Ухвала

від 13.02.2013 по справі 2а-4534/11/1470

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2013 р.Справа № 2а-4534/11/1470

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Мороз А. О.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого Золотнікова О.С.,

суддів: Осіпова Ю.В. та Скрипченка В.О.,

при секретарі Гончаруку А.М.,

за участю представника позивача Цюпи В.П. та представника відповідача Мар’янко Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Довіра» на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2012 року по справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Довіра» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служи про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «Довіра» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02 червня 2011 року № 0000032360.

В обґрунтування позову зазначалось, що з 05 по 12 травня 2011 року посадовою особою ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва проведено невиїзну документальну позапланову перевірку позивача з питань правових відносин з платниками податків ПП «Макма Плюс», ТОВ ПТК «Матіас», ТОВ «Корн Агро Трейд», ТОВ «Грейт Мікс», ТОВ «Рубікон», ПП «Миколаїв шампіньйон» та ПП «Контракт Агроплюс СКМ» за період з 01 січня 2009 року по 30 червня 2010 року, за результатами якої складено акт від 19 травня 2011 року за № 1667/23-100/32056159. На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 02 червня 2011 року № 0000032360, яким у зв'язку з порушенням п. п. 7.4.1 та п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 26752 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 6688 грн.. Висновки акта перевірки щодо порушення позивачем положень Закону України «Про податок на додану вартість» не ґрунтуються на чинному законодавстві, а тому прийняте на підставі акта перевірки податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2012 року відмовлено ТОВ «Довіра» у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, представник ТОВ «Довіра» в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, і, крім того, судом порушено норми матеріального та процесуального права. На думку апелянта, судом невірно застосовано до спірних правовідносин положення ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». У зв'язку з викладеним в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції з винесенням нової постанови про задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, виступи представника позивача в підтримку апеляційної скарги, а також представника відповідача про залишення оскарженого судового рішення без змін, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом встановлено, що з 05 по 12 травня 2011 року посадовою особою ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва проведено невиїзну документальну позапланову перевірку позивача з питань правових відносин з платниками податків ПП «Макма Плюс», ТОВ ПТК «Матіас», ТОВ «Корн Агро Трейд», ТОВ «Грейт Мікс», ТОВ «Рубікон», ПП «Миколаїв шампіньйон» та ПП «Контракт Агроплюс СКМ» за період з 01 січня 2009 року по 30 червня 2010 року.

За результатами перевірки складено акт від 19 травня 2011 року за № 1667/23-100/32056159, в якому зазначено про порушення позивачем п. п. 7.4.1 та 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до зменшення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість на 26752 грн..

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 02 червня 2011 року № 0000032360, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 26752 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 6688 грн..

Вирішуючи справу, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що ТОВ «Довіра» протягом 2009 року формувало податковий кредит з включенням до нього податку на додану вартість на загальну суму 26752 грн., сплаченого у складі вартості товарів, придбаних у ТОВ ПТК «Матіас», за відсутності документального підтвердження розміру такого податкового кредиту, що є підставою для його зменшення на відповідну суму.

Так, відповідно до п 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», чинного на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 названого Закону (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Нормами п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 названого Закону (у вказаній вище редакції) передбачено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Отже, правильність формування платником податків податкового кредиту вимагає наявності факту здійснення господарської операції, спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, зв'язку між фактом придбання товарів і господарською діяльністю платника податку, а також дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту з податку на додану вартість.

Як встановлено матеріалами справи, протягом 2009 року позивач формував податковий кредит на підставі податкових накладних, виданих його контрагентом ТОВ ПТК «Матіас».

Згідно наданих позивачем податкових накладних (т. 1 а. с 20-27) з 26 березня по 29 грудня 2009 року ТОВ ПТК «Матіас» поставило ТОВ «Довіра» емальпровід на загальну суму 160510 грн. 04 коп.. При цьому у наданих податкових накладних в якості умов продажу зазначено «згідно договору».

Відповідно до ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Частинами 2 та 3 названої статті Кодексу визначено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Статтею 208 Цивільного кодексу України встановлено, що у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

На підставі ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Зі змісту наведених норм господарського та цивільного законодавства вбачається, що правочини між юридичними особами вчиняються виключно у письмовій формі, із зазначенням в договорі предмету, ціни та строку його дії, підписуються особами, уповноваженими на це установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується позивачем, між ТОВ «Довіра» та ТОВ ПТК «Матіас», в порушення вищезазначених норм цивільного законодавства, укладено усний договір поставки.

Статтями 206 та 218 ЦК України передбачено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Проте, актом перевірки встановлено, що договір поставки, укладений між ТОВ «Довіра» та ТОВ ПТК «Матіас», виконувався сторонами з 26 березня по 29 грудня 2009 року, тобто протягом дев'яти місяців, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень ст. 206 ЦК України.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, ТОВ «Довіра» та ТОВ ПТК «Матіас» знаходяться в м. Миколаєві, а тому позивач, як добросовісний платник податку, повинен був вчинити необхідні дії щодо належного оформлення господарських зобов'язань, на підставі яких згодом формував податковий кредит.

Крім того, відсутність письмової форми договору унеможливлює встановлення способу доставки товару від постачальника (ТОВ ПТК «Матіас») до покупця (ТОВ «Довіра»), що в свою чергу позбавляє суд можливості встановити факт реального здійснення господарської операції.

Суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що актом перевірки податкового органу встановлено ряд обставин, що у сукупності свідчать про неможливість виконання ТОВ ПТК «Матіас» своїх договірних зобов'язань перед позивачем, а саме відсутність у ТОВ ПТК «Матіас» трудових ресурсів, складських приміщень, виробничого обладнання, транспортних засобів.

Довідкою ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва від 21 квітня 2011 року № 517/23-420/35512951 встановлено неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ ПТК «Матіас» у зв'язку з тим, що підприємство має стан « 23» - місцезнаходження не встановлено

При цьому судом першої інстанції обґрунтовано враховано дані, наведені в акті перевірки із посиланням на матеріали кримінальної справи, з яких вбачається, що засновник і директор ТОВ ПТК «Матіас» Баранцов В.В. створив низку підприємств, в тому числі ТОВ ПТК «Матіас», які господарської діяльності не здійснювали (т. 1 а. с. 106-121).

Із врахуванням наведених вище положень чинного законодавства України, а також встановлених обставин справи, суд апеляційної інстанції знаходить обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо неправомірного формування позивачем податкового кредиту на підставі спірних господарських операцій з ТОВ ПТК «Матіас».

Оскільки судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Довіра» залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2012 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Повний текст ухвали складено 18 лютого 2013 року.

Головуючий:

Судді: