Постанова

від 11.02.2013 по справі 805/806/13-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2013 р. Справа №805/806/13-а

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 12 год. 00 год.

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Тарасенка І.М.,

при секретарі Бебешко Ю.О.,

за участю

представника позивача ОСОБА_1, діє за довір. від 04.02.13р.,

представник відповідача не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Старобешівської районної державної адміністрації Донецької області про визнання нечинним та скасування розпорядження Старобешівської райдержадміністрації №397 від 28.12.2012 року,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Старобешівської районної державної адміністрації Донецької області про визнання нечинним та скасування розпорядження Старобешівської райдержадміністрації №397 від 28.12.2012 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що на підставі рішення Старобешівської районної ради народних депутатів від 28 вересня 1995 року на ім'я ОСОБА_3 було видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 20.0 га для ведення селянського (фермерського) господарства. Державний акт видано 25 грудня 1995 року.

16.01.1996 року Старобешівською райдержадміністрацією Донецької області було зареєстровано Фермерське господарство «Вікторія» (код ЄДРПОУ 24071499) за №12491200000000203, засновником якого був ОСОБА_3, (який помер ІНФОРМАЦІЯ_1).

На підставі рішення Старобешівської районної ради народних депутатів 27 лютого 1997 року додатково для розвитку фермерського господарства на ім'я ОСОБА_3 було видано земельну ділянку також на право постійного користування площею 31.9 га ведення селянського (фермерського) господарства. Також, цією датою і зроблено запис у Державному акту. Таким чином, загальна площа фермерського господарства «Вікторія» склала 50.0 га ріллі і 1.9 кормових угідь.

Також, позивач зазначив, що 30.05.2012 року проведено державну реєстрацію змін до статуту ФГ «Вікторія». А саме введені члени господарства (6 фізичних осіб), щодо вимог діючого законодавства, з метою розпаювання земельної ділянки, яка перебуває в постійному користуванні фермерського господарства.

ФГ «Вікторія» є діючим господарством та у зв'язку зі смертю засновника діяльність фермерського господарства не припинилась, питання ліквідації господарства не приймалось членами господарства.

Однак, Старобешівською райдержадміністрацією підготовлено та прийнято розпорядження голови райдержадміністрації за №397 від 28.12.2012 року «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою у зв'язку зі смертю».

На думку позивача зазначене розпорядження порушує його права, а саме ОСОБА_2, як спадкоємця.

Крім того, розпорядженням №397 від 28.12.2012 року Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ДН №00212, визнано таким, що втратив чинність.

Позивач вважає, що дане розпорядження є неправомірним, оскільки добровільної відмови від земельної ділянки за заявою не було та до відповідного органу ні він, ні члени фермерського господарства не зверталися.

Таким чином, позивач просить суд визнати нечинним розпорядження Старобешівської районної державної адміністрації Донецької області №397 від 28.12.2012 року та скасувати розпорядження №397 від 28.12.2012 року «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою у зв'язку зі смертю».

В судовому засіданні представник позивача надав пояснення аналогічні тим, що викладені в адміністративному позові, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином. Надав суду письмові заперечення, відповідно до яких зазначено, що розпорядження райдержадміністрації №397 від 28.12.2012 року щодо припинення права постійного користування було прийняте у зв'язку зі смертю користувача земельної ділянки на ім'я якого було видано акт на право постійного користування земельною ділянкою, а саме ОСОБА_3. Також, цей факт підтверджується клопотанням голови Новозар'ївської сільської ради та інформацією від відділу державної реєстрації актів цивільного стану Старобешівського районного управління юстиції щодо підтвердження факту смерті гр. ОСОБА_3 У відповідності до ч. 1 ст. 1225 Цивільного кодексу України до спадкоємців у порядку спадкування на загальних підставах переходить лише право власності на земельну ділянку із збереженням її цільового призначення, тобто право користування землею на думку відповідача не може бути успадковане.

Крім того, представник відповідача зазначив, що розпорядженням райдержадміністрації про припинення права постійного користування земельною ділянкою у зв'язку зі смертю не порушує ч. 2 ст. 158 Земельною кодексу України так як це не є спірним питанням. Державний акт на право постійного користування був виданий саме на фізичну особу ОСОБА_3, а не на юридичну особу ФГ «Вікторія». На даний час Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік осіб, які можуть мати земельну ділянку на право постійного користування фізичної особи законодавством не передбачені, тому і така підстава припинення права постійного користування у зв'язку зі смертю не передбачається, а лише ліквідація юридичної особи, тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Таким чином, суд вважає за можливе розглянути дану адміністративну справу без участі представника відповідача на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши пояснення позивача, розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У відповідності до п.7 ч.1 ст. 3 КАС України суб'єкт владних повноважень це - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідач - Старобешівська районна державна адміністрація Донецької області здійснює свої повноваження відповідно до Закону України «Про державні місцеві адміністрації», яким визначено, що виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Таким чином, відповідач є суб'єктом владних повноважень та здійснює в даних правовідносинах надані їм діючим законодавством повноваження.

