Рішення

від 25.12.2008 по справі 20/239-08-5305

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

20/239-08-5305

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"25" грудня 2008 р.Справа  № 20/239-08-5305

За позовом:    Приватного підприємства «Кариб»

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Солодка мить”

до відповідача: Сергіївської селищної ради

про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності

                                                                                                       Суддя Щавинська Ю.М.

Представники:

Від позивача:        Панашенко І.П.  директор

Від відповідача:    Величко Т.М. директор

Від відповідача:    не з'явився

У судовому засіданні було оголошено перерву згідно до ст.77 ГПК України

Суть спору:  Позивач ПП «Кариб»звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою, в якій просить суд визнати договір купівлі-продажу нерухомого майна від 28.11.2008р., укладений між Приватним підприємством «Кариб»та Товариством з обмеженою відповідальністю „Солодка мить”, та визнати за Приватним підприємством «Кариб»право власності на майно, що є предметом договору –нежитлові будівлі, гаражі, що розташоване за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, с.м.т. Сергіївка, вул. Пирогова, 2. Позивач також просить зобов'язати Сергіївську селищну раду дати згоду на оформлення земельної ділянки у власність для обслуговування нежитлових будівель.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору.

Відповідач ТОВ «Солодка мить»в судове засідання  з'явився, відзив на позов не надав, однак пояснив, що відмовлявся посвідчити договір у зв'язку із завантаженістю.

Відповідач Сергіївська селищна рада у судове засідання не з'явився, надіславши до суду письмову заяву про розгляд справи за його відсутністю, у зв'язку з чим справа розглядається за наявними в ній матеріалами, в порядку ст. 75 ГПК України.                             

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

28.11.2008р. між Приватним підприємством «Кариб»(покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Солодка мить” (продавець) був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна (далі-Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору його предметом є нежилі будівлі, гаражі, розташовані за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, с.м.т. Сергіївка, вул. Пирогова, 2. Вказане майно належало продавцю на підставі договору купівлі-продажу від 3.06.2003р. Договірна ціна об'єктів склала 12 500 грн.

Відповідно до п. 2 Договору сторони домовились, що встановлена сума буде передана „Продавцю" на протязі 10 днів з моменту підписання сторонами Договору, що і було зроблено позивачем відповідно до прибуткових касових ордерів від 1.12.2008р. на суму 8 000 грн. та від 2.12.2008р. на суму 4500 грн.

Позивач звернувся до відповідача з проханням дотримати вимоги законодавства про нотаріальне посвідчення договору. Однак, після тривалих розмов та переговорів з відповідачем, останній від нотаріального посвідчення договору продажу відмовився з посиланням на зайнятість.

Зазначені обставини спонукали Приватне підприємство «Кариб»звернутися до господарського суду Одеської області із відповідним позовом.

Проаналізувавши надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних правових підстав.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а  підставою виникнення цивільних прав та обов'язків  є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори-основний вид правомірних дій –це волевиявлення осіб, які безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні  права вільно на власний розсуд.

Відповідно до п.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності зі ст.204 ЦК України договір, укладений між сторонами по справі, як  цивільно-правовий правочин є правомірним на час розгляду справи, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом, та він не визнаний судом недійсним, тому зобов'язання за цим договором  мають  виконуватися належним чином.

У відповідності до вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. При цьому вимогами ст. 527 цього ж кодексу передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином у відповідності з законом, іншими правовими актами, а при відсутності конкретних вимог по виконанню зобов'язання - у відповідності з вимогами, які в певних умовах зазвичай ставляться.

Відповідно до ст. 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №7/5 від 07.02.2002 року право власності на нерухоме майно підлягає обов'язковій реєстрації.

У відповідності до вимог п. 1 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передавання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому п. 3 зазначеної статті цього ж кодексу передбачено, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішення суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Статтею 173 ГК України передбачено, що господарським зобов'язанням визнається зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин в сфері господарювання на підставах, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (боржник) зобов'язаний вчинити конкретну дію господарського характеру на користь другого суб'єкта (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а інший суб'єкт (кредитор) має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, а ст. 174 ГК України передбачає, що господарські зобов'язання виникають з господарських договорів або інших правочинів, передбачених законом.

У відповідності до п. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлено судом.

Згідно до ст. 391 ЦК України власник має право усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Крім того, у відповідності до вимог ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особо.

Статтями 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути зокрема  визнання права. Крім цього відповідно до ст.ст. 15, 16, 392 ЦК України у разі якщо якась особа не визнає право власності іншої особи на належне такій іншій особі на праві власності майно, порушує право власності такої іншої особи на це майно, така інша особа має право звернутися до суду з позовом до особи, що порушила або не визнає її право власності для захисту свого права власності.          

Згідно ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник на свій розсуд володіє,  користується  і розпоряджається  належним йому майном.  Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону.  Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом  діяльності.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач ухиляється від виконання свого обов'язку щодо нотаріального посвідчення укладеного  договору від 28.11.2008р., чим  порушує права Приватного підприємства «Кариб»щодо права власності на передане за договором майно.

Приймаючи до уваги вищевикладене, керуючись ст.ст.11, 12, 15, 16, 328, 334, 391, 392, 526, 527 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193 Господарського кодексу України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного підприємства «Кариб»обґрунтовані та підтверджені відповідними доказами, у зв'язку з чим позовна заява в частині визнання договору дійсним та визнання права власності підлягає  задоволенню.

Що стосується позовних вимог про  зобов'язання Сергіївську селищну раду дати згоду на оформлення земельної ділянки у власність для обслуговування нежитлових будівель, суд доходить висновку про відсутність в цій частині предмету спору, оскільки позивачем  не надано жодних доказів, що підтверджують факт звернення з подібним клопотанням до відповідача Сергіївської селищної ради і відмови останньої у його задоволенні.

З урахуванням викладеного, провадження у справі в цій частині підлягає припиненню відповідно до п.1-1 ст.80 ГПК України.

Приймаючи до уваги, що позивачем не заявлені вимоги про відшкодування державного мита та ІТЗ судового процесу, у суду відсутні підстави для покладення витрат на відповідача, разом з тим суд зазначає, що позивач не позбавлений права звернутися в подальшому з заявою для вирішення питання про розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 75, п.1-1 ст. 80, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 28.11.2008р., укладений між Приватним підприємством «Кариб» (67780, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, с.м.т. Сергіївка, вул. Пірогова, 2, ід. код 36172993)  та Товариством з обмеженою відповідальністю „Солодка мить” (02002, м.Київ, вул. М.Раскової, 19, оф.900 «Г»ід. код 30723810) визнати дійсним.

3. Визнати за Приватним підприємством «Кариб»(67780, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, с.м.т. Сергіївка, вул. Пірогова, 2, ід. код 36172993) право власності на майно, нежитлові будівлі, гаражі, що розташовані за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, с.м.т. Сергіївка, вул. Пірогова, 2.

4. В решті позовних вимог провадження у справі припинити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання, в порядку передбаченому  ст. 85 ГПК України.

Рішення господарського суду є обов'язковим до виконання на усій території України відповідно до вимог  ст. 45 ГПК України та підлягає державній реєстрації в органах МБТІ на підставі  ст.182 ЦК України та  ст. 19 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”.

Суддя                                                                                       Щавинська Ю.М.