Ухвала

від 20.02.2013 по справі 2а-6575/11/1370

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" лютого 2013 р. м. Київ К/9991/76390/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., за участю секретаря Титенко М.П. за участю представників: позивача:Горошинського О.О., відповідача:не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Виробничо-торгово-господарського об'єднання концерну «Сімекс»

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2012 р.

у справі № 2а-6575/11/1370 (135465/11/9104)

за позовом Виробничо-торгово-господарського об'єднання концерну «Сімекс»

до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова

про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30.09.2011 р. (суддя -Гавдик З.В.) задоволено позовні вимоги Виробничо-торгово-господарського об'єднання концерну «Сімекс»(надалі -позивач, Концерн «Сімекс») до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова (надалі -відповідач, ДПІ у Личаківському районі м. Львова) про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.03.2011 р. № 0000632320/5308, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 6 444 911 грн. за основним платежем та 1 611 227,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач прийшов до безпідставного висновку про наявність у позивача обов'язку щодо збільшення валового доходу на суму заборгованості перед кредиторами, погашеної на підставі ухвали Господарського суду Львівської області від 30.11.2010 р. про затвердження реєстру вимог кредиторів. Така позиція суду ґрунтується на тому, що ототожнення відповідачем суми незаявлених вимог кредиторів, які вважаються погашеними, із сумою безповоротної фінансової допомоги та безнадійної заборгованості не відповідає приписам чинного законодавства.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2012 р. (колегія суддів у складі: головуючий -Онишкевич Т.В., судді: Клюба В.В., Попко Я.С.) скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30.09.2011 р. та відмовлено у позові.

При постановленні рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції погодився із думкою податкового органу про те, що оскільки кредиторська заборгованість в розмірі 25 779 645,43 грн. була включена позивачем до валових витрат по першій події та у зв'язку із прийняттям ухвали Господарського суду Львівської області від 30.11.2010 р. визнана такою, що погашена, то у позивача виник на вказану суму валовий доход, який ним не було відображено у податковій звітності станом на кінець звітного періоду, тобто до визнання його банкрутом. У зв'язку з цим, суд відхилив посилання представників позивача на те, що у позивача не могли виникати нові податкові зобов'язання з огляду на перебуванням його у стадії ліквідації через оголошення банкрутом.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2012 р. та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких наводить доводи в підтримку оскаржуваного рішення.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.11.2010 р. по справі № 8/43(10) затверджено реєстр вимог кредиторів Виробничо-торгово-господарського об'єднання концерну «Сімекс».

Постановою Господарського суду Львівської області від 25.01.2011 р. Виробничо-торгово-господарське об'єднання концерн «Сімекс» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

ДПІ у Личаківському районі м. Львова 25.02.2011 р. проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 р. по 31.12.2010 р. За результатами проведеної перевірки складено акт № 119/23-2/20844266.

Перевіркою встановлено, що в порушення пп. 1.22.1 п. 1.22, пп. 1.25 ст. 1 , пп. 4.1.6 п.4.1 ст. 4 , пп. 12.3.1 п. 12.3 ст. 12 Закону України від 22.05.1997 р. 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі -Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств») позивачем занижено скоригований валовий доход за ІV квартал 2010 р. на суму 25 779 645 грн., що призвело до заниження податку на прибуток на суму 6 444 911,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000632320/5308, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на суму 8 056 138,75 грн., в тому числі: за основним платежем -6 444 911,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -1 611 227,75 грн.

За результатами адміністративного оскарження вказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Переглянувши судове рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги позивача, з огляду на наступне.

Загальна сума кредиторської заборгованості відповідно до даних бухгалтерського обліку Концерну «Сімекс», що не заперечується сторонами, станом на 31.12.2010 р. складала 29 781 945,01 грн.

Господарський суд Львівської області 30.11.2010 р. ухвалою по справі № 8/43(10) затвердив реєстр вимог конкурсних кредиторів Виробничо-торгово-господарського об'єднання концерну «Сімекс», в тому числі: вимоги четвертої черги в розмірі 4 002 299,58 грн. (вимоги концерну «Сімекс-Холдинг»- 1 129 027,72 грн. та Приватного підприємства «Блават»- 2 873 271,86 грн.).

Станом на 31.12.2010 р. кредиторська заборгованість в розмірі 25 779 645,43 грн. (29 781 945,01 грн. -4 002 299,58 грн.) обліковувалась як поточна, яка не була заявлена конкурсними кредиторами та судом не розглядалась, у зв'язку з чим вважається погашенною, про що суд зазначив в ухвалі про затвердження реєстру вимог кредиторів від 30.11.2010 р.

Колегія суддів не може погодитись із посиланнями відповідача на порушення позивачем пп. 1.22.1 п. 1.22, пп. 1.25 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» , виходячи із нижчевикладеного.

Безповоротною фінансовою допомогою в розумінні пп. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, є: сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після її списання, якщо така безнадійна заборгованість була попередньо включена до складу валових витрат кредитора; сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, наданих платнику податку без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних); сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Зобов'язання щодо постачання товарів і послуг, за якими виникла сума кредиторської заборгованості, що підтверджені первинними документами та були досліджені відповідачем під час перевірки, а також судами попередніх інстанцій при розгляді справи, носили компенсаційний характер і тому не відповідають жодному із вищенаведених визначень безповоротної фінансової допомоги.

Більш того, колегія суддів вважає, що сама наявність кредиторської заборгованості свідчить про те, що відносини між контрагентами передбачали попередню або наступну оплату вартості таких товарів (робіт, послуг).

З наведеного вбачається, що норми пп. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не можуть застосовуватись до кредиторської заборгованості в розмірі 25 779 645,43 грн., яка не внесена ухвалою суду до реєстру вимог кредиторів.

Згідно п. 1.25 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» безнадійна заборгованість -заборгованість, яка відповідає будь-якій з наведених нижче ознак: заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності; прострочена заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії кредитора, направлені на примусове стягнення майна позичальника, не призвели до повного погашення заборгованості; заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна: фізичної особи, на яке відповідно до закону може бути спрямовано стягнення; фізичної особи -суб'єкта підприємницької діяльності або юридичної особи, оголошених банкрутами у порядку, встановленому законом, або при їх ліквідації (зняття з реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності); заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних від продажу на відкритих аукціонах (публічних торгах) майна позичальника, переданого у заставу як забезпечення зазначеної заборгованості, за умови, що інші юридичні дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не призвели до повного покриття заборгованості; заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажору), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством; прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також визнаних у судовому порядку безвісно відсутніми, померлими або недієздатними, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.

З урахуванням положень наведеної норми Закону, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що кредиторська заборгованість в розмірі 25 779 645 грн., яка не внесена до реєстру вимог кредиторів та є погашеною згідно ухвали від 30.11.2010 р., не являється безнадійною заборгованістю, оскільки не підпадає під жодну з наведених вище ознак в розумінні норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Посилання відповідача на порушення позивачем пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до якого валовий доход включає доходи із інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум заборгованості, що підлягає включенню до валових доходів згідно з пунктами 12.3 та 12.4 цього Закону, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до положень пп. 12.3.1 п. 12.3 ст. 12 вказаного Закону , що регулюють порядок відшкодування сум безнадійної заборгованості, сума заборгованості відноситься на валові витрати кредитора у разі, якщо строк позовної давності за відповідним договором з дебітором минув до моменту набрання чинності цим Законом. У цьому ж періоді дебітор збільшує свої валові доходи на таку саму суму.

Заборгованість, за якою кредитор не звертається до суду щодо її примусового стягнення до закінчення строків позовної давності, не включається до складу валових витрат кредитора згідно з підпунктом 12.1.1 пункту 12.1 цієї статті та не може бути відшкодованою за рахунок його страхових резервів.

Основна сума боргу, яка не може бути примусово стягнутою з дебітора внаслідок укладення мирової угоди в межах процедури відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, визначеної законом, не включається до складу валових витрат кредитора згідно з підпунктом 12.1.1 пункту 12.1 цієї статті, але може бути відшкодованою за рахунок його страхових резервів, створених згідно з цією статтею.

Згідно ч. 2 ст. 14 Закону України від 14.05.1992 р. № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (надалі -Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» ) вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

Зміст наведеної статті кореспондується із положеннями, зазначеними в ч. 5 ст. 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», згідно яких вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними.

Законодавець своїм імперативним приписом передбачив жорсткі негативні наслідки для кредитора у разі пропущення строку подання до суду заяви із вимогою до боржника, що втрачає свою здатність до економічного змагання. Вказане правило є одним із інститутів конкурсного права. При цьому потрібно розуміти, що право вимоги кредитора щодо виконання боржником грошового зобов'язання буде втрачене із спливом тридцятиденного строку від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції стосовно того, що вимоги, які не були заявлені кредиторами в межах встановленого строку, який не підлягає поновленню, є погашеними, та не можуть бути підставою виникнення нових зобов'язань у підприємства-боржника під час проведення процедури його ліквідації.

Аналіз наведених правових норм та обставин справи дає підстави колегії суддів Вищого адміністративного суду України вважати, що заборгованість, яка не може бути примусово стягнутою з дебітора (покупця) у зв'язку з тим, що строк позовної давності минув, після набрання чинності цим Законом або внаслідок укладення мирової угоди в межах процедури відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, визначеної законом, не включається до складу валових витрат кредитора згідно пп. 12.1.1 п. 12.1 ст. 12 Закону та, відповідно, не включається до складу валових доходів такого дебітора (покупця).

Крім того, заборгованість по зобов'язаннях, за якими минув строк позовної давності, визначається безнадійною для продавця, а не для покупця згідно умов п. 1.25 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» .

Отже, вимога відповідача про необхідність включення вищевказаної суми кредиторської заборгованості до валового доходу з посиланням на порушення позивачем пп.1.22.1 п. 1.22 ст. 1 та пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є безпідставною, внаслідок чого висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову та скасування рішення суду першої інстанції є помилковим.

Згідно статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Доводи касаційної скарги наводять достатньо підстав вважати, що при прийнятті рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального права та не взято до уваги всіх обставин справи, що свідчить про необхідність скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ч. 3 ст. 160 , ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Виробничо-торгово-господарського об'єднання концерну «Сімекс»задовольнити.

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2012 р. у справі № 2а-6575/11/1370 (135465/11/9104) скасувати.

3. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30.09.2011 р. у справі № 2а-6575/11/1370 (135465/11/9104) залишити в силі.

4. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України лише у частині прийняття нового рішення з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 -238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис)Лосєв А.М. Судді (підпис)Бившева Л.І. (підпис) Шипуліна Т.М.