Постанова

від 19.02.2013 по справі 814/324/13-а

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

19 лютого 2013 року Справа № 814/324/13-а

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Желєзного І.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомФермерського господарства "Золота рибка", (вул. Набережна, 3, м. Мигія, Первомайський район, Миколаївська область, 55223)

доПервомайської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби, (вул. Дзержинського, 18, м. Первомайськ, Миколаївська область, 55213)

провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 06.09.2012року № 0000071600, ВСТАНОВИВ:

ФГ «Золота рибка» (далі - ФГ, підприємство, позивач) звернулося до суду з позовом до Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби (далі по тексту ДПІ, контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення за №00005071600 від 06.09.2012 року (далі по тексту - рішення), посилаючись на незаконність оспорюваного рішення, яке базується на невмотивованих висновках контролюючого органу про те, що питома вага вартості поставлених підприємством сільськогосподарських товарів, вироблених (наданих) ним на власних або орендованих виробничих потужностях, складала менше 75%.

Відповідач позовні вимоги не визнав, зазначивши про законність оспорюваного рішення, прийнятого ДПІ на основі встановлених обставин про те, що сума, одержана підприємством від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік не перевищує 75 відсотків загальної суми валового доходу підприємства.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд приходить до висновку про можливість часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

При розгляді справи судом встановлено, що відповідач зареєстрований як суб'єкт спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість (свідоцтво №100187047 НБ №071711, дата реєстрації платника ПДВ 24.04.2003р., дата реєстрації суб'єктом спеціального режиму оподаткування 01.01.2009р., та свідоцтво №200038807 НБ №071803, дата реєстрації суб'єктом спеціального режиму оподаткування 01.01.2009р.). Станом на 01.01.2012 року в користуванні позивача перебувало 524,3967га земель (категорія земель - сільськогосподарські землі). На вказаних землях ФГ відповідно до свідоцтва №100187081 НБ №071707 та свідоцтва №200038807 НБ №071803 здійснювалась діяльність: вирощування зернових культур, бобових культур і насіння олійних культур (КВЕД 01.11); овочівництво, декоративне садівництво та вирощування продукції розсадників (КВЕД 01.13), вирощування зерняткових і кісточкових фруктів (КВЕД 01.24), вирощування ягід, горіхів, інших плодових дерев і чагарників (КВЕД 01.25). Питома вага сільськогосподарських товарів і послуг протягом дванадцяти послідовних звітних періодів (у тому числі і в періоді що перевірявся), складала у 2010р. - 98,4%, у 2011р. - 97,1%, що підтверджується щомісячними та щорічними звітами і деклараціями, які надавались відповідачу при перевірці, розрахунком питомої ваги вартості сільськогосподарських товарів (продукції).

В період з 18.07.2012 року по 31.07.2012 року Первомайською ОДПІ проводилась документальна позапланова перевірка ФГ "Золота рибка" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 року по 30.06.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 30.06.2012 року (Акт від 05.09.2012 року №1326/22/31997672.)

За результатами перевірки контролюючим органом встановлено порушення підприємством ст.15 та ст.18 Закону України "Про оренду землі" та Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженої Постановою КМ України від 09.09.2009 року №1021, ст. 188, п.209.6, п. 209.10, пп. 209.15.1 п. 209.15 сто.209 Податкового кодексу України, в результаті чого ФГ "Золота рибка" занижено ПДВ на загальну суму 83960 грн.

Із акта перевірки слідує, що підставою для визначення Позивачу оспорюваних сум ПДВ стало неправомірне, на думку Відповідача, відображення Позивачем податкових зобов'язань з цього податку у спеціальній декларації. На обґрунтування своєї позиції Відповідач послався на те, що Позивачем у перевіряємий період порушено вимоги ст.15 та ст.18 Закону України "Про оренду землі" та Порядок державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженої Постановою КМ України від 09.09.2009 року №1021, а отже що під спеціальний режим оподаткування підпадають операції з реалізації лише тієї продукції, що вирощена Позивачем на належним чином оформлених та зареєстрованих земельних ділянках, а відсутність державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок виключає можливість поширення пільгового режиму оподаткування на продаж сільськогосподарської продукції, виробленої на таких ділянках. З висновку податкового органу слідує, що 43,215 га земельної площі не оформлені належним чином (договори оренди земельних ділянок не зареєстровані у встановленому законом порядку).

Також на стор. 8 Акта вказано, що Позивачем:

1. На порушення ст. 188 ПКУ (в редакції на момент правовідносин) "у разі постачання необоротних активів, у тому числі їх самостійної ліквідації, переведення у невиробничі, переведення з використання в оподатковуваних операціях для використання в неоподатковуваних, база оподаткування визначається виходячи з їх балансової вартості на момент їх постачання". ФГ "Золота рибка" занижено податкові зобов'язання з податку з ПДВ в сумі 23934 грн., у тому числі: за грудень 2010р. в сумі 10496 грн.; за березень 2011р. в сумі 13438 грн. в наслідок реалізації основних засобів нижче їх балансової вартості на момент їх постачання та без проведення оціночної вартості техніки.

