Постанова

від 25.02.2013 по справі 5020-1228/2012

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2013 року Справа № 5020-1228/2012

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Латиніна О.А.,

суддів Антонової І.В.,

Заплава Л.М.,

за участю представників сторін:

сторони у судове засідання не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "МК-Фіш" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Погребняк О.С.) від 11 грудня 2012 року у справі № 5020-1228/2012

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Атан-Крим" (вул. Галерейна, 22,Феодосія,Автономна Республіка Крим,98100)

до товариства з обмеженою відповідальністю "МК-Фіш" (вул. Героїв Бреста, 1а,Севастополь,99058)

про стягнення 287525,39 грн.

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Атан-Крим" звернулося до господарського суду міста Севастополя з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "МК-Фіш" про стягнення 276004,79 грн. та розмір судового збору у сумі 5520,1грн.

У процесі розгляду справи в суді першої інстанції, позивачем були збільшені позовні вимоги, відповідно до яких останній просив стягнути з відповідача 287525,39грн. та 203,41грн. судового збору.

Рішенням господарського суду міста Севастополя (суддя Погребняк О.С.) від 11 грудня 2012 року у справі №5020-1228/2012 позов задоволено.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "МК-Фіш" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Атан-Крим" 287525,39 грн. (двісті вісімдесят сім тисяч п'ятсот двадцять п'ять грн., 39 коп.) , з яких 271671,76 грн. - сума заборгованості з урахуванням інфляційних витрат, 15853,72 грн. - 3% річних., а також сума судового збору у розмірі 5750,51 грн. (п'ять тисяч сімсот п'ятдесят грн. 51 коп.). Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Атан-Крим" на користь Державного бюджету України судовий збір у сумі 27,00 грн.

Приймаючи відповідне рішення суд першої інстанції дійшов висновку щодо доведеності та обґрунтованості позовних вимог.

Не погодившись з рішенням суду, товариство з обмеженою відповідальністю "МК-Фіш" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції, в позові відмовити.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Зокрема заявник апеляційної скарги зазначає, що про дату слухання справи він сповіщений не був, а посилання суду першої інстанції на те, що явка сторін у судове засідання не є обов'язковою, оскільки матеріали справи в достатньої мірі характеризують взаємовідносини сторін, порушує права відповідача захищати свої інтересі у суді.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 30 січня 2013 року, відновлено товариству з обмеженою відповідальністю "МК-Фіш" строк на подання апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Севастополя від 11 грудня 2012 року у справі №5020-1228/2012, прийняти апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "МК-Фіш" до провадження Cевастопольського апеляційного господарського суду та призначити справу до розгляду на 18 лютого 2013 року, у складі колегії суддів: Головуючий суддя: Латинін О.А., судді: Проценко О.І., Сікорська Н.І.

У зв'язку з відпусткою судді Проценко О.І., на підставі розпорядження керівництва суду від 18.02.2013 її замінено на суддю Заплава Л.М.

Розгляд справи був відкладений на 25 лютого 2013 року.

25 лютого 2013 року за розпорядженням керівництва суду Сікорську Н.І., у зв'язку з відрядженням замінено на суддю Антонову І.В.

В судове засідання 25 лютого 2013 року представники сторін не з'явилися, своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористалися, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України явка у судове засідання - це право, а не обов'язок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Тому, з урахуванням наявних у справі доказів, судова колегія визнала можливим розглянути справу у відсутність осіб, що не з'явилися.

Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.

20 січня 2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Атан-Крим" (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "МК-Фіш" (покупець) був укладений договір поставки товарів №27-С/н (арк. с. 8-11).

Відповідно до пункту 1.1. цього договору, Постачальник зобов'язується передати у зумовлені строки паливно-мастильні матеріали (ПММ, товар) у власність Покупцеві, а Покупець зобов'язується прийняти ПММ та оплатити їх вартість, визнану Договором.

Згідно з пунктами 2.1, 2.2 договору асортимент, кількість та ціна ПММ за відповідну одиницю виміру з урахуванням ПДВ визначається сторонами в замовленнях, у рахунках, що виставляються до оплати, товаророзпорядчих документах. Загальний обсяг постачання ПММ за договором визначається за фактом поставок та залежіть від наміру сторін.

Відповідно до пункту 3.1 договору постачання ПММ здійснюється на підставі замовлення покупця, яке може бути передано будь-яким зручним засобом, зокрема, із застосуванням телефону, факсу, електронної пошти та інш.

Постачальник в строк не більш 3 -х банківських днів після отримання замовлення виписує та надсилає Покупцеві рахунок для оплати, із зазначенням асортименту та кількості ПММ, ціну за одиницю ПММ та загальну суму до сплати з ПДВ. Рахунок діє до оплати протягом 3-х днів з моменту його виписки, якщо інше не вказано у рахунку. У випадку неотримання у вказаний строк рахунку, незалежно від причин його неотримання, покупець зобов'язаний уточнити факт прийняття замовлення постачальником та суму, яка підлягає до сплати (пункт 3.2 договору).

