Ухвала

від 19.09.2013 по справі 2а-9880/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2013 року Справа № 876/5054/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Мікули О.І.,

суддів - Качмара В.Я., Курильця А.Р.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фатра-Ізолфа» до Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в:

21 листопада 2012 року ТОВ «Фатра-Ізолфа» звернулося в суд з позовом до ДПІ у Франківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18 вересня 2012 року №0002472320 та №0002482320.

Позовні вимоги мотивовані тим, що до складу податкового кредиту та валових витрат позивачем правомірно віднесено суми, сплачені за надані послуги від ТОВ «Мертенс» та ТОВ «Іст Реалтінггруп», а також за поставку товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Декос Альянс». Реальність виконання вищенаведених господарських операцій підтверджується відповідними первинними бухгалтерськими документами. Договори, укладені між суб'єктами господарювання при здійсненні господарської діяльності, не мають ознак нікчемності, спрямовані на реальне настання наслідків, відповідають вимогам закону, в судовому порядку не визнані недійсними, тому висновки ДПІ у Франківському районі м.Львова щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства є помилковими.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2013 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано прийняті Державною податковою інспекцією у Франківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби податкові повідомлення-рішення від 18 вересня 2012 року за №0002472320 та за №0002482320.

Не погоджуючись з вказаною постановою суду, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з помилковим застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що контрагенти позивача - ТОВ «Мертенс», ТОВ «Іст Реалтінггруп» та ТОВ «Декос Альянс» фактично не займались фінансово-господарською діяльністю, а проводили транзитні операції, спрямовані на здійснення господарських операцій, пов'язаних з отриманням (наданням) податкової вигоди третім особам з метою штучного формування валових витрат з податку на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість. Аналіз господарської та економічної діяльності контрагентів позивача свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, а саме: відсутність технічного персоналу, основних фондів, виробничих активі і транспортних засобів, що свідчить про неможливість здійснення фінансово-господарської діяльності. Таким чином, позивачем безпідставно сформовано податковий кредит, а тому оспорюванні податкові повідомлення-рішення є законними та обґрунтованими. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апелянт у судове засідання не прибув, подав до суду заяву про відкладення розгляду справи, однак судом така до уваги не береться, оскільки відповідно до вимог ч.4 ст.197 КАС України неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Позивач у судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибув, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, тому колегія суддів, у відповідності до ч.1 ст.197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду - без змін з наступних підстав.

Матеріалами справи підтверджено, що ТОВ «Фатра-Ізолфа» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Львівської міської ради 04 квітня 2004 року, ідентифікаційний код 34307072, що стверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №14751519 (том I, а.с.175-177).

Судом встановлено, що ДПІ у Франківському районі м.Львова у період з 14 серпня 2012 року по 28 серпня 2012 року проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Фатра-Ізолфа» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за результатами якої складено Акт від 04 вересня 2012 року № 1265/22-10/43407072 (том I, а.с. 18-71).

Перевіркою встановлено заниження ТОВ «Фатра-Ізолфа» податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 367109,00 грн., в порушення вимог п.5.1, підп.5.2.1 п.5.2, підп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на час оподаткування господарських операцій), підп.14.1.27 п.14.1 ст.14, підп.138.2 ст.138, підп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України та заниження суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 119594, 00 грн., в порушення вимог підп.14.1.8 п.14.1 ст.14, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 ПК України.

18 вересня 2012 року на підставі вищевказаного Акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №0002472320, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 379409 грн. 50 коп., в тому числі, за основним платежем - 367109 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 12300, 50 коп.; та податкове повідомлення-рішення №0002482320, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 149492 грн. 50 коп., в тому числі за основним платежем - 119594 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 29898, 50 грн.

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень стало те, що в порушення вимог податкового законодавства позивач відобразив у податковому обліку по податку на прибуток та податку на додану вартість господарські операції з ТОВ «Мертенс», ТОВ «Іст Реалтінггруп» та ТОВ «Декос Альянс».

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з недоведеності податковим органом обставин, які б свідчили про фактичне нездійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, тому висновки про неправомірність формування платником податків податкового кредиту та валових витрат за результатами таких господарських операцій є безпідставними та необґрунтованими.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильними.

Згідно з п.5.1, п.п. 5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 цього Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічні положення містяться у п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України.

Не відносяться до податкового кредиту, у відповідності до вимог абз.1 п.198.6 ст.198 ПК України, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст.201 цього Кодексу.

Для перевірки законності здійснених донарахувань оскаржених сум податкових зобов'язань платника податків дослідженню підлягають обставини відносно правильності формування даних податкового обліку за результатами виконання цих операцій.

Зокрема, дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит.

У спірних правовідносинах, даючи оцінку правомірності формування позивачем - платником податку сум податкового кредиту з податку на додану вартість, а також сум бюджетного відшкодування з цього податку, необхідно проаналізувати первинні документи, які підтверджують фактичність здійснення господарських операцій.

