Ухвала

від 20.02.2013 по справі 2а-1398/12/0970

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2013 року Справа № 126451/12/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Савицької Н.В. та Матковської З.М.,

при секретарі судового засідання - Васильків А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської обл. Державної податкової служби на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.06.2012р. в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Захід» до Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської обл. Державної податкової служби про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, -

В С Т А Н О В И Л А:

16.05.2012р. позивач Товариство з обмеженою відповідальністю /ТзОВ/ «Транс-Захід» звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Долинської об'єднаної державної податкової інспекції /ОДПІ/ Івано-Франківської обл. Державної податкової служби № 0000330152 від 20.04.2012р.; стягнути з державного бюджету на його користь суму сплаченого судового збору (а.с.5-11).

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.06.2012р. заявлений позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000330152 від 20.04.2012р.; стягнуто з державного бюджету на користь позивача понесені ним судові витрати в розмірі 2146 грн. (а.с.133-142).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржила відповідач Долинська ОДПІ, яка покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить постанову суду першої інстанції скасувати та в задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.144-146).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що в силу приписів пп.7.7.5 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» законодавцем визначено, що однією з обов'язкових підстав включення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість /ПДВ/ є сплата цих сум до державного бюджету. Висновок про те, що відшкодуванню підлягають лише суми, які були сплачені до бюджету, випливає з самої суті поняття податку, його основної функції - формування доходів Державного бюджету України, а також з поняття платника податку як особи, яка згідно із законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем. З системного аналізу норм Закону України «Про податок на додану вартість» убачається прямий взаємозв'язок між сплатою, надходженням до бюджету ПДВ та відшкодуванням такого податку. При цьому зазначені етапи нерозривно пов'язані між собою: сплата податку, а потім включення відповідних сум до податкового кредиту з ПДВ та відшкодування цього податку за рахунок коштів, що були сплачені у вигляді податку.

У розглядуваному випадку в ході відслідкування постачальників ТзОВ «Транс-Захід» по ланцюгу продажу до виробника не підтверджено факт сплати постачальниками до бюджету сум ПДВ; протягом тривалого періоду позивач придбавав продукцію в осіб, які самі або їх контрагенти систематично не сплачували ПДВ до бюджету, не знаходилися за юридичними адресами, не звітували про свою діяльність.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, представника відповідача на підтримання поданої скарги, заперечення представників позивача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, протягом 09.04.2012р.-12.04.2012р. відповідачем Долинською ОДПІ проведено додаткову документальну позапланову невиїзну перевірку ТзОВ «Транс-Захід» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок платника за вересень-грудень 2009 року, січень, березень-травень, листопад 2010 року, за результатами якої складено Акт перевірки № 857/154/30906034 від 12.04.2012р. (а.с.17-25).

Проведеною перевіркою встановлено, що позивачем в порушення вимог п.1.8 ст.1, пп.7.4.1 п.7.4, п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» завищено суму бюджетного відшкодування за вищевказані періоди в загальному розмірі 686427 грн.

На підставі Акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000330152 від 20.04.2012р. про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ за вищевказані періоди в загальному розмірі 686427 грн. (а.с.15).

Висновки перевірки податкового органу обґрунтовані тим, що по всіх ланцюгах постачання ТзОВ «Тран-Захід» до виробника (імпортера) виявлено залучення до проведення господарських операцій суб'єктів господарювання, що відносяться до «сумнівних» платників податку, останніми суми ПДВ систематично не сплачувалися до бюджету, такі підприємства є відсутніми за своїми юридичними адресами, а також не звітують до органів державної податкової служби про свою діяльність.

Задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що право позивача на отримання спірного бюджетного відшкодування з ПДВ підтверджене результатами проведених позапланових перевірок по кожному звітному податковому періоду, а також судовими рішеннями про стягнення суми бюджетного відшкодування. Чинне законодавство не передбачає залежності відшкодування ПДВ від сплати цього податку контрагентами платника податку; на останнього не покладено обов'язку контролювати здійснення всіма постачальниками по ланцюгу поставок вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з такими постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями чи сприяння ухиленню від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови в отриманні бюджетного відшкодування.

