Постанова

від 27.02.2013 по справі 5021/1628/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

   ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "21" лютого 2013 р.                                                                    Справа № 5021/1628/12             Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О. В., суддя Афанасьєв В.В. , суддя  Гребенюк Н. В. при секретарі Сіренко К.О. за участю представників сторін: позивача – не з'явився відповідача – не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача, ПВП “Валео +”, м. Суми, (вх. № 3967С/3) на рішення господарського суду Сумської області від 03.12.2012р. по справі № 5021/1628/12 за позовом Публічного акціонерного товариства “Сумихімпром”, м. Суми до  Приватного виробничого підприємства “Валео +”, м. Суми про стягнення 606234,12 грн. ВСТАНОВИЛА: Рішенням господарського суду Сумської області від 03.12.2012р. (суддя Лиховид Б.І.) позов задоволено. Стягнуто з ПВП “Валео +”, м. Суми на користь ПАТ “Сумихімпром”, м. Суми 606234,12 грн. основного боргу та 12124,68 грн. судового збору. Відповідач, ПВП “Валео +”, з даним рішенням не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 03.12.2012р. та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм чинного законодавства. Відповідач в обґрунтування своїх апеляційних вимог посилається на те, що він не ухиляється від виконання своїх зобов'язань, а навпаки неодноразово намагався виконати їх шляхом розрахунку взаємозаліком. Як зазначив скаржник, позивач проявив недобросовісність у відносинах з відповідачем, а саме, скориставшись необізнаністю відповідача, який своєчасно не заявив своїх вимог в рамках порушеної справи про банкрутство, та дочекавшись, доки вимоги ПВП “Валео +” будуть вважатися погашеними, ПАТ “Сумихімпром” безпідставно вважає, що були порушені його права та законні інтереси відповідачем. Позивач, ПАТ “Сумихімпром”, у відзиві на апеляційну скаргу вважає, що справа розглянута в повному обсязі, всебічно та об'єктивно, висновки суду відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, при вірному застосуванні норм матеріального та процесуального права, тому рішення господарського суду Сумської області від 03.12.2012р. у справі №5021/1628/12 є законним та обґрунтованим, прийнятим згідно з нормами чинного законодавства та таким, що не підлягає скасуванню. Натомість, апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Враховуючи викладене, позивач просить залишити вказане рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Позивач зазначив, що відповідач проігнорував оголошення в газеті “Голос України“ про порушення провадження у справі про банкрутство ПАТ “Сумихімпром” та не використав своє право на включення його вимог до реєстру вимог кредиторів. Таким чином, на думку позивача, конкурсна заборгованість позивача перед відповідачем, яка є предметом даного спору, є погашеною.   В судовому засіданні 07.02.2013р. було оголошено перерву до 21.02.2013р. о 11:30 год. В дане судове засідання представники сторін не з'явились, про причини неявки Харківський апеляційний господарський суд не сповістили, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується розпискою позивача про оголошення перерви з 07.02.2013р. на 21.02.2013р. (а.с. 63 т. ІІ) та телефонограмою на адресу відповідача, якою юриста Тіптенко Н.Г. було повідомлено про дане судове засідання (а.с. 66 т. ІІ).    Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, проте сторони не скористались своїм правом на участь у судовому засіданні, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними у ній матеріалами у відповідності до приписів статті 75 ГПК України. Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, перевіривши   правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів встановила наступне. Як свідчать матеріали справи, 27.10.2009р. між ПАТ “Сумихімпром” (позивач) та ПВП “Валео+” (відповідач) була укладена дистриб'ютерська  угода №Д-27/10-09К, за умовами якої позивач зобов'язався передати відповідачу протягом строку дії даної угоди для оптової торгівлі або іншої реалізації третім особам – споживачам і посередникам – купорос залізний технічний (сульфат заліза) ДСТУ 2463-94 (ГОСТ 6981-94), а відповідач, будучи оптовим посередником позивача на території України, країн близького та дальнього зарубіжжя здійснює просування і збут товару. Сторонами було погоджено, що загальна кількість товару, що поставляється відповідачу за угодою, складає орієнтовно 12000 тон на період січень-грудень 2010р., з розподілом по місяцях згідно письмових заявок та графіків відвантаження відповідача, які надаються кожного місяця до 12 числа місяця попереднього місяцю поставок. Ціна на товар, що поставляється, встановлюється позивачем в гривнях, з урахуванням вартості тари, на таких базисах поставки: FCA склад позивача у випадку відвантаження товару автомобільним транспортом; FCA ст. Баси Південної залізниці у випадку відвантаження товару залізничним транспортом, та складає на момент поставки ту ціну, яка затверджена і діє у позивача по класифікатору-ціннику (прайсу) (пункти 3.1, 3.3 дистриб'юторської угоди № Д-27/10-09К від 27.10.2009р.). Відповідно до п. 3.7 даної угоди, оплата товару відповідачем здійснюється на умовах 100% передоплати виставленого рахунку позивача в розмірі загальної вартості заявленої партії товару і транспортних послуг. Форма розрахункових документів – банківське платіжне доручення.   Позивач прийняті на себе зобов'язання у відповідності до умов укладеної угоди виконав належним чином, на підставі заявок відповідача поставив відповідачу товар на загальну суму 839029,43 грн., що підтверджується наказ-накладними, рахунками – фактурами, довіреностями (а.с. 19-111 т. І). Проте, відповідач, в свою чергу, свої зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару не виконав, а саме, сплатив лише частково суму в розмірі 232795,31 грн., в зв'язку з чим станом на 26.10.2012 року у останнього перед позивачем виникла заборгованість, яка склала 606234,12 грн. Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. За змістом ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, не допускається. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавств, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно зі ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. В обґрунтування своїх заперечень проти позовних вимог відповідач зазначав, що заявлені в позовній заяві вимоги є передчасними і не підлягають задоволенню оскільки відповідно до вимог ст. 6 ГПК України підприємства та організації, чиї права і законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав та інтересів звертаються до нього з письмовою претензією. Відповідна претензія №15-8260 від 12.10.2012 року підписана з боку позивача особою, яка не має на це повноважень, а тому відповідно не спричиняє юридичних наслідків. Окрім того, відповідно до статті 7 цього ж Кодексу, претензія розглядається в місячний строк, який обчислюється з дня одержання претензії. Відповідач одержав претензію 17.10.2012 року, при тому, що позивач звернувся до суду з позовною заявою 30.10.2012р., чим позбавив відповідача можливості у досудовому порядку врегулювати спір. Судова колегія зазначає, що враховуючи ст. 692 ЦК України, ст. 6 ГПК України та п. 3.7 укладеної між сторонами угоди, покупець був зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, не чекаючи пред'явлення претензії. Обмеження у праві на судовий захист фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 9 липня 2002р. №15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту. Таким чином, судом першої інстанції обґрунтовано вищенаведені твердження відповідача не були прийняті до уваги. Як вбачається із матеріалів справи, відповідач не заперечує та не спростовує заявлену позивачем суму боргу. В обґрунтування своїх апеляційних вимог відповідач посилається на те, що листом № 20 від 10.09.2012р. позивачу було повідомлено, що між ПВП “Валео+” та ПАТ “Сумихімпром” існує дебіторська заборгованість у розмірі 968267,43 грн. та кредиторська заборгованість у розмірі 965135,57 грн., в зв'язку з чим запропоновано здійснити розрахунки шляхом взаємозаліку заборгованості на суму 965135,57 грн. Листом № 08-7511 від 17.09.2012р. позивач надіслав підписані акти звіряння за період 01.01.2012р. - 10.09.2012р., чим підтвердив існування заборгованості на користь ПВП “Валео+” станом на 10.09.2012р. Листом № 24 від 26.09.2012р. відповідач повторно звернувся до позивача з пропозицією здійснити розрахунки шляхом взаємозаліку заборгованості на суму 965135,57 грн. Зважаючи на існування протягом тривалого часу взаємної заборгованості, відповідач розраховував, що розрахунки з позивачем будуть проведені шляхом взаємозаліку заборгованості, однак, позивач повідомив відповідача про неможливість проведення взаємозаліку через погашення заборгованості позивача перед відповідачем відповідно до вимог Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Сумської області від 24.10.2011р. було порушено провадження у справі № 5021/2509/2011 за заявою ТОВ “Компанія з управління активами “Промислові інвестиції”, м. Київ, про банкрутство ПАТ “Сумихімпром”. Пунктом 5 зазначеної ухвали введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. 21.02.2012р. в газеті “Голос України” № 33 (5283) було опубліковано оголошення про порушення справи про банкрутство позивача. Згідно з положеннями статті 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”    конкурсні кредитори – це кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство. Статтею 14    названого Закону визначено, що конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Як встановлено під час апеляційного провадження у справі, відповідач не спростовував тих обставин, що заборгованість позивача перед ним виникла ще до порушення провадження у справі про банкрутство (тобто, що така заборгованість була конкурсною). Також, відповідач не заперечує того, що ним дійсно не було подано заяви про визнання кредиторських вимог у справі про банкрутство позивача. Таким чином, заборгованість позивача перед позивачем є погашеною в силу приписів Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, а відтак, позивачем правомірно було відмовлено відповідачу у проведені взаємозаліку. Що ж стосується посилання відповідача на те, що позивач не повідомив його про банкрутство, колегія суддів зазначає, що оголошення щодо порушення провадження у справі про банкрутство ПАТ “Сумихімпром” було опубліковане у засобах масової інформації відповідно до норм закону, було доступне для всіх кредиторів ПАТ “Сумихімпром”, але відповідач з невідомих причин проігнорував його і не використав своє право на звернення до суду про включення його вимог до реєстру вимог кредиторів.   Названий вище строк для звернення є присічним та відновленню не підлягає. Враховуючи викладене, зокрема те, що факт передачі позивачем та прийняття відповідачем товару підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, відповідач, в свою чергу, доказів оплати в повному обсязі отриманого товару або обґрунтованих заперечень проти позовних вимог не подав, суд першої інстанції правомірно задовольнив  позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача по дистриб'юторській угоді № Д-27/10-09К від 27.10.2009р. основного боргу в розмірі 606234,12 грн. На підставі викладеного, доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження в матеріалах справи, а господарський суд Сумської області дав належну юридичну оцінку обставинам справи та правильно застосував норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстави для скасування рішення господарського суду Сумської області від 03.12.2012 р. у справі № 5021/1628/12 відсутні. Керуючись статтями 91, 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА:                      Апеляційну скаргу Приватного виробничого підприємства “Валео +”, м. Суми залишити без задоволення. Рішення господарського суду Сумської області від 03.12.2012р. по справі № 5021/1628/12  залишити без змін. Повний текст постанови складено 26.02.2013р. Головуючий суддя                                                                    Шевель О. В. Суддя                                                                                           Афанасьєв В.В.   Суддя                                                                                           Гребенюк Н. В.