Постанова

від 13.02.2013 по справі 5020-944/2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" лютого 2013 р. Справа № 5020-944/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дунаєвської Н.Г. - головуючого,

Мележик Н.І.,

Подоляк О.А.,

розглянувши у відкритому

судовому засіданні касаційну

скаргу Фізичної особи - підприємця

ОСОБА_4

на рішення господарського суду міста Севастополя

від 22.10.2012 року

та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 року

у справі № 5020-944/2012

господарського суду міста Севастополя

за позовом Фізичної особи - підприємця

ОСОБА_4

до Комунального підприємства "Орбіта"

про визнання нарахувань в сумі 5 887,20 грн.

незаконними та зобов"язання вчинити дії

за участю представників:

позивача - ОСОБА_4

відповідача - не з"явились

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2012 року Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Комунального підприємства "Орбіта" про визнання нарахувань в сумі 5887,20 грн., в т.ч. ПДВ (з яких: 168 грн. - доплата за лютий 2012 року; 316 грн. - доплата за березень 2012 року; 616 грн. - переплата за 18 - 31 березня 2012 року; 1 577,60 грн. - оплата за квітень 2012 року; 1 632 грн. - за травень 2012 року; 1 577,60 грн. - за червень 2012 року) незаконними та зобов'язання відповідача списати з позивача 5 887,20 грн.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 22.10.2012 року (суддя Головко В.О.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 року (судді: Плут В.М., Балюкова К.Г., Видашенко Т.С.), в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 просить скасувати судові акти попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку її обставин та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди попередніх інстанцій встановили, що 30 грудня 2010 року між Комунальним підприємством „Орбіта" та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 укладено договір № 45 про відшкодування витрат підприємства на утримання та експлуатацію ринку „Юмашевський".

Згідно пунктів 4.1., 4.2. договір набрав чинності з моменту його підписання та діяв до 31 грудня 2011 року. Після закінчення строку його дії договір вважається припиненим без додаткового повідомлення про це підприємця.

02 січня 2012 року між Комунальним підприємством „Орбіта" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 укладено договір № 237, предметом якого є регулювання питань зі здійсненням останнім торгової діяльності (наданням послуг) на торгових місцях №№ 46, 47, 48, 48а, площею 8 кв.м., на території ринку „Юмашевський" і відшкодуванням ним витрат комунального підприємства на утримання й експлуатацію ринку.

Відповідно до пунктів 2.1., 2.3.1., 2.3.2. договору № 237 від 02.01.2012 року Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 взяв на себе зобов'язання: своєчасно здійснювати оплату послуг комунального підприємства з утримання та експлуатації ринку (пункт 2.1.4), виконувати приписи адміністрації ринку з експлуатації торгового об'єкта (пункт 2.1.7). Комунальне підприємство зобов'язалось надати Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_4 на строк дії договору місце для розміщення його торгового об'єкта, надавати послуги з утримання та експлуатації ринку згідно затвердженої калькуляції.

Договір № 237 набрав чинності з 01 січня 2012 року та діяв до 31 грудня 2012 року (пункт 4.1.).

У червні - липні 2012 року позивачем отримано від відповідача додаткові рахунки - акти виконаних робіт:

- № 173а від 16 березня 2012 року на суму 168 грн. з ПДВ, з призначенням платежу - доплата за чотирьохметрове закрите торгівельне місце №№ 46, 47, 48, 48а за лютий 2012 року;

- № 305а від 05 квітня 2012 року на загальну суму 412 грн. з ПДВ, в тому числі: 316 грн. з ПДВ - доплата за чотирьохметрове закрите торгівельне місце №№ 46, 47, 48, 48а за березень 2012 року;

- № 453 від 10 травня 2012 року на загальну суму 1 727,60 грн. з ПДВ, в тому числі: 1 577,60 грн. з ПДВ, з призначенням платежу - відшкодування послуг ринку за чотирьохметрове закрите торгівельне місце №№ 46, 47, 48, 48а за квітень 2012 року;

- № 599 від 08 червня 2012 року на загальну суму 1 746,40 грн. з ПДВ, в тому числі: 1632,00 грн. з ПДВ, з призначенням платежу - відшкодування послуг ринку за чотирьохметрове закрите торгівельне місце №№ 46, 47, 48, 48а за травень 2012 року;

- № 725 від 09 липня 2012 року на загальну суму 1707,60 грн. з ПДВ, в тому числі: 1 577,60 грн. з ПДВ, з призначенням платежу - відшкодування послуг ринку за чотирьохметрове закрите торгівельне місце №№ 46, 47, 48, 48а за червень 2012 року.

Позовні вимоги обгрунтовані незаконністю виставлення відповідачем для оплати позивачем вищезазначених рахунків, оскільки останній свої зобов'язання щодо відшкодування витрат відповідача на утримання та експлуатацію ринку „Юмашевський" виконував належним чином і оплату за послуги вносив авансом, що підтверджується фіскальними чеками за січень 2012 року від 21 грудня 2011 року на суму 1 364 грн.; за лютий 2012 року від 31 січня 2012 року на суму 1 276 грн.; за березень 2012 року від 29 лютого 2012 року на суму 1 364 грн.

Крім того, позивач зазначив, що вартість послуг відповідача на утримання та експлуатацію ринку становить 44 грн. за один календарний день за 4 торгових місця, по 11 грн. за одне торгове місце на день, тобто розмір платежу залежить від кількості днів у місяці: січень 2012 року - 31 * 44 = 1 364 грн.; лютий 2012 року - 29 * 44 = 1 276 грн.; березень 2012 року - 31 * 44 = 1 364 грн. Відповідач при виставленні рахунків завищив встановлені тарифи, у зв'язку з чим вищевказані доплати за лютий-березень 2012 року в сумі 484 грн. (168 + 412 = 484) є безпідставними, а нараховані кошти підлягають списанню.

Також позивач зазначив, що у період з 18 березня 2012 року по 19 вересня 2012 року його торгівельний павільйон (торговельні місця №№ 46, 47, 48, 48а) знаходився у пожежному проході і в ньому не провадилась торгівельна діяльність, що підтверджується фотографіями та актами від 18 вересня 2012 року та 19 вересня 2012 року.

Відтак, позивач вважає, що здійснена ним за період з 18 по 31 березня 2012 року оплата за послуги ринку в сумі 616 грн. (1 364 - (1 364 / 31 * 17) = 616)) є передчасною (відповідач неправомірно зависив плату за надані послуги за лютий-березень 2012 року) та підлягає списанню з позивача, а нарахування за квітень-червень 2012 року в сумі 4 787,20 грн. є незаконним, оскільки торгівельний павільйон (торговельні місця №№ 46, 47, 48, 48а) позивача в цей період перебував у пожежному проході і торгівельна діяльність в ньому не здійснювалась.

Згідно статті 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Статтею 1 ГПК України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Норми статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України розкривають зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав.

Відповідно до статті 20 Господарського кодексу України права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Аналогія вказаної норми відтворена у статті 16 Цивільного кодексу України.

Вважаючи свої права порушеними, позивач зобов"язаний обрати спосіб захисту порушеного права, що відповідає вказаним нормам.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з позицією якого погодилась апеляційна інстанція, вказав, що обраний позивачем спосіб захисту права про визнання здійснених нарахувань незаконними та зобов'язання відповідача списати з позивача певну суму грошових коштів не відповідає способам захисту права, встановленим статтею 16 ЦК України та статтею 20 ГК України, і не призводить до поновлення порушених прав.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередньо мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Відтак, дотримуючись вказаних норм закону, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову у зв"язку з неправильним обранням позивачем способу захисту його права, який не передбачений статтею 16 ЦК України та статтею 20 ГК України.

Вказана вимога позивача за своєю правовою природою є вимогою про встановлення факту неправомірності дій відповідача, який може встановлюватися лише при розгляді спору про право цивільне та не може бути предметом самостійних позовних вимог.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судами правомірно відмовлено позивачу у задоволенні позовних вимог з цих підстав.

Водночас, рішення суду першої та апеляційної інстанції також мотивовано тим, що оскільки договір № 45 від 31 грудня 2010 року припинив свою дію 31 грудня 2011 року, а 01 січня 2012 року набрав чинності інший договір № 237 від 02 січня 2012 року, вимоги позивача щодо порушення відповідачем умов договору № 45 від 31 грудня 2010 року в частині розміру плати за надані останнім послуги є безпідставними.

Крім того, залишаючи без задоволення позовні вимоги, суди попередніх інстанцій також зазначили, що оскільки чинним договором оплата за послуги ринку не ставиться у залежність від здійснення чи нездійснення торговельної діяльності, а провадиться за кожен календарний день строку дії договору на умовах попередньої оплати або щоденно і позивачем не доведено факту невиконання чи неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо утримання та експлуатації ринку, т. я. у період з 18 березня 2012 року по 19 вересня 2012 року торговельний павільйон позивача безперервно перебував на території ринку, нарахування відповідачем плати за послуги ринку за вказаний період є правомірними.

Проте, висновки господарських судів першої й апеляційної інстанції щодо вищевказаних мотивів відмови в позові в цій частині суперечать вимогам закону.

Так, мотивувальні частини рішення та постанови судів попередніх інстанцій про відмову в позові з підстав закінчення договору та встановлення, при цьому, правомірності нарахування відповідачем позивачу плати за послуги ринку за вказаний період є помилковими, оскільки стаття 16 ЦК України і стаття 20 ГК України не передбачає залежності права позивача на звернення з такими позовними вимогами від інших юридичних фактів, у тому числі і від факту правомірності чи обгрунтованості позовних вимог про визнання здійснених нарахувань незаконними та зобов'язання відповідача списати з позивача певну суму грошових коштів.

В зв"язку з зазначеним, із мотивувальної частини рішення першої та постанови апеляційної інстанцій слід виключити висновки щодо правильності нарахування спірної суми, залишивши без змін судові акти попередніх інстанцій.

Доводи касаційної скарги про незаконність нарахування відповідачем позивачу спірного розміру грошових коштів та списання їх з останнього не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій щодо неправильного обраного Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 способу захисту його права, не передбаченого статтею 16 ЦК України та статтею 20 ГК України.

Керуючись ст.ст. 111 5 - 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.

Виключити із мотивувальної частини рішення господарського суду міста Севастополя від 22.10.2012 року та постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 року у справі № 5020-944/2012 висновки щодо правильності нарахування 5 887,20 грн.

В решті рішення господарського суду міста Севастополя від 22.10.2012 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 року у справі № 5020-944/2012 залишити без змін.

Головуючий суддяН.Г. Дунаєвська СуддіН.І. Мележик О.А. Подоляк