Ухвала
від 05.02.2013 по справі 2а-1880/11/1070
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" лютого 2013 р. м. Київ К/9991/59938/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Вербицької О.В., Муравйова О.В.,

при секретарі: Сачко Г.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Броварський завод пластмас»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2012 року

по справі №2а-1880/11/1070

за позовом Публічного акціонерного товариства «Броварський завод пластмас»(надалі -ПАТ «Броварський завод пластмас»)

до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області (надалі -Броварська ОДПІ Київської області)

про визнання нечинним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

У квітні 2011р. позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати нечинним та скасувати податкові повідомлення -рішення Броварської ОДПІ Київської області №0000431701 від 05.04.2011р., №0000372301 від 05.04.2011р., №0000362301 від 05.04.2011р.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 02.02.2012р. позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення -рішення Броварської ОДПІ Київської області №0000431701 від 05.04.2011р., №0000372301 від 05.04.2011р., №0000362301 від 05.04.2011р.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2012р. рішення суду першої інстанції скасовано та постановлено нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ПАТ «Броварський завод пластмас»звернулось із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2012р. та залишити в силі постанову Київського окружного адміністративного суду від 02.02.2012р., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників позивача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, працівниками Броварської ОДПІ була проведена планова виїзна перевірка ЗАТ «Броварський завод пластмас»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009р. по 30.09.2010р., за результатами якої складено акт №249/232/00203594 від 12.03.2011р.

В згаданому акті, на думку податкового органу, встановлено порушення позивачем вимог:

- п.1.32 ст.1, п.5.1, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 224441,00грн. в т.ч. в податкових періодах; 4-й квартал 2009р. - 58191,00грн., 1-й квартал 2010р. 27375,00грн., 2-й квартал 2010р. 138875,00грн.

- п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість в сумі 263210,00грн., в т.ч. в податкових періодах: листопад 2009р. 1700,00грн., грудень 2009р. - 102000,00грн., січень 2010р. - 33110,00грн., квітень 2010р. - 60100,00грн., травень - 17000,00грн., червень - 34000,00грн.

- п.п.1.2 п.1, п.3 «Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку», затвердженого наказом ДПА України від 29.09.2003р. №451, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.10.2003р. №960/8281, а саме податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку по формі №1ДФ за 3-4 кв. 2009р., 1-3кв. 2010р. подавались до податкового органу не у повному обсязі, до розрахунків не включались суми нарахованого та сплаченого доходу самозайнятими особами (фізичним особам-підприємцям, ознака доходу 42) та суми виплаченого доходу від продажу сільськогосподарської продукції (громадянам за вирощену на земельних ділянках, ознака доходу 53).

На підставі зазначеного акта відповідачем були прийняті податкові повідомлення -рішення:

- №0000362301 від 05.04.2011р., яким позивачу було визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток та нараховані штрафні (фінансові) санкції;

- №0000372301 від 05.04.2011р., яким позивачу було визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість та нараховані штрафні (фінансові) санкції;

- №0000431701 від 05.04.2011 р. яким до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції по податку з доходів фізичних осіб.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що доказів, які б підтверджували вчинені позивачем правопорушення щодо неправомірного формування валових витрат та податкового кредиту, відповідач суду не надав, а докази, що наявні в матеріалах справи свідчать на користь позивача. Водночас зазначає, що за виявлене податковим органом порушення, а саме: суми нарахованих та виплачених доходів фізичних осіб - підприємців та суми виплаченого доходу від продажу сільськогосподарської продукції не включені в повному обсязі до податкового розрахунку (форма 1-ДФ) за III-IV квартал 2009 року, I-III 2010 року, відповідальність не передбачена.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволені позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доведення правомірності прийнятого ним рішення, надав належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.