За змістом пункту 4.1 договору розрахунки за договором здійснюються шляхом 100% передплати безготівковою формою. Моментом виконання зобов'язань з оплати за ПММ є дата зарахування засобів на розрахунковий рахунок постачальника.

Оплата ПММ здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника. У випадку, якщо ПММ буде відпущено без попередньої оплати, покупець зобов'язаний сплатити повну вартість кожної поставки ПММ не пізніше 3 календарних днів з дати отримання ПММ, що фіксується у накладній на відпуск товару. У випадку, якщо у накладній дата отримання товару сторонами окремо не зафіксована, сторони визнають датою отримання товару дату виписки накладної (пункти 4.2, 4.3 договору).

Відповідно до пункту 5.1 договору, за порушення зобов'язань, передбачених договором, сторони несуть відповідальність згідно з діючим законодавством та цім договором.

У випадку прострочення платежу за поставлені ПММ покупець сплачує постачальнику плату за користування чужими грошовими коштами в розмірі 0,5% від вартості несплачених ПММ за кожний день прострочення (ст. 692 ЦК України), а також суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми (ст. 625 ЦК України) (пункт 5.5 договору).

За змістом пункту 8.1, договір вважається укладеним та набирає сили з моменту його підписання сторонами та його посвідчення початками сторін, та діє до 31.12.2010, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов'язань за договором. У випадку відсутності письмових заперечень сторін, строк дії договору продовжується на один календарний рік на тих самих умовах.

Закінчення строку договору не звільняє сторін від відповідальності за його порушення, що мали місце в час його дії (пункт 8.2).

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивач поставив ПММ відповідачеві, що підтверджується накладними №17656/3 від 17.11.2009 на суму 105096,60 грн., №19480/3 від 25.12.2009 на суму 273007,80 грн., №20344/3 від 21.01.2010 на суму 301008,60 грн., №28387/3 від 19.07.2010 на суму 294739,20 грн., №30506/3 від 31.08.2010 на суму 260147,85 грн., №31168/3 від 15.09.2010 на суму 151697,00 грн., №32027/3 від 05.10.2010 на суму 260147,85 грн., №33425/3 від 05.11.2010 на суму 117608,10 грн., №33427/3 від 05.11.2010 на суму 125898,90 грн., №33426/3 від 05.11.2010 на суму 70147,50 грн., №33429/3 від 06.11.2010 на суму 102591,60 грн., №33430/3 від 06.11.2010 на суму 125898,90 грн., №33433/3 від 06.11.2010 на суму 117608,10 грн., які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками сторін (арк.с. 12-15).

Однак відповідач свої обов'язки з оплати отриманого товару виконував неналежним чином, у зв'язку з чим його заборгованість перед позивачем за отриманий товар склала 257753,10 грн. (арк.с. 16).

Гарантійними листами №58 від 28.04.2011 та №24 від 13.04.2012 відповідач фактично визнавав наявність боргу перед позивачем та гарантував його погашення.

Однак, оплату товару не здійснив, що і стало підставою для звернення позивача до суду із позовом.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Виконання цивільних обов'язків згідно статті 14 Цивільного кодексу України здійснюється у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Судовою колегією встановлено, що за своєю правовою природою та ознаками укладений між сторонами договір є договором поставки.

Зобов'язання, що виникають на підставі договору є господарськими зобов'язаннями, та предметом договору є товар, який використовується у підприємницькій діяльності. Таким чином, до спірних відносин застосовується правила статті 265 ГК України та статті 712 ЦК України.

Відповідно до вимог статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною другою зазначеної статті до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

А за умовами частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Аналогічна норма міститься у статті 509 Цивільного кодексу України.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За умовами статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, сторони при укладанні договору передбачили пунктом 3.2 договору, що постачальник в строк не більш 3 -х банківських днів після отримання замовлення виписує та надсилає Покупцеві рахунок для оплати, із зазначенням асортименту та кількості ПММ, ціну за одиницю ПММ та загальну суму до сплати з ПДВ. Рахунок діє до оплати протягом 3-х днів з моменту його виписки, якщо інше не вказано у рахунку. У випадку неотримання у вказаний строк рахунку, незалежно від причин його неотримання, покупець зобов'язаний уточнити факт прийняття замовлення постачальником та суму, яка підлягає до сплати.

Проте відповідачем за первісним позовом не було виконано умов договору, щодо оплати товару у встановлений договором термін.

Згідно з статтею 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

А в силу статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині першій статті 193 ГК України.

Враховуючи викладені обставини, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем за первісним позовом не виконано належним чином умов договору, а саме пункту 3.2, щодо оплати вартості за поставлений товар, факт одержання якого підтверджується наявними в матеріалах доказами, а саме накладними №17656/3 від 17.11.2009 на суму 105096,60 грн., №19480/3 від 25.12.2009 на суму 273007,80 грн., №20344/3 від 21.01.2010 на суму 301008,60 грн., №28387/3 від 19.07.2010 на суму 294739,20 грн., №30506/3 від 31.08.2010 на суму 260147,85 грн., №31168/3 від 15.09.2010 на суму 151697,00 грн., №32027/3 від 05.10.2010 на суму 260147,85 грн., №33425/3 від 05.11.2010 на суму 117608,10 грн., №33427/3 від 05.11.2010 на суму 125898,90 грн., №33426/3 від 05.11.2010 на суму 70147,50 грн., №33429/3 від 06.11.2010 на суму 102591,60 грн., №33430/3 від 06.11.2010 на суму 125898,90 грн., №33433/3 від 06.11.2010 на суму 117608,10 грн., які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками сторін.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач не представив доказів оплати заборгованості. Отже, судом апеляційної інстанції встановлено, що він припустився порушення умов договору стосовно своєчасного внесення плати за поставлений товар.

Щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції та вважає зазначити наступне.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так перевіривши детальний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, судова колегія встановила, що розмір заборгованості з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат перевищує розмір заявленої позивачем суми.

Проте оскільки суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог, заявлена позивачем сума заборгованості разом із 3% річних та інфляційними втратами у розмірі 287525,39 грн. підлягає стягненню.

Більш того зазначена сума не оспорюється відповідачем, що підтверджується частковими виплатами заборгованості.

Крім того, відповідно до клопотання, яке було заявлено відповідачем у судовому засіданні суду першої інстанції 13 листопада 2012 року, останній просив суд оголосити перерву у слуханні справи мотивуючи клопотання намірами провести переговори з позивачем с ціллю укладення мирової угоди та повернення боргу у добровільному порядку.

Заборгованість також визнана відповідачем, що підтверджується гарантійним листами товариства з обмеженою відповідальністю "МК-Фіш" (арк.с. 62, 64).

Щодо доводів відповідача про те, що про дату слухання справи він сповіщений не був, а посилання суду першої інстанції на те, що явка сторін у судове засідання не є обов'язковою, оскільки матеріали справи в достатньої мірі характеризують взаємовідносини сторін, порушує права відповідача захищати свої інтересі у суді, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони, серед іншого, мають право на участь в засіданнях господарського суду.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Частина третя статті 22 ГПК України зобов'язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони.

Відповідач не надав суду першої інстанції доказів того, що його представники не могли взяти участь у судовому засіданні з поважних причин.

Дотримання принципу вирішення спору впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом втілено у статті 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" і статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та є обов'язковим для господарського суду при розгляді кожної справи.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду , основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи наявні у справі матеріали, які були визнані судом першої інстанції достатніми для надання оцінки спірним правовідношенням, останній визнав можливим розглянути справу по суті за відсутності представника відповідача, а тому не був повинен відкладати її розгляд.

Статтею 64 Господарського процесуального кодексу України врегульовано, що судова кореспонденція у разі ненадання сторонами іншої адреси надсилається за адресою, що зазначена в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України. Таке повідомлення згідно з положеннями вказаної правової норми вважається належним.

Відповідно до пунктів 3.9.1., 3.9.2. Постанова, Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81 1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

У випадку не з'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.

Так, з матеріалів справи вбачається (арк.с. 56), що копію ухвали суду першої інстанції було направлено відповідачу за адресою, яка відповідає адресі, зазначеній у спеціальному витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №15019276 від 01 листопада 2012 року (арк.с. 24-25), проте зазначену ухвалу суду було повернуто з підстав закінчення терміну зберігання у поштовому відділенні .

Крім того, як вбачається з протоколу суду першої інстанції від 13 листопада 2012 року (арк.с.44), відповідач був присутній в ньому та знав про час і місце наступного судового засідання, тому не був позбавлений можливості ознайомитись з матеріалами справи або шляхом звернення до відповідного органу суду першої інстанції та отримати інформацію про час та дату наступного судового засідання.

До того ж, слід зазначити, що відповідач не звертався до суду першої інстанції із клопотанням про відкладення розгляду справи.

З урахуванням викладеного, судова колегія не приймає до уваги доводи заявника апеляційної інстанції, оскільки вважає їх такими, що ґрунтуються на припущенні та на довільному тлумаченні норм діючого законодавства, тому суд апеляційної інстанції не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги та вважає рішення суду першої інстанції таким, що прийнято у відповідності із нормами матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтею 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "МК-Фіш" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Севастополя від 11 грудня 2012 року у справі №5020-1228/2012 залишити без змін.

Головуючий суддя О.А.Латинін

Судді І.В. Антонова

Л.М. Заплава

Розсилка:

1.Товариство з обмеженою відповідальністю "Атан-Крим" (вул. Галерейна, 22,Феодосія,Автономна Республіка Крим,98100)

2. Товариство з обмеженою відповідальністю "МК-Фіш" (вул. Героїв Бреста, 1а,Севастополь,99058)