Постанова

від 26.02.2013 по справі 825/305/13-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 825/305/13-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2013 р. м. Чернігів

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Тихоненко О.М.,

за участі секретаря Тищенко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пульсар» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

21.01.2013 Товариство з обмеженою відповідальністю «Пульсар» (далі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби (далі - ДПІ у м. Чернігові ДПС) і просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Чернігові ДПС від 05.11.2012 № 0004252320 та № 0004262320. Свої вимоги позивач мотивує тим, що прийняті ДПІ у м. Чернігові ДПС податкові повідомлення-рішення якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 42 448,00 грн. (33 958,00 грн. за основним платежем та 8 490,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) та за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) (далі - ПДВ) у розмірі 40 426,00 грн. (32 341,00 грн. за основним платежем та 8 085,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) є протиправними та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки позивачем надані всі первинні документи, згідно з якими отримані від контрагента Товариства з обмеженою відповідальністю «Соло-25» (далі - ТОВ «Соло-25») товари (роботи, послуги) пов'язані та були використані в межах господарської діяльності, а тому позивач мав право на віднесення відповідних сум ПДВ до складу податкового кредиту. Угоди між позивачем та контрагентом, як на момент винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень так і на момент звернення до суду у встановленому порядку недійсними не визнані, а тому відсутні будь-які підстави для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 40 426,00 грн. та з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 42 448,00 грн. та як наслідок оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили задовольнити їх в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позові.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив в їх задоволенні відмовити та зазначив, що ДПІ у м. Чернігові ДПС проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань достовірності, повноти декларування в податковій звітності з ПДВ за лютий-травень 2012 року операцій по взаємовідносинах з ТОВ «Соло-25» та у деклараціях з податку на прибуток підприємства за відповідні періоди. За результатами складено акт перевірки та встановлено порушення позивачем вимог Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ (далі - ПК України), в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 32 341,00 грн. та податок на прибуток на загальну суму 33 958,00 грн. В ході перевірки були використані акти Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ у Шевченківському районі м. Києва) про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Соло-25» з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинам з контрагентами, якими сформовано податковий кредит, а саме: № 572/22-40/30399950 від 13.06.2012 за період з 01.11.2011 по 30.04.2012 та № 1228/22-40/30399950 від 29.08.2012 за період з 01.05.2012 по 31.07.2012, в яких зазначено: місцезнаходження підприємства відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію - 1135 м. Київ, вул. Павла Пестеля, буд. 11, згідно баз ДПС підприємство має стан - 9 направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням. Згідно службової записки ГВПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва № 909/ДПІ/07-10/3 від 05.06.2012 з висновком щодо наявності ознак «фіктивності» та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ «Соло-25», а саме: засновник та директор ОСОБА_1 непричетний до діяльності ТОВ «Соло-25», підприємство за податковою адресою не знаходиться. Також, встановлено відсутність реальної можливості отримання та відвантаження товарів (робіт, послуг) підприємством ТОВ «Соло-25», а саме: відсутність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності. Наслідком діяльності ТОВ «Соло-25» є виключно чи переважно формування податкових зобов'язань та податкового кредиту на адресу контрагентів. Враховуючи вищенаведене - операції купівлі-продажу ТОВ «Соло-25» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними. Таким чином, позивачем до податкового кредиту за лютий - травень 2012 року включено суму ПДВ у розмірі 32 341,00 грн. по господарським взаємовідносинам з ТОВ «Соло-25», що не підтверджено актами ДПІ у Шевченківському районі м. Києва про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Соло-25» (акт від 13.06.2012 № 572/22-40/30399950 та акт від 29.08.2012 № 1228/22-40/30399950), в зв'язку з чим вказаними перевірками не встановлено реальність факту здійснення господарських операцій ТОВ «Пульсар» з придбання у ТОВ «Соло-25» автозапчастин. Документи отримані позивачем від ТОВ «Соло-25» не можуть мати податкових наслідків, а тому винесені ДПІ у м. Чернігові ДПС податкові повідомлення-рішення є правомірними та такими, що скасуванню не підлягають.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Позивач 27.09.1993 зареєстрований в якості юридичної особи виконавчим комітетом Чернігівської міської ради, видами діяльності за КВЕД-2010 є: 45.32 роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; 45.31 оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; 82.99 надання інших допоміжних комерційних послуг, н.в.і.у.; 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, що підтверджується довідкою АА № 818868 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (том № 3 а.с.61).

Судом встановлено, що на підставі направлення від 08.10.2012 № 2894 (том № 3 а.с.17), вимог п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, ст.82 ПК України та відповідно до наказу від 08.10.2012 № 2867 (том № 3 а.с.16) проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань достовірності, повноти декларування в податковій звітності з ПДВ за лютий-травень 2012 року операцій по взаємовідносинах з ТОВ «Соло-25» та у деклараціях з податку на прибуток підприємства за відповідні періоди, за результатами якої складено акт від 19.10.2012 № 2145/22/14239093 (далі - акт перевірки) (том № 1 а.с.14-36).

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

1. п.138.1, п.138.2, п.138.4 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 32 341,00 грн. у тому числі за лютий 2012 року в сумі 5 507,00 грн., за березень 2012 року в сумі 10 834,00 грн., за квітень 2012 року в сумі 8 500,00 грн., за травень 2012 року в сумі 7 500,00 грн.;

2. п.138.1, п. 138.2, п.138.4 ст. 138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 33 958,00 грн., в тому числі за 1 квартал 2012 року в сумі 17 158,00 грн., за півріччя 2012 року в сумі 33 958,00 грн.

На підставі акта перевірки ДПІ у м. Чернігові ДПС прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 05.11.2012 № 0004252320, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в розмірі 42 448,00 грн. (за основним платежем 33 958,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 8 490,00 грн.) (том № 1 а.с.37).

від 05.11.2012 № 0004262320, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 40 426,00 грн. (за основним платежем 32 341,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 8 085,00 грн.) (том № 1 а.с.38).

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивачем 14.11.2012 подано до Державної податкової служби у Чернігівській області (далі - ДПС у Чернігівській області) скаргу № 44 (том № 1 а.с.39-42), однак рішенням ДПС у Чернігівській області від 10.01.2013 № 46/10/10-215 податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення (том № 1 а.с.43-45).

Судом встановлено, що 14.02.2012 між ТОВ «Соло-25» (Постачальник) та позивачем (Покупець) укладено договір поставки № 15, відповідно до якого Постачальник на підставі заявок Покупця поставляє запчастини та комплектуючі до автомобілів і техніки (далі - товар), а Покупець приймає та сплачує їх на умовах передбачених даним договором. Асортимент, кількість, комплектність та ціна товару вказується у видаткових накладних, виписаних Постачальником на ім'я Покупця. Договір підписано сторонами та скріплено печатками (том № 1 а.с.47).

Виконання даного договору підтверджується: податковими накладними від 14.02.2012 № 217 на суму з ПДВ 21 000,00 грн., від 29.02.2012 № 175 на суму з ПДВ 12 042,00 грн., від 30.03.2012 № 180 на суму з ПДВ 21 000,00 грн., від 29.03.2012 № 177 на суму з ПДВ 24 000,00 грн., від 20.03.2012 № 108 на суму з ПДВ 20 004,00 грн., від 28.04.2012 № 156 на суму з ПДВ 27 000,00 грн., від 27.04.2012 № 155 на суму з ПДВ 24 000,00 грн., від 25.05.2012 № 165 на суму з ПДВ 21 000,00 грн., від 30.05.2012 № 166 на суму з ПДВ 24 000,96 грн., видатковими накладними № 352 від 14.02.2012 на суму з ПДВ 21 000,00 грн., № 301 від 29.02.2012 на суму з ПДВ 12 042,00 грн., № 591 від 30.03.2012 на суму з ПДВ 21 000,00 грн., № 588 від 29.03.2012 на суму з ПДВ 24 000,00 грн., № 509 від 20.03.2012 на суму з ПДВ 20 004,00 грн., № 1022 від 28.04.2012 на суму з ПДВ 27 000,00 грн., № 1021 від 27.04.2012 на суму з ПДВ 24 000,00 грн., № 1444 від 25.05.2012 на суму з ПДВ 21 000,00 грн., № 1445 від 30.05.2012 на суму з ПДВ 24 000,96 грн., складськими накладними № 3 від 15.02.2012 на суму з ПДВ 21 000,00 грн., № 4 від 29.02.2012 на суму з ПДВ 12 042,00 грн., № 5 від 23.03.2012 на суму з ПДВ 20 004,00 грн., № 6 від 30.03.2012 на суму з ПДВ 12 000,00 грн., № 7 від 30.03.2012 на суму з ПДВ 12 000,00 грн., № 8 від 30.03.2012 на суму з ПДВ 18 000,00 грн., № 9 від 30.03.2012 на суму з ПДВ 3 000,00 грн., № 10 від 28.04.2012 на суму з ПДВ 10 800,00 грн., № 11 від 28.04.2012 на суму з ПДВ 13 200,00 грн., № 12 від 30.04.2012 на суму з ПДВ 8 640,00 грн., № 13 від 30.04.2012 на суму з ПДВ 18 360,00 грн., № 14 від 28.05.2012 на суму з ПДВ 21 000,00 грн., № 15 від 31.05.2012 на суму з ПДВ 15 999,00 грн., № 16 від 31.05.2012 на суму з ПДВ 8 001,00 грн., відомістю розрахунку 631, а оплата підтверджується платіжними дорученнями № 2 від 14.02.2012 на суму 20 000,00 грн., № 101 від 14.02.2012 на суму 1 000,00 грн., № 3 від 06.03.2012 на суму 12 042,00 грн., № 178 від 20.03.2012 на суму 4,00 грн., № 4 від 20.03.2012 на суму 20 000,00 грн., № 210 від 29.03.2012 на суму 3 000,00 грн., № 5 від 29.03.2012 на суму 21 000,00 грн., № 6 від 09.04.2012 на суму 21 000,00 грн., № 7 від 03.05.2012 на суму 20 000,00 грн., № 296 від 03.05.2012 на суму 4 000,00 грн., № 308 від 10.05.2012 на суму 27 000,00 грн., № 8 від 25.05.2012 на суму 20 000,00 грн., № 349 від 25.05.2012 на суму 1 000,00 грн., № 9 від 07.06.2012 на суму 20 000,00 грн., № 384 від 07.06.2012 на суму 4 000,00 грн. (том № 1 а.с.48-113, том № 3 а.с.130-175).

В подальшому придбаний товар позивачем було реалізовано ряду підприємств, що підтверджується видатковими накладними, а оплата підтверджується чеками (том № 1 а.с.158-176, том № 2 а.с.55-77. 125-130, 199-212, 229,251) (том № 1 а.с.114-157, 179а-179ж, 184-221, 225-243, 246-250, том № 2 а.с.1-15, 19-53, 79, 85-102, 105-123, 135-143, 148-197, 216-227, 235-244, 247-249).

З акту перевірки вбачається, що позивачем за період з 01.02.2012 по 31.05.2012 задекларовано податковий кредит по взаємовідносинах з ТОВ «Соло-25» в сумі 194 046,96 грн., в тому числі ПДВ - 32 341,16 грн. та за період з 01.01.2012 по 30.06.2012 податок на прибуток в сумі 3 425,00 грн.

Підставою для висновків ДПІ у м. Чернігові ДПС про порушення позивачем норм ПК України є акти ДПІ у Шевченківському районі м. Києва про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Соло-25» з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинам з контрагентами, якими сформовано податковий кредит, а саме: № 572/22-40/30399950 від 13.06.2012 за період з 01.11.2011 по 30.04.2012 та № 1228/22-40/30399950 від 29.08.2012 за період з 01.05.2012 по 31.07.2012 (том № 3 а.с.20-42), якими встановлено ознаки нікчемності правочинів.

Необхідно зазначити, що згідно ч. 2. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюванний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

Угоди, які укладені між позивачем та контрагентом не визнані судом недійсними і їх недійсність прямо не встановлена законом, у зв'язку з чим існує презумпція правомірності вказаних правочинів, а також наявність взаємних прав та обов'язків сторін за такими угодами.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини. спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне . відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; право чини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При цьому суд, зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування ПДВ тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі.

Частино 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із частиною 1 статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

З наданих позивачем доказів вбачається, що договори мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними, оскільки товар був переданий, послуги надані, оплата проведена, договори виконані сторонами в повному обсязі.

Крім того, посилання ДПІ у м. Чернігові ДПС на ч. 1, 5 ст. 203, ч. 1,2 ст. 215, ст. 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 ПК України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже будь-які документи (у тому числі договори, накладні тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричинити реальні зміни в структурі активів та зобов'язань сторони.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.п. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 ПК України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

При цьому вказаним пунктом наданий виключний перелік підстав коли та чи інша операція не вважається постачанням товарів: не є постачанням товарів випадки, коли основні виробничі засоби або невиробничі засоби ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, а також в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення необоротних активів, або коли платник податку надає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення необоротних активів в інший спосіб, внаслідок чого необоротний актив не може використовуватися за первісним призначенням.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну

території України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому

числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням

та/або ввезення таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі

таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів

спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі

отримані послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами

оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2. статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 201.4 статті 201 ПК України визначено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/ послуг.

У відповідності до п.201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п.198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.1, 201.6 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Таким чином, з вищенаведеного вбачається, що підставою для формування податкового кредиту, є саме наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, та здійснення операції з метою досягнення господарської мети.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував податковий кредит на підставі належно оформлених (у повній відповідності з вимогами ПК України) податкових накладних, виданих останньому постачальником.

Отже, суму податкового кредиту позивач сформував правомірно, оскільки ПДВ входить до складу договірної суми, сплаченої контрагенту, при наявності належним чином складених первинних документів, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Таким чином, відсутні будь-які підстави для виключення зі складу податкового кредиту сум ПДВ сплачених у складі ціни, та як наслідок не прийняття до уваги первинних документів та податкових накладних вказаного контрагента та виключення сум ПДВ за ними зі складу податкового кредиту.

Посилання ДПІ у м. Чернігові ДПС на акти ДПІ у Шевченківському районі м. Києва про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Соло-25» з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинам з контрагентами, якими сформовано податковий кредит, а саме: № 572/22-40/30399950 від 13.06.2012 за період з 01.11.2011 по 30.04.2012 та № 1228/22-40/30399950 від 29.08.2012 за період з 01.05.2012 по 31.07.2012 (том № 3 а.с.20-42) не береться судом до уваги, оскільки правочини здійснені між позивачем та ТОВ «Соло-25» в передбаченому законом порядку нікчемними не визнані.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент укладення договору між позивачем та контрагентом, останній був зареєстрований у встановленому законом порядку (том № 3 а.с.9-12).

Також, необхідно зазначити, що по-перше, відповідно до ст.61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб, по-друге, порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про безтоварність відповідних господарських операцій, по-третє, факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків та підробка документів, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду, по-четверте, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань.

Враховуючи вищезазначене є безпідставними і висновки ДПІ у м. Чернігові ДПС щодо наявності порушення вимог позивачем п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України (не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку) по операціям з вказаними контрагентами.

Підпунктом 138.1.1. пунктом 138.1 статті 138 ПК України передбачено, що витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п.138.2. ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 138.4. статті 138 ПК України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно п.п.14.1.27. п.14.1 ст.14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу.

Всі передбачені вище вимоги (у тому числі щодо документального підтвердження понесених витрат та їх зв'язок з господарською діяльністю) позивачем виконані в повному обсязі, що свідчить про неправомірне донарахування податку на прибуток приватних підприємств.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам ДПІ у м. Чернігові ДПС, як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень від 05.11.2012 № 0004252320 та № 0004262320.

Відповідно до ч. 1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 122, 158 - 163, 167, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби від 05.11.2012 № 0004252320 та № 0004262320.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Пульсар» (код ЄДРПОУ 14239093) судовий збір в розмірі 828 (вісімсот двадцять вісім) грн. 74 коп.

Постанова набирає законної сили та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду у порядок і строки, передбачені ст.ст. 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: О.М. Тихоненко