Рішення

від 12.02.2013 по справі 5006/12/215пд/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12.02.13 р. Справа № 5006/12/215пд/2012

Суддя господарського суду Донецької області Тоцький С.В.

при секретарі судового засідання Міщенко Т.Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Донецьк

до відповідача: Кооператив по наданню послуг підприємствам, організаціям та населенню «Гарант», м.Донецьк

про визнання договору №9А/2007 від 01.05.2007р.- недійсним.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - особисто, паспорт серія НОМЕР_1 від 30.08.1995р;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов, Фізичною особою-підприємцєм ОСОБА_1, м.Донецьк до Кооперативу по наданню послуг підприємствам, організаціям та населенню «Гарант», м.Донецьк про визнання договору №9А/2007 від 01.05.2007р. - недійсним.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем під час укладання спірного договору оренди №9А/2007 від 01.05.2007р. не дотримано приписи ст.761 ЦК України, а саме те, що укладаючи договорі оренди майна відповідач, не мав достатніх прав на майно надане в оренду.

Відповідач у судові засідання не з'являвся, відзив на позовну заяву не надав. Про дату та час судового засідання відповідач був повідомлений належним чином. Конверт, у якому було надіслано процесуальний документ відповідачу, повернувся на адресу суду із довідкою поштового відділення, у якій зазначено причину повернення: «за закінченням терміну зберігання».

За приписами абз.3 пункту 3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Тобто відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, однак у судове засідання не з'явився, свого представника не направив, своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався.

При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

Відтак відповідно до положень ст.75 Господарського процесуального кодексу України, справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Також за приписами п.3.9.2. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За клопотанням сторін справа слухалась без фіксації судового процесу технічними засобами.

Відповідно до статей 9, 10 Конституції України, статті 9 Європейської хартії регіональних мов або мов меншин (ратифікована Законом України від 15 травня 2003р. N802), статті 3 Декларації прав національностей України ( від 1 листопада 1991р. N1771), статті 12 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 14 Закону України «Про засади державної мовної політики» (від 03 липня 2012р. №5029-VІ) та клопотання представників сторін, справа розглядалась російською мовою.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив:

Між Кооперативом по наданню послуг підприємствам, організаціям та населенню «Гарант», м. Донецьк та Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 (Орендар) 01 травня 2007р. було укладено договір оренди №9А/2007, за умовами якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме майно - нежитлові вбудовані приміщення загальною площею 107,56кв.м., які розташовані за адресою: 83048, АДРЕСА_2.

Під час розгляду зазначеної справи встановлено, що між Регіональним відділенням Фонду державного мана України по Донецькій області та Орендним підприємством «КВАНТ» укладено договір купівлі-продажу №1324 (державного майна).

У подальшому між Орендним підприємством «КВАНТ» та Кооперативом по наданню послуг підприємствам, організаціям та населенню «Гарант», м.Донецьк укладено договір №3П/2007р. від 01.05.2007р. про передачу частини нерухомого майна у господарське відання.

Рішенням господарського суду Донецької області від 12.12.2008р. у справі №14/202пд визнано недійсним договору купівлі-продажу №1324 (державного майна) укладеним між Регіональним відділенням Фонду державного мана України по Донецькій області та Орендним підприємством «КВАНТ», зазначене судове рішення залишено без змін Постановами Донецького апеляційного господарського суду та Вищим господарським судом України та зобов'язано Орендне підприємство «КВАНТ» повернути до державної власності майно, за адресою: 83048, АДРЕСА_2.

Звертаючись до суду про визнання договору оренди №9А/2007 від 01.05.2007р. недійсним позивач, звертає увагу суду на те, що відповідачем під час укладення договору оренди порушено приписи ст.761 ЦК України, а саме відсутність права здавати майно в оренду з підстав, які зазначено в приписах ЦК України. ГК України та з судових актах по справі №14/202пд та також з наданої Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, індексний номер 292291.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Згідно вимог передбачених ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, відповідно до приписів частини 1 ст.12 ЦК України.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, згідно вимог передбачених ст.13 ЦК України.

Згідно з положеннями ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи судового захисту цивільних прав та інтересів встановлені статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 ГК України, цими нормами встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно вимог частини 2 статті 11 ЦК України та ст.174 ГК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до вимог ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 67 Господарського кодексу України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема у частині першій цієї статті йдеться про те, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Відповідно до вимог передбачених частиною 7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з положеннями статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (ч.1 ст.761 ЦК України).

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз.3 п.1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними").

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" встановлено, що судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Відповідно до приписів ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З наведених норм вбачається, що для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Відповідно до приписів ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Тому в кожній справі про визнання угод недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і застосування передбачених законом наслідків.

Предметом даного спору є вимога позивача про визнання недійсним Договору оренди №9А/2007 від 01.05.2007р.

Згідно приписів ст.761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Під час розгляду справи та на підставі наданих доказів суд встановив, що відповідач не мав достатніх прав здавати в оренду та укладати Договір оренди приміщення з позивачем, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Зазначені обставини саме вбачаються та підтверджуються Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, індексний номер 292291.

Укладаючи з позивачем спірний Договір оренди №9А/2007 від 01.05.2007р. відповідач, своїми навмисними діями ввів в оману позивача щодо належності йому достатніх прав на об'єкт оренди та порушуючи вимоги ст.761 ЦК України, тобто не маючи законних прав на майно, уклав з позивачем зазначений договір, в той час, як будучи неналежним користувачем майна не мав на це достатніх правових підстав укладати відповідний договір оренди.

Крім того відсутність достатніх прав у відповідача щодо розпорядження майна зданого в оренду позивачу також підтверджено судовими актами по справі № 14/202пд.

У даному випадку ці факти не потребують додаткового доведення та вважаються встановленими, як це зазначено приписами ст.35 ГПК України.

Аналогічна правова позиція щодо визнання недійсним договору оренди, який укладено без достатніх правовстановлюючих прав на майно та безпідставного надання майна в оренду висловлена в Постанові Вищого господарського суду України від 11.10.2012р. по справі № 33/5005/17534/2011.

Згідно вимог передбачених ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтями 33, 34 ГПК України встановлено, що кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до приписів ст.36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до вимог передбачених ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

На підставі вимог передбачених абз.3 п.1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", статтями 4, 6, 10-16, 202, 203, 215, 759, 761 Цивільного кодексу України, статтями 20, 67, 174, 179, 181, 207 Господарського кодексу України та керуючись статтями 1, 2, 4-2, 4-3, 4-6, 12, 15, 20, 22, 28, 32-36, 49, 75, 77, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати Договір оренди №9А/2007 від 01.05.2007р. - недійсним.

Стягнути з Кооперативу по наданню послуг підприємствам, організаціям та населенню «Гарант», м.Донецьк (83048, м.Донецьк, вул. Россіні, буд.4, кв.58, код ЄДРПОУ23187581 ) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Донецьк (83027, АДРЕСА_3,Ідентиф НОМЕР_2) витрати по сплаті судового збору в сумі 1073 грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повний текст судового рішення виготовлений та підписаний 13.02.2013р.

Суддя Тоцький С.В.