Колегія суддів вважає, що наведені висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки ґрунтуються на фактичних обставинах справи та відповідають вимогам чинного законодавства, з огляду на таке.

Відповідно до вимог Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин):

п.1.8. ст.1 - бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом;

пп.7.7.1 п.7.7. ст.7 - сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду;

пп.7.7.2 п.7.7. ст.7 - якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Із системного аналізу вищенаведених норм слідує, що контрагент договору не може нести відповідальність за порушення, допущені іншою стороною у своїй діяльності, оскільки право на податковий кредит залежить лише від законності самої операції та правильності оформлення податкової накладної.

Також покупець не може відповідати за дії продавця, який не звітує перед податковим органом, не перераховує суми ПДВ до бюджету, не перебуває за своєю юридичною адресою або ліквідований. Чинним законодавством не передбачено обов'язку покупця контролювати дії продавця і перевіряти виконання ним своїх податкових зобов'язань.

За загальним правилом, несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).

З урахуванням викладеного факт порушення контрагентом-постачальником своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди, якщо податковий орган доведе: що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти; або що діяльність платника податку, його взаємозалежних або афілійованих осіб спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Встановлення судом необґрунтованості заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди тягне за собою відмову в її задоволенні.

У разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на його відшкодування у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

Із системного аналізу чинного законодавства слідує, що контрагент договору не може нести відповідальність за порушення, допущені іншою стороною у своїй діяльності, оскільки право на податковий кредит залежить лише від законності самої операції та правильності оформлення податкової накладної.

Також покупець не може відповідати за дії продавця, який не звітує перед податковим органом, не перераховує суми ПДВ до бюджету, не перебуває за своєю юридичною адресою або ліквідований. Чинним законодавством не передбачено обов'язку покупця контролювати дії продавця і перевіряти виконання ним своїх податкових зобов'язань.

При цьому сама по собі несплата податку продавцем (в тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Окрім цього, подальше визнання юридичної особи банкрутом (або припинення господарської діяльності за рішенням суду, визнання установчих документів недійсними тощо) та анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягне недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Колегія суддів вважає, що прийняттям спірного повідомлення-рішення податковим органом фактично покладено на позивача вину за несплату його контрагентами зобов'язань, визначених податковим законодавством. Якщо ж віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних чи інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, то дії платника податку є правомірними.

Оскільки законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями, то в разі порушення контрагентами платника податку вимог податкового законодавства, податковий орган має право у межах своєї компетенції та у відповідності до вимог чинного законодавства видавати акти державного органу на усунення таких порушень, які є обов'язковими до виконання.

Таким чином, Долинською ОДПІ необґрунтовано позбавлено позивача права на бюджетне відшкодування сум ПДВ з покликанням на факт несплати податку продавцем та будь-якими іншими платниками, з якими в розглядуваному випадку позивач не мав жодних відносин.

Слід також врахувати, що у розглядуваній справі податковий орган не стверджував і не доводив безтоварний характер господарських операцій, не представив належних доказів обізнаності позивача щодо діяльності контрагентів, зокрема щодо створення їх з протиправною метою і несплати ними податків, наявність зговору на викрадення коштів державного бюджету шляхом безпідставного формування податкового кредиту і відшкодування ПДВ; суду не були надані докази про встановлення таких фактів у рішеннях інших судів тощо.

При цьому колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду України по цій категорії спорів, яка полягає в тому, що несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

В доповнення до наведеного, колегія суддів звертає увагу на рішення Європейського суду з прав людини від 22.01.2009р. у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), в якому зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

У вищевказаному рішенні наголошується й на тому, що платник податків не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню.

За наведених обставин підстав для втрати позивачем права на бюджетне відшкодування колегія суддів не знаходить.

Таким чином, матеріалами справи та нормами чинного податкового законодавства підтверджено правомірність включення ТзОВ «Транс-Захід» сум до податкового кредиту та заявлення суми бюджетного відшкодування в загальному розмірі 686427 грн.

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов є підставним та обґрунтованим, а тому підлягає до задоволення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської обл. Державної податкової служби на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.06.2012р. в адміністративній справі № 2а-1398/12/0970 залишити без задоволення, а вказану постанову суду - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя: Р.М.Шавель

Судді: Н.В.Савицька

З.М.Матковська