Постанова

від 11.02.2013 по справі 5015/3033/11

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.02.13 Справа № 5015/3033/11

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Давид Л.Л.

Суддів Данко Л.С.

Юрченка Я.О.

при секретарі судового засідання Карнидал Л.Ю.

розглянувши матеріали апеляційної скарги прокурора Галицького району м. Львова від 28.12.2012 р. за № 04/19-3825

на рішення господарського суду Львівської області від 13.12.2012 р.

у справі №5015/3033/11 (суддя - Станько Л.Л.)

за позовом прокурора Галицького району м.Львова в інтересах держави в особі: Львівського міського комунального підприємства „Львівтеплоенерго", м. Львів

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Бойки", м. Львів

про стягнення 65 430, 18 грн.

за участю представників сторін:

від Прокуратури: Яворський Я.Т.;

від ЛМКП «Львівтеплоенерго»: не з'явились;

від відповідача: Соколовська В.В. - директор; Чукас О.Т. - представник (довіреність №5 від 03.01.2013 р.); Парамонов С.О. - представник (довіреність б/н від 01.11.2012 р.);

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 13.12.2012р. у справі №5015/3033/11 (суддя - Станько Л.Л.) позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „Бойки" на користь Львівського міського комунального підприємства „Львівтеплоенерго" 27 778,42 грн.- основного боргу, 1 809,02 грн. - індексу інфляції, 775,83 грн. -3% річних, 303,63 грн. - державного мита і 109,50 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задовленні решти позовних вимог відмовлено.

Прокурор Галицького району м.Львова, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку. Скаржник в апеляційній скарзі просить рішення місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог в сумі 35 682, 28 грн. скасувати та стягнути з відповідача 27 962, 00 грн. - основної заборгованості за спожиту теплову енергію, 1 645,28 грн. - 3-х відсотків річних, 5 342,00 грн.-інфляційних втрат та 135,63 грн.- пені. При цьому посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених у судовому рішенні, обставинам справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права. Зазначає, що з боку енергопостачальної організації постачання відповідачу теплової енергії в опалювальний період 2009-2010 років здійснювалось в повному обсязі та у цей період з боку відповідача мало місце її фактичне споживання, відтак, відповідач зобов'язаний здійснити плату за приєднане теплове навантаження, оскільки воно сплачується за весь рік, в якому було фактичне споживання теплової енергії. Також, вказує, що ЛМКП „Львівтеплоенерго" при здійснені нарахувань за спожиту теплову енергію було враховано всі чинники, що впливають на розмір таких нарахувань згідно рішення Львівської міської ради №930 від 02.09.2008р. „Про затвердження тарифів на теплову енергію для опалення та гарячого водопостачання, враховуючи економічно обґрунтовані витрати на їх виробництво, транспортування та постачання" із наступними змінами. Крім того, скаржник зазначає, що пропозиція відповідача про припинення подачі теплової енергії у приміщення ТзОВ „Бойки" за адресою м. Львів, вул. П. Панча, 7а та проведення всіх необхідних робіт (пломбування, тощо), що викладена у листі останнього №18 від 20.10.2009р. була направлена після того, як договір від 13.12.2004р. №3939/Ш про постачання теплової енергії в гарячій воді уже був пролонгований, що виключає його припинення в порядку п. 10.4 зазначеного договору. Також, на думку апелянта, судом першої інстанції неправомірно відмовлено у стягненні пені.

Відповідач у запереченнях на апеляційну скаргу (вх. №Львівського апеляційного господарського суду 784 від 05.02.2013 р.), просив залишити рішення господарського суду Львівської області від 13.12.2012р. без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Посилається на встановлення місцевим господарським судом всіх обставин справи та правильного застосування норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що висновок місцевого господарського суду про задоволення позову в частині стягнення 30 363,27 грн. , з яких 27 778,42 грн. - основного боргу, 1 809,02 грн. - інфляційних нарахувань та 775,83 грн. - 3% річних та відмову у задоволенні позовних вимог в сумі 35 682, 80 грн., є обгрунтованими та документально підтверджений матеріалами справи. Вказує, що, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог в цій частині, оскільки з достовірністю встановив, що в період опалювального сезону 2009/2010 р.р. послуги з подачі теплової енергії не надавались з 14.10.2009 р. по 31.12.2009 року та з 01.04.2010р. по 30.04.2011р.р., а в період опалювального сезону 2010/2011р.р. такі послуги не надавались зовсім. Відтак , позовні вимоги в сумі 35 682, 80 грн., (з урахуванням штрафних санкцій), які заявлені до стягнення, є не що інше як оплата за приєднане теплове навантаження за період з жовтня 2009 року по грудень 2009 року та з квітня 2010р. по квітень 2011 р., а не оплата за спожиту теплову енергію у ці ж періоди, а згідно з умовами постачання теплової енергії, без надання послуги по постачанню теплової енергії споживачу не повинна і не може нараховуватись плата за теплове навантаження.