Між ТОВ «Фатра-Ізолфа» та ТОВ «Мертенс» укладено Договір субпідряду №01-11/2010/СПД від 01 листопада 2010 року (том I, а.с.72-74), за яким ТОВ «Фатра-Ізолфа» як підрядник, а в подальшому замовник доручає ТОВ «Мертенс» як субпідряднику роботи з організації, координації та проведення будівельно-монтажних робіт щодо монтажу дахового та стінового огородження на об'єкті: Цех з виробництва електромонтажних виробів, площею забудови 1456,8 м.кв. за адресою: с. Приворіття, Брусилівського району, Житомирської області, вул. Центральна,1, до повного завершення та здачі комплексу будівельно-монтажних робіт замовнику згідно з проектно-кошторисною документацією.

Виконання та передача робіт субпідрядником позивачу підтверджується податковими накладними №600 від 30 листопада 2010 року (том I, а.с.88), №958 від 28.1 грудня 2010 року (том I, а.с.89).

Крім того, між ТОВ «Фатра-Ізолфа» та ТОВ «Мертенс» укладено Договір субпідряду №13-05/2011/СПД від 13.05.2011 року (а.с.78-83, том I), за яким ТОВ «Фатра-Ізолфа» як підрядник, а в подальшому замовник доручає ТОВ «Мертенс» як субпідряднику роботи з організації, координації та проведення загально-будівельних робіт з укладання кабельної лінії КЛ-110КВ на об'єкті: Пасажирський термінал ДП «Міжнародного аеропорту «Львів», за адресою: м.Львів, вул.Авіаційна, до повного завершення та здачі комплексу будівельно-монтажних робіт замовнику згідно з проектно-кошторисною документацією.

Виконання та передача робіт субпідрядником позивачу стверджується актом здачі-приймання робіт (надання послуг) від 31.05.2011 року (а.с.86-87, том I), довідкою про вартість виконаних підрядних робіт за травень 2011 року від 31.05.2011 року (а.с.85, том I), податковою накладною від 31.05.2011 року №574 (а.с.90, том I).

За вказаними операціями позивачем сформовано як валові витрати, так і податковий кредит по ПДВ за фактом придбання підрядних послуг, а також валовий дохід та податкові зобов'язання з ПДВ по реалізації послуг вказаному замовнику.

В матеріалах справи наявна постанова Львівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року у справі №2а-9914/11/1370 за позовом ТОВ «Фатра-Ізолфа» до Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, що набрала законної сили (ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2012 року №3323/12/9104), якою встановлено обставини реальності виконання господарських операцій між позивачем та ТОВ «Мертенс» за згаданими договорами.

Таким чином, вказана постанова має преюдиціальне значення у спірних правовідносинах, а тому колегія суддів звертає увагу на те, що звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене ч.1 ст.72 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені. Отже, за змістом ч.1 ст.72 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що виконання робіт ТОВ «Мертенс» на користь позивача згідно з договорами підтверджується первинними документами, які повністю відповідають вимогам до первинних документів, передбачених п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні». Про дійсність правочинів свідчить також те, що всі розрахунки між позивачем та ТОВ «Мертенс» мають реальний грошовий характер та підтвердженні відповідними первинними документами, зокрема актами здачі- приймання робіт, довідками про вартість виконаних підрядних робіт, податковими накладними, банківськими виписками. Оскільки підставою для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, відповідно до вимог Закону України «Про податок на додану вартість», є належним чином оформлені податкові накладні, що виписані ТОВ «Мертенс», то позивачем повністю дотримано всі вимоги чинного законодавства щодо формування податкового кредиту.

Щодо господарських операцій позивача з ТОВ «Декос Альянс», то судом встановлено, що між вказаними юридичними особами укладено договір купівлі-продажу за №08-07-2011 від 08 липня 2011 року (том I, а.с. 156-157), згідно з яким продавець (ТОВ «Декос Альянс») зобов'язувався передати у власність покупця (ТОВ «Фатра-Ізотра») покрівельні матеріали та їх комплектуючі, а покупець зобов'язується прийняти товар та своєчасно оплачувати його вартість на умовах цього договору.

В підтвердження виконання даного договору позивачем надано видаткові та податкові накладні, сертифікати відповідності, товарно-транспортні накладні та докази використання товарно-матеріальних цінностей у господарській діяльності.

Колегія суддів критично оцінює покликання апелянта на те, що транспортні засоби, якими доставлялись товарно-матеріальні цінності належать приватному підприємцю ОСОБА_2, котрий у своїх поясненнях повідомив про відсутність будь-яких господарських відносин з позивачем та ТОВ «Декос Альянс» (а.с.161, том II).

Вимога податкового органу підтвердити отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей, які постачалися ТОВ «Декос Альянс», товарно-транспортними накладними, є протиправною, оскільки законодавець не ставить у залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) з наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість. Таким чином, товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення. А тому, безпідставним є твердження відповідача про те, що внаслідок відсутності товарно-транспортних накладних господарські операції з поставки товарно-матеріальних цінностей не мали місця (не здійснювалися).

Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що недостовірність даних вказаних у товарно-транспортних накладних не може ставитись у вину позивачу.