2. На порушення п.209.10 ст.209 ПКУ Позивачем не внесено до свідоцтва спеціального режиму оподаткування ПДВ вид діяльності: "надання основних засобів у оренду" та не включено до податкових зобов'язань суму ПДВ по операціях з надання у оренду основних засобів згідно договорів оренди, в наслідок чого занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 2847 грн., у тому числі за грудень 2010р. у сумі 1270 грн., грудень 2011р. в сумі 1577 грн.

За наслідками перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №00005071600 від 06.09.2012 року про визначено податкове зобов'язання за платежем з податку на подану вартість в сумі 94 023 гривні (83 960 гривень - за основним платежем, 10 063 - штрафні санкції).

Приписами ст.209 ПКУ визначено, що резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування. Пункт 209.6 цієї статті зазначає, що сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Відповідно до п.209.2 ст.209 ПКУ згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей. Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст.187.1. ПКУ датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Визначення сільськогосподарських товарів наведено в п.209.7 ст.209 ПКУ. Так, сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у товарних групах 1 - 24, товарних позиціях 4101, 4102, 4103, 4301 згідно з УКТ ЗЕД, та послуги, які отримані в результаті здійснення діяльності, на яку відповідно до пункту 209.17 цієї статті поширюється дія спеціального режиму оподаткування у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються), а послуги надаються, безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів/послуг у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.

Приписами п.302.1. ст.302 ПКУ визначено, що об'єктом оподаткування податком для сільськогосподарських товаровиробників є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.

Системний аналіз вищезазначених норм податкового законодавства вказує на те, що законодавець пов'язує надання пільг щодо сплати податку на додану вартість при спеціальному режимі оподаткування лише з вартістю та обсягами поставки сільськогосподарських товарів власного виробництва сільськогосподарським підприємством.

Відповідачем не надано фактичних даних на підтвердження правильності встановлення процентного відношення сільськогосподарської продукції, вирощеної на земельних ділянках, що використовувались підприємством на умовах договорів, які не були зареєстровані у відповідних органах на момент проведення перевірки, та всієї вартості реалізованої продукції. Висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки, ґрунтуються на припущеннях не підтверджених достатніми та допустимими доказами.

Невчасна реалізація приписів законодавства щодо державної реєстрації договорів оренди землі не може вважатися підставою для не віднесення виробленої (вирощеної) підприємством сільгосппродукції до продукції власного виробництва.

Вищенаведене вказує на невмотивованість висновків контролюючого органу щодо неправомірності віднесення сільгосппродукції, вирощеної та реалізованої позивачем, до продукції власного виробництва в контекстів вимог ст.209 ПКУ.

Приписами п.302.1. ст.302 ПКУ визначено, що об'єктом оподаткування податком для сільськогосподарських товаровиробників є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди. Платниками фіксованого сільськогосподарського податку не можуть бути господарства, які не мають об'єкту оподаткування, визначеного ПКУ.

Відповідно до п. 306.1. ст. 306 ПКУ сільськогосподарські товаровиробники самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням платника податку та місцем розташування земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу.

Згідно зі ст.20 Закону України «Про оренду землі», укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

Відповідно до ст.125 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки виникає з моменту його державної реєстрації.

Згідно ст.22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення - це землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Приписами ст.14 ПКУ встановлено, що землі сільськогосподарського призначення для цілей глави 2 «Фіксований сільськогосподарський податок» розділу XIV ПК - це землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції; сільськогосподарські угіддя - це рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги (перелік є вичерпним).

Наявність земель за їх категоріями обліковується землевпорядними органами, підпорядкованими Державному комітету України по земельних ресурсах відповідно до Інструкції з заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель, затвердженої наказом Держкомстату України від 05.11.98 р. N 377 (форма N 6-зем «Звіт про наявність земель та розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності»).

Згідно п. 306.5 ст. 306 ПКУ, якщо протягом податкового (звітного) періоду у платника податку змінилася площа сільськогосподарських угідь та/або земель водного фонду у зв'язку з набуттям (втратою) на неї права власності або користування, такий платник зобов'язаний:

- уточнити суму податкових зобов'язань з податку на період починаючи з дати набуття (втрати) такого права до останнього дня податкового (звітного) року;

- подати протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним періодом, органам державної податкової служби за місцезнаходженням платника податку та місцем розташування земельної ділянки декларацію з уточненою інформацією про площу земельної ділянки, а також відомості про наявність земельних ділянок та їх нормативну грошову оцінку.