В судовому засіданні 11.02.2013 р. прокурор підтримав вимоги апеляційної скарги із зазначених у них мотивів. Представники відповідача проти апеляційної скарги заперечили з підстав , наведених у запереченні на апеляційну скаргу.

Вивчивши матеріали справи в сукупності з апеляційною скаргою та запереченнями на неї, оцінивши зібрані докази, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відповідність рішення господарського суду Львівської області нормам чинного законодавства, матеріалам та обставинам справи, виходячи з наступного.

Спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі договору № 3939/Ш про постачання теплової енергії в гарячій воді від 13.12.2004 р. (надалі - Договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався постачати відповідачу теплову енергію в гарячій воді у потрібних йому обсягах, а відповідач у свою чергу зобов'язався отримувати та оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені договором (а.с. 6-9, т.1).

Теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з додатком № 1 до цього Договору у вигляді гарячої води на такі потреби: опалення та вентиляцію -в період опалювального сезону; гаряче водопостачання - протягом року згідно графіка, затвердженого органами місцевої влади (п.2.1. Договору).

Відповідно до п. 5.1 Договору облік споживання теплової енергії проводиться за приладами обліку при їх наявності, а при їх відсутності - розрахунковим способом (п.5.1 Договору).

Розрахунковим періодом згідно п.6.2. Договору є календарний місяць.

Споживач до 15-го числа місяця, наступного за звітним, сплачує енергопостачальній організації вартість фактично спожитої теплової енергії (п.6.3. Договору).

Згідно п.5.3 Договору споживач, що має прилади обліку щомісячно подає до енергопостачальної організації звіт про фактичне споживання теплової енергії. Дата зняття споживачем показів приладів обліку - 25 -е число поточного місяця. Пунктом 2.2 Договору встановлено, що початок та закінчення опалювального сезону встановлюється відповідними органами влади.

Згідно з розпорядженням міського голови м. Львова №518 від 12.10.2009р. опалювальний сезон 2009/2010 р.р. було розпочався з 14.10.2009 р. (а.с. 67, т.2).

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що подача теплової енергії відповідачу з початку опалювального сезону - 14.10.2009р. по 31.12.2009р.р. не проводилась з ініціативи теплопостачальної організації. Зокрема, даний висновок обґрунтований тим, що на офіційному сайті Львівської міської ради від 27.11.2009 р. зазначено, що ТзОВ «Бойки» від'єднані від теплопостачання, також з боку енергопостачальної організації за вказаний період (14.10.2009р. по 31.12.2009р.р.) виставлялись рахунки не за поставлену теплову енергію, а тільки за приєднане теплове навантаження в сумі 1745, 28 грн. помісячно, а з розрахунку суми заборгованості (основний борг, 3-и відсотки річних, інфляційні нарахування) відповідача про стягнення якої заявлено позовні вимоги, видно, що за вказаний період позивач вимагав оплатити лише вартість теплового навантаження.

Колегія суддів погоджується із таким висновком місцевого господарського суду та зазначає, що матеріали справи не містять та позивачем не представлені докази подачі теплової енергії відповідачу з початку опалювального сезону 14.10.2009р. по 31.12.2009р.р. та фактичної її споживання відповідачем.

Відтак, твердженням апелянта про те, що відключення абонента від мережі теплопостачання в опалювальний сезон є технічно неможливим, оскільки в мережі знаходиться теплоносій і це може привести до аварійної ситуації, витоків, тощо є не що іншим як припущенням та не заслуговує на увагу, оскільки не підтверджено належними і допустимим доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Також, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про, те що в період з 01.04.2010р. по 30.04.2011р. теплова енергія відповідачу не подавалась та зазначає наступне.

Відповідно до п. 3 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2007р. №1198 „Про затвердження Правил користування тепловою енергією" (надалі - Правила), вузол обліку теплової енергії - комплект засобів вимірювальної техніки, що занесені до Державного реєстру засобів вимірювальної техніки, на основі показів яких визначається обсяг спожитої теплової енергії, здійснюється контроль за параметрами теплоносія і налагодження режиму роботи теплового обладнання.

Пунктом. 17 Правил передбачено, що для обліку відпуску та споживання теплової енергії застосовуються прилади комерційного обліку, занесені до Державного реєстру засобів вимірювальної техніки, або ті, що пройшли державну метрологічну атестацію. Після технічного огляду вузла обліку теплопостачальна організація видає акт про його прийняття в експлуатацію. Споживач за показами вузла обліку визначає обсяг спожитої теплової енергії та параметри теплоносія і заносить ці дані до журналу обліку споживання теплової енергії (пункт 19 Правил).

Як вбачається з матеріалів справи, згідно акту про експлуатаційну перевірку вузла обліку теплової енергії №1391 від 09.07.2008р., проведено перевірку вузла обліку теплової енергії відповідача та зазначено, що останній опломбовано та поставлено на комерційний облік після чергової державної метрологічної повірки на основі свідоцтва про повірку №35/08 - 1336 від 04.06.2008р. (а.с. 7, т.2).

Вищезгаданим свідоцтвом про повірку робочого засобу вимірювальної техніки №35/08 - 1336 від 04.06.2008р. підтверджено, що вузол обліку теплової енергії, який встановлений у споживача, є придатним до застосування і вказане свідоцтво є чинним до 04.06.2012р. (а.с. 9, т.2).

Колегією суддів встановлено , що 30 березня 2010р. подача теплової енергії ТзОВ „Бойки" в опалювальному періоді 2009/2010р.р. була припинена з показами вузла обліку теплової енергії 01144,4 Гк і в порядку п. 19 Правил ці дані відповідачем були занесені до журналу обліку споживання теплової енергії та вказаний показник обліку теплової енергії була надіслана теплопостачальній організації факсимільним повідомленням 30.03.2010 р. згідно звіту №ВОТЕ 1391. (п. 5.3 Договору).

Матеріали справи не містять доказів про поновлення подачі теплової енергії відповідачу та фактичне її споживання останнім в опалювальному періоді 2010/2011р.р., а також доказів про обсяг спожитої теплової енергії у вказаний період та параметри теплоносія за показами вузла обліку теплової енергії на тепловому пункті споживання.

За приписом п. 23 вказаних Правил розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.

Крім вищенаведеного, колегія суддів зазначає про те, що має місце не підписання між енергопостачальною організацією та споживачем акту про включення системи теплопостачання в опалювальний період 2010/2011р.р., незважаючи на те, що з початку укладення договору про постачання теплової енергії в гарячій воді від 13.12.2004р. №3939/Ш такі акти у відповідні опалювальні сезони систематично підписувались, що фактично підтверджувало факт включення у відповідному опалювальному сезоні системи теплопостачання на опалення в приміщень відповідача за адресою П. Панча, 7а у м. Львові (а.с. 10-15, т.2).

Колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 35 682, 80 грн., що становить вартість приєднаного теплового навантаження за період з 14.10.2009р. по 31.12.2009р.р. та з квітня 2010р. по квітень 2011 р., та нараховані пеню, інфляційні та 3-и відсотки річних з вказаної суми, оскільки вказана сума є оплатою за приєднане теплове навантаження, а у відсутність фактичної подачі та споживання теплової енергії й відсутні правові підстави для здійснення такої оплати, та зазначає наступне.

Згідно визначення ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Частиною 6 ст. 276 ГК України передбачено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Встановлення цін/ тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» , п. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» належить до повноважень органів місцевого самоврядування.

Частинами 2,3 ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що виконавці/виробники здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво житлово-комунальних послуг і подають їх на затвердження органам місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Органи місцевого самоврядування затверджують ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про теплопостачання» тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування. Згідно з ст. 13 Закону України «Про теплопостачання» до основних повноважень органів місцевого самоврядування у сфері теплопостачання належать, зокрема, встановлення для відповідної територіальної громади в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на теплову енергію, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності, крім тарифів на теплову енергію, що виробляється на установках комбінованого виробництва теплової і електричної енергії.

