Рішення

від 12.02.2013 по справі 6/132-12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" лютого 2013 р. Справа № 6/132-12

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Державного підприємства "Тхорівський спиртовий завод" про стягнення боргу,

за участю представників сторін:

позивача: Жигадло І.Б. (дов. № 119/10 від 26.12.2011р.),

відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

У грудні 2012 року дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулася до Господарського суду Київської області з позовом до державного підприємства "Тхорівський спиртовий завод" (далі - відповідач) про стягнення боргу.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 06/10-556 поставки природного газу від 06.07.2010 р. щодо оплати природного газу переданого відповідачу у серпні 2010 року на загальну суму 215 331,24 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.12.2012 порушено провадження у справі № 6/132-12 та призначено її до розгляду на 15.01.2013 р.

У зв'язку з неявкою в судове засідання 15.01.2013 р. представника відповідача та неподанням сторонами витребуваних документів, суд виніс ухвалу про відкладення розгляду справи на 29.01.2013 р.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.01.2013 р. відкладено розгляд справи на 12.02.2013 р.

Присутній в судовому засіданні 12.02.2013 р. представник позивача позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач свого представника в судове засідання 12.02.2013 р. знову не направив, про причини неявки суд не повідомив, витребувані документи суду не надав, хоча про час і місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно до п.п. 3.9.1, 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відповідач вважається належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

Відтак, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відзиву на позовну заяву за наявними в ній матеріалами та без участі представника відповідача, так як його нез'явлення та не подання відзиву не перешкоджає вирішенню спору.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

УСТАНОВИВ:

06.07.2010 між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (постачальник, позивач у справі) та державним підприємством "Тхорівський спиртовий завод" (покупець, відповідач у справі) укладено договір № 06/10-556 поставки природного газу (далі - договір), за умовами якого (п. 1.1. договору ) постачальник зобов'язався передати покупцю, а покупець зобов'язується прийняти від постачальника та оплатити природний газ в обсягах, зазначеному у п. 1.2. цього договору.

Умовами договору передбачено, що:

· покупець приймає за цим договором газ виключно для своїх власних потреб (п. 1.2.);

· постачальник передає покупцю протягом періоду з 01.07.2010 по 30.09.2010 газ в обсязі до 900 тис. куб. м., у томі числі по місяцях: липень 2010 - 300 тис. куб. м., серпень - 300 тис. куб. м. та вересень - 300 тис. куб. м. (п. 2.1.);

· за розрахункову одиницю переданого газу приймається один кубічний метр (куб. м.), приведений до стандартних умов (п. 2.4. договору);

· ціна за 1 000 куб.м. газу становить 1992,80 грн без урахування податку на додану вартість - 20%, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на газ - 2 %. Крім того, тариф на транспортування газу магістральними та розподільними трубопроводами - 150 грн, крім того ПДВ - 20 %. До сплати за 1 000 тис. куб.м. газу - 2182,66 грн, крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 2619,19 грн (п. 5.1.);

· умови щодо розрахунку за поставлений природний газ сторони виклали у п. 6.1. договору;

· договір набирає чинності з моменту його підписання повноваженими представниками сторін і скріплення печатками сторін, поширює свою дію на відносини, що склалися між сторонами з 01.07.2010 і діє у частині поставки газу до 30.09.2010, а в частині розрахунків за газ - до їх повного здійснення (п. 11.1).

Між сторонами договору було підписано додаткову угоду № 1 до договору, яка поширює свою дію на правовідносини, що склалися між сторонами договору з 01.08.2010 і діє протягом дії договору.

За умовами додаткової угоди сторони змінили п. 5.1. договору та визначили, що з 01.08.2010 ціна за 1 000 куб.м. газу становить 2187,20 грн без урахування податку на додану вартість - 20%, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на газ - 2 %. Крім того, тариф на транспортування газу магістральними та розподільними трубопроводами - 234 грн, крім того ПДВ - 20 %. До сплати за 1 000 тис. куб.м. газу - 2464,94 грн, крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 2957,93 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем поставлено, а відповідачем прийнято природний газ за серпень 2010 року загальною вартістю 215331,24 грн, що підтверджується підписаним та скріпленим печатками обох сторін актом прийому-передачі природного газу від 31.08.2010 р.

Із зазначеного акту вбачається, що сторонами спору підписано акт на загальну суму - 215331,24 грн без зауважень та за відсутності з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору, тобто, відповідач не заперечував щодо обсягів, сум, якості поставленого газу та строків поставки за підписаним актом.

Таким чином, за наслідками дослідження матеріалів справи, судом встановлено, що позивач виконав взяті на себе зобов'язання щодо поставки природного газу у відповідності до умов договору.

Втім, як свідчать матеріали справи, відповідач за отриманий природний газ в порушення п. 6.1. договору не розрахувався.

Таким чином, на час вирішення спору вартість неоплаченого відповідачем газу за договором становить 215331,24 грн, у зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом про стягнення з відповідача зазначеної суми з відповідача за поставлений природний газ.

Враховуючи вище викладене та беручи до уваги положення п. 6.1. договору, остаточний розрахунок здійснюється на підставі акту приймання - передачі газу до 10 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з статтями 251, 252 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Разом з тим, відповідно до частини другої статті 1087 Цивільного кодексу України розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі . Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою , якщо інше не встановлено законом.

Приписами частинами першою третьою статті 1088 Цивільного кодексу України унормовано, що при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту. Сторони у договорі мають право обрати будь-який вид безготівкових розрахунків на свій розсуд. Безготівкові розрахунки провадяться через банки, інші фінансові установи (далі - банки), в яких відкрито відповідні рахунки , якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків.

Одночасно, господарський суд зазначає, що Закон України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" містить види платіжних інструментів та розрахункових документів, за допомогою яких здійснюються розрахунки між суб'єктами господарювання.

Відповідно до пункту 1.35 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" розрахунковий документ - це документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача.

Згідно пункту 22.1. статті 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер.

Як визначено пунктом 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Беручи до уваги вищенаведене, господарський суд зазначає, що факт проведення відповідачем розрахунків за договорами повинен бути підтверджений належними доказами, зокрема, відповідними розрахунковими документами: чи то платіжними дорученнями, розрахунковими чеками, платіжними вимогами, чи іншими документами.

Однак, доказів сплати вартості отриманого природного газу за договором відповідач суду не надав, а відтак факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем щодо оплати взятих на себе договірних зобов'язань доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Ні копій платіжних доручень, ні будь-яких інших доказів розрахунків в рахунок оплати вартості отриманого газу в сумі 215331,24 грн відповідачем надано не було.

Таким чином, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів оплати відповідачем вартості отриманого природного газу у розмірі 215331,24 грн, господарський суд дійшов висновку, що на момент розгляду спору у суді борг відповідача перед позивачем за серпень 2010 року по договору становить - 215331,24 грн.

Згідно пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом положень частини першої та частини сьомої статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

З огляду на вищенаведене, господарський суд дійшов висновку про доведеність існування боргу відповідача перед позивачем в розмірі 215331,24 грн, а відтак заявлена позовна вимога є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Окрім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором позивачем заявлено до стягнення 20887,11 грн інфляційних втрат та 14496,53 грн 3% річних.

Згідно частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то Господарський суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум інфляційних втрат і 3% річних та враховуючи строки виникнення зобов'язання за договором, періоди нарахування інфляційних втрат та 3% річних, заявлені позивачем, частину другу статті 625 Цивільного кодексу України, господарський суд встановив, що надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних є арифметично вірним.

Таким чином, господарський суд дійшов до висновку, про задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат у сумі 20887,11 грн та 3% річних у сумі 14496,53 грн.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором позивачем нарахована пеня в сумі 16156,30 грн.

Стаття 549 Цивільного кодексу України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.2. договору визначено, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1. цього договору, покупець зобов'язується сплати пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку пені, остання обрахована за період з 10.06.2012 по 10.12.2012 на суму боргу 215331,24 грн, тобто за шість місяців, що передують моменту звернення з позовом.

За змістом частини шостої статті 232 Господарського кодексу України та статті 253 Цивільного кодексу України початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

При цьому частина шоста статті 232 Господарського кодексу України передбачає порядок та строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється статтею 256, пунктом 1 частиною другою статті 258 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України під позовною давністю розуміється строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені; пункт 1 частини другої статті 258 названого Кодексу).

Однак пунктом 9.3. договору сторонами збільшена позовна давність про стягнення неустойки до трьох років та другим реченням зазначено, що неустойка нараховується протягом шести місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.

Зі змісту ст. 627 ЦК України вбачається, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Абзацом 2 ч. 3 ст. 6 ЦК України закріплено імперативну норму, відповідно до якої сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це… .

Так, ст. 259 ЦК України надає сторонам право за взаємною домовленістю збільшувати позовну давність, яка встановлена законом, а не визначати початок перебігу позовної давності, що врегульовано ст. 261 ЦК України.

Однак, ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, ч. 2 ст. 260 ЦК України закріплено імперативну норму, відповідно до якої порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Слід зазначити, що в даному випадку, виходячи із змісту договору (п. 6.1 договору), початок перебігу позовної давності за вимогами, що випливають з даного договору починається з 11 числа наступного за місяцем передачі газу, який неоплачений, тобто від дня, коли позивач дізнався про порушення свого права, а відтак, з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України, саме з 11 числа місяця + 6 місяців повинна обчислюватися пеня, а не з 10.06.2012 по 10.12.2012, як зазначає позивач.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що частиною пункту 9.3. договору сторони фактично змінили порядок обчислення позовної давності за вимогою про стягнення неустойки (штрафу, пені) на прострочену суму, оскільки, застосовуючи вказану частину пункту договору у спірних правовідносинах сторони фактично визначили, що строк позовної давності за вимогами про стягнення неустойки починає свій перебіг не з моменту прострочення платежу а з дати, що визначається шляхом зворотнього відрахування шести місяців від дати звернення постачальника з претензією або позовом, що не відповідає положенням ч. 2 ст. 260 ЦК України.

Отже, умови частини пункту 9.3. договору № 06/10-556 поставки природного газу від 06.07.2010 суперечать нормам ст. ст. 260, 261 ЦК України та положенням ч. 6 ст. 232 ГК України.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин); у цьому разі визнання такого правочину недійсним не вимагається.

Водночас, закон, зокрема положення ст. ст. 260, 261 ЦК України та ч. 6 ст. 232 ГК України, не містить прямої вказівки на недійсність договору щодо зміни сторонами порядку обчислення позовної давності.

Відтак, у суду немає підстав для висновку, що пункт 9.3. договору є нікчемним в силу вимог ч. 2 ст. 215 ЦК та таким, що не вимагає визнання його недійсним у судовому порядку.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 217 ЦК України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до п. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Таким чином, оскільки друге речення пункту 9.3. договору суперечить нормам ст. 260 ЦК України, ст. 261 ЦК України та ч. 6 ст. 232 ГК України, пункт в частині другого речення підлягає визнанню судом недійсним згідно з ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Даний висновок безпосередньо узгоджується з правовою позицією Верховного суду України викладеною в постанові Верховного суду України від 04.12.2012 року у справі господарського суду Київської області №17/034-11.

Водночас, пунктом 7.2. договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1. цього договору, покупець зобов'язується сплати пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем щодо оплати боргу в сумі 215331,24 грн доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У сфері господарювання згідно частиною другою статті 217 та частини першої статті 230 Господарського кодексу України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частина шоста стаття 231 Господарського кодексу України).

Як зазначалось вище, позивачем нараховується пеня в період з 10.06.2012 по 10.12.2012.

