Постанова

від 15.02.2013 по справі 2а-1890/10

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2013 року Справа № 9104/60504/11

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Обрізко І.М.,

суддів Левицької Н.Г., Рибачука А.І.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Лановецькому районі Тернопільської області на постанову Лановецького районного суду Тернопільської області від 17 грудня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Лановецькому районі Тернопільської області про визнання незаконними дій відповідача та зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В :

Позивачка звернулася 26.11.2010 року в суд з адміністративним позовом та просила зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Лановецькому районі Тернопільської області виплатити недоплачену надбавку до пенсії як дитині війни за період з 09.07.2007 року по 31.12 2007 року, з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, з 01.01.2009 року по теперішній час відповідно до рішень Конституційного Суду України.

Вимоги мотивовані тим, що відповідно до ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» вона є дитиною війни, а згідно із ст. 6 цього ж Закону їй повинна виплачуватися щомісячна соціальна допомога у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, однак така не виплачувалася.

Постановою Лановецького районного суду Тернопільської області від 17 грудня 2010 року в порядку скороченого провадження позовні вимоги задоволено. Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачці надбавку до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ч. 1 ст. 28 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 26.05.2010 року по 26.11.2010 року, врешті позовні вимоги залишено без розгляду. Зазначено, що постанова підлягає до негайного виконання.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням управління Пенсійного фонду України в Лановецькому районі Тернопільської області подало апеляційну скаргу з якої із-за порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи, просить його скасувати та постановити рішення, яким відмовити позивачці в задоволенні позову.

В основному сторона відповідача посилається на те, що кошти безпосередньо Пенсійного фонду використовуються виключно на виплату пенсій, передбачених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Тобто відповідач не мав права й належних повноважень розпоряджатись коштами бюджету фонду на цілі, не передбачені спеціальним законодавством, а саме виплачувати підвищення до пенсії як дітям війни з розрахунку 30% мінімальної пенсії за віком за рахунок коштів Пенсійного фонду, а отже Управління діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченні Конституцією та Законами України.

Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, прийшла до наступного.

Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що позивачка, має статус дитини війни, у відповідності до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», що вбачається з відмітки в її пенсійному посвідченні.

Частиною 2 ст. 8 і ч. 3 статті 22 Конституції України визначено, що конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй . При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ст. 3 ч. 2 і ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами. Фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно з ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Отже суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що у 2010 році відповідачем було виплачено підвищення до пенсії у значно меншому розмірі.

На час виникнення спірних правовідносин розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.

Відтак при визначенні розміру підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України Про соціальний захист дітей війни» застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, який визначений ст. 28 ч. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Положення ч. 3 цієї статті не є перешкодою для застосування зазначеної величини, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком.

Статтею 99 КАС України встановлено шестимісячний строк для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи.

Позивачка звернулася із позовом до суду 26.11.2010 року, як це вбачається із штампу на позовній заяві, отже з урахуванням вимог ст. 99 КАС України позов підлягає до задоволення в межах шестимісячного строку, а саме з 26.05.2010 року по 26.11.2010 року.

Відповідно до вимог ст. 8 КАС України адміністративний суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. У своєму рішенні у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 року Європейський Суд з прав людини звертає увагу на те, що у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з бюджету. Держава може вводити, припиняти або закінчувати виплату цих надбавок. Проте, якщо правове положення, що діє, передбачає виплату певних надбавок, і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, поки відповідне положення є таким, що діє (п. 23). Одночасно Європейський Суд з прав людини не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність засобів як на причину невиконання своїх зобов'язань (п. 26).

Пленум Верховного Суду України у п. 5 постанови № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» звернув увагу на те, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Відповідно до положень ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включаються мінімальний розмір заробітної плати, мінімальний розмір пенсії за віком, неоподатковуваний мінімум доходів громадян, розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково допустив постанову в цілому до негайного виконання.

Так, відповідно до п. 8 ч. 6 ст. 183-2 КАС України у постанові, прийнятій у скороченому провадженні, зазначається обов'язок відповідача виконати постанову негайно.

Водночас постанови, які виконуються негайно, визначені ст. 256 КАС України.

До таких постанов згідно з п. 1 ч. 1 та абз. 9 цієї статті належать постанови про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць та постанови суду, прийняті в порядку скороченого провадження.

Виходячи із змісту зазначених вище норм, колегія суддів дійшла висновку, що звертаючи до негайного виконання постанови щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень з питань обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання, зокрема, виплат та пільг дітям війни, прийняті в порядку скороченого провадження, необхідно застосовувати положення п. 1 ч. 1 ст. 256 КАС України, який є спеціальним для даної категорії справ.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно вирішивши справу по суті, однак допустив помилкове застосування норм процесуального права, що відповідно до п. 2 ст. 201 КАС України є підставою для зміни оскаржуваної постанови.

Керуючись ст. ст. 183-2, 195, п. 2 ч. 1 ст. 198, п. 1 ст. 201, ч. 2 ст. 205, ст. ст. 207, 254, 256 КАС України,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Лановецькому районі Тернопільської області задовольнити частково.

Постанову Лановецького районного суду Тернопільської області від 17 грудня 2010 року по справі № 2а-1890/10/1910 за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Лановецькому районі Тернопільської області про визнання незаконними дій відповідача та зобов'язання вчинити дії - змінити, виклавши третій абзац резолютивної частини постанови в наступній редакції: «Постанову в межах стягнення на користь позивачки суми підвищення до пенсії за один місяць допустити до негайного виконання».

В решті постанову залишити без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.М. Обрізко

Судді Н.Г. Левицька

А.І. Рибачук