Ухвала

від 05.02.2013 по справі 9/213-на

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2013 року м. Київ К-5694/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Рибченка А.О., Федорова М.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Колективного підприємства "Буртинський завод вогнетривів" на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2009 у справі № 9/213-НА

за позовом Колективного підприємства "Буртинський завод вогнетривів"

до Державної податкової інспекції у Полонському районі Хмельницької області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Підприємство в судовому порядку оскаржило податкове повідомлення-рішення від 13.03.2008 № 0000172301/0, яким Державною податковою інспекцією за результатами перевірки позивачу визначено податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток у сумі 71 757,00 грн.

Постановою господарського суду Хмельницької області від 23.05.2008 позовні вимоги Підприємства задоволено.

Апеляційний адміністративний суд судове рішення першої інстанції скасував та у позові відмовив. При цьому, в основу судового рішення апеляційної інстанції покладено висновки податкової перевірки.

У касаційній скарзі Підприємство, посилаючись на те, що судове рішення першої інстанції ухвалено з дотримання норм матеріального права, просить судове рішення апеляційної інстанції скасувати.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Судами встановлено, що за результатами планової виїзної перевірки Підприємства з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.04.2005 по 30.12.2007 фахівцями податкового органу було складено акт від 06.03.2008, в якому зазначено про допущені порушення позивачем пп. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5, ч. 1 пп. 8.1.2, пп. 8.1.4 п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", внаслідок чого позивачем занижено податок на прибуток. Такий висновок податкового органу мотивовано тим, що Підприємством витрати на придбання спеціального дозволу на користування надрами з терміном термін дії понад один рік було віднесено до складу валових витрат звітного періоду І кварталу 2007 року замість відображення в податковому обліку як витрат на придбання нематеріальних активів. При цьому, вартість придбаного спеціального дозволу позивачем у бухгалтерському обліку було відображено як нематеріальний актив за Д т 127 "Інші нематеріальні активи". Також, на думку податкового органу, позивачем неправомірно нараховувалась амортизація на житлові будинки, які знаходяться на балансі Підприємства, оскільки зазначені основні фонди відносяться до невиробничих фондів (фонди, які не підлягають амортизації) через те, що не використовуються в господарській діяльності платника податку.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до пп. 5.4.7 п. 5.4 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат платника податку включаються будь-які витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів, виданих державними органами для ведення господарської діяльності. При цьому, будь-яких обмежень за строками віднесення до складу валових витрат сум, сплачених за ліцензію, законодавством не передбачено. Інакше кажучи, на думку суду першої інстанції, будь-які витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів, виданих державними органами для ведення господарської діяльності, включаються відразу до валових витрат підприємства. А той факт, що господарська діяльність Підприємства, не пов'язана з наданням послуг щодо утримання та експлуатації житлових будинків, які знаходяться на балансі підприємства, на думку суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України не доведений відповідачем та спростований дослідженими у ході судового розгляду справи доказами щодо понесених витрат на утримання житлових будинків та неодноразовими зверненнями позивача до Сільської Ради про прийняття на баланс останньої житловий комплекс.

Так, спеціальний дозвіл (від лат. specialis - особливий ) -документ, що видається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі геології та використання надр і засвідчує право юридичної чи фізичної особи, якій цей документ видано, на користування надрами протягом часу, в межах ділянки надр, на умовах, передбачених у цьому документі.

Згідно з п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 18.10.1999 № 242, до нематеріальних активів відносять немонетарні активи, що не мають матеріальної форми, можуть бути ідентифіковані й утримуються підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, з адміністративною метою або надання в оренду іншим особам.

Для мети бухгалтерського обліку придбаний спеціальний дозвіл на право здійснювати певний вид діяльності з терміном дії біле року обліковується як нематеріальний актив на рахунку 127 "Інші нематеріальні активи".

Тобто, порядок бухгалтерського обліку витрат на придбання спеціального дозволу для здійснення певної виду діяльності залежить від терміну його дії.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, вартість придбаного спеціального дозволу за користування надрами від 26.02.2007 № 4237 з терміном дії більше року у бухгалтерському обліку позивачем відображено як нематеріальний актив за Д т 127 "Інші нематеріальні активи". Крім того, вартість зазначеного спеціального дозволу, яка склала більше 1 000,00 грн., а саме 112 900,00 грн., відображено позивачем як нематеріальний актив у головній книзі та балансі.

