Ухвала

від 14.02.2013 по справі 2а-14391/10/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" лютого 2013 р. м. Київ К/9991/22677/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Островича С.Е., Степашка О.І., Федорова М.О.

розглянула в порядку попереднього провадження касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2011 року у справі за позовом Закритого акціонерного товариства "Київбудінвест" до Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА

Закрите акціонерне товариство "Київбудінвест" (далі -ЗАТ "Київбудінвест") звернулась до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків (далі -СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП) в якому просить визнати недійсним податкове повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2010 року у задоволенні позову ЗАТ "Київбудінвест" відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2011 року апеляційну скаргу ЗАТ "Київбудінвест" задоволено, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2010 року -скасовано. Позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду апеляційної інстанції СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП подала касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2011 року та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2010 року.

ЗАТ "Київбудінвест" подало до суду письмові заперечення на касаційну скаргу СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП проведено документальну невиїзну перевірку податкової декларації з податку на додану вартість ЗАТ «Київбудінвест»з питань формування податкового кредиту з податку на додану вартість за березень 2010 року по взаємовідносинах з ТОВ «Тривітас», за червень 2010 року по взаємовідносинах з ТОВ «Фароза інтер-інвест».

За результатами перевірки позивачем складено акт №496/42-321507855 від 21.09.2010 року, яким встановлено порушення позивачем пп. 7.2.3., 7.2.6., 7.2.8., пп. 7.4.1 п.7.4., пп. 7.5.1. п.7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» , в результаті чого позивачем занижено сум податку на додану вартість на загальну суму 250715, 00 грн., в тому числі за березень місяць 2010 в сумі 127605 грн., червень місяць 2010 року в сумі 123110 грн.

На підставі виявленого порушення, СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП прийнято податкове повідомлення-рішення №0001254230/0 від 04.10.2010 року в сумі 376072,50 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія судців Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до положень п.1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» , податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно до п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що не дозволяється включення до складу податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними та митними деклараціями , а при імпорті робіт (послуг ) - актом прийняття робіт (послуг і банківським документом, яким засвідчує перерахування коштів в оплату вартості такі робіт (послуг).

Підпунктом 7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначені вимоги до змісту податкової накладної.

Порядок заповнення податкової накладної затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року №165 , яким передбачено, що податкова накладна складається у двох примірниках (оригінал і копія) у момент виникнення податкових зобов'язань продавця; усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати продаж товарів (робіт, послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

При встановленні суми ПДВ, яка підлягає відшкодуванню згідно п.п. 7.7.2 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» необхідно встановити суми податку, фактично сплаченого отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг), а не сплату по наданим до перевірки податковим накладним, отриманим від постачальників.

Згідно п.п. 7.2.8 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» , платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком, а також які не є об'єктами оподаткування згідно із ст. 3 та звільнених від оподаткування згідно із ст. 5 цього Закону . Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону. Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку.

Згідно до ч.2 ст. 3 Закону України " Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону України " Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях.

Судом апеляційної інстанції не встановлено жодного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача на формування податкового кредиту та права на заявлення до відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість за спірний період.

Крім того, чинним законодавством України на покупця товару - платника податку не покладено обов'язку при формуванні податкового кредиту та заявлені суми від'ємного значення до бюджетного відшкодування перевіряти дотримання постачальника товару у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства зі сплати податкових зобов'язань.

Також судом апеляційної інстанції встановлено, що суми податку на додану вартість, сплаченого у складі ціни придбання товарів, робіт, послуг на протязі перевіряємого періоду підтверджено наданими банківськими документами.

Судом апеляційної інстанції вірно зазначено, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Статтею 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» передбачено право органів державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ.

Крім того, судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що обставина неповної сплати чи неповного декларування платниками податків своїх податкових зобов'язань може бути підставою для їх донарахування податковим органом за наслідками проведення документальних перевірок (невиїзних планових або позапланових), а не для перерахунку податкового кредиту контрагентів таких платників податку.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що податкове повідомлення-рішення СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП №00001254230/0 від 24 жовтня 2010 року слід визнати недійсним.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення суду апеляційної інстанції постановлене з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович О.І. Степашко М.О. Федоров