Проте, колегія суддів Вищого адміністративного суду України з висновками суду апеляційної інстанції погодитись не може з огляду на наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що позивач за період серпня - грудня 2009р. та січня - червня 2010р. мав господарські взаємовідносини з ТОВ «БК ЮСГ». Між підприємствами були укладені договори підряду, а саме: №26/03-2010 від 26.03.2010р., №29/04-2010 від 29.04.2010р., №02/06-2010 від 02.06.2010р., №11/02-2009 від 02.11.2009р., №12/17-2009 від 17.12.2009р.

Згідно вказаних договорів ЗАТ «Броварський завод пластмас»(далі «Замовник») доручає, а ТОВ «БК ЮСГ»(далі «Виконавець») приймає на себе зобов'язання по проведенню робіт з ремонту ділянки зовнішніх мереж господарсько - питного та протипожежного водопроводу, проведенню ремонтно-будівельних робіт по ремонту виробничих приміщень та часткового ремонту фасаду виробничої будівлі цеху.

Також встановлено, що ТОВ «БК ЮСГ»було зареєстроване в ЄДРПОУ як юридична особа (код 35602730) та знаходилось за місцем реєстрації, що підтверджує витягом з державного реєстру ЄДРПОУ №144151, який наявний у матеріалах справи.

Крім цього, послуги по ремонту надані позивачу, ТОВ «БК ЮСГ»здійснювало у відповідності з ліцензією, виданою інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Київській області Міністерства регіонального розвитку та будівництва України, серія АВ № 479565 від 18.06.2009р., яка дійсна по 18.06.2012р.

Факт виконання вказаних робіт підтверджується первинними документами, копії яких наявні у матеріалах справи, локальні кошториси, відомості договірної ціни, акти приймання виконаних ремонтно-будівельних робіт, платіжні доручення та податкові накладні, які складені у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Розрахунок за отримані послуги між сторонами було здійснено шляхом перерахування грошових коштів з розрахункового рахунку ЗАТ «Броварський завод пластмас»на користь ТОВ «БК ЮСГ».

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

У п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 даного Закону визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну) з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється (п.5.11 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Згідно п.п.8.7.1 п.8.7 ст.8 вказаного Закону платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції цілком обгрунтовано зазначив, що позивач має право віднести до складу валових витрат отримані ремонтно-будівельні роботи, як витрати безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю.

В подальшому позивачем було сформовано податковий кредит з дати отримання податкових накладних від ТОВ «БК ЮСГ». Згідно спірних податкових накладних позивачем включено до складу податкового кредиту відповідного періоду суму ПДВ у розмірі 263210,00грн.

Підпунктом 7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону «Про податок на додану вартість»встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.7.4.5 п.7.4 ст.7 даного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 зазначеного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги) на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

З огляду на зазначені норми права та вірно встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з правильними висновками суду першої інстанції відносно того, що позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту відповідного періоду спірну суму ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «БК ЮСГ», яка підтверджена документально.

Щодо порушенням позивачем вимог п.1.2 п.1, п.3 «Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку», то судом першої інстанції вірно зазначено, що у акті перевірки не вказано конкретних сум виплат, які не було відображено в податковому розрахунку. В той же час, як вбачається з копій Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку ЗАТ «Броварський завод пластмас»по даних підприємцях відображено суми доходу в формі 1-ДФ за 1 кв.2010р. ФОП ОСОБА_1 строчка 185, за 3 кв. 2010р. ФОП ОСОБА_2 строчка 189, ФОП ОСОБА_3 строчка 179. Крім цього, податковий розрахунок (форма 1-ДФ) до введення Податкового кодексу України не мав статусу податкової декларації і в «Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу нарахованого (сплаченого) на корись платників податку, і сум утриманого з них податку», який затверджено наказом №452 ДПА України від 29.03.2003 р. не передбачена відповідальність за помилки в поданих податкових розрахунках за формою 1-ДФ.