Проте, судом встановлено, що у позивача з'являється право на нарахування пені, з 11 числа наступного за місяцем поставки, який неоплачений, тобто від дня коли позивач дізнався про порушення свого права (з початку перебігу позовної давності), а відтак, саме з 11 числа місяця + 6 місяців повинна обчислюватися пеня, а не з 25.11.2010р. по 25.05.2011р., як зазначає позивач.

Таким чином, беручи до уваги вимоги вищенаведених правових норм, період нарахування пені, заявлений позивачем, вимоги ч. 6 ст. 232 ЦК України та вимоги Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», а також те, що відповідно до умов договору відповідач у справі повинен був провести остаточний розрахунок за фактично спожиті та транспортовані обсяги газу на підставі акта приймання-передачі газу до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1. договору), господарський суд зазначає, що період нарахування пені визначається наступним чином.

Здійснюючи розрахунок пені, господарський суд розраховує пеню за період з 11 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу на суму поставленого газу за місяць та припиняє її нарахування через 6 місяців, у відповідне число останнього місяця строку (як то визначено ч. 3 ст. 254 ЦК України).

Як вказано судом вище, частину пункту 9.3. договору визнано судом недійсним в силу вимог ст.ст. 203, 215, 260, 261 ЦК України та ст. 232 ГК України, а тому право на нарахування пені у відповідача з'являється з моменту виникнення прострочення у відповідності до вимог ч. 6 ст. 232 ГК України.

Враховуючи, що згідно п. 6.1. договору оплата здійснюється до 10 числа, наступного за місяцем поставки, тобто помісячно, а тому момент прострочення відповідачем виконання зобов'язання слід встановлювати щодо кожного платежу за місяць окремо і нараховувати пеню на суму боргу по кожному місяцю поставки окремо з урахуванням вимог ч. 6 ст. 232 ГПК України.

Відтак, враховуючи викладене вище, судом при розрахунку пені враховуються наступні показники:

- період нарахування пені заявлений позивачем - з 10.06.12 по 10.12.12.

- період нарахування пені з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України на суму 215331,24 грн, як не оплаченої вартості поставленого у серпні 2010 року газу, - з 11.09.10 по 11.03.11.

Здійснивши розрахунок пені за вищевказаний період Господарський суд Київської області встановив, що в період заявлений позивачем (з 10.06.12 по 10.12.12 ) до стягнення пені не входить шестимісячний період нарахування пені по поставці газу за серпень 2010 року, тобто по якому прострочено оплату , оскільки початок нарахування пені за неоплачений газ отриманий у відповідному місяці починається з 11 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу та припиняється через 6 місяців (11 числа місяця), в той час як 10.06.2012 є датою початку періоду нарахування пені заявленого позивачем .

Отже, у заявлений позивачем період стягнення пені прострочена сума оплати отриманого природного газу, в розрізі заявленої до стягнення вартості отриманого природного газу по неоплаченій поставці за серпень 2010 року не потрапляє.

За таких обставин, суд вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 16156,30 грн за період з 10.06.12 по 10.12.12 є необґрунтованою, недоведеною належними доказами та такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних, в порядку статті 38 Господарського процесуального кодексу України, сторонами доказів.

За таких обставин, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 215 331,24 грн основного боргу, 20 887,11 грн втрат коштів від інфляції та 14 496,53 грн 3% річних є правомірними, обґрунтованими, документально підтвердженими, відповідачем належним чином не запереченими та не спростованими, а тому підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, покладаються судом на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82, 83, 85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Визнати частково недійсним п. 9.3. договору № 06/10-556 поставки природного газу від 06.07.2010, укладеного між дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та державним підприємством "Тхорівський спиртовий завод", в частині речення: "Неустойка нараховується протягом шести місяців, що передують моменту звернення з позовом".

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з державного підприємства "Тхорівський спиртовий завод" (код ЄДРПОУ 00374947) на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (код 31301827) 215331,24 грн основного боргу, 20887,11 грн втрат коштів від інфляції та 14496,53 грн 3% річних , а також 5014,29 грн судового збору.

4. В частині позову про стягнення 16156,30 грн пені відмовити.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.