Постанова

від 27.02.2013 по справі 11/437-71/352-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" лютого 2013 р. Справа № 11/437-71/352-2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Мирошниченка С.В., суддів:Барицької Т.Л., Хрипуна О.О., розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енглер-Україна" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 12.12.2012 та на рішеннягосподарського суду міста Києва від 03.10.2012 у справі№ 11/437-71/352-2012 господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Енглер-Україна" доТовариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" третя особа Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Саваріна Олена Сергіївна провизнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача повідомлений, але не з'явився; - відповідача Криворог І.О.; - третьої особи повідомлений, але не з'явився; Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 26 . 02.2013 №02-05/86 змінено склад колегії суддів, в провадженні якої знаходилась дана справа та сформовано наступний склад суддів: головуючий суддя - Мирошниченко С.В., судді - Барицька Т.Л., Хрипун О.О.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ТОВ "Енглер-Україна", звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача - ТОВ "УніКредит Лізинг", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Саваріна О.С., про визнання виконавчого напису від 27.04.2011 № 2031 таким, що не підлягає виконанню.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірний виконавчий напис є таким, що не підлягає виконанню, оскільки його вчинено з порушенням норм ст. 88 Закону України "Про нотаріат", п. 284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 №20/5 (далі - Інструкція).

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.03.2012 у справі №11/437 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2012 рішення господарського суду міста Києва від 14.03.2012 у справі № 11/437 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 25.07.2012 судові рішення у даній справі були скасовані, справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Направляючи справу на новий розгляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходила з того, що суди попередніх інстанцій прийшли до передчасного висновку щодо відсутності підстав для визнання оспорюваного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, оскільки в матеріалах справи відсутні документи, в тому числі й заява, яка подавалась до нотаріуса, на підставі яких нотаріус вчиняв виконавчий напис.

За результатами нового розгляду даної справи, рішенням господарського суду м. Києва від 03.10.2012 у даній справі, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду України від 12.12.2012, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Позивач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати з підстав порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Статтею 87 Закону України "Про нотаріат" та п. 282 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5 (чинної на момент вчинення оспорюваного виконавчого напису), передбачено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

Відповідно до ч. 4 п. 283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушень.

Згідно з п. 284 зазначеної Інструкції нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

Виходячи із змісту ст. ст. 87 , 88 Закону України "Про нотаріат" , виконавчий напис за своєю правовою природою є документом, що підтверджує наявність у боржника безспірної заборгованості перед стягувачем, яка виникла на підставі зобов'язання, в свою чергу така заборгованість або інша відповідальність боржника має бути безспірною і не потребує додаткового доказування. При цьому вчинити виконавчий напис в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору нотаріус має право лише за умови спливу тридцяти днів з моменту одержання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушень.

Пунктом 283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України встановлено, що для вчинення виконавчого напису стягувачем або уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, має бути зазначено: відомості про найменування і адресу стягувача та боржника; дата та місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код в ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

Пунктом 286 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України встановлено, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172 затверджено Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Так, згідно з Переліком, для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

Відповідно до п. 290 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України у справах нотаріуса залишається копія документа, що встановлює заборгованість, або витяг з особового рахунку боржника і копія виконавчого напису.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у зв'язку з порушенням позивачем (лізингоодержувачем за договором фінансового лізингу №859- LD) умов вказаного договору щодо належної сплати лізингових платежів, відповідач (лізингодавець за договором фінансового лізингу) 07.04.2011 відповідно до п. 11.4. договору та ч. 2 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" направив позивачу повідомлення №584 про відмову від договору та його припинення, а також просив повернути предмет лізингу, а саме: напівпричіп SCHWARZMULLER SPA 3/E, рік випуску: 2008; колір: білий; серійний номер VAVSAP6688H275202; реєстраційний номер : АА2612ХР.

У зв'язку з неповерненням позивачем предмету лізингу, відповідач звернувся до нотаріуса з заявою для вчинення виконавчого напису з метою повернення предмету лізингу за вищевказаним договором, який (оспорюваний виконавчий напис) був вчинений 27.04.2011.

Відмовляючи у позові, суди попередніх інстанцій, врахувавши вказівки, що містилися у постанові Вищого господарського суду України від 25.07.2012, виходили з того, що документи, які подавалися відповідачем до третьої особи у справі для вчинення виконавчого напису щодо вилучення у позивача та повернення відповідачу об'єкту лізингу за договором фінансового лізингу №859- LD, відповідали Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України від 29.06.1999 № 1172; інформація, викладена у виконавчому написі, відповідає інформації, що міститься у заяві стягувача, яка подавалася останнім нотаріусу для вчинення оспорюваного виконавчого напису, з чим, не вбачає підстав не погодитися й суд касаційної інстанції.

Стосовно дотримання 30-денного строку, встановленого у ч. 2 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг", то, як вірно встановили та зазначили суди, по-перше, рішенням господарського суду міста Києва від 15.02.2012 у справі №48/566, стягнуто з ТОВ "Енглер-Україна" на користь ТОВ "УніКредитЛізинг" заборгованість за договором фінансового лізингу у сумі 143 037,56 грн. за період з 31.03.2010 по 15.04.2011, в який (період) входить і період, зазначений відповідачем у заяві, адресованій нотаріусу, що дає підстави дійти висновку, що на момент вчинення оспорюваного виконавчого напису, прострочення зі сплати лізингових платежів з боку позивача тривало понад 30 днів; по-друге, безпосереднє вчинення оспорюваного виконавчого напису мало місце 27.04.2011 і станом на вказану дату прострочення зі сплати лізингових платежів за період з 31.01.2011 по 28.02.2011 тривало понад 30 днів, виходячи з наведеного, доводи скаржника про протилежне є безпідставними.

Так само, як і є необґрунтованими доводи касаційної скарги щодо недотримання відповідачем 20-строку, встановленого у ст. 188 ГК України, адже, як стверджує скаржник, з моменту отримання повідомлення відповідача (13.04.2011), позивач мав двадцять днів на її розгляд, в той же час оспорюваний виконавчий напис було вчинено 27.04.2011, тобто, до спливу 20-строку, встановленого вказаною нормою, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено договором або законом. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

В той же час, спеціальним законом, норми якого регулюють правовідносини у сфері лізингу, а саме: Законом України "Про фінансовий лізинг" (ч. 3 ст. 7) встановлено інше, а саме: відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову, а тому, звернення відповідача до нотаріуса із заявою про вчинення оспорюваного виконавчого напису, так само, як і фактичне вчинення цього напису нотаріусом в межах двадцятиденного строку від дати отримання позивачем відповідного повідомлення відбулося в рамках закону.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Щодо інших доводів касаційної скарги, то колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що вони за своїм змістом повторюють обґрунтування позову про визнання виконавчого напису від 27.04.2011 № 2031 таким, що не підлягає виконанню, яким господарським судом у прийнятому рішенні вже надана обґрунтована правова оцінка.

Враховуючи вищезазначене, а також приписи ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України, що забороняють касаційній інстанції встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів Вищого господарського суду вважає правомірними висновки господарського суду щодо правильності вчинення виконавчого напису нотаріусом від 27.04.2011 № 2031, а судові рішення у даній справі такими, що прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енглер-Україна" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2012 та рішення господарського суду міста Києва від 03.10.2012 у справі № 11/437-71/352-2012 залишити без змін.

Головуючий С.В. Мирошниченко

Судді: Т.Л. Барицька

О.О. Хрипун