Отже, спеціальний дозвіл було віднесено позивачем до нематеріальних активів.

Згідно п. 1.2 ст. 1 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" нематеріальний актив -об'єкти інтелектуальної, у тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані у порядку, встановленому відповідним законодавством, об'єктом права власності платника податку.

Відповідно до пп. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР витрати на придбання нематеріальних активів не включаються до складу валових витрат. Такі витрати згідно з пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 цього Закону підлягають амортизації як витрати на придбання нематеріального активу для власного виробничого використання. Враховуючи вищезазначене, для амортизації нематеріальних активів застосовується лінійний метод, за яким кожний окремий вид нематеріального активу амортизується рівними частками виходячи з його первісної вартості, який визначається платником податку самостійно виходячи зі строку корисного використання таких нематеріальних активів або строку діяльності платника податку, але не більше ніж 10 років безперервної експлуатації (пп. 8.3.9 п. 8.3 ст. 8 Закону № 334/94-ВР).

Крім того, для цілей оподаткування визначальним фактором є вартість такого нематеріального активу та цілі його придбання.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, придбання спеціального дозволу було призначено для використання в господарській діяльності платника податку протягом періоду, що перевищує 365 днів, а вартість такого дозволу перевищує 1 000,00 грн., то відповідно до норм підпунктів 8.2.1 та 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону № 334/94-ВР такий дозвіл включатиметься до складу основних фондів групи.

Враховуючи викладене, висновки суду апеляційної інстанції щодо правомірності дій відповідача відносно розрахунку річної суми та квартальної амортизації нематеріального активу за лінійним методом та його висновок про порушення позивачем пп. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР є вірним.

Також, цілком обґрунтованого висновку дійшов суд апеляційної інстанції щодо амортизації позивачем витрат на утримання житлових будинків, нарахованої згідно зі ст. 8 Закону № 334/94-ВР, з віднесенням до податкової декларації, при цьому зменшуючи суму скоригованого валового доходу.

Згідно зі ст. 8 Закону № 334/94-ВР, всі основні фонди поділяються на дві категорії: основні виробничі фонди (фонди, які підлягають амортизації) і невиробничі фонди (фонди, які не підлягають амортизації).

Відповідно до пп. 8.1.4 п. 8.1 ст. 8 Закону № 334/94-ВР, під терміном "невиробничі фонди" розуміють капітальні активи, які не використовуються в господарській діяльності платника податку. В свою чергу, господарська діяльність - "будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою" (п. 1.32 Закону № 334/94-ВР).

У підпункті 8.2.1 зазначеного Закону № 334/94-ВР обов'язковою вимогою для визнання виробничих фондів основними названо їх використання в господарській діяльності. Тобто амортизація може нараховуватися на житлові будинки (як і на інші виробничі об'єкти), в разі коли господарська діяльність підприємства, пов'язана з наданням послуг щодо їх утримання та експлуатації, є суттєвою та постійною, або такі фонди надаються іншим особам в оренду.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно звітності Ф-1 "Про основні показники діяльності підприємства" за 2005-2007 роки здійснення такого виду діяльності як "утримання житлового фонду" позивачем не декларувалась. Крім того, згідно з довідками ЄДРПОУ від 11.09.1996 № 1771 та від 22.06.2007 № 168 у позивача такий вид діяльності як "утримання житлового фонду" відсутній, включення якого (виду діяльності "утримання житлового фонду") мало місце лише 14.05.2008.

Отже, висновок суду про завищення позивачем амортизаційних відрахувань в сумі 78 351,00 грн. внаслідок безпідставного нарахування зносу на основні фонди невиробничого призначення до амортизаційних відрахувань є правомірним.

Доводи касаційної скарги зроблених судом висновків не спростовують, а тому підстав для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення не вбачається.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Колективного підприємства "Буртинський завод вогнетривів" відхилити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2009 у справі № 9/213-НА залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді А.О. Рибченко

М.О. Федоров