Постанова

від 28.02.2013 по справі 2а-9880/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2013 року № 2а-9880/12/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Мартинюка В.Я.

з участю секретаря судових засідань Бравчук Д.Є.

представників:

від позивача - Тороній Г.М.;

від відповідача - Чабан О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі ТзОВ) «Фатра-Ізолфа» до Державної податкової інспекції (надалі ДПІ) у Франківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в :

ТзОВ «Фатра-Ізолфа» звернулася в суд з позовом до ДПІ у Франківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.09.2012 року за №0002472320 та за №0002482320.

Позивач в позовній заяві стверджує, що до складу податкового кредиту та валових витрат ним правомірно віднесено суми, сплачені за надані послуги від ТзОВ «Мертенс» та ТзОВ «Іст Реалтінггруп», а також за поставку товарно-матеріальних цінностей від ТзОВ «Декос Альянс». Реальність виконання вищенаведених господарських операцій підтверджується відповідними первинними бухгалтерськими документами.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просить позов задовольнити.

Відповідач в запереченні на позов зазначає, що контрагентом позивача - ТзОВ «Мертенс», ТзОВ «Іст Реалтінггруп» та ТзОВ «Декос Альянс» фактично не займались фінансово-господарською діяльністю, а проводили транзитні операції, спрямовані на здійснення господарських операцій, пов'язаних з отриманням (наданням) податкової вигоди третім особам з метою штучного формування валових витрат з податку на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив, просить в його задоволенні відмовити, посилаючись на те, що висновки, викладені в акті перевірки, та оспорювані податкові повідомлення-рішення є законними та обґрунтованими.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд даючи правову оцінку спірним правовідносинам виходив з наступного.

За результатами планової виїзної перевірки ТзОВ «Фатра-Ізолфа» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 30.06.2012 року, ДПІ у Франківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби складено акт від 04.09.2012 року за №1265/22-10/43407072 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.09.2012 року:

- за №0002472320, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 379409 грн. 50 коп., в тому числі, за основним платежем - 367109 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 12300 грн. 50 коп.;

- за №0002482320, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 149492 грн. 50 коп., в тому числі за основним платежем - 119594 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 29898 грн. 50 коп.

Перевіркою встановлено заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 367109 грн. 00 коп., чим порушено п.5.1, підп.5.2.1 п.5.2, підп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР (чинного на час оподаткування господарських операцій), підп.14.1.27 п.14.1 ст.14, підп.138.2 ст.138, підп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України та заниження суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 119594 грн. 00 коп., чим порушено підп.14.1.8 п.14.1 ст.14, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 ПК України.

Як вбачається з акта перевірки, підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень стало те, що в порушення наведених норм податкового законодавства позивач відобразив в податковому обліку по податку на прибуток та податку на додану вартість господарські операції з ТзОВ «Мертенс», ТзОВ «Іст Реалтінггруп» та ТзОВ «Декос Альянс».

Так, згідно з п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

У відповідності до вимог підп.5.2.1 п.5.2 цієї ж статті, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Частиною 4 підпункту 5.3.9 п.5.3 цієї ж статті передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічні положення містяться у підп.14.1.27 п.14.1 ст.14, підп.138.2 ст.138, підп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України.

Як передбачено п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.3 цієї ж статті, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 183.3 цієї ж статті визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту, у відповідності до вимог абзац.1 п.198.6 ст.198 ПК України, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV, з наступними змінами та доповненнями визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було,

відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Саме в розрізі даної позиції судом досліджуються обставини правомірності формування позивачем валових витрат та податкового кредиту по господарських операціях з наведеними вище контрагентами.

Між позивачем та ТзОВ «Мертенс» укладено договір субпідряду від 01.11.2010 року №01-11/2010/СПД, умовами якого передбачено залучення останнього як субпідрядника для виконання будівельно-монтажних робіт на об'єкті: Цех з виробництва електро-монтажних виробів, що розташований за адресою Житомирська область, Брусиловський район, с.Приворіття, вул.Центральни,1.

Також, між згаданими особами укладено договір субпідряду від 13.05.2011 року за №13-05/2011/СПД, умовами якого передбачено залучення ТзОВ «Мертенс» як субпідрядника для виконання загально-будівельних робіт з укладення кабульної лінії КЛ-110КВ на об'єкті Пасажирський термінал ДП «Міжнародний аеропорт «Львів».

Орган державної податкової служби вважає, що зазначені господарські операції не містили реального характеру, оскільки в акті готовності об'єкта до експлуатації по об'єкту в Житомирській області відсутній субпідрядник ТзОВ «Мертенс», а є лише позивач, крім того, по згаданій вулиці знаходиться Приворотський сільський будинок культури.

Щодо об'єкту Пасажирський термінал ДП «Міжнародний аеропорт «Львів», то, як вважає відповідач, ні позивач ні його контрагент ТзОВ «Мертенс» не виконувало згаданих робіт, оскільки ДП «Дирекція з будівництва об'єктів до ЄВРО 2012 у м.Львові» не погоджувала таких субпідрядників.

Також, відповідач наводить інші обставини, які стосуються недоліків податкової правосуб'єктності контрагента позивача ТзОВ «Мертенс».

Наведені обставини не можуть братись судом до уваги з врахуванням наступного.

У відповідності до вимог ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

В матеріалах справи наявна постанова Львівського окружного адміністративного суду від 12.12.2011 року у справі за №2а-9914/11/1370, яка набрала законної сили (ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2012 року №3323/12/9104), де встановлено обставини реальності виконання господарських операцій між позивачем та ТзОВ «Мертенс» за згаданими договорами.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем без порушення норм податкового законодавства сформовано валові витрати по згаданих господарських операціях.

Також, між позивачем (покупець) та ТзОВ «Декос Альянс» (продавець) укладено договір купівлі-продажу за №08-07-2011 від 08.07.2011 року, згідно якого продавець зобов'язувався передати у власність покупця покрівельні матеріали та їх комплектуючі, а покупець зобов'язується прийняти товар та своєчасно оплачувати його вартість на умовах цього договору.

В підтвердження виконання даного договору позивачем надано видаткові та податкові накладні, сертифікати відповідності, товарно-транспортні накладні та докази використання товарно-матеріальних цінностей в господарській діяльності.

При цьому, органом державної податкової служби в спростування наведених доказів надав листи Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області від 23.01.2013 року №13/372, Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Тернопільської області Державної податкової служби за №228/07-02 від 01.02.2013 року з додатком - пояснення приватного підприємця ОСОБА_5 Зазначені документи надані в підтвердження того, що транспортні засоби, якими доставлялись товарно-матеріальні цінності належать згаданому приватному підприємцю, який в своїх поясненнях повідомив про відсутність будь-яких господарських відносин з позивачем та ТзОВ «Декос Альянс».

Даючи правову оцінку наведеним доказам суд, вважає, що прямими доказами в підтвердження обставин правомірності формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість є надані позивачем докази. Подані відповідачем докази не є прямими та в своїй сукупності не можуть вказувати на протиправність дій позивача при оподаткуванні згаданої господарської операції.

Більше того, оскільки поставка здійснювалась ТзОВ «Декос Альянс» не може ставитись у вину позивача недостовірність даних вказаних в товарно-транспортних накладних, на які звертає увагу орган державної податкової служби, оскільки такі ТзОВ «Фатра-Ізолфа» не складались та на підставі них не формувались валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість.

За таких обставин, суд вважає, що органом державної податкової служби не доказано фактичного не здійснення згаданих господарських операцій.

Між позивачем та ТзОВ «Іст Реалтігруп» укладено договір на виконання робіт від 03.08.2011 року №03-08/2011/СПД, умовами якого передбачено залучення останнього для улаштування покриття даху з утепленням на об'єкті: Мотельний комплекс за адресою Львівська область, Пустомитівський район, с.Зимна Вода.

Також, між згаданими особами укладено договір на виконання робіт від 01.08.2011 року за №01-08/2011/СПД, умовами якого передбачено залучення ТзОВ «Іст Реалтігруп» з улаштування покриття терас керамічною плиткою на об'єкті: Житловий будинок за адресою м.Львів, вул.Бойківська,5.

Між згаданими особами також укладено договір на виконання робіт від 18.08.2011 року за №18-08/2011/СПД, умовами якого передбачено залучення ТзОВ «Іст Реалтігруп» з улаштування покриття терас даху на об'єкті: АПК ВАТ «Дрогобицький завод залізобетонних виробів» у м.Дрогобичі по вул.Фабрична,61.

Крім того, між позивачем та ТзОВ «Іст Реалтігруп» укладено договір на виконання робіт від 29.08.2011 року №29-08/2011/СПД, умовами якого передбачено залучення останнього для улаштування гідроізоляції покриття даху з утепленням на об'єкті: житловий будинок, м.Львів, вул.Бучми.

В підтвердження виконання наведених договорів позивачем надано договірну ціну, локальні кошториси, податкові накладні, довідки про вартість виконаних будівельних робіт, акти приймання виконаних будівельних робіт, акти про втрату давальницьких матеріалів, докази передачі виконаних робіт замовникам.

При цьому, орган державної податкової служби стверджує про нереальність згаданих господарських операцій, оскільки замовники наданих послуг вказують, що роботи виконувались позивачем, при цьому, погодження щодо інших субпідрядних організацій, в окремих випадках, не надавалось.

Також відповідач вважає, що дані господарські операції не містить реального характеру, оскільки згадані контрагенти, зокрема і ТзОВ «Декос Альянс», фактично не займались фінансово-господарською діяльністю, а проводили транзитні операції, спрямовані на здійснення господарських операцій, пов'язаних з отриманням (наданням) податкової вигоди третім особам з метою штучного формування валових витрат з податку на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Посилання відповідача, судом не можуть братись до уваги, оскільки ним надано всі необхідні первинні бухгалтерські документи на підставі яких формуються валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість.

Що стосується, доказів, на які посилається орган державної податкової служби, то такі прямо не вказують на не виконання ТзОВ «Іст Реалтігруп» перелічених вище робіт, і лише підтверджують припущення відповідача, яке не може бути покладено в основу судового рішення.

Також, матеріалами справи спростовується посилання відповідача на дефекти податкової правосуб'єктності ТзОВ «Іст Реалтігруп» та ТзОВ «Декос Альянс», як на обставину, що вказує на нереальність згаданих господарських операцій з врахуванням наступного.

В матеріалах справи наявні витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, ліцензії та свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість, які вказують на те, що на момент здійснення господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані в установленому порядку як платники податку на додану вартість.

Крім того, наявність зазначених документів у позивача підтверджує його добросовісність та обачність, оскільки ним була зібрана оприлюднена інформація, яка б вказувала на недобросовісність його контрагентів.

А відтак, вищенаведені докази в своїй сукупності вказують на реальність господарських операцій.

Не можна залишити поза увагою і те, що як передбачено п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

На викладені обставини також звертає увагу Європейський Суд з прав людини у рішенні від 22 січня 2009 року у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03).

У згаданому рішенні Європейського суду з прав людини зазначено, що враховуючи своєчасне і повне виконання покупцем своїх зобов'язань щодо подання звітності з податку на додану вартість, неможливість ним забезпечити дотримання постачальником обов'язку подавати звітність по податку на додану вартість і той факт, що жодних протиправних дій з боку контрагента про які знав чи міг знати покупець вчинено не було, суд вважає, що покупець не повинен відповідати за наслідки невиконання продавцем свої зобов'язань своєчасно подавати звітність з податку на додану вартість і в результаті чого вдруге сплачувати податок на додану вартість, а також пеню.

З огляду на викладені обставини, суд вважає, що наявні і матеріалах справи докази повністю підтверджують обставини реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а тому висновки про неправомірність формування платником податків податкового кредиту та валових витрат за результатами таких господарських операцій є безпідставними та не обгрунтованими.

Оскільки правомірність нарахування основного платежу по згаданому податку не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи органом державної податкової служби безпідставно застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість є підставними та обгрунтованими, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, судові витрати у формі судового збору належить стягнути на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати, прийняті Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби, податкові повідомлення-рішення від 18.09.2012 року за №0002472320 та за №0002482320.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фатра-Ізолфа» (код ЄДРПОУ 34307072), що знаходиться за адресою м.Львів, вул.Героїв УПА, 73, 2203 грн. 81 коп. (дві тисячі двісті три гривні вісімдесят одну копійку) сплаченого судового збору.

4. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

5. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 01 березня 2013 року.

Суддя В.Я.Мартинюк