Рішенням Львівської міської ради № 930 від 02.09.2008 р. «Про затвердження тарифів на теплову енергію для опалення та гарячого водопостачання, враховуючи економічно обґрунтовані витрати на їх виробництво, транспортування та постачання» затверджено двоставковий тариф на гаряче водопостачання та теплову енергію для опалення, який складається з плати за одиницю фактично спожитої теплової енергії грн./Гкал та плати за приєднане теплове навантаження за 1 кв.м. опалювальної площі в місяць впродовж року (грн./кв.м).

У примітці із позначкою «*» додатку до рішення Львівської міської ради № 930 від 02.09.2008 р. зазначено, що тариф розраховано на 1 кв.м з річної плати за одиницю приєднаного теплового навантаження (а.с.70, т.2).

Згідно положень п. 6.2. Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, затвердженогоПостановою Національної комісії регулювання електроенергетики від 17.02.2011 р. № 242 двоставковий тариф на теплову енергію визначає грошовий вираз двох окремих частин: умовно-змінної як вартості одиниці (1 Гкал) спожитої теплової енергії та умовно-постійної як абонентської плати за одиницю (Гкал/год) теплового навантаження, застосування яких забезпечує плановий річний дохід від реалізації на рівні суми планової річної повної собівартості та відповідного планового річного прибутку, що забезпечується застосуванням одноставкового тарифу, розрахованого відповідно до вимог розділів I - V цього Порядку.

Пунктами 6.6., 6.7. Порядку визначено, що до умовно-змінної частини тарифу включаються планові прямі витрати на технологічне паливо і технологічну електроенергію для виробництва теплової енергії власними котельними, покупну теплову енергію, встановлену НКРЕ повну планову собівартість теплової енергії, виробленої власними теплоелектроцентралями, тепловими і атомними електростанціями, когенераційними установками та відповідна частина планового прибутку.

До умовно-постійної частини тарифу включаються решта витрат планової повної собівартості виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, крім перелічених у пункті 6.6 цього розділу і віднесених до умовно-змінних витрат, та відповідна частина планового прибутку.

Із аналізу вищенаведених положень Порядку можна зробити висновок, що плата за приєднане теплове навантаження є складовою ціни, яку споживач зобов'язаний сплатити теплопостачальній організації за надані йому послуги теплопостачання.

Згідно з умовами постачання теплової енергії вартість послуги з теплопостачання складається з двох складових, а саме вартість спожитої теплової енергії та вартість приєданого теплового навантаження. Отже, без надання послуги по постачанню теплової енергії споживачу не повинна і не може нараховуватись плата за теплове навантаження.

Матеріалами справи підтверджено, що споживання теплової енергії з 14.10.2009р. по 31.12.2009р.р. та з квітня 2010р. по квітень 2011 р. не відбувалось та плата за спожиту теплову енергію у ці періоди теплопостачальною організацією не нараховувалась.

З урахуванням наведеного, рішення господарського суду Львівської області в частині відмови у позові в сумі 35 682, 80 грн. відповідає закону.

Щодо твердження скаржника про неправомірність відмови у стягненні пені, колегія суддів зазначає наступне.

За приписом п.2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконаним.

Як вбачається із розрахунку пені, яка заявлена до стягнення, остання нараховувалась за період з 16.01.2011р. по 30.04.2011р. із щомісячної суми 1 745, 28 грн,, яка є платою за приєднане теплове навантаження.

Судом першої інстанції правомірно за заявою відповідача застосовано приписи п. 4 ст. 267 ЦК України в частині відмови у стягненні пені, у зв'язку зі спливом позовної давності для її застосування.

Згідно із ст. 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. При цьому, порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

У відповідності до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Львівської області від 13.12.2012 року відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, зазначені в апеляційній скарзі інші доводи скаржника не підтвердженні матеріалами справи, документально не обґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює дані правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Львівської області від 13.12.2012 р. у справі № 5015/3033/11 залишити без змін, апеляційну скаргу прокурора Галицького району м. Львова від 28.12.2012 р. за № 04/19-3825 - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

3. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України в порядку та строки, передбачені статтями 109-110 Господарського процесуального кодексу України.

4. Справу № 5015/3033/11 повернути господарському суду Львівської області.

повний текст постанови підписано 14.02.2013р.

Головуючий суддя Давид Л.Л.

Суддя Данко Л.С.

Суддя Юрченко Я.О.