Щодо покликань апелянта на недоліки податкової правосуб'єктності ТОВ «Декос Альянс», то встановленню підлягає статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції. При цьому для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків у обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість. Відомості щодо юридичної особи, її посадових осіб та обмежень щодо представництва від імені юридичної особи є відкритими і загальнодоступними (ч. 1 ст.20 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»). При цьому, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

В матеріалах справи наявний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, який вказує на те, що на момент здійснення господарських операцій ТОВ «Декос Альянс» було зареєстровано в установленому порядку як платник податку на додану вартість (том I, а.с. 172-174).

В частині здійснення господарських операцій позивача з ТОВ «Іст Реалтігруп», то судом встановлено, що між вказаними юридичними особами укладено договір на виконання робіт від 03.08.2011 року №03-08/2011/СПД, умовами якого передбачено залучення останнього для влаштування покриття даху з утепленням на об'єкті: Мотельний комплекс за адресою Львівська область, Пустомитівський район, с.Зимна Вода.

01 серпня 2011 року укладено договір на виконання робіт №01-08/2011/СПД, умовами якого передбачено залучення ТОВ «Іст Реалтігруп» з улаштування покриття терас керамічною плиткою на об'єкті: Житловий будинок за адресою м.Львів, вул.Бойківська,5.

18 серпня 2011 року також укладено договір на виконання робіт №18-08/2011/СПД, умовами якого передбачено залучення ТОВ «Іст Реалтігруп» з улаштування покриття терас даху на об'єкті: АПК ВАТ «Дрогобицький завод залізобетонних виробів» у м.Дрогобичі по вул.Фабрична,61.

Крім того, між позивачем та ТзОВ «Іст Реалтігруп» укладено договір на виконання робіт від 29.08.2011 року №29-08/2011/СПД, умовами якого передбачено залучення останнього для улаштування гідроізоляції покриття даху з утепленням на об'єкті: житловий будинок, м.Львів, вул.Бучми.

В підтвердження виконання наведених договорів позивачем надано договірну ціну, локальні кошториси, податкові накладні, довідки про вартість виконаних будівельних робіт, акти приймання виконаних будівельних робіт, акти про втрату давальницьких матеріалів, докази передачі виконаних робіт замовникам.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із ст.9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини.

Зокрема, у рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні." Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Відповідно до ч.2 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів вважає, що у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

Подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку в галузі оподаткування.

Така позиція викладена, зокрема, в Постанові Верховного суду України від 31.01.2011 року в справі № 21-47а10, який зазначив, що «чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг) на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту».

Таким чином, порушення податкової дисципліни контрагентом не є підставою для відмови у праві на податковий кредит.

Дана правова позиція суду узгоджується також з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі ««БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

При цьому, суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги є надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Більш того, відповідачем не надано, а судом не встановлено, жодних доказів порушення порядку декларування податкових зобов'язань та сплати ПДВ до бюджету контрагентами позивача, хоча відповідач має змогу без особливих зусиль отримати таку інформацію в електронній базі.

Крім того, колегія суддів приходить до висновку про те, що у спірних правовідносинах контрагентом дотримано вимоги податкового законодавства при здійсненні господарських операцій з позивачем, а тому покликання апелянта на недотримання ними інших вимог податкового законодавства (відсутність за юридичною адресою, недостатність трудових ресурсів тощо) є безпідставними.

Апелянт в обґрунтування своїх вимог також вказує на те, що податковий кредит був сформований позивачем безпідставно за нікчемним правочином, зокрема, таким правочином, що порушує публічний порядок, що спричинило втрату доходної частини Державного бюджету України.

Так, податковий орган зазначає, що перевіркою встановлено, що договори між позивачем та контрагентом укладені без мети настання реальних наслідків за відсутності умов для результатів відповідної господарської діяльності контрагентів, з порушенням вимог ч.5 ст.203, ч.1, 2 ст.215, ст.216, ст.228 ЦК України.

Колегія суддів вважає безпідставними покликання апелянта на нікчемність вказаних правочинів, оскільки з матеріалів справи вбачається, що укладені між позивачем та контрагентами договори у судовому порядку не оспорювалися, на момент складення акту перевірки та на час розгляду справи судом першої інстанції рішень судів, які набули законної сили, щодо визнання перелічених договорів недійсними не було.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про помилковість висновків податкового органу щодо безпідставності формування податкового кредиту, оскільки податковим органом не наведено жодних доказів які б свідчили про те, що господарські зобов'язання між позивачем та контрагентами вчинені саме з метою суперечною інтересам держави та суспільства, та не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Також, апелянтом не доведено, що платнику податків було відомо про порушення, які допускалися його контрагентом, та не підтверджено наявність інших обставин, що свідчать про недобросовісність платника.

Викладені обставини, на думку колегії суддів, свідчать про те, що Державною податковою інспекцією у Франківському районі м.Львова не доведено правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомленнь - рішеннь, а тому вимоги позивача задоволено правомірно.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про законність оскаржуваних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, тому відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 197,198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2013 року у справі № 2а-9880/12/1370 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий О.І. Мікула

Судді В.Я. Качмар

А.Р. Курилець