Посилання податкового органу на те, що ТОВ «БК ЮСГ»було ліквідоване 06.01.2011р. у відповідності до ухвали господарського суду Київської області по справі №Б18/187-10 та свідоцтво платника ПДВ анульовано відповідно до акту про анулювання свідоцтва платника ПДВ від 21.01.2011р. за №5, судом першої інстанції обгрунтовано не взято до уваги, оскільки вказані дії були вчинені вже після закінчення господарський правовідносин з ЗАТ «Броварський завод пластмас».

Що стосується тверджень відповідача про нікчемність угод, укладених між позивачем та ТОВ «БК ЮСГ», то слід зазначити, що статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Податковим органом не надано доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Дана правова позиція також викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 16.05.2012р. (К/9991/6340/12).

Стосовно посилань відповідача на те, що ОСОБА_4 на займаній ним посаді директора ТОВ «БС ЮСГ»впродовж 2009-2010рр., жодних організаційно-розпорядчих обов'язків керівника товариства не виконував та не підписував будь-яких документів фінансово-господарської діяльності, податкової звітності, то судом першої інстанції враховано показаннями безпосередньо свідка ОСОБА_4, який підтвердив факт здійснення операцій між ЗАТ «Броварський завод пластмас»та ТОВ «БК ЮСГ»і підтвердив, що особисто підписував документи.

Висновок суду апеляційної інстанції про необґрунтованість врахування висновків спеціаліста науково - дослідного експертно - криміналістичного центру головного управління внутрішніх справ Київської області №21 від 18.02.2011р. та від 12.03.11р. (завірені у встановленому порядку) щодо проведення почеркознавчого дослідження підпису керівника ТОВ «БК ЮСГ»ОСОБА_4 як одного із основних аргументів відмови у задоволенні позовних вимог, судова колегія касаційної інстанції зазначає наступне.

Приписами ст.86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, а також відповідно до ч.3 цієї статті оцінює належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо. Тобто, оцінюючи висновок експерта, суд повинен керуватися тим, що цей висновок не має заздалегідь встановленої сили і переваг перед іншими доказами, які суд зобов'язаний перевіряти в силу вимог встановлених у Кодексі адміністративного судочинства України щодо вчинення судом процесуальних дій під час вирішення справи.

Відповідно до статті 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Сутність наведених норм зводиться до того, що суд зобов'язаний перевіряти обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, кожний важливий і доречний аргумент особи, яка бере участь у справі повинен бути проаналізований і оцінений судом.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції позивач представив первинні бухгалтерські документи на підтвердження своїх позовних вимог. Судова колегія касаційної інстанції встановила, що при вирішенні спору судом першої інстанції справу розглянуто у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно ст.226 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Оскільки суд апеляційної інстанції не звернув уваги на зазначені обставини і без достатніх підстав скасував обґрунтовану та законну постанову суду першої інстанції, то постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2012р. підлягає скасуванню із залишенням у силі постанови Київського окружного адміністративного суду від 02.02.2012р.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Броварський завод пластмас»-задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2012 року скасувати та залишити в силі постанову Київського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2012 року.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий:


Н.Є. Маринчак

Судді:


О.В. Вербицька


О.В. Муравйов

СудВищий адміністративний суд України
Дата ухвалення рішення05.02.2013
Оприлюднено18.02.2013
Номер документу29364084
СудочинствоАдміністративне

Судовий реєстр по справі —2а-1880/11/1070

Ухвала від 22.01.2013

Адміністративне

Вищий адміністративний суд України

Маринчак Н.Є.

Ухвала від 05.02.2013

Адміністративне

Вищий адміністративний суд України

Маринчак Н.Є.

Ухвала від 02.10.2012

Адміністративне

Вищий адміністративний суд України

Маринчак Н.Є.

Постанова від 13.09.2012

Адміністративне

Київський апеляційний адміністративний суд

Хрімлі О.Г.

Постанова від 02.02.2012

Адміністративне

Київський окружний адміністративний суд

Щавінський В. Р.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні