Постанова

від 14.02.2013 по справі 5011-14/12657-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" лютого 2013 р. Справа № 5011-14/12657-2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. суддівФролової Г.М., Швеця В.О. за участю представників: позивачаПанас Ю.А., дов. від 06.09.12 відповідачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Еквітас" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.12.12 у справі№ 5011-14/12657-2012 господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Агросервіс М" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Еквітас" простягнення 347490,51 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агросервіс М" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еквітас" про стягнення 347490,51 грн., а саме 115431,81 грн. пені, 36528,27 грн. інфляційних втрат, 20021,69 грн. 3% річних та 173508,74 грн. 30% річних. Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором №01-11 від 09.03.11 щодо своєчасності здійснення розрахунків за отриманий товар. Позов обґрунтовано приписами статей 526, 530, 625, 629 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України.

Позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 115431,81 грн. пені, 36528,27 грн. інфляційних, 104403,61 грн. 3% та 30% річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.11.12 (суддя Мельник С.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.12.12 (судді: Агрикова О.В. - головуючий, Суховий В.Г., Чорногуз М,Г.) у справі №5011-14/12657-2012 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еквітас" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросервіс М" 36528,27 грн. інфляційних втрат, 104403,61 грн. 3% річних та 30% річних, вирішено питання про розподіл судових витрат. В решті позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані, зокрема, тим, що факт несвоєчасності оплати за отриманий товар відповідачем встановлено матеріалами справи, доказів протилежного відповідачем не надано, що, з огляду на приписи статей 509, 526, 530, 538, 546, 610, 611, 629, 692 Цивільного кодексу України та статей 216, 230, 231 Господарського кодексу України, є підставою для часткового задоволення позовних вимог. При цьому суди дійшли висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача пені.

Не погоджуючись з рішенням та постановою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Еквітас" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 625 Цивільного кодексу України, статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Заявник зазначає, що судові рішення прийняті без урахування дійсних обставин справи та положень договору, що призвело до помилкового висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог. Зокрема, невиконання позивачем умов договору щодо виставлення рахунків та здійснення поставок товару без отримання передплати, є, на думку заявника, підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки строк оплати, визначений договором, не настав.

Відзив на касаційну скаргу не надано.

Заслухавши доповідь судді Фролової Г.М., пояснення представника позивача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм чинного законодавства та доводи касаційної скарги, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, правовідносини у справі виникли на підставі укладеного між сторонами договору від 09.03.11 №01-11, за умовами якого позивач зобов'язався постачати відповідачу муку вищого, першого сорту, висівки пшеничні і житні та інші продукти сільськогосподарського виробництва і переробки, а також пакети і поліпропіленові мішки для фасування, а відповідач зобов'язався прийняти товар і оплатити його на умовах, встановлених даним договором. Відповідно до пункту 3.1. договору, розрахунки за поставлений товар -відповідно виставленого рахунку шляхом 100% передоплати кожної партії товару, кількість якої погоджується продавцем і покупцем. Пунктом 7.2. договору передбачено, що в разі несвоєчасної оплати відповідно п. 3.1 договору, покупець виплачує продавцю пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Пунктом 2 додатку до договору №01-11 від 09.03.11 сторони передбачили, що у разі прострочки платежу у відповідності до договору більше чим на тридцять днів покупець згідно статей 536, 625 Цивільного кодексу України, зобов'язався додатково сплатити на користь продавця проценти в розмірі 30% річних від суми простроченого платежу.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 11 Кодексу серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків визначено договори та інші правочини.

Згідно статті 712 Кодексу за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Дослідивши усі обставини справи та надавши оцінку зібраним у справі доказам, суди попередніх інстанцій установили, що позивач здійснював поставки товару відповідачу, що підтверджується видатковими накладними та відповідачем не заперечується.

Установлено судами і те, що розрахунки за отриманий товар відповідач здійснював лише частково, у зв'язку з чим станом на 21.05.12 заборгованість відповідача перед позивачем становила 1 868 221,30 грн., що підтверджується підписаним сторонами актом звірки розрахунків від 21.05.12 року. 12.07.2012 року сума заборгованості відповідачем сплачена повністю.

Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросервіс М" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еквітас" 115431,81 грн. пені, 36528,27 грн. інфляційних, 104403,61 3% та 30% річних.

Заперечення відповідача зводяться, в основному, до ненастання строку оплати за відсутності виставлених позивачем рахунків та здійснення поставок товару без отримання передплати.

Разом з цим, відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона, продавець, передає або зобов'язується передати товар у власність іншій стороні, покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Доказів відмови відповідача від прийняття товару, або заперечень щодо здійснення поставок без 100% передплати та за відсутності рахунків, матеріали справи не містять.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Тобто, стаття 625 ЦК України, між іншим, надає можливість кредитору боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, встановити інший ніж 3% річних розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, який і було визначено сторонами в розмірі 30% річних від суми заборгованості.

З огляду на установлений судами факт прострочення відповідачем зобов'язання зі сплати вартості поставленого товару, висновок судів обох інстанцій про наявність правових підстав для стягнення з відповідача річних та інфляційних втрат визнається правомірним. Крім того, як зазначено судом апеляційної інстанції, розрахунки судом перевірено та встановлено їх арифметичну правильність.

З касаційної скарги вбачається, що рішення та постанова у справі в частині відмови у задоволенні позовних вимог заявником не оскаржуються.

Враховуючи викладене, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Інші доводи, викладені заявником у касаційній скарзі, не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки не спростовують установлених господарськими судами обставин справи.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факти порушення судами не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів, але оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи в силу вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України здійснюється за внутрішнім переконанням суду, і їх переоцінка не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

З огляду на те, що з'ясування підставності оцінки доказів та встановлення обставин по справі згідно приписів статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про неможливість задоволення касаційної скарги.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами попередніх інстанцій було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та прийнято судові рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еквітас" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.12.12 у справі №5011-14/12657-2012 господарського суду міста Києва залишити без змін.

Головуючий Т.Добролюбова

Судді Г.Фролова

В.Швець