Ухвала

від 20.02.2013 по справі 2а-12358/12/0170/21

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-12358/12/0170/21

20.02.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кондрак Н.Й.,

суддів Щепанської О.А. ,

Горошко Н.П.

секретар судового засідання Беребесова П.В.

за участю сторін:

представник позивача, Управління Пенсійного фонду України в м. Ялта АР Крим - не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

представник відповідача, Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Ялта АРК, Селіванов Володимир Вікторович, довіреність № 01-05/437 від 13.11.2012,

розглянувши апеляційні скарги Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Ялта АРК та Управління Пенсійного фонду України в м. Ялта Автономна Республіка Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Євдокімова О.О.) від 07.12.12 по справі №2а-12358/12/0170/21

за позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Ялта АР Крим (вул. Садова, 4 - а, м. Ялта, Автономна Республіка Крим, 98600)

до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Ялта АРК (пров. К.Лібкнехта, 1, м. Ялта, Автономна Республіка Крим, 98600)

про стягнення 86837,60 грн.

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 07.12.12 у справі № 2а-12358/12/0170/21 адміністративний позов Управління Пенсійного фонду України в м. Ялта АР Крим до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Ялта АРК про стягнення 86837,60 грн. - задоволено частково.

Стягнено з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Ялта АР Крим на користь Управління Пенсійного фонду України в м. Ялта АР Крим суму не відшкодованих витрат на виплату та доставку основного розміру пенсії у розмірі 1922,76 грн., у тому числі 1713,87 грн. основного розміру пенсії, 200,22 грн. цільової грошової допомоги та 8,67 грн. поштового збору. В іншій частини позову - відмовлено (арк.с. 43-51).

Суд першої інстанції дійшов висновку, що у Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Ялта АРК відсутній обов'язок відшкодовувати Управління Пенсійного фонду України в м. Ялта АР Крим витрати, що понесені ним у зв'язку з виплатою щомісячної державної адресної допомоги, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 №265 "Деякі питання пенсійного забезпечення громадян", однак, витрати на виплату та доставку основного розміру пенсії по інвалідності та цільової допомоги на прожиття підлягають відшкодуванню, оскільки належним страховиком є Фонд соціального страхування від нещасних випадків.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач: Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Ялта АРК, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення по справі, яким у задоволенні позовних вимог відмовити (арк. с. 56-57).

Не погодившись з постановою суду, позивач: Управління Пенсійного фонду України в м. Ялта АР Крим, звернувся з апеляційною скаргою, просить постанову суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог, ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі (арк. с. 67).

Доводи апеляційних скарг мотивовані тим, що рішення прийнято з порушенням норм процесуального права, судом неповно з'ясовані всі обставини, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення спору.

В судовому засіданні 20.02.2013 представник відповідача наполягав на задоволенні апеляційної скарги Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Ялта АРК з підстав, викладених в ній, просив апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Ялта АР Крим залишити без задоволення.

В судове засідання 20.02.2013, позивач явку уповноважених представників не забезпечив, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно (арк.с.78).

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що позивач викликався в судове засідання, про дату та час апеляційного розгляду повідомлений належним чином, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представника позивача.

Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, встановила наступне.

31.10.2012 Управління Пенсійного фонду України в м. Ялта АР Крим звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Ялта Автономної Республіки Крим про стягнення з відповідача суму невідшкодованих витрат на виплату та доставку пенсії за інвалідністю внаслідок нещасного випадку на виробництві з липня по вересень у сумі 86837,60 грн. (арк.с. 2-4).

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем неправомірно не прийнято до відшкодування витрати на виплату пенсії та державної адресної допомоги 7 пенсіонерів.

Судом встановлено, що в період з липня по вересень позивач та відповідач підписали Акти щомісячної звірки витрат по особових справах потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання (арк.с.9-14).

