Постанова

від 18.02.2013 по справі 5019/2842/11

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" лютого 2013 р. Справа № 5019/2842/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівКота О.В. Кролевець О.А. Попікової О.В.

розглянувши касаційну скаргу Сільськогосподарського комунального підприємства "Малолюбашанське" на рішення господарського суду Рівненської області від 06.11.2012 р. та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 11.12.2012 р. у справі № 5019/2842/11 за позовомПрокурора Костопільського району в інтересах держави в особі Малолюбашанської сільської ради доСільськогосподарського комунального підприємства "Малолюбашанське" простягнення 76 643,77 грн.

за участю представників:

прокурора: Романов Р.О.

позивача: не з'явився

відповідача: Ліщинська Т.І.

в с т а н о в и в :

Прокурор Костопільського району Рівненської області звернувся до господарського суду Рівненської області в інтересах держави в особі Малолюбашанської сільської ради з позовом до Сільськогосподарського комунального підприємства (надалі - "СГКП" "Малолюбашанське") про стягнення 76 643,77 грн. на відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва.

Позовні вимоги мотивовані нормами ст. 209 Земельного кодексу України (надалі - "ЗК України") та положеннями Порядку визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню (постанова Кабінету Міністрів України № 1279 від 17.11.1997 р.; надалі - "Порядок № 1279").

Рішенням господарського суду Рівненської області від 06.11.2012 р. (суддя Павлюк І.Ю.) позов задоволено у зв'язку з його доведеністю та обґрунтованістю; стягнуто з СГКП "Малолюбашанське" на користь Малолюбашанської сільської ради Костопільського району Рівненської області 76 643,77 грн. втрат сільськогосподарського виробництва, а також стягнуто в дохід державного бюджету суму судового збору.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.12.2012 р. (судді Гулова А.Г., Маціщук А.В., Петухов М.Г.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же мотивів.

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими актами, СГКП "Малолюбашанське" звернулось до Вищого господарського суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Рівненської області від 06.11.2012 р. та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 11.12.2012 р. як такі, що прийняті із неправильним застосуванням норм матеріального права, і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Учасники процесу згідно з приписами ст. 111 4 Господарського процесуального кодексу України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач не скористався передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представників відповідача та Генеральної прокуратури України, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 111 7 ГПК України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 111 7 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що розпорядженням голови Рівненської обласної державної адміністрації від 19.09.2011 р. № 458 "Про надання земельної ділянки у постійне користування та затвердження втрат сільськогосподарського виробництва" (надалі - "Розпорядження № 458"), яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,95 га СГКП "Малолюбашанське" у постійне користування для розробки кар'єру Малолюбашанського-2 родовища піску за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення (рілля) на території Малолюбашанської сільської ради Костопільського району.

Статтею 1 Закону України "Про землеустрій" визначено, що цільовим призначенням земельної ділянки є її використання за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку. Цільове використання (використання за цільовим призначенням) земельної ділянки вважається одним із принципів земельно-правового регулювання згідно зі ст.ст. 19, 96 ЗК України.

За змістом ч. 2 ст. 20 ЗК України зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування у таких випадках: при прийнятті рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, при прийнятті рішення про вилучення (викуп) земель та при прийнятті рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлений ст. 123 ЗК України, якою передбачено, що у разі зміни цільового призначення земельних ділянок, або надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості), рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

З матеріалів справи вбачається та підтверджено судами, що земельні ділянки, передані відповідачу, є землями запасу сільськогосподарського призначення (рілля) загальною площею 0,95 га. Статтями 207 - 209 ЗК України передбачено умови та порядок відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Так, втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва включають втрати сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, перелогів, сінокосів, пасовищ), лісових земель та чагарників як основного засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві внаслідок їх вилучення (викупу) їх для потреб, не пов'язаних з сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом.

Відшкодування втрат передбачає компенсацію суспільству негативних наслідків соціально-економічного, екологічного характеру, що настають внаслідок переведення особливо цінних земель сільськогосподарського призначення та лісового фонду до інших категорій земель, а також у разі обмеження землекористування чи погіршення якості земель як особливого національного надбання, що перебуває під особливою охороною держави.

Аналогічні положення містить Порядок № 1279, згідно з яким втрати сільськогосподарського виробництва, спричинені вилученням сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, сіножатей, пасовищ) для використання їх у цілях, не пов'язаних із веденням сільського господарства, підлягають відшкодуванню.

Судами обох інстанцій правомірно звернуто увагу на те, що однією з головних ознак, за якою слід вважати наявними втрати сільськогосподарського виробництва, є втрата сільськогосподарськими угіддями своєї функції головного засобу виробництва у сільському господарстві та їх вибуття з господарського обігу.

Відповідно до ч. 5 ст. 207 ЗК України втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва визначаються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір таких втрат визначається на основі нормативів цих втрат по Автономній Республіці Крим, областях, містах Києву та Севастополю за формулою, наведеною у Порядку № 1279.

Пунктом 4 Порядку № 1279 серед іншого передбачено, що відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, спричинених вилученням сільськогосподарських і лісових угідь для цілей, не пов'язаних із веденням сільського і лісового господарства, провадяться юридичними і фізичними особами в двомісячний термін після затвердження в установленому порядку проекту відведення їм земельних ділянок.

З матеріалів справи вбачається та встановлено господарськими судами, що згідно з п. 3 Розпорядження № 458 втрати сільськогосподарського виробництва затверджені в сумі 76 643,77 грн. Відповідачем не спростовано правомірності нарахування втрат сільськогосподарського виробництва у даному розмірі.

Щодо тверджень, викладених в касаційній скарзі, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Дійсно, п. 4 Порядку № 1279 також закріплює, що у випадках поетапного освоєння відведених угідь для добування корисних копалин відкритим способом втрати сільськогосподарського виробництва відшкодовуються у міру їх фактичного надання. Однак, Розпорядження № 458 не містить посилань на поетапне освоєння відповідачем наданої йому земельної ділянки. Крім того, п. 4 Розпорядження № 458 містить чіткий припис СГКП "Малолюбашанське" здійснити сплату 76 643,77 грн. у двомісячний термін. Даного припису відповідач не виконав.

Касаційна скарга відповідача містить також посилання на неправильне застосування господарськими судами п. 3 Порядку № 1279 та ст. 52 Закону України "Про охорону земель".

Дійсно, відповідно до п. 3 Порядку № 1279 передбачено, що якщо сільськогосподарські і лісові угіддя надаються на умовах освоєння нових земель або поліпшення існуючих угідь, відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва провадиться з урахуванням витрат на проведення цих робіт.

Статтею 52 Закону України "Про охорону земель" також встановлено, що при проведенні гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, пов'язаних з порушенням ґрунтового покриву, відокремлена ґрунтова маса підлягає зняттю, складуванню, збереженню та перенесенню на порушені або малопродуктивні земельні ділянки відповідно до робочих проектів з рекультивації порушених земель та підвищення родючості ґрунтів.

При знятті ґрунтового покриву здійснюється пошарове зняття і роздільне складування верхнього, найбільш родючого шару ґрунту, та інших прошарків ґрунту відповідно до структури ґрунтового профілю, а також материнської породи. Об'єм ґрунтової маси, що підлягає зняттю і роздільному складуванню, визначається в проектах рекультивації порушених земель.

Відповідно до ст. 166 ЗК України рекультивація порушених земель - це комплекс організаційних, технічних і біотехнологічних заходів, спрямованих на відновлення ґрунтового покриву, поліпшення стану та продуктивності порушених земель. Землі, які зазнали змін у структурі рельєфу, екологічному стані ґрунтів і материнських порід та в гідрологічному режимі внаслідок проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, підлягають рекультивації.

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про землеустрій" землеустрій проводиться в обов'язковому порядку в разі рекультивації порушених земель, землювання малопродуктивних угідь. Заходи, передбачені затвердженою у встановленому порядку документацією із землеустрою, є обов'язковими для виконання органами державної влади та органами місцевого самоврядування, власниками землі, землекористувачами, у томі числі орендарями.

Крім того, згідно з Порядком видачі та анулювання спеціальних дозволів на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) земельних ділянок (наказ Держкомзему України від 04.01.2005 р. № 1) на підставі затвердженого в установленому законом порядку проекту землеустрою видається дозвіл на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) земельної ділянки, якщо це призводить до порушення поверхневого (родючого) шару ґрунту. Розділом 3 зазначеного Порядку визначено обов'язковість отримання власниками земельних ділянок та землекористувачами, які проводять гірничодобувні, геологорозвідувальні, будівельні та інші роботи, такого дозволу.

В той же час, відповідачем в порядку ст.ст. 32 - 34 ГПК України не доведено ані отримання відповідного дозволу на зняття та перенесення ґрунтового покриву, ані фактичного понесення витрат на рекультивацію, які б могли бути зараховані до суми на відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва.

Відтак, твердження відповідача, викладені в касаційній скарзі, не спростовують доводів, покладених господарськими судами в основу оскаржуваних СГКП "Малолюбашанське" судових актів.

Отже, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111 5 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в ухвалі місцевого та постанові апеляційного господарських судів, колегія суддів дійшла висновку, що судами в порядку ст.ст. 43, 101, 103 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов'язки сторін, враховано положення ст.ст. 32, 33, 34 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Сільськогосподарського комунального підприємства "Малолюбашанське" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Рівненської області від 06.11.2012 р. та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 11.12.2012 р. у справі № 5019/2842/11 залишити без змін.

Головуючий суддяО. Кот СуддіО. Кролевець О. Попікова