Платники податку перераховують в установлений строк загальну суму коштів на відповідний рахунок місцевого бюджету за місцем розташування земельної ділянки.

Землекористувачі мають сплачувати фіксований сільськогосподарських податок з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

При цьому, контролюючим органом не виявлено жодного договору оренди земельної ділянки або земельної частки (паю), який би не був включений позивачем до розрахунку фіксованого сільськогосподарського податку.

Крім того, суд погоджується з доводами позивача про те, що контролюючим органом в даному випадку безпідставно застосовано положення цивільного законодавства до податкових правовідносин, оскільки статтею 1 ЦК України визначено, що цивільне законодавство не застосовується до податкових відносин. Отже, сторони повинні керуватись поняттям оренди, яке визначено п.п.14.1.97. ст.14 ПКУ, - лізингова (орендна) операція - господарська операція фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за плату та на визначений строк. З точки зору податкового законодавства під поняттям "оренди" розуміється "дія з надання основних фондів у користування за плату та на визначений строк, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства", що узгоджується з приписами ст.1 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», якою визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Податковим законодавством для цілей оподаткування не встановлено обов'язковість формального оформлення договорів оренди. Підставою для оподаткування в даному випадку має значення саме вчинення конкретної господарської операції. Фактичне користування суб'єктом господарювання земельними ділянками, вирощування на них сільгосппродукції, сплата за них орендної плати, є господарською операцією яка визначена Кодексом як "оренда" незалежно від додержання формальної процедури реєстрації, яка є пріоритетною в цивільних правовідносинах.

Отже, податкове законодавство пов'язує виникнення прав та обов'язків платників податків не з фактом укладанням договорів (оскільки сам по собі факт укладання договору не є об'єктом оподаткування), а з фактом здійснення господарської операції.

Позивачем були надані відповідні документи на підтвердження легітимності користування земельними ділянками. Отже, врожай вирощений з посівів на цих ділянках є власністю підприємства та, відповідно, продукцією власного виробництва. Натомість, ДПІ не надано фактичних даних, які б вказували б на самовільне захоплення позивачем будь-яких земельних ділянок або вилучення у нього земельних ділянок у якості застосування адміністративних санкцій за порушення земельного законодавства.

Недотримання правил реєстрації угод (при встановлені волевиявлення учасників угод на реєстрацію договорів) може бути підґрунтям цивільно-правової відповідальності для сторін по угоді, але не може бути в даному випадку підставою для застосування податкових санкцій, в тому числі в виді визначення податкових зобов'язань, оскільки орендарем виконані всі приписи чинного законодавства щодо порядку визначення фіксованого податку з фактично використаної землі для вирощування сільгосппродукції.

До того ж, відповідачем в основу розрахунку визначення питомої ваги вартості поставлених сільськогосподарських товарів покладено співвідношення загальної кількості орендованих земельних ділянок (площ) до кількості земельних ділянок, договори по яких не пройшли державну реєстрацію. Однак, такий підхід не ґрунтується на приписах законодавства, оскільки ст.209 ПКУ визначають питому вагу сільгоспвиробництва як вартість поставлених сільськогосподарських товарів, що має становити не менше 75% загальної кількості поставлених товарів, а не як кількість орендованої землі, яка пройшла етап державної реєстрації по відношенню до загальної кількості орендованих земельних ділянок.

Пунктом 1.7. Наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України №837 від 17.12.2010р. "Про затвердження Розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва", яким встановлено методику складання розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий рік, визначено, що при складанні розрахунку питомої ваги сільгосппродукції необхідно керуватися даними бухгалтерського обліку. В той же час, в акті перевірки не наведено фактів невірного складання розрахунку позивачем з посиланням на первинні документи бухгалтерського обліку, чи на інші документи, які б свідчили про постачання позивачем сільгосппродукції не власного виробництва, або іншої продукції чи послуг що привело до неправильного розрахунку частки - питомої ваги, хоча для здійснення донарахування податкових зобов'язань в зв'язку з порушенням питомої ваги, акт повинен містити докази, з посиланням на первинні документи про постачання підприємством несільськогосподарських товарів, або сільськогосподарських товарів не власного виробництва, питома вага яких перевищувала 25%. Таких доказів акт не містить, а відповідачем зазначених доказів суду не надано, натомість із акта перевірки слідує, що фактів придбання позивачем сільськогосподарської продукції у інших юридичних або фізичних осіб перевіркою не встановлено, а сільськогосподарська продукція про яку йдеться у акті перевірки є продукцією власного виробництва позивача.

Отже, судження контролюючого органу щодо неправомірності (без реєстрації договорів) використання позивачем окремих земельних ділянок не спростовують факту виробництва на них позивачем власної продукції, що повинна враховуватись при визначення питомої ваги в загальному товаровиробництві, а донарахування контролюючим органом податку на додану вартість в даному випадку є безпідставним.

Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що п.209.6 ст.209 ПКУ не ставить право платника на застосування спеціального режиму оподаткування в залежність від дотримання ним вимог цивільного.

Аналогічна позиція викладена у Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 28.12.2012р. №2614/12/13-12.

Щодо правопорушень встановлених податковим органом на стор. 8 Акта перевірки суд зазначає наступне:

1. Судом встановлено, що ФГ у грудні 2010 р. реалізовано трактор Т 150-К вартістю 6000,00 грн. фізичній особі ОСОБА_1, залишкова (балансова) вартість трактору становить 58477,69 грн. У березні 2011р. ФГ реалізовано трактор Т 150-К вартістю 6000,00 грн. фізичній особі ОСОБА_2, залишкова вартість трактору 73188,58 грн.

Відповідно до ст. 188 ПКУ (в редакції яка діяла на момент правовідносин) у разі постачання необоротних активів, у тому числі в разі їх самостійної ліквідації, переведення з виробничих у невиробничі, переведення з використання в оподатковуваних операціях для використання в неоподатковуваних, база оподаткування визначається виходячи з їх балансової вартості на момент їх постачання.

Отже ФГ на порушення ст.188 ПКУ невірно визначена база оподаткування в березні 2011р. при реалізації трактору Т-150-К, що призвело до заниження податкових зобов'язань з ПДВ на суму 13438грн..

Щодо порушення встановленого податковим органом в грудні 2010р. при реалізації іншого трактору Т-150-К, суд зазначає, що норми ПКУ не можуть поширюватись на правовідносини, які виникли в грудні 2010р., оскільки ПКУ набрав чинності лише 01.01.2011р. В грудні 2010р. вказані правовідносини регулювались Законом України "Про податок на додану вартість", в якому відсутня норма, яка б вказувала що база оподаткування при постачанні необоротних активів не може бути нижче балансової вартості.

Виходячи з наведеного, рішення в цій частині є правомірним на суму 13438 грн. - основного зобов'язання та штрафних (фінансових) в розмірі 1,00 грн..

2. Судом встановлено, що ФГ надає в оренду власні складські приміщення та сільськогосподарську техніку (стор. 7 Додатку 2 до Акту), орендна плата яких складає в грудні 2010р. - 7620грн. (у т.ч. ПДВ 1270 грн.), в грудні 2011р. - 9460 грн. (у т.ч. ПДВ 1577 грн.)

Відповідно до п. 209.10. ст. 209 ПКУ у свідоцтві про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб'єкта спеціального режиму оподаткування, крім відомостей, передбачених у свідоцтві про реєстрацію платника податку на додану вартість на загальних підставах, повинен міститися перелік видів діяльності такого сільськогосподарського підприємства.

Отже ФГ на порушення п. 209.10. ст. 209 ПКУ включено суму ПДВ до скороченої декларації, а повинно було включити суми до загальної, так як вид діяльності "надання основних засобів у оренду" не міститься у свідоцтві спеціального режиму оподаткування ПДВ.

Податковий орган вказує, що ФГ в грудні 2010 порушено норми ст.209 ПКУ, але норми ПКУ не можуть поширюватись на правовідносини, які виникли в грудні 2010р., так як ПКУ набрав чинності лише 01.01.2011р., про те до 01.01.2011р. був чинний Законом України "Про податок на додану вартість" положення п. 8-1.10 ст. 8-1 якого, аналогічні положенням п. 209.10. ст. 209 ПКУ.

Відповідно до ст. 161 КАС України при прийняті постанови суд вирішує, 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Виходячи з наведено суд вважає за можливе застосувати норми п. 8-1.10 ст. 8-1 Законом України "Про податок на додану вартість" до вказаних правовідносин.

Отже, рішення в цій частині є правомірним на суму 2847,00 грн. - основного зобов'язання та штрафних (фінансових) в розмірі 25% від основного зобов'язання - 711,75 грн. згідно ст. 123.1. ПКУ.

Виходячи з викладеного рішення ДПІ від 06.09.2012 року №0000071600 підлягає скасування в сумі 77025,25 грн., із них 67675,00грн. - основне зобов'язання, 9350,25грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Відповідно до ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 70-71, 86, 122,138, 158 - 163 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове-повідомлення рішення Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби №0000071600 від 06.09.2012 року в частині визначення контролюючим органом суми основного зобов'язання в розмірі 67675 гривень та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 9350 гривень 25 копійок.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути судові витрати в сумі 770 гривень 25 копійок з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби на користь Фермерського господарства «Золота рибка» (код ЄДРПОУ 31997672).

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів в порядку ст. 186 КАС України.

Суддя І. В. Желєзний