Так, в судовому засіданні встановлено та підтверджено матеріалами справи, що на підставі рішень Старобешівської районної ради народних депутатів Старобешівського району Донецької області від 28 вересня 1995 року та від 27 лютого 1997 року ОСОБА_3 видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 20,0 га, та додатково площею 31,9 га, всього загальною площею 50,0 га ріллі і 1,9 га кормових угідь, яка розташована на території Новозар'ївської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства. Державний акт зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею 25 грудня 1995 року за №463 (а.с. 42).

16 січня 1996 року Старобешівською районною державною адміністрацією Донецької області зареєстровано Фермерське господарство «Вікторія» (ідентифікаційний код 24071499) номер запису 1 249 120 0000 000203, про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №290912 (а.с. 7), засновником якого був ОСОБА_3.

Також, з матеріалів справи вбачається, що 30.05.2012 року проведено державну реєстрацію змін до установчих документів за №12491050003000203, а саме: введені члени господарства, якими є: ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, з метою розпаювання земельної ділянки, яка перебуває в постійному користуванні фермерського господарства.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що 21.12.2012 року ОСОБА_2 звернувся до Старобешівської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, у зв'язку зі смертю його батька - ОСОБА_3 та Старобешівською державною нотаріальною конторою до спадкового реєстру внесено реєстраційний запис про реєстрацію спадкової справи №54048613 станом на 02.01.2013 року, що в свою чергу підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі.

Крім того, в судовому засіданні представник позивача зазначив, що ОСОБА_2 звертався з заявами до Старобешівської райдержадміністрації та Новозар»ївської сільської ради, в яких повідомив про розгляд спадщини, в тому числі і успадкування фермерського господарства відповідно до вимог діючого законодавства та те, що у зв'язку зі смертю засновника ФГ «Вікторія» - ОСОБА_3 діяльність господарства не припинена.

Проте, 28 грудня 2012 року Старобешівською райдержадміністрацією Донецької області прийнято розпорядження «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою у зв'язку зі смертю» за №397, відповідно до якого керуючись Законом України «Про місцеві державні адміністрації» припинити право постійного користування земельною ділянкою площею 45,0 га ріллі за межами населених пунктів , що була виділена для ведення селянського (фермерського) господарства гр. ОСОБА_3, у зв'язку зі смертю, вказану земельну ділянку передати до земель запасу Новозар'ївської сільської ради, державний акт на право постійного користування землею серії ДН №000212 зареєстрований за №463 від 25.12.1995 року виданий на ім'я ОСОБА_3, вважати такими що втратив чинність.

Позивач з вказаним розпорядженням відповідача не згоден та вважає його прийнятим з порушеннями норм чинного законодавства, у зв'язку з чим звернувся до суду.

Так, проблемою даного спору є питання щодо правомірності прийнятого розпорядження Старобешівською районною адміністрацією у Донецькій області.

З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Згідно до ч.1, 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини які виникли між сторонами регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, Законом України «Про місцеві державні адмінстрації», Цивільним кодексом України, Законом України «Про фермерське господарство».

Відповідно до частини першої статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Приписами частини 1 статті 22 Земельного кодексу України (в редакції 2001 року) передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей.

Згідно частини третьої цієї статті Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства.

Разом з тим, пунктом 1 статті 5 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (в редакції 1991 року) передбачено, що земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства надаються громадянам за їх бажанням у довічне успадковуване володіння, приватну власність або в оренду. Право приватної власності на земельну ділянку селянським (фермерським) господарством може набуватись після шести років володіння нею.

Як вже було зазначено судом раніше, ОСОБА_3 видано Державний акт на право постійного користування землею серії ДН №000212 на підставі рішення Старобешівської районної ради народних депутатів Старобешівського району Донецької області від 28 вересня 1995 року б/н надано у постійне користування земельна ділянка площею 20 га та рішенням Сатробешівської районної ради від 27 лютого 1997 року надана земельна ділянка додатковою площею 31,9 га, всього загальною площею 51,9 га з них: 50,0 га ріллі і 1,9 га кормових угідь, які розташовані на території Новозар»ївської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства. Державний акт зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею 25 грудня 1995 року за №463.

30.05.2012 року проведено державну реєстрацію змін до установчих документів за №12491050003000203, а саме: введені члени господарства, якими є: ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, з метою розпаювання земельної ділянки, яка перебуває в постійному користуванні фермерського господарства.

Як вбачається з свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, який був батьком позивача - ОСОБА_2.

У розумінні статті 17 Закону україни «Про селянське (фермерське) господарство» (в редакції 1991 року) у разі смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство, право володіння земельною ділянкою передається одному із спадкоємців, дієздатному громадянину України, який досяг 18-річного віку і виявив бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією. При цьому перевага в успадкуванні права володіння земельною ділянкою надається членові селянського (фермерського) господарства - одному із подружжя, дітей, батьків, родичів, які проживали і вели разом з громадянином, що помер, господарство.

Разом з тим, відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Приписами статті 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

У відповідності до пункту 10 Постанови Пленума Верховного суду України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут). Правило статті 1225 ЦК ( 435-15 ) про те, що при переході до спадкоємців права власності на житловий будинок, інші будівлі та споруди до них переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, і у розмірі, який необхідний для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом, необхідно розуміти так, що така ділянка переходить у власність або користування спадкоємців, якщо її було надано в установленому порядку, в межах, визначених при наданні, за умови, що спадкодавець не складав заповіту щодо розпорядження земельною ділянкою, належною йому на праві власності. Спадкодавець може передавати за заповітом частину належної йому земельної ділянки, тоді інша частина цієї ділянки спадкується за законом. У разі коли спадкодавець заповів всю земельну ділянку або її частину іншим особам, які не успадковували нерухоме майно, то спадкоємці мають право на земельну ділянку, на якій розміщено нерухоме майно та на частину ділянки, яка є необхідною для його обслуговування, незалежно від змісту заповіту. За такими правилами здійснюється й перехід права на землю при спадкуванні права на частину нерухомого майна, а якщо був установлений порядок користування ним - то з урахуванням цього порядку.

Крім того, суд зазначає, що згідно витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 02.01.2013 року за №33006463 Старобешівською державною нотаріальною конторою до Спадкового реєстру внесено реєстраційний запис відносно спадкової справи, спадкодавцем якого був ОСОБА_3.

Тобто, спадкове майно, яке залишилося після смерті батька ОСОБА_3 належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, встановленого для прийняття спадщини, а саме ОСОБА_2, в тому числі і земельна діляка яка була надана на праві постійного користування ОСОБА_3.

Відповідності до статті 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» встановлено, що виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Згідно статті 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази.

Необхідно зазначити, що в Рішенні Конституційного Суду України вiд 16.04.2009 у справі № 7-рп/2009 зазначено, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами.

Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Однак, не враховуючи норми законодавства, виконуючим обов'язки голови Старобешівської райдержадміністрації Гончарок Г.М. 28 грудня 2012 року прийнято розпорядження «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою у зв'язку зі смертю» за №397, відповідно до якого керуючись Законом України «Про місцеві державні адміністрації» припинити право постійного користування земельною ділянкою площею 45,0 га ріллі за межами населених пунктів, що була виділена для ведення селянського (фермерського) господарства гр. ОСОБА_3 у зв'язку зі смертю, вказану земельну ділянку передати до земель запасу Новозар'ївської сільської ради, державний акт на право постійного користування землею серії ДН №000212 зареєстрований за №463 від 25.12.1995 року виданий на ім'я ОСОБА_3, вважати такими що втратив чинність.

Відповідно до статті 40 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Громадяни України згідно до частини 1 статті 81 ЗК України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Виходячи з положень статті 8 Конституції України вона має найвищу юридичну силу її норми є нормами прямої дії. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

У відповідності до положень статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави. Право на землю набувається і реалізується громадянами і суб'єктами господарської діяльності (юридичними і фізичними особами) виключно відповідно до закону.

Згідно із статтею 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин віднесено: розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; участь у розробленні та забезпеченні виконання загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм з питань використання та охорони земель; координація здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель; підготовка висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок; викуп земельних ділянок для суспільних потреб у межах, визначених законом; підготовка висновків щодо встановлення та зміни меж сіл, селищ, районів, районів у містах та міст; здійснення контролю за використанням коштів, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, пов'язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок; координація діяльності державних органів земельних ресурсів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Таким чином, аналізуючи норми чинного законодавства суд звертає увагу відповідача на те, що Земельний кодекс України не відносить до підстав припинення права користування земельною ділянкою смерть користувача земельною ділянкою.

Щодо позовних вимог в частині визнання нечинним розпорядження Старобешівської районної державної адміністрації, суд зазначає наступне.

Наведений спосіб захисту права (вимога про визнання акта нечинним), яке випливає з системного аналізу статей 105, 162, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, може стосуватися лише випадків оскарження нормативно-правових актів. Відмінність між незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема, в моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним), індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.

Таким чином, приймаючи до уваги, що спірне розпорядження не є нормативно-правовим актом, а є актом індивідуальної дії, позовна вимога з приводу визнання його нечинним є невірно обраним способом захисту права, а тому задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У судовому засіданні відповідач не довів правомірність своїх дій, а також не довів, що діяв на підставі законодавства, в межах повноважень та у спосіб, передбачений законодавством, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин.

Враховуючи зазначені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Старобешівської районної державної адміністрації Донецької області про визнання нечинним та скасування розпорядження Старобешівської райдержадміністрації №397 від 28.12.2012 року - задовольнити частково.

Скасувати розпорядження Старобешівської районної державної адміністрації №397 від 28.12.2012 року «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою у зв'язку зі смертю».

В іншій частині позову відмовити.

Постанова виготовлена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частини у судовому засіданні 11 лютого 2013 року.

Повний текст постанови складений 15 лютого 2013 року.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд з одночасним надісланням апеляційної скарги особою, яка її подає до Донецького апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складання постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Тарасенко І.М.