Як вбачається з Актів звірок не прийняті відповідачем до заліку витрати на виплату пенсій ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_9

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

На правовідносини сторін, що виникли, поширюються норми Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" №1105-ХVІ від 23.09.1999 із змінами та доповненнями (далі - Закон № 1105-ХVІ), Закону України "Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" №2272-ІІІ від 22.02.2001 із змінами та доповненнями (далі - Закон №2272-ІІІ), Постанови Кабінету Міністрів України №265 від 26.03.2008 «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян» (далі - Постанова №265), Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності, внаслідок нещасного випадку на виробництві, або професійному захворюванні і пенсій у випадку втрати годувальника, що помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України і Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України №5-4/4 від 04.03.2003, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16.05.2003 за №376/7697 (далі - Порядок).

Суд першої інстанції проаналізував зазначене діюче законодавство України та дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, в зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до преамбули Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який набрав чинності з 01 квітня 2001 року з наступними змінами та доповненнями, цей закон визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві (далі - страхування від нещасного випадку). Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності.

Статтею 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який набрав чинності з 01 квітня 2001 року, передбачено, що Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсію в зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Відповідно до пункту 2 статті 7 Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» Фонд соціального страхування від нещасних випадків сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги працівникам (членам їх сімей), які потерпіли на виробництві до 01 квітня 2001 року, з того часу, коли відповідні підприємства передали в установленому порядку Фонду соціального страхування від нещасних випадків документи, що підтверджують право цих працівників (членів їх сімей) на такі страхові виплати та соціальні послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку.

Потерпілі, документи яких не передані до Фонду соціального страхування від нещасних випадків, продовжують отримувати належні виплати та соціальні послуги від свого роботодавця, Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування України. При цьому кошти, виплачені потерпілому страхувальником, зараховуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків у рахунок його страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, а між страховиками з інших видів страхування і Фондом соціального страхування від нещасних випадків в подальшому відбуваються відповідні розрахунки.

Частиною першою статті 8 Закону №1788-ХІІ встановлено, що виплата пенсій здійснюється з коштів Пенсійного фонду України. В статті 81 Закону зазначено, що призначення пенсій і оформлення документів для їх виплати здійснюється органами Пенсійного фонду України.

Пунктом 2 статті 7 Закону №2272-ІІІ встановлено, що Фонд сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги працівникам (членам їх сімей), які потерпіли на виробництві до 1 квітня 2001 року, з того часу, коли відповідні підприємства передали в установленому порядку Фонду документи, що підтверджують право цих працівників (членів їх сімей) на такі страхові виплати та соціальні послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку.

Потерпілі, документи яких не передані до Фонду, продовжують отримувати належні виплати та соціальні послуги від свого роботодавця, Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування України. При цьому кошти, виплачені потерпілому страхувальником, зараховуються Фондом у рахунок його страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, а між страховиками з інших видів страхування і Фондом в подальшому відбуваються відповідні розрахунки.

Судова колегія не приймає до уваги доводи відповідача про поширення на спірні відносини положень Угоди про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди, завданої працівникам каліцтвом, професійним захворюванням або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язані з виконанням ними трудових обов'язків, підписаної 09.09.1994 між частиною держав колишнього СРСР, ратифікованою Україною 06.10.1995, у зв'язку з чим останній не повинен відшкодовувати витрати на пенсію громадянам, які отримали трудове каліцтво на території колишнього СРСР з огляду на наступне.

Статтею 2 цієї Угоди передбачено, що відшкодування шкоди, завданої працівнику внаслідок трудового каліцтва, іншого ушкодження здоров'я (у тому числі при настанні втрати працездатності в результаті нещасного випадку на виробництві, пов'язаного з виконанням працівниками трудових обов'язків, після переїзду потерпілого на територію іншої Сторони), смерті здійснюється роботодавцем Сторони, законодавство якої поширювалось на працівника в момент одержання каліцтва, іншого ушкодження здоров'я, смерті. Роботодавець, відповідальний за завдання шкоди, здійснює її відшкодування відповідно до свого національного законодавства.

Отже, вказана норма регулює інші відносини, а не ті, які пов'язані з відшкодуванням витрат Пенсійного фонду України, понесених у зв'язку з виплатою пенсій особам, які стали інвалідами внаслідок нещасного випадку на виробництві на території інших республік СРСР до проголошення Україною незалежності.

Статтею 3 Закону України "Про правонаступництво України" від 12.09.1991 встановлено, що закони Української РСР та інші акти, ухвалені Верховною радою Української РСР, діють на території України, в тій частині, в якій вони не суперечать законам України, ухваленим після проголошення незалежності України. Відповідно до статті 9 цього Закону всі громадяни Союзу РСР, які на момент проголошення незалежності України постійно проживали на території України, є громадянами України. Україна гарантує забезпечення прав людини кожному громадянину України незалежно від національної приналежності та інших ознак відповідно до міжнародно-правових актів про права людини.

Відповідно до Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 держави-учасниць Співдружності мають зобов'язання щодо непрацездатних осіб, які отримали право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження до складу СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди, яка поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди. Пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 3 цієї Угоди встановлено, що всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за даною Угодою, несе держава, яка надає забезпечення.

Отже, взаємні розрахунки між державами можуть проводитися лише на підставі двосторонніх договорів.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції що страховиком, який має відшкодувати витрати органів Пенсійного фонду України на пенсію по інвалідності особі, яка стала інвалідом від нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР в разі її виплати є Фонд соціального страхування від нещасних випадків.

За правилами частини другої статті 7 Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» Фонд сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги працівникам (членам їх сімей), які потерпіли на виробництві до 1 квітня 2001 року, з того часу, коли відповідні підприємства передали в установленому порядку Фонду документи, що підтверджують право цих працівників (членів їх сімей) на такі страхові виплати та соціальні послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку.

Потерпілі, документи яких не передані до Фонду, продовжують отримувати належні виплати та соціальні послуги від свого роботодавця, Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування України. При цьому кошти, виплачені потерпілому страхувальником, зараховуються Фондом у рахунок його страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, а між страховиками з інших видів страхування і Фондом в подальшому відбуваються відповідні розрахунки.

Таким чином, якщо виплату пенсії здійснює пенсійний орган, то Фонд зобов'язаний провести відповідні розрахунки, тобто відшкодувати Управлінню Пенсійного фонду України ці виплати.

Твердження відповідача про те, що обов'язок Фонду відшкодовувати пенсії виникає лише після передачі йому справи потерпілого є помилковим внаслідок неправильного тлумачення вищенаведеної норми.

Так, вказана норма регулює не саму наявність обов'язку Фонду сплачувати пенсію по інвалідності, а лише спосіб такої сплати: після передачі особової справи до Фонду - сплачувати безпосередньо громадянину; якщо ж виплату здійснює інший орган державного соціального страхування - відшкодовувати останньому понесені ним витрати.

Таким чином, судова колегія вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позову в частині стягнення з відповідача суми основного розміру пенсії та витрат на виплату основного розміру пенсії по інвалідності.

Відносно витрат на виплату та доставку державної адресної допомоги, судова колегія зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України №265 від 26.03.2008 «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян», встановлено що у разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною та щомісячної доплати до пенсії у зв'язку з втратою годувальника членам сімей шахтарів, смерть яких настала внаслідок нещасного випадку на виробництві) не досягає в осіб, яким призначено пенсію у зв'язку з втратою годувальника, на одного непрацездатного члена сім'ї 100 відсотків, на двох - 120 відсотків, на трьох і більше - 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, таким особам надається щомісячна державна адресна допомога до пенсії у сумі, що не вистачає до зазначених розмірів ( пункт 1) , у разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат, державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам, особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною) не досягає прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, таким особам надається щомісячна державна адресна допомога у сумі, що не вистачає до зазначеного прожиткового мінімуму ( пункт 2), виплата щомісячної державної адресної допомоги, передбаченої цією постановою, здійснюється за рахунок коштів, з яких виплачується пенсія або державна соціальна допомога ( пункт 4), щомісячна державна адресна допомога встановлюється з 1 квітня 2008 р. і переглядається у зв'язку із збільшенням прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність ( пункт 5).

