Постанова

від 19.11.2013 по справі 5006/12/215пд/2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2013 року Справа № 5006/12/215пд/2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Бакуліної С.В., суддів:Глос О.І., Поляк О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ФОП ОСОБА_4 на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 18.09.2013р. у справі№5006/12/215пд/2012 господарського суду Донецької області за позовомФОП ОСОБА_4 до відповідачаКооперативу по наданню послуг підприємствам, організаціям та населенню "Гарант" провизнання договору недійсним,

у судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: не з'явилися;

від відповідача: Кольчик О.І. (дов. б/н від 01.11.2013р.)

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Донецької області від 12.02.2013р. у справі №5006/12/215пд/2012 (суддя Тоцький С.В.) позов задоволено; визнано договір оренди №9А/2007 від 01.05.2007р. недійсним.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Донецької області від 12.02.2013р. у справі №5006/12/215пд/2012, Кооператив по наданню послуг підприємствам, організаціям та населенню "Гарант" звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на вказане судове рішення.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 18.09.2013р. (судді Татенко В.М., Зубченко І.В., Радіонова О.О.) рішення господарського суду Донецької області від 12.02.2013р. у справі №5006/12/215пд/2012 скасовано; в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ФОП ОСОБА_4 просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.09.2013р. та залишити в силі рішення господарського суду Донецької області від 12.02.2013р. у справі №5006/12/215пд/2012, посилаючись на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. ст. 203, 215, 230, 761 Цивільного кодексу України, ст.ст. 32, 33, 35, 101 Господарського процесуального кодексу України, оскільки відповідач при укладенні оспорюваного договору оренди своїми навмисними діями ввів позивача в оману щодо наявності у нього достатніх прав на об'єкт оренди, що відповідно до ст. 230 Цивільного кодексу України є підставою для визнання правочину недійсним.

Позивач не скористався своїм процесуальним правом на участь свого представника в засіданні суду касаційної інстанції.

Заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.

01.05.2007р. між орендним підприємством "Квант" (передаюча сторона) та Кооперативом по наданню послуг підприємствам, організаціям та населенню "Гарант" (приймаюча сторона) укладено договір №3П/2007 (про передачу частини нерухомого майна ОП "Квант"), згідно з п. 1.1 якого передаюча сторона передає нежитлові приміщення корпусу №3, розташованого за адресою: 83055, АДРЕСА_1, які належать їй на праві власності, загальною площею 169,08кв.м. і належні 10% площ загального користування приймаючій стороні в господарське відання.

01.05.2007р. за актом прийому-передачі до договору №ЗП/2007 від 01.05.2007р. про передачу частини нерухомого майна ОП "Квант" останній передав, а Кооператив по наданню послуг підприємствам, організаціям та населенню "Гарант" прийняв в господарське відання нежитлові приміщення корпусу №3, розташовані за адресою: 83055, АДРЕСА_1, загальною площею 169,08кв.м. і належні 10% площ загального користування.

01.05.2007р. між Кооперативом по наданню послуг підприємствам, організаціям та населенню "Гарант" (орендодавець) та ФОП ОСОБА_4 (орендар) було укладено договір №9А/2007 (на оренду нежитлових приміщень), відповідно до п. 1.1 якого орендодавець здає в оренду нежитлові приміщення без права суборенди і подальшого викупу з будівлях, що належать йому на праві повного господарського відання, за адресою 83055, АДРЕСА_1 загальною площею 107,56кв.м. для використання під авто-магазин.

Згідно з п. 1.3 договору даний договір діє з моменту фактичного вселення орендаря в приміщення - підписання акту прийому-передачі і до 31.03.2010р.

Рішенням господарського суду Донецької області від 12.12.2008р. у справі №14/202пд, яке набрало законної сили 10.02.2009р., визнано недійсним з моменту укладення договір №1324 купівлі-продажу державного майна Орендного підприємства "Квант" від 12.12.1995р., який був укладений між Донецьким регіональним відділенням Фонду державного майна України та організацією орендарів Донецького дослідно-експериментального заводу засобів автоматизації; зобов'язано Орендне підприємство "Квант" повернути до державної власності державне майно Орендного підприємства "Квант", яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1, включаючи другий поверх механічної ділянки, приміщення складу металів, будівлю майстерень, будівлю двоповерхову, підвальний, перший та другий поверхи з переходом корпусу №3.

Вважаючи, що у зв'язку з наведеним, відповідач на час укладення оспорюваного договору оренди не мав достатнього обсягу цивільної дієздатності, ФОП ОСОБА_4 звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Кооперативу по наданню послуг підприємствам, організаціям та населенню "Гарант" про визнання недійсним договору №9А/2007 (на оренду нежитлових приміщень) від 01.05.2007р., укладеного між ФОП ОСОБА_4 та Кооперативом по наданню послуг підприємствам, організаціям та населенню "Гарант".

Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не мав достатніх прав здавати в оренду нерухоме майно за адресою АДРЕСА_1 та укладати спірний договір оренди з позивачем, і своїми навмисними діями ввів в оману позивача щодо належності йому достатніх прав на об'єкт оренди.

Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, господарський суд апеляційної інстанції виходив з того, що на момент укладення оспорюваного договору оренди відповідач володів, користувався та розпоряджався спірним майном на праві господарського відання на підставі договору від 01.05.2007р. №ЗП/2007 про передачу частини нерухомого майна ОП "Квант" в господарське відання, який до цього часу не визнано недійсним, в т.ч. мав право здавати приміщення в оренду.

Висновки господарського суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову є законними і обґрунтованими з огляду на наступне.

Предметом позову є визнання недійсним договору №9А/2007 (на оренду нежитлових приміщень) від 01.05.2007р., укладеного між ФОП ОСОБА_4 (орендар) та Кооперативом по наданню послуг підприємствам, організаціям та населенню "Гарант" (орендодавець).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням господарського суду Донецької області від 12.12.2008р. у справі №14/202пд було визнано недійсним договір купівлі-продажу державного майна ОП "Квант" від 12.12.1995р., укладений між Донецьким регіональним відділенням Фонду державного майна України та організацією орендарів Донецького дослідно-експериментального заводу засобів автоматизації, що, на думку позивача, є підставою для визнання недійсним договору оренди від 01.05.2007р., укладеного між ФОП ОСОБА_4 та Кооперативом по наданню послуг підприємствам, організаціям та населенню "Гарант" у зв'язку з відсутністю у відповідача на час укладення договору оренди достатнього обсягу цивільної дієздатності.

Відповідно до ч. 1-5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин); у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається; у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, чинним законодавством визначено, що правочин може бути визнано недійсним лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Господарськими судами встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 01.05.2007р. між ОП "Квант" (як власником приміщень) та Кооперативом по наданню послуг підприємствам, організаціям та населенню "Гарант" (відповідачем) було укладено договір про передачу частини нерухомого майна ОП "Квант", а саме нежитлових приміщень корпусу №3 за адресою 83055, АДРЕСА_1 в господарське відання відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 134 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами; щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.

Як встановлено господарськими судами, відповідач (який володів об'єктом оренди на праві господарського відання) 01.05.2007р. уклав оспорюваний договір оренди з позивачем.

Господарським судом апеляційної інстанції встановлено і матеріалами справи підтверджено, що на момент укладання договору оренди від 01.05.2007р. власником нерухомого майна було ОП "Квант", яке передало частину майна в господарське відання відповідача за договором №ЗП/2007 від 01.05.2007р. (який до цього часу не було визнано недійсним), у зв'язку з чим на момент укладення оспорюваного договору оренди відповідач володів, користувався та розпоряджався спірним майном на праві господарського відання та мав право передавати спірні приміщення в оренду ( чим спростовуються висновки господарського суду першої інстанції про навмисне введення відповідачем позивача в оману щодо наявності у нього прав на об'єкт оренди).

Позивач, заперечуючи проти наявності у відповідача права розпоряджатися об'єктом оренди на момент укладення оспорюваного договору, не спростував вищенаведених фактів, зокрема, не надав доказів визнання недійсним в установленому законом порядку договору №ЗП/2007 від 01.05.2007р. про передачу частини нерухомого майна ОП "Квант" в господарське відання відповідача (на підставі якого відповідач мав право розпоряджатися об'єктом оренди), та не зазначив які права позивача як орендаря спірних приміщень за договором оренди №9А/2007 від 01.05.2007р. (укладеним між позивачем і Кооперативом "Гарант") було порушено внаслідок визнання недійсним за рішенням господарського суду Донецької області від 12.12.2008р. у справі №14/202пд договору купівлі-продажу державного майна ОП "Квант" від 12.12.1995р., укладеного між Донецьким регіональним відділенням Фонду державного майна України та організацією орендарів Донецького дослідно-експериментального заводу засобів автоматизації.

Доводи касаційної скарги не спростовують законних і обґрунтованих висновків апеляційного господарського суду.

З огляду на викладене, постанова Донецького апеляційного господарського суду від 18.09.2013р. у справі №5006/12/215пд/2012 відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ФОП ОСОБА_4 на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.09.2013р. у справі №5006/12/215пд/2012 залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.09.2013р. у справі №5006/12/215пд/2012 - без змін.

Головуючий С. Бакуліна

Судді О. Глос

О. Поляк