виконком Івано-Франківської міськради) про визнання недійсним договору № 90 від 10.09.2009 року про пайову участь замовників будівництва у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 23.10.2012 року у справі № 5010/1013/2012-16/44 позовні вимоги ПП ПАВТ фірма "Зевс" до виконкому Івано-Франківської міськради задоволено: визнано недійсним договір № 90 від 10.09.2009 року, про пайову участь замовників будівництва у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста, укладений між ПП ПАВТ фірма "Зевс" та виконкомом Івано-Франківської міськради.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, виконком Івано-Франківської міськради звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Івано-Франківської області від 23.10.2012 року у справі № 5010/1013/2012-16/44 та прийняти нове рішення, яким відмовити ПП ПАВТ фірмі "Зевс" у задоволені позовних вимог.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.02.2013 року у справі № 5010/1013/2012-16/44 апеляційну скаргу виконкому Івано-Франківської міськради залишено без задоволення, рішення господарського суду Івано-Франківської області від 23.10.2012 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, виконком Івано-Франківської міськради звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Івано-Франківської області від 23.10.2012 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.02.2013 року у справі № 5010/1013/2012-16/44 та прийняти нове рішення, яким відмовити виконкому Івано-Франківської міськради в задоволенні позовних вимог, аргументуючи порушенням норм права, зокрема, ст. ст. 23, 27 1 Закону України "Про планування і забудову територій".

Розпорядженням секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 15.04.2013 року № 03-05/410 для перегляду в касаційному порядку справи № 5010/1013/2012-16/44 у зв'язку із виходом судді Ходаківської І.П. з лікарняного, сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Першиков Є.В., судді Ходаківська І.П., Яценко О.В.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 10.09.2009 року між виконкомом Івано-Франківської міськради та ПП ПАВТ фірмою "Зевс" укладено договір № 90 про пайову участь замовників будівництва у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста, відповідно до п. 1 якого замовник (ПП ПАВТФ "Зевс"), що здійснює добудову другого поверху і мансарди орендованих приміщень незавершеного будівництва центру діагностики і коронографії обласного кардіологічного диспансеру по вул. Г.Мазепи, 114, бере участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Івано-Франківська.

Пунктами 3.1. 3.2. вищевказаного Договору сторонами погоджено, що позивач зобов'язується сплатити пайовий внесок в сумі 28 866, 46 грн. єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором. Сплата пайового внеску повинна бути здійснена на рахунок відповідача до моменту підписання представниками виконавчого комітету міської ради акта готовності об'єкта до експлуатації.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що 10.09.2009 року сторони уклали додаткову угоду до договору № 90 від 10.09.2009 року, за умовами якої відповідач погодив відстрочити платіж у запропонований позивачем термін до 01.01.2012 року, а позивач зобов'язався сплатити внесок у зазначений термін.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Частинами 2, 3 ст. 215 Цивільного кодексу встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), або ж якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Законом України "Про планування і забудову територій" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено правові та організаційні основи планування, забудови та іншого використання територій і спрямований на забезпечення сталого розвитку населених пунктів з урахуванням громадських і приватних інтересів.

Згідно ч. 2 ст. 27 1 Закону України "Про планування і забудову територій" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) замовник, який має намір здійснити будівництво об'єкта містобудування у населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Положеннями ч. 1 ст. 1 Закону України "Про планування і забудову територій" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) закріплено, що замовник - це фізична або юридична особа, яка має у власності або у користуванні земельну ділянку і подала у встановленому законодавством порядку заяву (клопотання) щодо її забудови для здійснення будівництва або зміни (у тому числі шляхом знесення) об'єкта містобудування;

Статтею 24 Закону України "Про планування і забудову територій" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено порядок вирішення питань забудови земельної ділянки, зокрема, в ч. 1 закріплено, що право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та відповідно до містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки, встановлених згідно з вимогами цього Закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України "Про планування і забудову" замовник, що має намір забудови належної йому на праві власності або користуванні земельної ділянки, або уповноважена ним особа звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування із заявою (клопотанням) щодо намірів забудови земельної ділянки, в якій зазначаються призначення будівлі, споруди та орієнтовні характеристики забудови. До заяви (клопотання) можуть бути додані передпроектні роботи.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач не володіє і не користується земельною ділянкою, на якій розташоване орендоване ним незавершене будівництво та не звертався до органу місцевого самоврядування із заявою щодо намірів забудови земельної ділянки, в якій слід було зазначити призначення будівлі, споруди та орієнтовні характеристики забудови.

Отже колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про те, що позивач не є замовником будівництва в розумінні ст. 1 Закону України "Про планування і забудову територій", а тому не є суб'єктом правовідносин, визначених вказаним законом і тому правових підстав на укладення договору № 90 від 10.09.2009 року про пайову участь замовників будівництва у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста, укладений між ПП ПАВТ фірма "Зевс" та виконкомом Івано-Франківської міської ради не було.

Доводи скаржника стосовно іншої редакції ст. 24 Закону України "Про планування і забудову територій", якою не було передбачено права володіння або користування земельною ділянкою на якій здійснюється забудова є необґрунтованими з огляду на те, що на момент укладення діяла наступна редакція ч. 1 ст. 24 Закону України "Про планування і забудову територій": "Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та відповідно до містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки, встановлених згідно з вимогами цього Закону.", з якої вбачається, що наявність права власності чи права користування земельною ділянкою для укладення договору про пайову участь є обов'язковим.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, місцевим та апеляційним господарськими судами вірно застосовані норми матеріального права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятих у справі рішень.

Відповідно до п. 1 ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарського суду, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.02.2013 року у справі № 5010/1013/2012-16/44 залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.02.2013 року у справі № 5010/1013/2012-16/44 залишити без змін.

Головуючий суддяЄ.В. Першиков СуддіІ. П. Ходаківська О.В. Яценко