Механізм відшкодування на централізованому рівні Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, які призначені особам, що застраховані згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування він нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»(крім осіб, зазначених у п. 2 ст. 8 цього Закону), у тому числі добровільно застраховані, та потерпілим особам, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язані з виконанням ними трудових обов'язків визначено Порядком відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій в зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання (надалі - Порядок), який затверджено постановою правління Пенсійного фонду України та правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 04.03.2003 №5-4/4, та зареєстровано у Міністерстві Юстиції України 16.05.2003 за №376/7697.

Відповідно до пункту 3 Порядку відшкодуванню підлягають пенсії, призначені відповідно до пунктів «а», «в», «г» статті 26, статей 37, 38, та пенсії, виплачені відповідно до статей 91, 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення»в разі настання страхових випадків, визначених Переліком обставин, за яких настає страховий випадок державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1094 від 21.01.2001р. «Деякі питання розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві»

Пунктом 4 Порядку передбачено, що відшкодуванню підлягають суми, що виплачуються відповідно до Законів України «Про пенсійне забезпечення»«Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»та інших нормативно-правових актів, а саме:

сума основного розміру пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

щомісячна цільова грошова допомога на прожиття, якщо така надавалася пенсіонеру, який одержував вищезазначену пенсію;

допомога на поховання сім'ї померлого або особі, яка здійснила поховання особи, яка отримувала вищезазначену пенсію;

сума витрат Пенсійного фонду з виплати і доставки вищезазначених пенсій.

При цьому слід зазначити, що перелік сум, що виплачуються відповідно до Законів України «Про пенсійне забезпечення», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та інших нормативно-правових актів та підлягають відшкодуванню відповідно до Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій в зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання (надалі - Порядок), який затверджено постановою правління Пенсійного фонду України та правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 04.03.2003 №5-4/4, та зареєстровано у Міністерстві юстиції України 16.05.2003 за №376/7697, встановлений п. 4 цього Порядку, є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає і серед видів пенсійного забезпечення що підлягають відшкодуванню відповідними відділеннями Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відсутній такий вид пенсійного забезпечення як державна адресна допомога та витрати на її виплату та доставку.

Тобто, наведені вище норми чинного законодавства дають можливість зробити висновок про відсутність правових підстав та визначеного чинним законодавством порядку (механізму) відшкодування відповідними відділеннями Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України понесених Управленнями Пенсійного фонду України витрат на виплату державної адресної допомоги та витрат на її виплату та доставку.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України №К-29858/09, №К-44245/09, №К-13799/09, №К-37786/09.

Таким чином, відповідач повинен відшкодувати позивачу суму основного розміру пенсії та щомісячної цільової допомоги, а також витрат на їх доставку, виплачених в розмірі 1922,76 грн. за липень-вересень 2012р., з яких 1713,87 грн. - основний розмір, 200,22 грн. - щомісячна цільова допомога та 8,67 грн. - поштовий збір, що підтверджується довідками - розрахунками позивача.

За наведених вище обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідач у справі, не прийнявши до заліку виплати державної адресної допомоги та витрати на її виплату та доставку, понесені позивачем у справі за грудень 2009 року - січень 2010 року, діяв у межах повноважень та у спосіб визначений чинним законодавством.

Відповідно до вимог статей 70, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Все вищеперелічене дає судовій колегії право для висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційних скарг щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим й не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційних скаргах.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, частиною першою статті 195, статтею 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1.Апеляційні скарги Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Ялта АРК та Управління Пенсійного фонду України в м. Ялта Автономна Республіка Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 07.12.12 по справі №2а-12358/12/0170/21 залишити без задоволення.

2.Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 07.12.12 по справі №2а-12358/12/0170/21 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст ухвали виготовлено 22.02.2013

Головуючий суддя підпис Н.Й. Кондрак

Судді підпис О.А.Щепанська

підпис Н.П.Горошко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Н.Й. Кондрак