Ухвала

від 14.02.2013 по справі 2а-17658/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 лютого 2013 року м. Київ К/800/2998/13

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач), суддівВасильченко Н. В., Черпіцької Л. Т.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Київського міського центру зайнятості на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2012 року у справі за позовом Київського міського центру зайнятості до ОСОБА_4 про стягнення коштів,

встановив:

Київський міський центр зайнятості звернувся до ОСОБА_4 з позовом про стягнення коштів, отриманих останньою в якості допомоги по безробіттю.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2012 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що скарга не підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що 04 жовтня 2010 року відповідач зареєстрована в центрі зайнятості як така, що шукає роботу.

11 жовтня 2010 року відповідачу надано статус безробітної.

За час перебування на обліку у позивача відповідач отримала допомогу по безробіттю та матеріальну допомогу.

Позивач звернувся з позов до суду про стягнення вказаних коштів. На думку позивача, кошти одержані відповідачем безпідставно, оскільки відповідно до акту здачі-приймання послуг від 10 жовтня 2010 року за договором підряду б/н від 30 серпня 2010 року він одержав кошти.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що доводи позивача є безпідставними.

Колегія суддів погоджується з висновками судів.

Статтею 2 Закону України «Про зайнятість населення»встановлено, що безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.

Відповідно до статті 25 Закону держава створює умови незайнятим громадянам у поновленні їх трудової діяльності та забезпечує їм такі види компенсацій: надання особливих гарантій працівникам, вивільнюваним з підприємств, установ, організацій; виплата матеріальної допомоги в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації; виплата в установленому порядку допомоги по безробіттю.

Відповідно до пункту 5.5. Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20 листопада 2000 року N 307, виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі працевлаштування безробітного, зайняття підприємницькою або іншою діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими угодами (з дня працевлаштування, державної реєстрації як суб'єкта підприємницької або іншої діяльності, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими угодами).

Пунктом 6.14. визначено, якщо під час одержання допомоги по безробіттю безробітний своєчасно не подав відомості про обставини, що впливають на умови її виплати, у тому числі встановлені під час розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення, з безробітного стягується сума виплаченої допомоги по безробіттю з моменту виникнення цих обставин.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди правильно виходили з того, що наданий акт здачі-прийняття послуг є лише документом, який засвідчує факт розрахунку з відповідачем за виконані роботи. При цьому позивач не надав жодних доказів на підтвердження того, що на час звернення до центру зайнятості відповідач продовжувала виконувати роботи за вказаною угодою, що являлось би підставою для повернення коштів.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що при розгляді справи суди не порушили норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, та керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Київського міського центру зайнятості відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: