Постанова

від 11.04.2013 по справі 6/132-12

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" квітня 2013 р. Справа№ 6/132-12

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Іоннікової І.А.

Майданевича А.Г.

за участю секретаря судового засідання Шалівського В.О.

за участю представників

від позивача: Цибізова О.О. - дов. від 14.12.2012 року, № 257/10

від відповідача: не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу Дочірньої компанії ,,Газ України" Національної акціонерної компанії ,,Нафтогаз України" на рішення господарського суду Київської області від 12.02.2013 року

у справі № 6/132-12 (суддя Черногуз А.Ф.)

за позовом: Дочірньої компанії ,,Газ України" Національної акціонерної компанії ,,Нафтогаз України" (м. Київ)

до: Державного підприємства ,,Тхорівський спиртовий завод" (Київська область, с. Тхорівка)

про: стягнення боргу

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 12.02.2013р. частково задоволений позов ДК ,,Газ України" НАК ,,Нафтогаз України": визнано частково недійсним п.9.3 договору № 06/10-556 поставки природного газу від 06.07.2010 укладеного між ДК ,,Газ України" НАК ,,Нафтогаз України" та ДП ,,Тхорівський спиртовий завод" в частині речення: ,,Неустойка нараховується протягом шести місяців, що передують моменту звернення з позовом", з відповідача на користь позивача стягнуто 215 331,24 грн. основного боргу, 20 887,11 грн. інфляції, 14 496,53 грн. 3% річних, 5 014,29 грн. судового збору; в частині стягнення 16 156,30 грн. пені - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням в частині незадоволених позовних вимог, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм процесуального та матеріального права, просить його скасувати в частині визнання п. 9.3 договору частково недійсним та відмови у стягненні пені, та в повному обсязі задовольнити позовні вимоги.

Представник позивача в судовому засіданні 11.04.2013 року підтримав доводи апеляційної скарги, представник відповідача в судове засідання не з'явився, причина суду не відома. Враховуючи приписи ст.102 ГПК України, відсутність клопотань та ненадання доказів неявки в судове засідання з поважних причин, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у його відсутність.

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено матеріалами справи, 06.07.2010 між Дочірньою компанією ,,Газ України" Національної акціонерної компанії ,,Нафтогаз України" - постачальник, та Державним підприємством ,,Тхорівський спиртовий завод" - покупець, укладено договір № 06/10-556 поставки природного газу, за умовами якого позивач зобов'язався передати, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити природний газ в обсягах та на умовах укладеного сторонами договору.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення коштів, мотивуючи вимоги тим, що відповідач належним чином виконує зобов'язання за договором поставки, що підтверджується актом приймання - передачі газу, між тим, відповідач не розрахувався в повному обсязі, в зв'язку з чим утворилась заборгованість в розмірі 215 331,24 грн. Крім того, просив стягнути суму боргу з урахуванням пені та штрафних санкцій, а загалом в сумі 266 871,18 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що позовні вимоги в частини основного боргу у сумі 215 331,24 грн. є доведеними та підлягають задоволенню в повному обсязі, а нарахована сума річних в розмірі 14 496,53 грн. та 20 887,11 грн. інфляційних втрат визначені обґрунтовано і арифметично вірно.

Щодо вимог про стягнення пені, то господарський суд зазначив, що відповідно до п. 7.2 договору покупець зобов'язується сплати пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, з наданого позивачем розрахунку пені, остання обрахована за період з 10.06.2012 по 10.12.2012 на суму боргу 215 331,24 грн., тобто за шість місяців, що передують моменту звернення з позовом. Між тим, частиною пункту 9.3. договору сторони фактично змінили порядок обчислення позовної давності за вимогою про стягнення неустойки (штрафу, пені) на прострочену суму, оскільки, застосовуючи вказану частину пункту договору у спірних правовідносинах сторони фактично визначили, що строк позовної давності за вимогами про стягнення неустойки починає свій перебіг не з моменту прострочення платежу а з дати, що визначається шляхом зворотнього відрахування шести місяців від дати звернення постачальника з претензією або позовом, що не відповідає положенням ч. 2 ст. 260 ЦК України.

За таких обставин, суд першої інстанції визнав частково недійсним п. 9.3 договору що стосується неустойки та відмовив у задоволенні пені.

Заперечуючи проти рішення в частині відмови у стягненні пені, позивач вказує на те, що сторони керувались ч.6 ст. 233 ГК України та змінили лише порядок нарахування неустойки, відповідно до якого обчислення пені починається не з 11 числа наступного за місяцем поставки, а протягом шести місяців, що передують моменту звернення з позовом, не змінюючи при цьому порядок обчислення строку позовної давності, тому обраний сторонами у договорі спосіб нарахування неустойки не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства. Інтересам сторін, а тому визнання п. 9.3 договору недійсним за ініціативою суду є неприпустимим.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен довести факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відтак грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Стаття 625 ЦК України передбачає можливість стягувати за прострочення виконання грошового зобов'язання проценти річних. Розмір процентів річних визначається сторонами в договорі. Якщо сторони в договорі не передбачили сплату процентів річних та їх розмір, підлягають сплаті три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення. Проценти річних, є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач не виконав умови договору щодо здійснення оплати за поставлений газ на суму 215 331,24грн. за актом приймання-передачі від 31.08.2010р.,що дає підстави для стягнення суми боргу з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних.

За прострочення виконання грошового зобов'язання на підставі статті 216 ГК України та статей 625 ЦК України з Підприємства законно стягнуто суми основного боргу, інфляційні втрати та 3 % річних і в цій частині судове рішення не оскаржується.

Щодо вимог про стягнення пені, то слід звернути увагу на наступне.

В разі прострочення грошових зобов'язань часто застосовується така форма відповідальності, як пеня (ст. 549 ЦК). Відповідно до ст. 3 Закону України ,,Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. За змістом п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК із вимогою про стягнення штрафних санкцій особа може звернутися до суду протягом одного року з моменту невиконання зобов'язання.

Пунктом 7.2 договору встановлено, що в разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 договору він зобов'язується сплатити (крім суми заборгованості) пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а згідно з пунктом 9.3 договору неустойка нараховується протягом шести місяців, що передують моменту звернення з позовом.

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що початком нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано за умовами договору.

При реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання за правилами частини першої статті 223 ГК України застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Пунктом 5 статті 261 ЦК України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Висновок господарського суду про пред'явлення Компанією позову в строки визначені статтями 258, 261 ЦК України є обґрунтованим.

Розмір пені стягнутої господарським судом обраховано у відповідності до пункту шість статті 232 ГК України.

Оскільки пункт 9.3 договору щодо вимог про стягнення неустойки визначає перебіг строку позовної давності з дати зворотнього відрахунку шести місяців від дати звернення постачальника з претензією або позовом не відповідає вимогам статей 260, 261 ЦК України та пункту шість статті 232 ГК України господарський суд обґрунтовано і законно визнав його частково недійсним в частині речення: ,,Неустойка нараховується протягом шести місяців, що передують моменту звернення з позовом".

Аналогічна позиція висловлена Верховним судом України у постанові № 3-61гс-12 від 11.12.2012р.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, а рішення господарського суду є обґрунтованим і таким, що відповідає чинному законодавству.

Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дочірньої компанії ,,Газ України" Національної акціонерної компанії ,,Нафтогаз України" на рішення господарського суду Київської області від 12.02.2013 року по справі № 6/132-12 - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 12.02.2013 року по справі № 6/132-12 - залишити без змін.

3. Справу № 6/132-12 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова набуває чинності з дня її прийняття.

Повний текст постанови підписано 13.04.2013 р.

Головуючий суддя Гаврилюк О.М.

Судді Іоннікова І.А.

Майданевич А.Г.